Постанова

від 30.08.2016 по справі 916/955/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" серпня 2016 р.Справа № 916/955/16 ОСОБА_1 апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Ярош А.І.,

Суддів: Лисенко В.А., Савицького Я.Ф.,

секретар судового засідання Кіртока Л.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явився, повідомлений належним чином;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність від 10.06.2016 року №120/вих-гс;

від третьої особи: ОСОБА_3, довіреність від 31.05.2016 р. №01-36/40

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортіус»

на рішення господарського суду Одеської області від 26 липня 2016р.

по справі № 916/955/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортіус»

до відповідача: ОСОБА_1 міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_4 комунальної власності ОСОБА_1 міської ради

про встановлення земельного сервітуту,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФОРТІУС" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до відповідача ОСОБА_1 міської ради в якому просить встановити строковий (на 19 років) безоплатний земельний сервітут на право проїзду транспортними засобами по земельній ділянці, що розташована вздовж вулиці Канатної та межує з орендованою земельною ділянкою (кадастровий №5110137500:21:011:0012) шириною 3 метри на період будівництва (згідно заяви про уточнення позовних вимог від 07.06.2016 року).

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст.402, 410 ЦК України, ст.ст.98,99,100 ЗК України, неможливістю здійснення будівництва готелю позивачем, у зв’язку з відсутністю можливості доступу великогабаритної техніки до міста будівництва. Доступ до земельної ділянки, яка знаходиться в оренді позивача, є можливим лише зі сторони вулиці Канатної.

В процесі розгляду справи в суді першої інстанції позивач заявляв клопотання про призначення судової землевпорядної експертизи, в задоволенні якого було відмовлено у зв’язку з необґрунтованістю.

Рішенням господарського суду Одеської області від 26 липня 2016 року по справі № 916/955/16 (суддя Степанова Л.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції врахував те, що лист позивача від 03.12.2015р. не містить істотних умов договору земельного сервітуту, крім того, позивачем не надано доказів направлення відповідачу проекту договору про встановлення сервітуту з визначеними істотними умовами, а саме чи є такий сервітут платним чи безоплатним, постійним чи строковим. Крім того, позивачем не надано документів на право здійснення будівництва із залученням великогабаритної техніки за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 15 та не зазначено з якого моменту виникла необхідність доступу для проїзду великогабаритної техніки.

Наявна в матеріалах справи копія декларації про початок будівельних робіт від 19.07.2011р., зареєстрована в ДАБК в Одеській області 25.07.2011р. №ОД 08311020122 містить відомості про те, що строк її дії закінчився 25.03.2014р.

Вищевикладене стало підставою для відмови в задоволенні позову.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фортіус» звернулось до ОСОБА_1 апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що твердження суду про закінчення терміну дії декларації про початок будівельних робіт, не відповідають дійсності, оскільки в декларації не встановлено термін її дії, і вона є зареєстрованою 25.07.2011 року, відомостей про її скасування немає.

Крім того, судом не прийнято до уваги те, що позивач звертався до відповідача з листом щодо розгляду питання про укладання договору сервітуту та схемою місця розташування земельної ділянки.

Також скаржник зауважує, що судом не було з’ясовано розмір земельної ділянки, щодо якої вимагав встановлення сервітуту позивач. Таке клопотання про призначення судової землевпорядної експертизи з метою виготовлення проекту технічної документації з встановлення меж земельної ділянки не було задоволено судом.

Таким чином, на думку апелянта, який є орендарем земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та подальшої експлуатації готелю, він позбавлений права користуватися земельною ділянкою через неможливість укладання договору земельного сервітуту у зв’язку з тим, що межі земельної ділянки, яка необхідна для проїзду техніки позивача, не встановлені в натурі, кадастровий номер відсутній, а отже позивач не має можливості направити відповідачу відповідний проект договору земельного сервітуту із зазначенням його істотних умов.

Представник апелянта в судове засідання не з’явився, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового засідання. Враховуючи належне повідомлення позивача про слухання справи, а також те, що явка представників сторін не визнавалась обов’язковою, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника апелянта.

Представники відповідача та третьої особи заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні 30.08.2016 року оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.06.2010р. між ОСОБА_1 міською радою (відповідач, Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФОРТІУС" (позивач, Орендар) було укладено договір оренди землі, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_1 міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в державному реєстрі 28.07.2010р. за №041050500044, за яким Орендодавець, на підставі Закону України "Про оренду землі" та рішення ОСОБА_1 міської ради №4542-V від 07.07.2009р. передає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку, площею 635 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 15, для будівництва та подальшої експлуатації готелю й благоустрою прилеглої території, згідно з планом земельної ділянки, який є невід'ємною частиною договору терміном на 25 років (п.1.1. договору).

Як зазначав позивач, зі схеми земельної ділянки вбачається, що ширина проїзду до земельної ділянки складає всього 2,06м., що робить неможливим використання даної земельної ділянки за призначенням, а саме унеможливлює доступ великогабаритної техніки позивача для здійснення будівництва готелю.

Доступ до земельної ділянки, яка знаходиться в довгостроковій оренді позивача, є можливим лише зі сторони вул. Канатної, будь які інші проїзди відсутні.

З метою усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, позивач звернувся до відповідача з проханням розглянути можливість встановити земельний сервітут на право проїзду на земельну ділянку, що межує з орендованою земельною ділянкою або розглянути можливість укладання договору оренди.

Рішенням ОСОБА_1 міської ради від 03.02.2016 року відмовлено в наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з підстав ненадання правовстановлюючих документів на нерухоме майно.

Недосягнення домовленості з питань встановлення земельного сервітуту і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Позивач зазначав, що неможливість встановлення сервітуту на право проїзду транспортними засобами порушує права позивача на користування земельною ділянкою в повному обсязі. Крім того проїзду великогабаритних транспортних засобів перешкоджає паркан, встановлений на в'їзді до двору, який є елементом благоустрою.

Згідно з ч.7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих договорів.

Відповідно до статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Відповідно до статті 404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Статтею 98 Земельного кодексу України передбачено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

В статті 99 цього кодексу передбачені види права земельного сервітуту, які власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення.

Відповідно до статті 100 Земельного кодексу України сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

З аналізу вказаних вище норм права вбачається, що земельний сервітут може бути встановлений лише для власника або землекористувача земельної ділянки, а також в тому разі, якщо потреби такого власника чи землекористувача не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту.

Враховуючи, що за своєю правовою природою сервітут є обмеженим правом на користування чужою річчю, що спричиняє незручності для власника цієї речі, а, відтак, має застосовуватися лише у випадку, коли потреби ініціатора встановлення сервітуту не могли бути задоволені іншим чином.

Така позиція закріплена також у п.2.32. та п.2.34. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", згідно яких: види права земельного сервітуту визначає стаття 99 ЗК України, положення якої є такими, що встановлюють підстави, за наявності яких можливе звернення з вимогою про встановлення сервітуту. Зазначена стаття визначає конкретних суб'єктів, між якими виникають відносини щодо сервітуту. Вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок. Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом. (п.2.32.); обов'язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи, яка вимагає встановлення сервітуту, в інший спосіб. Під час розгляду справи у спорі про встановлення земельного сервітуту господарським судам належить з'ясовувати, з яких причин позивач не може використовувати належне йому майно (п.2.34.).

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про встановлення земельного сервітуту, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що 03.12.2015р. позивач звернувся до відповідача з листом про розгляд можливості укладання договору оренди або земельного сервітуту (право проходу та проїзду шириною 8 метрів, згідно до схеми) по суміжній території (а.с.54).

ОСОБА_4 комунальної власності ОСОБА_1 міської ради від 30.12.2015 року повідомлено ТОВ «ФОРТІУС» про те, що встановлення сервітуту регулюється ст.100 ЗК України, а укладення договору оренди земельної ділянки слід проводити на конкурсних засадах.

Рішенням ОСОБА_1 міської ради №304-VII від 03.02.2016р. позивачу було відмовлено у зв’язку із ненаданням правовстановлюючих документів на нерухомість.

Крім того, зазначеним рішенням ОСОБА_1 міська рада відмовила у наданні згоди на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 15 для будівництва та подальшої експлуатації готелю й благоустрою прилеглої території у зв’язку із невідповідністю ст.12, 124, 134 Земельного кодексу України.

Пунктом 2.35 постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.20111р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" передбачено, що у вирішенні спорів про встановлення сервітуту суд має враховувати, що обов'язок обґрунтування площі і меж чужої земельної ділянки, встановлення сервітуту на яку вимагає позивач, а також виготовлення проекту технічного (кадастрового) плану спірної земельної ділянки покладається на позивача.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що лист позивача від 03.12.2015р. не містить істотних умов договору земельного сервітуту, крім того, позивачем не надано доказів направлення відповідачу проекту договору про встановлення сервітуту з визначеними істотними умовами, а саме чи є такий сервітут платним чи безоплатним, постійним чи строковим.

Зазначений лист є лише питанням щодо можливості укладення договору сервітуту чи оренди, однак не є пропозицією щодо встановлення сервітуту з проектом договору.

Отже, судова колегія доходить висновку, що ТОВ «ФОРТІУС» не дотримано належним чином процедуру звернення до відповідача з пропозицією щодо укладення договору сервітуту.

Доводи апелянта про чинність декларації про початок виконання будівельних робіт не спростовують вищенаведених висновків суду першої інстанції.

В силу приписів статей 33 та 34 Господарського кодексу України, сторони зобов'язані довести обставини справи, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.32-34 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, передбачених ст.104 ГПК України, для скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортіус» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 26 липня 2016р. по справі № 916/955/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через ОСОБА_1 апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Повний текст постанови складений та підписаний 31.08.2016 року.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя В.А. Лисенко

Суддя Я.Ф. Савицький