Рішення

від 25.08.2016 по справі 917/959/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2016 р.                                                                      Справа № 917/959/16

за позовом Приватного підприємства "Альден-Сервіс", вул. Ціолковського, 60, м. Кременчук, Полтавська область, 39611

до Приватного підприємства "Єврогранд", 7-й Хорольський Тупик, 3/24 - Д, м. Кременчук, Полтавська область, 39600

про стягнення грошових коштів у сумі 17666,13 грн.

Суддя Гетя Н.Г.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

Після виходу з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення згідно ст.85 ГПК України та повідомив дату складання повного рішення.

СУТЬ СПРАВИ: Розглядається позовна заява про стягнення з відповідача 121805,41грн. заборгованості за договором купівлі-продажу №5 від 02.03.2012р.

Представник позивача в засідання суду не з'явився та 25.08.2016 р. надіслав клопотання про відкладення розгляду справи. Суд відмовляє в задоволенні даного клопотання, оскільки позивачем не наведено поважних причин для відкладення розгляду справи, та в зв'язку із закінченням строку вирішення спору.

Відповідач явку представника у засідання не забезпечив. Ухвали суду від 26.12.2014 р. та 05.02.2015 р. направлялися відповідачу за адресою, вказаною у позові та повернулися до суду з відмітками поштової установи: “ За закінченням терміну зберігання”. Відомості про юридичну адресу відповідача також підтверджені відомостями, що містяться не веб-сайті Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань

Таким чином, відповідно до пп. 3.5.10 Інструкції з діловодства в господарських судах України та пп. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" відповідач вважається належним чином та завчасно повідомлений про дату, час і місце проведення судових засідань та про покладені на нього обов'язки. Судом відкладався розгляд справи для належного повідомлення відповідача про час та місце судового розгляду та надання можливості надати пояснення стосовно спору.

Згідно ст. 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. В даному випадку цей строк закінчується, а тому суд не може більше відкладати розгляд справи.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, закінчення встановленого ст. 69 ГПК України строку вирішення спору, спір розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, встановив:

03.03.2015 р. між сторонами було укладено договір поставки запчастин (а.с. 9) відповідно до умов якого постачальник (відповідач) зобов'язувався поставити і передати у власність, а покупець (відповідач) прийняти і оплатити запчастини, а в подальшому товар на умовах, викладених в даному Договорі (п. 1.1 Договору).

В пункті 4.3 Договору зазначено, що оплата товару і здійснюється позивачем на умові 100% попередньої передоплати. Відповідно до п. 4.4. Договору оплата товару проводиться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі виставлених рахунків.

Пунктами 5.1. - 5.2. Договору визначено, що у випадку порушення виконання своїх обов'язків за Договором сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором і діючим Законодавством. У випадку не поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на дату виконання зобов'язань, обчислену від вартості недоставленного в строк товару за кожний календарний день прострочення.

          Як зазначає позивач, 20 липня 2015 року відповідачем ПП «Єврогранд» виставлено рахунок № ЕГ-0000231 на суму 14000 грн., в тому числі 2333,33 грн. ПДН за поставку циліндра підйому рукояті екскаватора (а.с. – 10).

20.07.2015 року позивач у відповідності до пункту 4.3. Договору поставки грошові кошти в сумі 14000,00 грн. перерахував у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок відповідача, що підтверджується банківською випискою (а.с.-11). В даній виписці загальна сума зазначена 22000,00 грн, однак є посилання на рахунок № ЕГ-0000231, що підтверджує проплату по даному рахунку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що до теперішнього часу відповідачем не виконано умови договору, поставку оплаченого товару (циліндр підйому рукояті екскаватора), не проведено. Позивач вважає, що в даному випадку термін поставки один квартал, і останній строк поставки згідно ст. 267 ГК України - 20.10.2015 року, тому позивач вважає, що станом на 06.06.2016 року відповідачем допущено прострочення поставки товару на 226 днів.          

З матеріалів справи слідує, що з метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача була направлена претензія №1 про повернення боргу в сумі 14000,00 грн (а.с. – 12), яка залишена без реагування.

Таким чином, позивач вважає його права порушеними та просить стягнути з відповідача 14000,00 грн. переплати за договором №1 від 03.03.2015 р. та 3666,13 грн. пені за період з 21.10.2015 р. по 06.06.2016 р.

При прийнятті рішення суд виходить з наступного:

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, за яким в силу ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України на продавця покладено обов'язок передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 Цивільного кодексу України).

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. ст. 612 ЦК України).

Суд, дослідивши матеріали справи встановив, що дійсно позивачем по договору №1 від 03.03.2013 р. згідно рахунку №ЕГ-0000228 від 20.07.2015 р., ЕГ-0000231 від 20.07.2015 р., №0000228 від 20.07.2015 р. згідно згідно банківської виписки здійснено оплату за товар на загальну суму 22200грн. Таким чином у суду відсутня можливість встановити, який з вказаних рахунків оплачено повністю. Також відсутні будь-які належні докази зарахування однорідних зустрічних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 692 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Оскільки договором №1 від 03.03.2015 р. не врегульовано питання щодо термінів поставки товару, то необхідно керуватися приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України, згідно якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на претензію про повернення боргу (а.с. - 16) в якій вимагає повернення коштів у сумі 14000,00 грн сплачених по договору №1 від 03.03.2015 р. згідно рахунку №ЕГ – 0000231 від 20.07.2016 р. Доказів звернення позивача до відповідача з вимогою поставити товар на суму 14000,00 грн, від дати пред'явлення якої можна б було рахувати термін, з якого у відповідача виник обов'язок поставити товар, позивачем не надано.

За даних обставин, на підставі матеріалів справи та поданих сторонами доказів, суд приходить до висновку, що оскільки в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача з вимогою до відповідача про поставку товару, то строк поставки відповідачем не порушений, а тому відповідача відсутні правові підстави вимагати від відповідача повернення попередньої оплати у сумі 14000,00 грн грн., в зв'язку з чим у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до приписів ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст.33,35,43,49,82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 29.08.2016 р.

Суддя Н.Г. Гетя