Рішення

від 27.07.2016 по справі 905/359/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27.07.2016                     Справа № 905/359/16                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Сковородіної О.М., суддів Говоруна О.В., Харакоза К.С.

при секретарі судового засідання (помічнику судді) Табачнікові В.Г.

у справі за позовом: Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», м. Дніпропетровськ

до відповідача: Приватного підприємства «Трансмол Сервис», м. Слов'янськ, Донецька область

про звернення стягнення на предмет застави

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

          Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі – позивач) звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Приватного підприємства «Трансмол Сервис» (далі – відповідач) про звернення стягнення на предмет застави.

          В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язань за укладеним між сторонами кредитним договором № 720М-07 (надалі – договір) від 19.11.2007 року, останній має прострочену заборгованість, загальний розмір якої становить 45 752,77грн. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між сторонами 19.11.2007 року був укладений договір застави автотранспорту, з огляду на що позивач звернувся до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет застави.

Позивач у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог та повідомив суд, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2013р. в межах справи №11/904/11/2013 стягнуто з відповідача пеню за період з 26.06.2008р. по 03.08.2012р. в сумі 16 275,15 грн. У даній справі до стягнення підлягає пеня за період з 04.08.2012р. по 26.10.2015р. в сумі 32 691, 43 грн.

Повноважний представник відповідача у судові засідання не з'явився, про причини неявки свого представника відповідач суд не повідомив, відзиву по суті спору не надав.

За відомостями витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Приватне підприємство «Трансмол Сервис» зареєстровано за адресою: 84107, м. Слов'янськ, Донецька область, вулиця Дем'яна Бєдного, будинок 109, але кореспонденція, яка була направлена на вказану адресу поверталася на адресу суду з відміткою “немає організації”.

В порядку Закону України “Про доступ до судових рішень”, ухвала про порушення провадження у справі та ухвала про відкладання розгляду справи були розміщені на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень (http://www.reyestr.court.gov.ua).

За змістом правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в п.3.9.2 постанови №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. При цьому неявка у судове засідання однієї з сторін, належним чином повідомленої про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК України (п.3.12 постанови).

Таким чином, господарським судом було вжито всіх можливих та залежних від суду заходів для повідомлення відповідача про наявність порушеної справи № 905/359/16 та призначених до розгляду судових засідань (про день, місце та час кожного судового засідання).

У відповідності до п.п.2, 3, 4 ч.2 ст.129 Конституції України, ст.ст.42,43 ГПК, ст.33 ГПК України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Оскільки у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору та відповідачем, не надано доказів в підтвердження поважності причин неявки їх повноважних представників в судове засідання, справа розглядається відповідно до ст.75 ГПК України без явки відповідача за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини спору, доводи учасників судового процесу суд встановив.

19.11.2007 року між позивачем та відповідачем був укладений договір №720М-07, відповідно до умов якого, позивач зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 40000,00грн. на строк виконання зобов'язань (терміном повернення кредиту), передбачений п. 1.3 договору, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

          Відповідно до договору №720М-07 від 19.11.2007 року, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, третя особа, повинна надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати, згідно кредитного договору.

          Згідно п. 4.3 Договору у випадку порушення зобов'язань за кредитним договором, відповідач сплачує банку відсотки за користуванням кредитом у розмірі 40% на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

          Позивач свої зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме видав відповідачу кредит у розмірі 40 000,00грн. Відповідач свої зобов'язання не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому Договором порядку і строки.

Позивач належним чином виконав свої зобов'язання в частині надання кредитних коштів відповідачу у розмірі 40 000,00грн., в той час, як відповідач не здійснював розрахунки за отриманий кредит, у зв'язку з чим позивач має безспірні грошові вимоги до відповідача, що підтверджується рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2013р. р. по справі № 11/904/11/2013, яким з відповідача на користь позивача стягнуто 24337,91 грн. заборгованість по кредиту, 28082,04грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 16275,155грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту, 1609,50 грн. судового збору.

Вищевказане рішення оскаржене не було та набрало законної сили.

Статтею 35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок та зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості, наявність якої встановлена рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2013р. по справі № 11/904/11/2013, в той час як відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, заборгованість, яка встановлена рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2013р. по справі № 11/904/11/2013, відповідачем повністю не погашена та продовжує існувати на день ухвалення рішення в цій справі.

Зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Ці підстави зазначені в статтях 599, 600, 601, 604-609 ЦК України, в яких не передбачено такої підстави припинення зобов'язання, як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати заборгованості за рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2016р. по справі № 11/904/11/2013 позивач звернувся до суду та просить в рахунок погашення заборгованості Приватного підприємства «Трансмол Сервис» по процентам за користування кредитом у розмірі 13061,34 грн. та пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором у розмірі 32691,43грн., звернути стягнення на предмет застави.

Позивачем надані банківські виписки про стан заборгованості від 09.02.2016р., які підтверджують заборгованість відповідача перед позивачем станом на 26.10.2015р. по процентам за користуванням кредитом у розмірі 13061,34 грн.

Відповідач не надав суду доказів належного виконання зобов'язань у визначені строки, заявлені позовні вимоги не спростував. За таких обставин, суд дійшов висновку про доведення позивачем факту невиконання відповідачем боргових зобов'язань по сплаті процентів за користуванням кредитом у розмірі 13061,34 грн. за період з 14.03.2013р. по 26.10.2015р.

Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення пені в розмірі в розмірі 32691,43грн. нарахованої за період з 04.08.2012р. по 26.10.2015р., яка підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язань. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Одночасно, згідно з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” від 02.09.2014р. № 1669-VII на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Зазначеним законом, що є спеціальним, дія якого поширюється лише на певне коло суб'єктів, визначаються тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють або здійснювали господарську діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

На виконання ст. 6 Закону Національний банк України направив всім банкам лист від 27.10.2014р. № 18-112/64138 про необхідність суворого і безумовного дотримання вимог ст. 2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” та повідомив, що невиконання законних вимог є підставою для застосування для порушників адекватних заходів впливу.

Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок у 10-денний строк з дня опублікування вказаного Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення (далі - Перелік).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1275-р від 02.12.2015р. був затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до якого включено м.Слов'янськ, де проводив свою господарську діяльність відповідач.

Отже, проведення з 07.04.2014р. антитерористичної операції на території Донецької області, до складу якої відноситься м.Слов'янськ, визначено компетентним органом у сфері боротьби з тероризмом.

Більш того, проведення антитерористичної операції на території Донецької області є загальновідомим фактом.

Отже, з урахуванням вищевикладеного та визначеної компетентним органом території проведення антитерористичної операції та терміну її проведення, норми ст.2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” щодо введення мораторію на нарахування пені підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

На підставі вищевикладеного, враховуючи приписи Закону України «Про боротьбу з тероризмом», прийнятий на його виконання та виконання рішення Ради національної безпеки України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» наказ керівника Антитерористичного центру при СБУ від 07.10.2014 №33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення», Розпорядження КМУ України від 7 листопада 2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження», а також усвідомлюючи загальновідомий факт місцезнаходження відповідача в зоні активних бойових дій, суд застосовує до правовідносин між позивачем та відповідачем ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та відмовляє у стягненні пені, нарахованої у період з 16.04.2014р. по 26.10.2015р. в сумі 19 661,89грн.

Пеня, нарахована за період з 04.08.2012р. по 15.04.2014р. в сумі 15 696,25 грн. підлягає задоволенню.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором позивач і відповідач 19.11.2007р. уклали договір застави автотранспорту (далі по тексту-договір застави). Згідно з договором застави відповідач надав в заставу автомобіль Навантажувач, модель: 40814, рік випуску: 1999, тип ТЗ: Навантажувач, № кузова/шасі: 02364, реєстраційний номер: Т8742ДК, що належить на праві власності відповідачу, на підставі свідоцтва про реєстрацію АЯ №018105, виданим 27.02.2004 року Слов'янським МРЄВ ДАІ ГУ УМВС в Донецькій області.

Пунктом 9 договору застави сторони визначили, що вартість предмету застави складає 13000,00грн.

Відповідно до п.п.15.8.1. договору застави, заставодержатель з метою задоволення своїх вимог має право: звернути стягнення на предмет застави у випадку якщо в момент настання термінів виконання позичальником якого-небудь із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.

Згідно з п. 15.8.3. договору застави, заставодержатель з метою задоволення своїх вимог має право: звернути стягнення на предмет застави незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань за кредитним договором у випадку порушення позичальником якого-небудь із зобов'язань, передбачених умовами кредитного договору.

Пунктом 21. договору застави, звернення стягнення на предмет застави у випадках, передбачених п.п. 15.6., 15.8.1., 15.8.2., 15.8.3., 15.9. цього договору, здійснюється відповідно до чинного законодавства України та цього договору.

Згідно з п. 22. договору застави, звернення стягнення і реалізація предмету застави, заставодержатель має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет застави продаж заставодержателем предмету застави шляхом укладання договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.

Відповідно до п. 26. термін дії договору – до повного виконання позичальником та заставодержателем зобов'язань за кредитним договором та всіх додаткових угод до нього.

          В порушення умов договору відповідач зобов'язання за договором застави не виконує, предмет застави в заклад банку не надавав.

Щодо вимоги про вилучення та передачі в заклад предмету застави.

З тексту позовної заяви, вбачається, що позивач, посилаючись на умови договору застави від 29.11.2007р. просить суд передати предмет застави в заклад ПАТ КБ «Приватбанк».

Судом досліджено договір застави від 29.11.2007р. та встановлено, що його умови не передбачають передачу в заклад предмету застави, а передбачають лише звернення стягнення на предмет застави.

При виконанні рішення суду щодо звернення стягнення на предмет застави, вилучення – буде одним із обов'язкових кроків з певного переліку дій, необхідних для виконання даного рішення (примусового виконання).

Тому, суд при вирішенні даного спору, не вбачає необхідності у зобов'язанні відповідача вчиняти дії, які будуть передбачені у процедурі виконання рішення (примусового виконання рішення).

У зв'язку з вищевикладеним, суд відмовляє в задоволенні вимоги про вилучення та передачу в заклад предмету застави.

Щодо вимоги про звернення стягнення на предмет застави.

06.07.2016 року на виконання вимог ухвали суду позивачем було надано висновок експертного дослідження №5977 від 06.07.2016р. «Про оцінку транспортного засобу», згідно висновку якого ринкова вартість автомобіля Навантажувача, модель: 40814, рік випуску: 1999, тип ТЗ: Навантажувач, № кузова/шасі: 02364, реєстраційний номер: Т8742ДК на дату оцінки складає 17500грн.

За своєю правовою природою договір застави автотранспорту від 19.11.2007р. є договорами застави, правовідносини за якими регулюються параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, Законом України «Про заставу», Законом України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень.

Згідно ст.589 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Приписами ч.ч.1,2 ст. 590 ЦК України встановлено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п.8 ч.1 ст.346 ЦК України, право власності на майно припиняється у разі звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника.

Відповідно до ст.19 Закону України “Про заставу”, за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Приписами ч.ч. 1, 3 ст.20 Закону України “Про Заставу” встановлено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. При частковому виконанні боржником забезпеченого заставою зобов'язання застава зберігається в початковому обсязі. Якщо предмет одного договору застави складають дві або більше речей (два чи більше прав), стягнення може бути звернено на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (на будь-яке з прав) за вибором заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (право), він зберігає право наступного стягнення на інші речі (права), що складають предмет застави.

Відповідно до ст.24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє обтяжувача права звернутися до суду.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет застави в рішенні суду зазначаються спосіб реалізації предмета застави ... із застосуванням однієї із процедур, передбачених ст. 26 цього Закону, яка передбачає і продаж предмета застави шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.

Відповідно до ч. 2 ст. 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов'язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі, якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов'язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача (заклад). Аналогічна умова міститься в договорі застави.

Враховуючи викладене, приписи ст. ст.5, 6 Закону України “ Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”, а також приймаючи до уваги те, що сторонами не спростовано належними та допустимим доказами висновків, викладених у висновку про незалежну оцінку майна, проведену ТОВ “Агенція незалежних експертиз, суд приймає висновок про незалежну оцінку, як належний доказ актуальної ринкової вартості предмету транспортного засобу, та встановлює початкову ціну продажу транспортного засобу – 17 500,00грн.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, суд, у зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором, які були забезпечені заставою, вважає вимоги позивача про звернення стягнення на предмет застави, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат.

Позивачем заявлено 2 (дві) вимоги немайнового характеру:

1)          звернути стягнення на предмет застави;

2)           вилучити та переди в заклад предмет застави.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовних заяв немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір мінімальної заробітної плати.

          Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

          Приписами Закону України “Про Державний бюджет на 2016 рік” встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня 2016 року - 1378,00 грн.

Оскільки, позивачем подано позовну заяву, в якій містяться 2 (дві) вимоги немайнового характеру, тому, до сплати підлягає судовий збір у розмірі: 2 х 1378 = 2756,00 грн.

В якості доказу сплати судового збору позивач надав платіжні доручення №ВОК36В0РХ1 від 16.12.2015 р. на суму 1218,00 грн. та №ВОК36В0РХ на суму 160,00 грн., загальна сума яких складає 1378,00 грн.

          З вищевикладеного вбачається, що позивачем сплачений судовий збір в розмірі 1378,00 грн., лише за 1 (одну) вимогу немайнового характеру, тому, до сплати підлягає 1378,00 грн. судового збору за ще 1 (одну) вимоги немайнового характеру.

Господарські витрати розподіляються відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», м. Дніпропетровськ до Приватного підприємства «Трансмол Сервис», м. Слов'янськ, Донецька область про звернення стягнення на предмет застави – задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 720М-07 від 19.11.2007 року в сумі 28 757,59грн. (13061,34грн.- заборгованість по процентам за користування кредитом; 15 696,25грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором) звернути стягнення на предмет застави: автомобіль Навантажувач, модель: 40814, рік випуску: 1999, тип ТЗ: Навантажувач, № кузова/шасі: 02364, реєстраційний номер: Т8742ДК, що належить на праві власності Приватному підприємству «Трансмол Сервис» (84100, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Д. Бедного, 109, код ЄДРПОУ: 31055018), шляхом продажу вказаного автомобіля Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені Відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, а також наданням Публічному акціонерному товариству комерційний банк «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу та зняття вказаного автомобіля з обліку в органах ДАЇ України.

Встановити початкову ціну продажу предмету застави – 17 500,00 грн.

Стягнути з Приватного підприємства «Трансмол Сервис» (84100, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Д. Бедного, 109, код ЄДРПОУ 31055018) на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір у розмірі 1378,00грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) на користь державного бюджету України (отримувач: Управління державної казначейської служби м. Харькова, банк отримувача: ГУ ДКСУ у Харківській області, МФО 851011, ЄДРПОУ 37999649, рахунок 31216206783002, код бюджетної класифікації 22030001) судовий збір в сумі 1378,00 грн.

Повний текст рішення підписаний 01.08.2016 р.

Рішення набирає законної сили 12.08.2016р.

Рішення може бути оскаржено в Донецький апеляційний господарський суд згідно розділу XII ГПК України.

Головуючий суддя О.М. Сковородіна

Суддя О.В. Говорун

Суддя К.С. Харакоз