Постанова

від 09.08.2016 по справі 905/712/16

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

09.08.2016 справа №905/712/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий: судді За участю представників сторін: Від позивача Від відповідача:ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 Не з'явився Не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю В«ЛариссаВ» , м.Красний Лиман, Донецька область на рішення господарського суду Донецької області від 19 квітня 2016р. (повний текст складено та підписано 25.04.2016р.) у справі№ 905/712/16 (суддя Паляниця Ю.О.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю В«ЛариссаВ» , м.Красний Лиман, Донецька область доКраснолиманського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, м.Красний Лиман, Донецька область простягнення заборгованості у розмірі 52016,90 грн. ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 19.04.2016р. у справі №905/712/16 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю В«ЛариссаВ» , м.Красний Лиман, Донецька область до Краснолиманського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, м.Красний Лиман, Донецька область про стягнення заборгованості у розмірі 52016,90 грн. - відмовлено у повному обсязі.

Товариством з обмеженою відповідальністю В«ЛариссаВ» , м.Красний Лиман, Донецька область подана апеляційна скарга, в якій останнє просить скасувати рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Зокрема, скаржник вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням вимог чинного законодавства, не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також суд не вірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору. Апелянт також зазначає, що місцевий суд при винесенні рішення не вирішував питання про призначення судової експертизи у справі.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, причини неявки до суду не повідомив

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, клопотанням просив суд розглядати апеляційну скаргу без його участі.

Через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду - без змін.

Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів, керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і переглядає законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Перевіркою матеріалів справи встановлено наступне.

Товариства з обмеженою відповідальністю В«ЛариссаВ» , м.Красний Лиман, Донецька область звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Краснолиманського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, м.Красний Лиман, Донецька область про стягнення заборгованості у розмірі 52 016,90 грн.

Позовні вимоги до Краснолиманського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, м.Красний Лиман, Донецька область обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки від 07.01.13р. в частині своєчасної оплати поставленого товару (газу).

Як зазначає позивач, за наведеним договором останній відпустив відповідачу газ пропан-бутан на загальну суму 124 051,90грн., що підтверджує наявними у матеріалах справи заправочними відомостями, видатковими накладними, актами звіряння розрахунків. При цьому, вартість поставленого обладнання відповідач сплатив частково, у зв'язку з чим зобов'язання відповідача на загальну суму 52 016,90грн., за твердженням позивача, є невиконаним.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем факту поставки відповідачу товару на заявлену суму заборгованості, а також недоведеності факту настання строку виконання відповідачем обов'язку стосовно оплати товару.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду, переглянувши в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи №905/712/16; розглянувши доводи апеляційної скарги; заслухавши пояснення представника позивача у попередньому судовому засіданні; перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що рішення господарського суду є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Так, за твердженням позивача, 07.01.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю В«ЛариссаВ» (продавець) та Краснолиманським МВ ГУМВС (покупець) укладено договір поставки, відповідно до п.п.1.1, 1.2 якого продавець зобов'язується відпускати газ пропан-бутан у власність покупця, для потреб Краснолиманського МВ ГУМВС в Донецькій області, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та сплатити за нього на умовах договору. Предметом поставки є газ пропан-бутан (товар).

Пунктом 4.3 договору поставки від 07.01.2013р. визначено, що ціна договору складає 60903,18 грн.

Відповідно до п.7.1 договору сторони домовились, що умови даного договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення з 01.08.2012р. в силу положень ст. 631 Цивільного кодексу України.

Строк дії договору - до 31.12.2013р. (п. 7.2. договору).

Відповідно до ст.43 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Судовими доказами слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного розгляду справи.

Згідно з п.4 ст.129 Конституції України, ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Дослідивши договір, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання статей 712 Цивільного кодексу України, 265 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, умовами п. 1.1. договору встановлений обов'язок покупця прийняти поставлений товар та оплатити його на умовах договору.

За твердженням позивача, останній поставив відповідачу товар (газ пропан-бутан) що підтверджує видатковими накладними, які містяться в матеріалах справи, а саме: №8 від 31.08.2012р. на суму 2944,62 грн., №9 від 30.09.2012р. на суму 2555,77 грн., №10 від 31.10.2012р. на суму 2734,31 грн., №11 від 30.11.2012р. на суму 5623,04 грн., №69 від 31.12.2012р. на суму 5625,71 грн., №4 від 31.01.2013р. на суму 6264,19 грн., №12 від 28.02.2013р. на суму 6711,92 грн., №19 від 31.03.2013р. на суму 6192,67 грн., №36 від 31.05.2013р. на суму 6631,07 грн., №51 від 30.06.2013р. на суму 9376,14 грн. у зв'язку з чим на думку позивача у відповідача виникло зобов'язання зі сплати отриманого товару.

Однак, дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Відповідно до частини 1 та 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.5. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

З наявних у матеріалах справи видаткових накладних вбачається, що зі сторони відповідача товар отримано невідомою особою без будь - якого підтвердження її повноважень, оскільки в матеріалах справи відсутні довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, а у видаткових накладних та актах звірки відсутні прізвища, ім'я та по-батькові особи, яка підписала вказані документи з боку відповідача.

Одночасно, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що особи, які одержували газ згідно із заправочними відомостями діяли від імені відповідача.

Крім того, у зазначених вище накладних, в якості підстави їх складання визначено - В«договірВ» без зазначення номеру та дати правочину.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що видаткові накладні не відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, а тому підстави для виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар - відсутні.

Також, колегія суддів зазначає, що передача (прийняття) матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не є достатньою обставиною, що заперечує факт передачі/повернення або прийняття товарів (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15.07.2014р. у справі № 904/7908/13).

В свою чергу, звіти про дебіторські та кредиторські операції по рахунку №26046060012014 позивача містять посилання щодо здійснення відповідачем оплат на підставі договору №1 від 24.06.2014р. (накладних №57 від 24.06.2014р., №01 від 03.12.2013р.), №52 від 28.11.2012р. (накладної №52 від 28.11.2012р.). Тобто, за визначених Товариством з обмеженою відповідальністю В«ЛариссаВ» підстав позову, матеріалами справи не підтверджується здійснення оплат саме на виконання договору поставки від 07.01.2013р. або наявних у матеріалах справи накладних.

Одночасно, приписами ч.ч.1, 4 ст.202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ст.203 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.92, ч.ч.1,2 ст.97 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.237 Цивільного кодексу України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

В силу норм ч.1 ст.7 Закону України В«Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формуваньВ» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За приписами пунктів 7-8 ч.3 ст.9 вказаного Закону України в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, такі відомості щодо державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: відомості про керівника юридичної особи, відомості про осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори.

В матеріалах справи наявна копія наказу Головного управління МВС України в Донецькій області №29 о/с від 28.01.2013р. про призначення полковника міліції ОСОБА_4 начальником Краснолиманського міськвідділу, в той час як договір поставки датовано 07.01.2013р.

Тобто, станом на 07.01.2013р. ОСОБА_4 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності щодо підписання спірного договору.

Крім того, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 07.01.2013р. керівником відповідача був ОСОБА_5

Наразі позивачем не надано належних та допустимих доказів делегування ОСОБА_4 повноважень на підписання договору від імені Краснолиманського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області станом на 07.01.2013р.

В свою чергу, відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Наразі, посилання позивача у судовому засіданні 26.07.2016р. на здійснення поставки за накладними поза межами договору не приймається колегією суддів до уваги, оскільки відповідно до позовної заяви: по - перше, підставою для стягнення заборгованості позивачем визначено договір, по - друге, відсутність посилання на додані до матеріалів справи накладні. При цьому, жодних заяв або клопотань стосовно зміни підстав позову, позивачем не надано. Більш того, в наданих на вимогу апеляційного суду податкових накладних відсутнє здійснення операцій з податкового обліку за накладними, на підставі яких заявлено позовні вимоги, а саме: №8 від 31.08.2012р. на суму 2944,62 грн., №9 від 30.09.2012р. на суму 2555,77 грн., №10 від 31.10.2012р. на суму 2734,31 грн., №11 від 30.11.2012р. на суму 5623,04 грн., №69 від 31.12.2012р. на суму 5625,71 грн., №4 від 31.01.2013р. на суму 6264,19 грн., №12 від 28.02.2013р. на суму 6711,92 грн., №19 від 31.03.2013р. на суму 6192,67 грн., №36 від 31.05.2013р. на суму 6631,07 грн., №51 від 30.06.2013р. на суму 9376,14 грн.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія, погоджується з висновком господарського суду, про те, що позивачем не доведено обставин щодо наявності у відповідача заборгованості у заявленому розмірі за спірний період на підставі договору поставки від 07.01.2013р., а відтак, господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що місцевим господарським судом в порядку ст.43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Доводи позивача в апеляційній скарзі щодо не призначення судом судової експертизи по справі є безпідставними, оскільки судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Крім того, позивачем відповідних клопотань з цього приводу до суду першої інстанції заявлено не було.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції та спростовані вищевикладеними висновками судової колегії.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Донецької області від 19.04.2016р. у справі №905/712/16 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає приписам ст.43 Господарського процесуального кодексу України, тому залишає зазначене рішення без змін, а апеляційну скаргу за наведеними в ній мотивами - без задоволення.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору по апеляційній скарзі покладаються на заявника скарги по справі.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю В«ЛариссаВ» , м.Красний Лиман, Донецька область - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 19 квітня 2016 р. у справі № 905/712/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий Марченко О.А.

Судді: Зубченко І.В.

ОСОБА_3