Постанова

від 29.08.2016 по справі 906/433/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" серпня 2016 р. Справа № 906/433/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

суддів Тимошенко О.М.

суддів Огороднік К.М.

при секретарі судового засідання Величко К.Я.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ГНО" на рішення господарського суду Житомирської області від 14.06.16 р.

у справі № 906/433/16 (суддя Лозинська І.В. )

позивач Публічне акціонерне товариство "Кредобанк"

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "ГНО"

про стягнення 284 257,41 грн.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився.

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомисркьої області від 14.06.2016 року у справі № 906/433/16 позов Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГНО" про стягнення 284 257,41 грн. задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГНО" на користь Публічного акціонерного товариства "Кредобанк": 260450,19 грн. основного боргу, 22691,17 грн. прострочених відсотків, 3009,61 грн. пені по простроченій основній сумі кредиту, 602,30 грн. пені по прострочених відсотках, 4301,50 грн. судового збору.В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Житомирської області скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Житомирської області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розпорядженням в.о. керівника апарату від 26.09.2016 року у справі №906/433/16 в зв'язку з перебуванням у відпустці суддів Крейбух О.Г. та Саврія В.А. призначено автоматичну зміну складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду.

Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів у справі №906/433/16 визначено склад колегії суддів: головуюча суддя Коломис В.В., суддя Тимошенко О.М., суддя Огороднік К.М.

В судове засідання представники сторін не з'явилися. При цьому, від представника відповідача на адресу апеляційного суду надійшло клопотання про відкладення розгляду скарги на іншу дату.

Клопотання відповідача апеляційним судом відхилене як необгрунтоване, оскільки ГПК України не містить вимог щодо відповідальних осіб, які можуть представляти інтереси сторін в господарському суді. Надання повноважень на представництво інтересів сторони в процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб, таким представником може бути сам керівник, головний бухгалтер, бухгалтер, інші працівники підприємства або представники на підставі доручення, які не перебувають з ним у трудових відносинах.

Крім того, відповідно до п.4 ухвали апеляційного суду від 06.07.2016 року передбачено, що неявка представників сторін в судове засідання в разі повідомлення їх належним чином не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті.

Враховуючи положення ст.102 ГПК України щодо строку розгляду скарги в апеляційній інстанції, а також те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, суд вважає за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог ст.101 ГПК України.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 27.01.2014 року між Публічним акціонерним товариством "Кредобанк" (банк/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГНО" (позичальник/відповідач) був укладений Генеральний договір №G-32 про здійснення кредитування (далі - кредитний договір, а.с. 40-48), відповідно до п.1.1 якого банк зобов'язувався в межах встановленого ліміту кредитування надати позичальнику кредити (одноразові кредити, кредитні лінії, овердрафт, гарантії виконання зобов'язань позичальника, авалювання векселя/векселів позичальників) у розмірі та на умовах, обумовлених цим договором або додатковими договорами до цього договору, а позичальник в свою чергу зобов'язувався повернути кредити, сплачувати проценти й комісії за користування ними, а також інші платежі, передбачені цим договором та додатковими договорами.

27.01.2014 року між Публічним акціонерним товариством "Кредобанк" (банк/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГНО" (позичальник/відповідач) укладено Додатковий договір №G-32/154/01/2014 про надання кредиту відповідно до генерального договору №G-32 про здійснення кредитування від 27.01.2014р. (далі - додатковий договір, а.с. 49-51), відповідно до п.1.1 якого в межах ліміту кредитування, визначеного п.2.1.1 договору, банк зобов'язувався надати позичальнику грошові кошти у розмірі та на умовах, обумовлених цим договором, а позичальник в свою чергу зобов'язувався повернути кредит і сплатити проценти за користування ними та комісії.

Пунктом 2.1 додаткового договору передбачено розмір кредиту - 20000,00 доларів США.

Цільове призначення кредиту: для придбання транспортного засобу, а саме, Mersedes-Benz, марка ML 350, 2008 року випуску згідно договору купівлі-продажу автомобіля б/н від 10.01.2014 (п.2.2. додаткового договору).

Датою видачі кредиту вважається день перерахування кредитних коштів (в повній або частковій сумі) з позичкового рахунку на поточних рахунок позичальника (п.5 додаткового договору).

Процентну ставку, комісію за надання овердрафту сторони обумовили у пунктах 2.3., 2.4. додаткового договору.

Дата остаточного повернення овердрафту, згідно п.2.5 додаткового договору, - 26.01.2017 року.

Згідно п.5.1. кредитного договору позивальник зобов'язувався повернути банку кредит у повному обсязі в порядку і в терміни, передбачені цим договором та додатковими договорами. Повернення суми кредиту здійснюється відповідно до графіку зазначеного в п.8 додаткового договору.

Відповідно до п.5.9. кредитного договору, банк у випадках передбачених п.2.8. цього договору (невиконання позичальником зобов"язань, передбачених договором, додатковими договорами) має право вимагати дострокового повернення кредиту/кредитів, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів за цим договором та додатковими договорами, про що письмово повідомляє позичальника.

Відповідно до п.5.10. кредитного договору, позичальник зобов"язаний протягом 10 банківських днів з моменту отримання письмової вимоги банку достроково повернути кредити, проценти, комісії та інші належні до сплати платежі за цим договором та додатковими договорами.

Розмір та порядок одержання процентів за користування кредитом обумовлено сторонами в п.2.3 додаткового договору, де зазначено, що розмір змінюваної процентної ставки на перший період дії ставки: 9,4929% річних ("первинна процентна ставка"). Подальший розмір змінюваної процентної ставки визначається як базова ставка маржа, в порядку визначеному генеральним договором. Період дії змінюваної процентної ставки: 3 повних календарних місяців. Маржа 9,25 %.

На забезпечення виконання зобов'язань позичальника перед банком, 13.12.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Кредобанк" (кредитор/позивач) та фізичною особою ОСОБА_3 (поручитель) був укладений договір поруки (далі - договір поруки, а.с.99), відповідно до умов якого поручитель зобов'язувався відповідати перед кредитором за виконання ТОВ "ГНО" зобов'язань в повному обсязі (повернення кредиту, сплати процентів та комісій за користування кредитом, пень, штрафів, неустойок) за генеральним договором про здійснення кредитування №G-32 від 27.01.2014р., укладеного між боржником та кредитором (п.1.1. договору поруки).

09.10.2014 року між Публічним акціонерним товариством "Кредобанк" (кредитор/позивач) та фізичною особою ОСОБА_3 (поручитель) був укладений додатковий договір №1 про внесення змін до договору поруки від 13.12.2013р., в якому сторони виклали п. 1.1. в новій редакції (а.с. 100).

Крім того, на забезпечення виконання зобов'язань, 27.01.2014 року між ПАТ "Кредобанк" (заставодержатель/позивач) та ТОВ "ГНО" (заставодавець/відповідач) був укладений договір застави, відповідно до п.1.1 якого цей договір забезпечує виконання зобов'язань ТОВ "ГНО" (позичальник) та вимог заставодержателя, які виникають з генерального договору№G-32 від 27.01.2014р., укладеного між позичальником та заставодержателем, а також усіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, стосовно повернення отриманої суми кредиту, несплачених процентів, комісій, штрафів, пень та інших видів неустойки у повному обсязі. Предметом застави є рухоме майно: MAN TGA 01A, реєстраційний номер НОМЕР_1 та НОМЕР_3. реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с. 96-97).

09.10.2014 року між сторонами був укладений додатковий договір №1 до договору застави, де викладено в новій редакції п. 1.1. Розділу 1 "Предмет договору" (а.с. 98).

Як встановлено судами обох інстанцій, позивачем на виконання умов кредитного договору на рахунок відповідача були перераховані кредитні кошти в сумі 20000,00 дол. США, що в свою чергу підтверджується наявним в матеріалах справи меморіальним ордером №2353851 від 28.01.2014 року (а.с. 53).

Натомість, відповідач, в порушення умов договору та взятих на себе зобов'язань, кредитні кошти повернув частково з огляду на що, 28.01.2016 року банк звернувся до ТОВ "ГНО" з вимогою в добровільному порядку ліквідувати наявну заборгованість, яка в свою чергу залишена без відповіді та задоволення (а.с. 75-76).

Внаслідок таких неправильних дій відповідача, останнім за період з серпня 2015р. по лютий 2016р. створена заборгованість по тілу кредиту в розмірі 10010,00 дол. США та по відсотках за користування кредитом в розмірір 872,10 дол. США.

При цьому, ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду доказів на підтвердження добровільного погашення вказаної заборгованості відповідачем не подано; відсутні такі докази і в матеріалах справи.

Оскільки, як встановлено судами обох інстанцій, існує заборгованість відповідача перед позивачем, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 10010,00 дол. США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 14.03.2016 року становить 260450,19 грн., та 872,10 дол. США заборгованості по прострочених відсотках, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 14.03.2016 року становить 22691,17 грн., обгрунтовані, законні та, відповідно, правомірно задоволені судом першої інстанції на підставі ст.ст. 509, 525, 526, 1048, 1050, 1054,1056-1 ЦК України.

Пунктом 2.1.8 кредитного договору передбачено, що пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за договором та додатковими договорами - 0,03% за кожен день прострочки від простроченої/несплаченої суми, але, по кредитах у національній валюті України, не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення.

Пунктом 10 додаткового договору передбачено, що у випадку неповернення позичальником овердрафту в термін, визначений п.1.4 цього додаткового договору, банк має право застосовувати до позичальника санкції, передбачені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання ( ч.3 ст.549 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст. 533 ЦК України грошове зобов"язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов"язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч.3 ст.533 ЦК України).

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993р. № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами , укладеними між резидентами на території України.

Згідно ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Тому максимальний розмір пені пов"язаний із розміром облікової ставки Національного банку України, а оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватись та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті (зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 01.04.2015 року у справі № 906/660/14).

Відповідно до ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Оскільки матеріалами справи підтверджено неналежне виконання позичальником умов кредитного договору, суд першої інстанції перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, та встановивши, що позивачем невірно розраховано пеню в доларах в еквіваленті до гривні, так як останній визначив суму пені в гривні по курсу НБУ станом на 14.03.2016 року, а мав розрахувати з урахуванням щоденного курсу, та провівши його самостійно з урахуванням щоденного курсу гривні до долара за період з 13.09.2015р. по 13.03.2016р. (з урахуванням приписів ч.2 ст.533 ЦК України) правомірно присудив до стягнення з відповідача пеню за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 203,70 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 3009,61 грн., та пеню за несвоєчасну сплату процентів в розмірі 42,49 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 2290,46 грн., за період з 13.09.2015р. по 13.03.2016р.

При цьому, у стягненні 2290,46 грн. пені про простроченій основній сумі кредиту та 503,25 грн. пені по простроченим відсоткам суд першої інстанції відмовив правомірно, оскільки їх нараховано та, відповідно, пред'явлено до стягнення безпідставно.

При цьому, посилання скаржника на те, що ТОВ "ГНО" кошти у доларах США згідно спірного кредитного договору на свій поточний рахунок № 2600701507767 не отримувало, оскільки цей рахунок відкритий у національній валюті, тобто банком не надано належних доказів щодо виконання останнім взятих на себе зобов'язань, колегією суддів до уваги не беруться, так як даний поточний рахунок згідно довідки ПАТ "Кредобанк" №7878 від 12.07.2016 року є мультивалютним.

Крім того, після отримання кредитних коштів ТОВ "ГНО" до липня 2015 року належним чином виконувало взяті на себе зобов'язання за основним та додатковим договорами. Про фактичне отримання апелянтом кредитних коштів в ПАТ "Кредобанк" й про факт їх цільового використання свідчить також факт придбання ТОВ "ГНО" у власність транспортного засобу - автомобіля MERSEDES-BENZ, ML 350, 2008 року випуску саме 28.01.2014 року.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Житомирської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,106 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "ГНО" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Житомирської області від 14.06.2016 року у справі №906/433/16 - залишити без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Огороднік К.М.