Рішення

від 22.08.2016 по справі 908/2043/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 20/63/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.08.2016 Справа № 908/2043/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо комерційна фірма "Модус Драйв" (04119, м. Київ, вул. Якіра, буд. 17-А)

до відповідача: Комунального підприємства "Соцкомуненергія" Запорізької обласної ради (70540, Запорізька область, Оріхівський район, с. Таврійське, вул. Загорянська, буд. 2-А)

про стягнення суми 223208,25 грн.

Суддя Гандюкова Л.П.

За участю представників сторін:

Від позивача - Бердник Р.М. (дов. № 14-04/1 від 14.04.2016 р.);

Від відповідача - Журавльов А.О. (дов. № б/н від 01.03.2016 р.)

СУТЬ СПОРУ:

Заявлений позов про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 204150,00 грн. внаслідок невиконання грошового зобов'язання щодо оплати за поставлений товар; штрафу 0,5% від суми заподіяних збитків 204150,00 * 0,5, що дорівнює 1020,75 грн.; недоотриманого прибутку в розмірі 18037,50 грн.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 04.08.2016 р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/2043/16, справі присвоєно номер провадження 20/63/16, судове засідання призначено на 22.08.2016 р.

У судовому засіданні 22.08.2016 р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, які мотивовано невиконанням відповідачем умов договору поставки № 130113 від 13.01.2013 р. Обґрунтовуючи позов ст.ст. 22, 526, 530, 549, 691, 692 ЦК України, п.п. 1.1, 2.1, 3.1, 3.2, 6.1, 6.2 договору поставки, просить його задовольнити.

Відповідач у письмовому відзиві, який надійшов до суду 22.08.2016 р., позовні вимоги просить задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача суму основного боргу в розмірі 204150,00 грн., в іншій частині позовних вимог просить відмовити. Вважає вимогу позивача про стягнення основної суми боргу в розмірі 204150,00 грн. законною та обґрунтованою. Зазначає про відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів понесення позивачем збитків. Недоотриманий прибуток позивачем також нічим не підтверджений та ґрунтується виключно на припущеннях позивача. У письмовому відзиві відповідачем викладено клопотання про відстрочення виплати заборгованості строком на чотири місяці та розстрочення виплати заборгованості на три місяці.

Представник позивача в судовому засіданні усно зазначив, що недоотриманий прибуток у розмірі 18037,50 грн. розрахований позивачем, виходячи з можливого вкладення суми 204150,00 грн. на депозитний рахунок юридичної особи та, відповідно, отримання відсотків річних на вкладену суму. Пояснив, що відповідний договір із банком позивачем не укладався. Відсотки річних розраховані позивачем, виходячи із відсотків, які виплачує Приватбанк. У позовній заяві викладений розрахунок позивача, виходячи з доходу відсоткової ставки 21,5% річних, які позивач мав би отримати на протязі 150 календарних днів у сумі 18037,50 грн. Кількість днів розміщення вкладу з умовної дати отримання коштів (25.02.2016 р.) по дату складання позовної заяви (26.07.2016 р.) - 150 календарних днів. Розрахункова сума доходу від розміщення депозиту: 120,25 грн. (сума відсотків по депозиту за 1 календарний день) * 150 днів = 18037,50 грн.

Розглянувши матеріали справи, оригінали яких оглянуто в судовому засіданні, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

13.01.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо комерційна фірма «Модус Драйв» (продавець за договором, позивач у справі) та Комунальним підприємством «Соцкомуненергія» Запорізької обласної ради (покупець за договором, відповідач у справі) було укладено договір поставки № 130113, за умовами якого продавець продає, а покупець купує на умовах цього договору товар, найменування, якісні характеристики, одиниця виміру, ціна та сума (вартість товару, товарної партії) вказані в специфікаціях/додатках, які є невід'ємною частиною цього договору і містять, крім вищезазначених даних про товар, всі інші необхідні для вчинення комерційної угоди відомості, а саме: умови поставки, умови оплати, а також інші дані (п. 1.1 договору).

Загальна вартість договору визначається шляхом арифметичних операцій з ціною і кількістю товару (п. 2.2).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 покупець сплачує товар, що поставляється продавцем на умовах цього договору, згідно з виставлених продавцем рахунків, шляхом безготівкового платежу прямим банківським переказом на розрахунковий рахунок продавця. Підставою для розрахунків між сторонами служать оформлені належним чином накладні, в яких зазначено найменування товару, якісні характеристики, одиниця виміру, кількість, ціна і сума (вартість товару, товарної партії), спосіб поставки (авто-транспортом).

Відповідно до п. 9.1 договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2015 р., за винятком випадку, якщо до закінчення строку дії договору не проведено остаточних взаєморозрахунків сторін.

21.12.2015 р. між сторонами до договору укладено додаткову угоду, відповідно до якої сторони дійшли згоди, що дія договору № 130113 від 13.01.2013 р. продовжується на строк, достатній для проведення процедури закупівлі.

Сторонами підписано специфікацію від 25.02.2016 р., в якій визначено обов'язок позивача поставити, а відповідача прийняти та оплатити товар (паливо котельне коксохімічне сумішеве, альтернативне ТУ У 20.1-00190443-042:2015) у кількості 31,220 тон на загальну суму 234150,00 грн. з ПДВ 20%. Строк поставки - лютий 2016 р., умови поставки: EXW, згідно з Міжнародних правил тлумачення торгових термінів «Інкотермс» у редакції 2010 р.

Згідно з видатковою накладною № РН-0000013 від 25.02.2016 р. товар (паливо котельне коксохімічне сумішеве, альтернативне ТУ У 20.1-00190443-042:2015) у кількості 31,220 тон на загальну суму 234150,00 грн. з ПДВ 20% переданий позивачем представнику відповідача. Товар отриманий представником відповідача на підставі довіреності № 15 від 25.02.2016 р.

Товар доставлений відповідачу автомобільним перевізником, що підтверджується товарно-транспортною накладною № 6 від 24.02.2016 р. Разом з товаром відповідачу передані товарно-супровідні документи: рахунок, специфікація, посвідчення якості.

Відповідно до рахунку-фактури № СФ-0000009 від 24.02.2016 р., виставленого позивачем відповідачу, позивач на зазначені банківські реквізити вимагав сплатити суму 234150,00 грн. за поставлений товар на умовах договору № 130113 від 13.01.2013 р.

На претензію позивача від 23.03.2016 р. вих. № 23/03-1 щодо оплати суми боргу в розмірі 234150,00 грн., відповідач направив письмову відповідь від 21.03.2016 р., зазначивши, що в зв'язку зі зміною керівництва на підприємстві проводиться комплексний аудит фінансово-господарської діяльності за 2015 рік та тимчасово призупинені усі фінансово-розрахункові операції.

Згідно з платіжним дорученням № 3404 від 29.04.2016 р. відповідач частково розрахувався за отриманий по договору № 130113 товар, перерахувавши на банківський рахунок позивача суму 30000,00 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні 22.08.2016 р. наявність заборгованості в сумі 204150,00 грн., яка виникла за договором № 130113 від 13.01.2013 р., підтвердив, про що зазначено також у письмовому відзиві.

Згідно з положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 11, 509 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір.

За приписами ст. 629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Строком договору, відповідно до ст. 631 ЦК, є час протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Правовідносини сторін врегульовано договором поставки.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як вбачається з матеріалів справи, та підтверджено усними поясненнями сторін, наданими в судовому засіданні, відповідач отримав від позивача товар за договором поставки № 130113 від 13.01.2013 р., згідно з видатковою накладною № РН-0000013 від 25.02.2016 р. на суму 234150,00 грн.

Відповідач оплату за отриманий товар здійснив частково на суму 30000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 3404 від 29.04.2016 р., заборгованість становить суму 204150,00 грн.

Задовольняючи позов про стягнення основної суми боргу, суд бере до уваги, що факт поставки підтверджується підписаною двома сторонами видатковою накладною, а також товарно-транспортною накладною № 6 від 24.02.2016 р., оригінали яких оглядалися судом у судовому засіданні. Відповідач укладення договору поставки № 130113 та отримання товару за видатковою накладною, які покладено в підставу позову, підтвердив, наявність заборгованості в сумі 204150,00 грн. не заперечив.

Позовна вимога про стягнення суми заборгованості в розмірі 204150,00 грн. внаслідок невиконання грошового зобов'язання щодо оплати за поставлений товар є обґрунтованою, доведеною, основаною на законі.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача на підставі п. 7.3 договору № 130113 штрафу 0,5% від суми заподіяних збитків 204150,00 * 0,5%, що дорівнює 1020,75 грн. Також просить стягнути з відповідача недоотриманий прибуток у розмірі 18037,50 грн.

Вирішуючи спір у цій частині, суд враховує наступне.

Відповідно до ст.ст. 610-611 ЦК України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є його порушенням, у разі якого настають правові наслідки , зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми, невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні досуми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч.ч. 1, 5 ст. 230 ГК).

Зобов'язанням, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 67, ч. 4 ст. 179 ГК України, ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони вільні у виборі предмету договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Пунктом 7.3 договору поставки № 130113 від 13.01.2013 р. сторони визначили, що в разі невиконання або неналежного виконання умов цього договору винна сторона зобов'язана відшкодувати іншій стороні заподіяні збитки, а також сплатити штраф у розмірі 0,5% від суми заподіяних збитків .

Тобто, сума штрафу, за умовами пункту 7.3, розраховується у відсотках, виходячи з суми заподіяних збитків, а не від суми невиконаного зобов'язання. Таким чином, по-перше, дана умова договору суперечить закону - ст. 549 ЦК України, ст. 230 ГК України. По-друге, позивач розрахунку суми заподіяних йому збитків не надав, зазначивши, що збитками, в його розумінні, є сума основного боргу - 204150,00 грн., тобто сума невиконаного зобов'язання. Однак, за змістом наведеного вище законодавства боргом є невиконане у строк грошове зобов'язання. Суд встановив, що сума 204150,00 грн. є заборгованістю внаслідок невиконання грошового зобов'язання щодо оплати за поставлений товар і стягує цим рішенням дану суму з відповідача на користь позивача саме як борг. Борг не може бути одночасно і збитками, оскільки вони мають різну правову природу і предмет доказування. При цьому суд також бере до уваги приписи законодавства, яке регулює стягнення збитків, а саме:

Згідно зі ст. 22 ЦК України, яка встановлює відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 цього Кодексу учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Аналогічні приписи встановлені ст. 623 ЦК України.

Із змісту цих норм, а також ст.ст. 610, 611 ЦК України слідує, що відшкодування збитків є одним із правових наслідків порушення зобов'язання, мірою відповідальності. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Умови відшкодування збитків передбачені статтею 226 ГК України, із якої також слідує, що головною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення, яке вчинив учасник господарських відносин.

Притягнення до відповідальності можливо лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад правопорушення, який є підставою правової відповідальності. Склад правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник, об'єктом - правовідношення по зобов'язаннях; об'єктивною стороною - наявність збитків у майновій сфері кредитора, протиправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками; суб'єктивну сторону правопорушення складає вина.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов'язань.

На кредитора покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язанням і завданими збитками і їх розмір, на боржника - відсутність вини (ст.ст. 614, 623 ЦК України).

Із змісту наведених вище норм законодавства слідує, що закон розділяє збитки на реальні збитки та упущену вигоду. Стаття 22 ЦК України визначає реальні збитки як втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Упущена вигода визначена статтею 22 ЦК України як дохід, який особа могла б реально одержати, але не одержав внаслідок обставин, які від нього не залежать (за звичайних обставин, якби її право не було порушено).

Відповідно до п.п. 2, 3, 4 частини 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ст.ст. 4 2 , 4 3 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Підтримуючи позов у частині стягнення штрафу в розмірі 1020,75 грн., що складає 0,5% від суми 204150,00 грн. заподіяних збитків, позивач зазначає, що сума 204150,00 грн. це реальні збитки, оскільки відповідач не сплатив основну суму заборгованості за договором - 204150,00 грн. Сума (розмір) збитків, за твердженням представника позивача, відповідає сумі основного боргу.

Оцінюючи докази, представлені позивачем, у сукупності, враховуючи предмет та підстави позову, приписи законодавства, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено розміру завданих збитків, позивач помилково ототожнює розмір збитків із сумою основного боргу, не доведено також можливість нараховувати штраф у відсотковому розмірі від суми заподіяних збитків. Відповідно, судом відмовляється в задоволенні позовної вимоги стосовно стягнення з відповідача суми штрафу в зв'язку з недоведеністю. Суд зазначає, що штраф відповідно до цивільного законодавства має обчислюватися від суми невиконаного зобов'язання, а не від суми завданих збитків.

Стосовно позовної вимоги про стягнення суми 18037,50 грн. недоотриманого прибутку суд зазначає слідуюче.

У позовній заяві викладений розрахунок позивача, виходячи з доходу відсоткової ставки 21,5% річних, які позивач мав би отримати на протязі 150 календарних днів у сумі 18037,50 грн. Кількість днів розміщення вкладу з умовної дати отримання коштів (25.02.2016 р.) по дату складання позовної заяви (26.07.2016 р.) - 150 календарних днів. Розрахункова сума доходу від розміщення депозиту: 120,25 грн. (сума відсотків по депозиту за 1 календарний день) * 150 днів = 18037,50 грн. Представник позивача в судовому засіданні усно зазначив, що недоотриманий прибуток у розмірі 18037,50 грн. розрахований позивачем, виходячи з можливого вкладення суми 204150,00 грн. на депозитний рахунок юридичної особи та, відповідно, отримання відсотків річних на вкладену суму. Відсотки річних розраховані позивачем, виходячи з відсотків, які виплачує Приватбанк, у підтвердження чого надав довідку від 26.07.2016 р. філії «Київське головне регіональне управління ПАТ КБ «Приватбанк» стосовно розміру депозитів для юридичних осіб. У судовому засіданні представник позивача пояснив, що відповідний договір із банком позивачем не укладався.

Суд вважає, що позивачем не доведено, що він міг і повинен був отримати визначений прибуток (18037,50 грн.) і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток у розмірі 18037,50 грн. Тобто, позивачем не доведено причинний зв'язок між діями відповідача і неможливістю отримати прибуток від вкладу на депозитний рахунок. Позивачем також не доведений розмір недоотриманого прибутку. З довідки Приватбанку, наданої позивачем, вбачається, що відсоткова ставка по вкладу (% річних) залежить від валюти вкладу, строку вкладу. Позивачем належними та допустимими доказами не доведено суду, що він мав намір укласти саме з Приватбанком депозитний договір, розмір вкладу та його строковість, не доведено, що сума порушеного зобов'язання (204150,00 грн.) планувалася позивачем не використовуватися іншим чином (у розрахунках з контрагентами при закупівлі товару, погашення існуючої кредиторської заборгованості тощо), аніж покладення її на депозитний рахунок.

Таким чином, позивачем не доведено склад збитків, судом відмовляється в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача недоотриманого прибутку в розмірі 18037,50 грн.

На підставі викладеного, позов у цілому задовольняється судом частково.

У письмовому відзиві відповідачем викладено клопотання про відстрочення виплати заборгованості строком на чотири місяці та розстрочення виплати заборгованості на три місяці. У судовому засіданні представник відповідача усно підтримав клопотання, зазначивши, що відстрочити виплату заборгованості просить з дати набрання рішенням законної сили, а по закінченню даного строку розстрочити виконання рішення на три місяці. Клопотання обґрунтоване тим, що відповідач здійснює свою діяльність шляхом постачання пари та гарячої води комунальним закладам та установам (7 психоневрологічних інтернатів, одна школа соціальної реабілітації, один центр первинної медико - санітарної допомоги), що фінансуються в межах бюджетного асигнування, а також населенню (мешканцям відомчого житла вказаних установ). У зв'язку з значним подорожчанням паливно-енергетичних ресурсів (газу та палива котельного) на початку 2015 р., встановлені тарифи на комунальні послуги не відповідають плановим витратам, що були закладені при формуванні тарифу. За 1 квартал 2016 р. відповідач має збитки від різниці в прямих витратах у розмірі 517689,39 грн. (без ПДВ).На сьогоднішній день Запорізькою обласною радою вирішується, зокрема, питання щодо затвердження на найближчій сесії нових економічно обґрунтованих тарифів на житлово-комунальні послуги та має вирішитися питання щодо відшкодування відповідачу різниці між встановленим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво теплової енергії. Зазначає про неможливість у найближчий час сплатити заборгованість на користь позивача. Задоволення позовних вимог у повному обсязі може призвести до тяжких правових та фінансово-господарських наслідків, що можуть наступити в разі стягнення з відповідача суми боргу на користь позивача і які будуть виражені в арешті всіх фінансових надходжень, що позбавить відповідача можливості нормально здійснювати господарську діяльність. У підтвердження клопотання відповідачем надано копії рішень Запорізької обласної ради №23 від 29.10.2009 р., №53 від 25.12.2014 р., бухгалтерську довідку про фактичні та планові надходження на поточний рахунок грошових коштів за надані послуги в 2016 році та довідку про чисельність працівників. Клопотання обґрунтоване ст.ст. 22, 83 ГПК України.

Представник позивача проти заявленого клопотання заперечив, зазначивши, що відповідачем не доведено факту розрахунку з позивачем саме в строки, визначені в клопотанні.

Статтею 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду, приймаючи рішення, відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно, фінансове становище підприємства можливо встановити на підставі належних документів бухгалтерського обліку та фінансової звітності, ведення яких передбачене на підставі чинного законодавства України.

Відповідачем на підтвердження тяжкого фінансового становища підприємства не надано ані фінансової звітності (зокрема, балансу на останню звітну дату), ані документів бухгалтерського обліку.

Крім того, відповідачем подана заява про відстрочку та розстрочку виконання рішення.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", роз'яснено, що відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо. Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо). Підставою для відстрочки, розстрочки можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідачем, у порушення вимог ст. 83 ГПК України, якою встановлено право суду надати відстрочку або розстрочку виконання рішення, заявлено одночасно вимогу про надання відстрочки і розстрочки виконання рішення, що суперечить закону. Дану вимогу щодо одночасного надання відстрочки і розстрочки виконання рішення підтримано представником відповідача у судовому засіданні.

На підставі викладеного, суд бере до уваги інтереси обох сторін, непідтвердженість відповідачем належними доказами вказаних в заяві обставин, що, в свою чергу свідчить про відсутність обставин для задоволення даної заяви.

На підставі викладеного, суд відмовляє відповідачу в задоволенні клопотання про відстрочку та розстрочку виконання рішення суду. Роз'яснює відповідачу, що він, за наявності достатніх підстав, не позбавлений можливості звернутися до суду з клопотанням про відстрочку або розстрочку виконання рішення.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 22, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Соцкомуненергія» Запорізької обласної ради (70540, Запорізька область, Оріхівський район, село Таврійське, вул. Загорянська, буд. 2-А, код ЄДРПОУ 33256368) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо комерційна фірма «Модус Драйв» (04119, м. Київ, вул. Якіра, буд. 17-А, код ЄДРПОУ 34685905) суму 204150 (двісті чотири тисячі сто п'ятдесят) грн. 00 коп. заборгованості внаслідок невиконання грошового зобов'язання щодо оплати за поставлений товар, суму 3062 (три тисячі шістдесят дві) грн. 25 коп. судового збору. Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складено 26 серпня 2016 р.

Суддя Л.П. Гандюкова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів із дня оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання повного рішення.