Постанова

від 23.08.2016 по справі 905/2946/15

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

23.08.2016 справа №905/2946/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий: суддіОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 За участю представників сторін: від позивача: від відповідача: розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 - довіреність №57 від 26.10.2015р. Не з'явився Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча", м.Маріуполь на рішення господарського суду Донецької області від 02 грудня 2015 р. (повний текст складено та підписано 02.12.2015р.) у справі№ 905/2946/15 (суддя Бойко І.А.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Промімпекс", м. Київ доПублічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча", м.Маріуполь простягнення 360 078, 89 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 02.12.2015р. у справі №905/2946/15 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Промімпекс", м. Київ до Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча", м.Маріуполь про стягнення заборгованості в сумі 360 078, 89 грн., яка складається з суми основного боргу у розмірі 100 000, 00 грн., пені у розмірі 37 232 62 грн., 3% річних у розмірі 11 103, 85 грн. та інфляційних витрат у розмірі 211 742, 42 грн.- задоволені у повному обсязі.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 24.02.2016 року рішення господарського суду Донецької області від 02.12.2015 року - скасовано та припинено провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що даний спір відповідно до п. 9.2 Договору може вирішуватись у третейському суді, оскільки валютний еквівалент майнової вимоги розраховується саме із суми основного зобов'язання і становить менше 10 000 доларів США, так як 3 % річних та інфляційні втрати, хоча і входять до складу грошового зобов'язання, за своєю правовою природою вони є зобов'язанням додатковим, тобто похідним від основного зобов'язання за Договором; при цьому, на момент звернення позивача до місцевого господарського суду валютний еквівалент вимоги за основною сумою зобов'язання згідно з встановленим НБУ курсом гривні до іноземних валют становив 4 344, 95 доларів США.

Вищий господарський суд України у постанові від 20.04.16р. у справі № 905/2946/15, скасовуючи постанову Донецького апеляційного господарського суду від 24.02.2016р., зазначив про порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права з огляду на те, що наявність третейського застереження у договорі не свідчить про обов'язок особи у разі виникнення спору звертатись за його вирішенням лише до третейського суду та не тягне за собою позбавлення права особи на звернення за захистом своїх прав та інтересів з позовом до суду загальної юрисдикції та дійшов висновку про направлення матеріалів справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча", м.Маріуполь, останнє просить скасувати рішення суду першої інстанції та припинити провадежння у справі, оскільки вважає, що при прийнятті рішення судом першої інстанції невірно застосувано норми як матеріального, так і процесуального права. Зокрема, заявник апеляційної скарги зазначає, що спірний договір, укладений між сторонами, містить третейське застереження, на підставі якого відповідач до початку розгляду справи по суті заявив клопотання про припинення провадження у справі. Проте, суд першої інстанції залишив зазначене клопотання без задоволення та розглянув справу по суті, залишивши поза увагою заперечення відповідача в цій частині.

Позивач проти апеляційної скарги заперечує та просить рішення суду залишити без змін, а скаргу - без задоволення, про що зазначив у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник відповідача наданим йому правом не скористався, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

04.07.16р. та 12.07.16р. від відповідача надійшли пояснення від 04.07.2016р. № 09/89, відповідно до яких Публічне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча", м.Маріуполь повідомляє суд, що 20.05.2016р. звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 20.04.2016р. з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно данних Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Верховного Суду України від 24.06.2016р. у допуску справи №905/2946/15 до провадження Верховного Суду України - відмовлено. Також, належним чином засвідчену копію означеної ухвали надано позивачем у судовому засіданні 23.08.2016р.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і переглядає законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Перевіркою матеріалів справи встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Промімпекс", м. Київ звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча", м.Маріуполь про стягнення заборгованості у розмірі 360078,89 грн., яка складається з суми основного боргу у розмірі 100000,00 грн., пені у розмірі 37232,62 грн., 3% річних у розмірі 11 103,85 грн.та інфляційних витрат у розмірі 211742,42 грн.

Позовні вимоги до Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча", м.Маріуполь обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №342 від 25.01.2013р. в частині своєчасної оплати поставленого товару.

Як зазначає позивач, за наведеним договором останній поставив відповідачу товар на загальну суму 585 801,65грн., що підтверджує наявними у матеріалах справи специфікаціями, видатковими накладними, довіреностями на отримання товарно - матеріальних цінностей. При цьому, вартість поставленого обладнання відповідач сплатив частково, у зв'язку з чим зобов'язання відповідача на загальну суму 100000,00 грн., за твердженням позивача, є невиконаним. На вказану заборгованість позивачем нарахована пеня, 3% річних та інфляційні втрати.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності факту неналежного виконання відповідачем його зобов'язань за договором поставки №342 від 25.01.2013р. щодо своєчасної оплати поставленого позивачем обладнання.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду, переглянувши в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи №905/2946/15; розглянувши доводи апеляційної скарги; заслухавши пояснення представника позивача; перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча", м.Маріуполь та скасування рішення господарського суду Донецької області від 02.12.2015р. у справі №905/2946/15 з огляду на наступне.

Так, 25.01.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-технічного центру В«Компанія В«ПромімпексВ» (надалі - Постачальник) та Публічним акціонерним товариством В«Маріупольський металургійний комбінат імені ОСОБА_4В» (надалі - Покупець) був укладений договір поставки №342 (надалі - Договір), відповідно до якого Постачальник зобов'язується передати, а Покупець - прийняти та оплатити матеріали товари (надалі - Ресурси) на умовах, передбачених цим Договором (п.1.1. Договору).

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Дослідивши договір, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання статей 712 Цивільного кодексу України, 265 Господарського кодексу України.

Згідно п.2.1 договору - кількість, номенклатура обладнання вказується у специфікаціях до даного договору, які є його невід'ємною частиною

За умов п.3.1. Договору, поставка Ресурсів здійснюється видами транспорту вказаними у Специфікаціях.

Відповідно п.3.2. Договору, Постачальник зобов'язується поставити Ресурси на умовах поставки, вказується у Специфікаціях, відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів В«Інкотермс - 2010В» .

Згідно п.3.3. Договору, строки поставки Ресурсів вказуються у Специфікаціях.

Відповідно п.5.1. Договору, оплата здійснюється Покупцем у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника, який вказаний у Договорі.

Умовами п.5.2. Договору, оплата Покупцем Ресурсів здійснюється в строк, що визначений у специфікації, який обчислюється з моменту поставки Ресурсів і надання документів, передбачених у п.6.4. Договору.

Згідно п.6.4. Договору, Постачальник зобов'язаний надати Покупцеві до початку прийому Ресурсів наступні документи:

-рахунок на оплату Ресурсів (оригінал);

-транспортні і супровідні документи (в тому числі товарно-транспортну накладну (оригінал) і накладну на поставлені Ресурси (оригінал) під час поставки автомобільним транспортом, залізничну накладну під час поставки залізничним транспортом);

-сертифікат чи паспорт якості Постачальника або виробника (у випадку, коли Постачальник не є виробником) (копія);

-пакувальні документи (копія);

-сертифікат санітарно-гігієнічного висновку і сертифікат радіологічної безпеки (у передбачених законом випадках);

-акт прийому - передачі Ресурсів (у 2-х екземплярах), оформлений зі сторони Постачальника;

-інші документи, вказані у Специфікації.

Згідно з п.10.4. договору, цей договір вступає в силу з моменту його підписання, але не раніше виконання вимог установчих документів сторін про необхідність надання згоди на укладення органами управління Сторін, що мають відповідні повноваження (за наявності таких вимог).

Відповідно до п. 10.5., даний договір діє до 31.12.2013року. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов'язань (у тому числі гарантійних) по даному договору.

Пунктом 10.6. передбачено, що за всіма видами зобов'язань та відповідальності сторін встановлюється загальний строк позовної давності тривалістю три роки (за винятком строків позовної давності, що перевищують трирічний період відповідно до чинного законодавства України).

Додатковою угодою №1 сторони продовжили строк дії договору поставки №342 від 25.01.2013р. до 24.01.15р. (п. 1 додаткової угоди).

Специфікаціями №1 від 25.01.2013р., №2 від 06.03.2013р., №3 від 10.07.2013р., №4 від 16.09.2013р., №5 від 03.10.2013р., №6, №7 від 01.01.2014р., №8, №9 від 27.02.2014р., №10, №11 від 24.04.2014р., №12, №13 від 02.06.2014р., №14, №15 від 10.09.2014р., №16, №17 від 02.09.2014р., №18 від 02.09.2014р., №19, №20 від 12.11.2014р. до договору поставки №342 від 25.01.2013р., сторонами погоджено найменування, кількість та ціну продукції та графіки поставки до специфікацій: №1, №2.

Специфікації підписані обома сторонами без зауважень та скріплені печатками підприємств.

Як встановлено господарським судом, за видатковими накладними №411 від 15.09.2014р., №412 від 15.09.2014р., №413 від 15.09.2014р., №448 від 13.10.2014р., №449 від 13.10.2014р., №450 від 13.10.2014р., №509 від 05.11.2014р., №620 від 25.12.2014р., позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 585 801,65 грн.

Фактичне отримання відповідачем поставленого товару підтверджується підписом представників відповідача на видаткових накладних в графі „отримав(ла)" та довіреністями на отримання товарно-матеріальних цінностей №3027 від 09.09.2014р., №3383 від 09.10.2014р., №3679 від 03.11.2014р., №4372 від 23.12.2014р., а отже прийнятий відповідачем без заперечень. Крім того, факт отримання товару не спростовано відповідачем.

Як зазначено вище, умовами специфікацій сторонами погоджено, зокрема строки оплати за поставлений товар.

Дослідивши умови специфікацій, колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що останнім строком оплати за товар, який поставлений відповідачу за специфікацією №16 (видаткова накладна № 411 від 15.09.2014р. - строк оплати 60 днів) є 14.11.2014р., за специфікацією № 18 (видаткова накладна № 412 від 15.09.2014р. - строк оплати 60 днів) - 14.11.2014р., за специфікацією №15 (видаткова накладна № 413 від 15.09.2014р. - строк оплати 30днів) - 15.10.2014р., за специфікацією № 17 (видаткова накладна № 448 від 13.10.2014р. - строк оплати 60 днів) - 12.12.2014р., за специфікацією № 18 (видаткова накладна № 449 від 13.10.2014р. - строк оплати 60 днів) - 12.12.2014р., за специфікацією № 19 (видаткова накладна № 509 від 05.11.2014р. - строк оплати 30днів) - 05.12.2014р., за специфікацією № 20 (видаткова накладна №620 від 25.12.2014р. - строк оплати 20 днів) - 14.01.2015р.

Саме за вказаними специфікаціями, як зазначає позивач, виникла заборгованість за поставлені Ресурси.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем частково сплачено поставлений товар у загальній сумі 485 801,65 грн., про що свідчать банківські виписки, які наявні в матеріалах справи.

За приписом ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Зобов'язанням, у свою чергу, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України).

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Таким чином, позивач свої обов`язки за договором виконав належним чином, здійснивши поставку обладнання, що підтверджується матеріалами справи. Відповідач свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати обладнання не виконав, у зв`язку з чим на момент подання позовної заяви до суду за останнім утворилась заборгованість в розмірі 100 000,00грн.

Виходячи з наведеного, оскільки відповідачем не надано доказів сплати заборгованості на суму 100 000,00грн., Публічним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча" допущено порушення вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України щодо належного виконання договірних зобов'язань. Тому, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 100 000,00грн. судом першої інстанції задоволені обґрунтовано.

Одночасно, позивач просив суд стягнути з відповідача три відсотки річних у розмірі 11103,85 грн. за період з 15.12.2014р. по 25.09.2015р. та інфляційні втрати у розмірі 211742,42 грн. за період з 15.12.2014р. по 25.09.2015р.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Приписами п.3.2 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України В«Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язаньВ» встановлено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з огляду на вищенаведене, базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення 3% річних на загальну суму 11 103,85грн. та інфляційних втрат у розмірі 211742,42грн., наданий позивачем, апеляційна інстанція вважає його таким, що не суперечить вимогам чинного законодаства та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності заявленої вимоги в цій частині.

Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати товару, позивачем нараховано суму пені за період з 15.12.2014р. по 14.08.2015р. в розмірі 37 232,62грн.

Згідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ст.611 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановлених законом або договором мір відповідальності.

Відповідно до ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

За приписом ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до 7.2. договору передбачено, що у випадку порушення більше ніж на 30 календарних днів строку оплати Ресурсів, Покупець сплачує пеню в розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у відповідному періоді.

Перевіривши розрахунок стягуємої суми пені за зазначений вище період в розмірі 37 232,62грн., наданий позивачем, апеляційна інстанція вважає його арифметично вірним та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності заявленої вимоги в цій частині.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що місцевим господарським судом в порядку ст.43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції та спростовані вищевикладеними висновками судової колегії. Виходячи з наведеного, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Донецької області від 02.12.2016р. у справі №905/2946/15 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає приписам ст.43 Господарського процесуального кодексу України, тому залишає зазначене рішення без змін, а апеляційну скаргу за наведеними в ній мотивами - без задоволення.

Стосовно доводів апелянта щодо припинення провадження у справі на підставі п.5. ч.1. ст 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з наявністю третейського застереження, викладеного у п. 9.2 Договору, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про третейські суди" спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

В рішенні Конституційного Суду України від 10.01.2008 року № 1-рп/2008 у справі № 1-3/2008 (справа про завдання третейського суду) зазначено, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 12 ГПК України), ст. 6 Закону України "Про третейські суди"). Гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України).

Таким чином, Конституцією України гарантовано право на судовий захист зі сторони держави.

В ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус судів" передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

При цьому, Закон України "Про третейські суди" передбачає виключно право, а не обов'язок сторін на звернення до цього суду. Окрім того, необхідна наявність волі обох сторін для виникнення у третейського суду підстав для розгляду спору по суті. При відсутності волі, в даному випадку, позивача, на звернення до третейського суду, чинне законодавство України жодним чином не позбавляє його права на звернення до господарського суду.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України юридичним особам та суб'єктам підприємницької діяльності гарантовано право звернення до господарського суду згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відтак, звернення за вирішенням спору до третейського суду є правом особи, яка самостійно на свій розсуд обирає способи захисту порушених або оспорюваних інтересів. Третейське застереження є обов'язковою і головною умовою звернення особи з позовом до третейського суду, проте її наявність не свідчить про обов'язок особи у разі виникнення спору звертатись за його вирішенням лише до третейського суду, не тягне за собою позбавлення права особи на звернення за захистом своїх прав та інтересів з позовом до суду загальної юрисдикції.

Отже, з урахуванням наведеного, право на звернення до суду за захистом своїх прав передбачене Конституцією України, не може бути заперечене, а розгляд спору в третейському суді є правом сторін та реалізується шляхом взаємного погодження вказаного питання між сторонами.

З огляду на викладене, у разі, коли між сторонами у договорі передбачене третейське застереження, але одна із сторін заперечує проти нього, то прерогатива має бути віддана відстоюванню права на захист своїх інтересів в судовому порядку.

Вказане визначено постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2016р. у цій справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 10.02.2016р. у справі №910/16939/15 та у постанові від 17.12.2009р. у справі №2/235-09 (18/181-09).

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору по апеляційній скарзі покладаються на заявника скарги по справі.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча", м.Маріуполь - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 02.12.2015 року у справі № 905/2946/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий Марченко О.А.

Судді: Зубченко І.В.

ОСОБА_3