Рішення

від 23.08.2016 по справі 761/19250/16-ц

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/19250/16-ц

Провадження № 2/761/5725/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Осаулова А.А.

при секретарі: Вольда М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Державного підприємства «Шахта №13-БІС» про стягнення суми невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

В травні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України(надалі - відповідач 1), в якому просила суд стягнути з останнього на свою користь заборгованість по виплаті заробітної плати в розмірі - 18 698,37 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.11.2014 року по 01.06.2016 року в сумі - 95 911,84 грн. та моральну шкоду у розмірі - 6000, 00 грн.

В процесі розгляду справи позивач згідно заяви від 12.07.2016 року збільшив свої позовні вимоги в частині заборгованості середного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в зв'язку з чим просив суд стягнути кошти за період з 12.11.2014 року по 12.07.2016 року у розмірі - 102 568,98 грн.

Протокольною ухвалою суду від 12.07.2016 року за клопотання позивача було залучено до участі у справі в якості співвідповідача - Державне підприємвтсво «Шахта №13-БІС» (надалі по тексту - відповідач 2).

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 08.08.2006 року по 12.11.2014 року вона працювала на ДП «Шахта №13-БІС» на посаді помічника директора з правових питань. Вказане підприємство засновано на державній власності і належить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та джерелом його фінансування є бюджетні кошти. Вказує, що відповідач 1 наказами за №595 та №841 припинив виробничу та фінансово-господарську діяльність ДП «Шахта №13-БІС». При звільненні позивачу не було виплачено заборгованість по заробітній платі за вересень-листопад 2014 року в загальній сумі - 18 698,37 грн. Вважає, що станом на даний час саме відповідач 1 повинен сплатити позивачу заборгованість по заробітній платі, а оскільки вчасно її виплачено не було, тому належить до виплати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, в зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом свого порушенного права. Крім того позивач зазначив, що вказаними діями відповідача 1, йому було завдану моральну шкоду, оскільки позбавлення права на оплату праці негативно вплинуло на його можливість забезпечувати достойне існування своєї родини, її якісне харчування, гідний відпочинок та лікування.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з викладених у позові підстав, стягнувши грошові кошти солідарно з обох відповідачів.

В судовому засіданні представник відповідача 1 просив відмовити в задоволенні позовних вимог до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України в повному обсязі, посилаючись на свої письмові заперечення проти позову. Зокрема, зазначив, що жодних трудових відносин із Міністерством у позивача не було, тому зобов»язань по сплаті коштів заробітної плати у відповідача 1 не виникало. Вказав, що підприємство ДП «Шахта 13-БІС» є окремою юридичною особою, що самостійно здійснює свою господарську діяльність та в зв'язку з чим несе відповідальність за невиконання власних зобов'язань з власних активів (п.5.1.1 статуту) та виплачує заробітну плату (п.5.2.2 статуту). Зазначив, що відповідач 2 в стадії припинення або ліквідації не перебуває. Відповідач звертав увагу суду на те, що відповідач 1 лише здійснює державні функції управління майном ДП «Шахта 13-БІС», власником якого є держава. По цій справі Міністерство є неналежним відповідачем, тому представник просив суд прийняти рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Відповідач 2 в судове засідання свого представника не направив, про день та час розгляд справи повідомлявся в установленому законом порядку шляхом поміщення оголошення про розгляд справи на сайті суду в мережи Інтернет, про причини неявки суд не повідомив.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних сімейних, трудових відносин.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що позивач з 01.02.2008 року по 12.11.2014 року працювала в ДП «Шахта 13-БІС» на посаді помічника директора по правовим питанням ( а.с. 8-10).

Наказом директора ДП «Шахта 13-БІС» позивачку було звільнено з роботи за власним бажанням за ст.38 КЗПП України на підставі поданої нею ж заяви (а.с. 11), що підтверджується записами в трудовій книжці та відповідним наказом про звільнення.

Між тим, позивачу не була виплачена заробітна плата за час роботи на підприємстві за період за вересень, жовтень та листопад 2014 року, що не заперечується сторонами в судовому засіданні, а тому відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначено структуру оплати праці, до якої відноситься основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Вимоги ст. 47 КЗпП України передбачають, що власник або уповноважений ним зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Однак, всупереч наведеним законодавчим нормам, при звільненні позивача не було здійснено розрахунок в повному обсязі за період його працевлаштування в ДП «Шахта №13-БІС» за період вересень-листопад 2014 року включно, яка згідно розрахункових листків становить загалом за цей період - 18 698 грн. 37 коп. (сума вказана із відрахування податків, зборів та обов»язкових платежів).

Оскільки суду не було надано доказів того, що відповідач 2 станом на день звернення до суду і винесення рішення в повному розмірі розрахувався по заборгованості з заробітної плати з позивачем та у відсутність даних про фактичне невиконання своїх службових обов»язків та інших поважних причин не виплати заробітної плати, а тому суд вважає позовні вимоги про стягнення заробітної плати підлягають задоволенню та на користь позивача з відповідача 2 - ДП «Шахта №13 БІС» кошти заробітної плати за виключенням податків, зборів ті інших платежів в розмірі - 18 698,37 грн.

При вирішення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом враховано наступне.

Також, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розмір належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Пленум Верховного Суду України в п. 20 своєї постанови № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснив - установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він в цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

З урахуванням того, що відповідачем на день звільнення позивача не було заробітну плату, тому суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 2 середнього заробітку за час затримки у виплаті вказаної суми заробітної плати.

Так, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 р., вираховується середньоденна заробітна плата для нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з врахуванням заборгованості по заробітній платі за два повних місяці роботи - вересень-жовтень 2014 року: 3753,59 грн. (нарахована сума за вересень 2014р.) + 3982,58 грн. (нарахована сума за жовтень 2014р.) / 45 (кількість робочий днів за ці два місці) = 172 грн. (середньоденний заробіток позивача).

Таким чином, сума середнього заробітку розрахунку при звільненні за період з 14.11.2014 р. по 12.07.2016р. (загалом становить 416 робочих днів згідно зави про уточнення позовних вимог) становить - 71 522 грн., яка також підлягає стягненню з відповідача 2.

Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в спорах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснив, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП ( 322-08 ) (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Представник позивача зазначає, що у зв'язку із порушенням прав позивача ОСОБА_1 зазнала моральних страждань та в якості компенсації останніх просить суд стягнути з відповідачів суму у розмірі - 6000,00 грн. Пояснив суду, що відповідач порушивши права на оплату праці та проігнорувавши його законні вимоги, завдав позивачу значної шкоди людській гідності та професійній репутації.

Вирішуючи питання про розмір даної шкоди в грошовому еквіваленті, суд виходить з втрат немайнового характеру, оскільки протягом значного періоду часу позивач не отримував заробітну плату, тому був вимушений існувати за рахунок інших джерел, а тому оцінює моральну шкоду в розмірі - 2000,00 грн.

На підставі зазначеного суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Державного підприємства «Шахта №13-БІС» про стягнення суми невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення на її користь лише з ДП «Шахта №13-БІС» заборгованості по виплаті заробітної плати в розмірі - 18 698 грн. 37 коп. (сума вказана із відрахування податків, зборів та обов»язкових платежів); середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.11.2014 року по 12.07.2016 року в сумі - 71 552 грн. (сумавказана без відрахування податків, зборів та обов»язкових платежів) та кошти моральної шкоди в розмірі - 2000 грн., а всього в розмірі - 92 250 грн. 37 коп.

При цьому суд не знаходить підстав для стягнення вказаних сум солідарно і з відповідача 1, оскільки згідно розяснень, які містяться в п. 27 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, судам необхідно враховувати, що згідно зі ст. 21 КЗпП України належним відповідачем у справі за позовом про оплату праці є та юридична особа (підприємство, установа, організація), з якою позивачем укладено трудовий договір.

Проте, як встановлено в судовому засіданні, позивач перебував у трудових відносинах саме з Державним підприємством «Шахта №13 БІС», а не з Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, відповідачем 1 по справі.

Таким чином, оскільки позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували обставини щодо перебування позивача у трудових відносинах саме з відповідачем 1 або того, що відповідач 1 є правонаступником відповідача 2, а під час розгляду справи в суді таких обставин також не встановлено, суд дійшов висновку, що в задовленні позовних вимог до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України слід відмовити, зважаючи на те, що останнє не порушувало прав і законних інтересів позивача.

В порядку, визначеному ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача 2 на користь держави судовий збір в сумі - 922,50 грн., виходячи із розміру задоволених судом позовних вимог.

Враховуючи наведене, на підставі ст.ст. 43, 55 Конституції України, ст.ст. 67, 72, 107, 115, 116, 117, 233 КЗпП України та керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 11, 56-61, 64, 88, 179, 208, 209, 212-215, 218, 223, 294, 296 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Шахта №13-БІС» (код ЄДРПОУ 35715940) на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати в розмірі - 18 698 грн. 37 коп. (сума вказана із відрахування податків, зборів та обов»язкових платежів); середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.11.2014 року по 01.06.2016 року в сумі - 95 911 грн. 84 коп. (сума вказана без відрахування податків, зборів та обов»язкових платежів) та кошти моральної шкоди в розмірі - 2000 грн., а всього в розмірі - 116 610 (сто шістнадцять тисяч шістсот десять) гривень 21 копійка.

В задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Шахта №13-БІС» (код ЄДРПОУ 35715940) в дохід держави судовий збір у розмірі - 1 166 грн. 10 коп.

Рішення в частині стягнення заробітної плати в межах сплати суми платежу за один місяць, - підлягає негайному виконанню.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: