Ухвала

від 18.07.2016 по справі 808/794/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2016 року м. Київ К/800/17787/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: ГоловуючогоНечитайла О.М. СуддівПилипчук Н.Г. Цвіркуна Ю.І. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04 березня 2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2014 року

у справі №808/794/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр промислово-технічної експертизи»

до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр промислово-технічної експертизи» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 04 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2014 року, задовольнив адміністративний позов. Скасував податкове повідомлення -рішення від 27 грудня 2012 року №0000882214/12731. Стягнув на користь позивача судовий збір у розмірі 765,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Уповноваженою особою контролюючого органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань документального підтвердження господарських відносин з ПП «ВКФ «СВ-плюс», їх реальності та повноти відображення в обліку за період лютий, травень 2011 року, про що складено акт від 19 листопада 2012 року №283/222-14/33652376, яким встановлено порушення позивачем вимог підпункту 14.1.36, підпункту 14.1.181, пункту 14.1 статті 14, пунктів 44.1, 44.3, 44.6 статті 44, пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200, статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем завищено податкових кредит на 76 452,00 грн.

За результатами перевірки, контролюючий орган прийняв податкове повідомлення -рішення від 27 грудня 2012 року №0000882214/12731, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 76 452,00 грн. та застосував штрафні (фінансові) санкції у розмірі - 01,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту суму ПДВ, сплачену у ціні вартості придбаного товару (робіт, послуг) у ПП «ВКФ «СВ-плюс» за нікчемними правочинами.

При проведенні перевірки контролюючим органом було використано акти перевірки контрагента позивача за результатами дослідження яких, відповідач дійшов висновку про те, що діяльність вказаного контрагента була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди переважно з контрагентами-посередниками, які не виконували своїх податкових зобов'язань. Відповідно до баз даних ДПС, податкової звітності та інших джерел інформації, одержаних у ході перевірки, встановлено укладання цивільно-правових відносин та проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування податкового кредиту.

Крім того, у акті перевірки податковий орган посилається на відсутність у контрагенті ПП «ВКФ «СВ-плюс» трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності, що слугувало підставою для висновку про неможливість здійснення господарської діяльності.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначеного контрагента.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору від 24 січня 2011 року №24/01 ПП «ВКФ «СВ-плюс» надало позивачу послуги з розробки типових форм технічних завдань, технічних умов на виготовлення об'єктів, машин, механізмів, обладнання підвищеної небезпеки та продукції на загальну суму 401 200,00 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 66 866,67 грн.

Про фактичне виконання вказаних договірних відносин свідчать наявні у матеріалах справи копії акту здачі-приймання робіт від 28 лютого 211 року та податкової накладної від 28 лютого 2011 року №58.

Крім того, на підставі договору від 01 березня 2011 року №202/11-1 ПП «ВКФ «СВ-плюс» виконало роботи з розробки експлуатаційних документів: конвеєра стрічкового нахильного, кантова теля ливарних напівформ, маніпулятора, вибивної вібраційної машини, газифікаційної установки, лінії з виготовлення ізопрофілю; організації проведення приймальних випробувань вказаного обладнання, про фактичне виконання яких свідчать копії акту здачі-приймання робіт від 17 травня 2011 року, податкової накладної від 17 травня 2011 року №58.

Про використання придбаних послуг позивачем у власній господарській діяльності свідчать договори украдені з ПрАТ «Завод напвіпровідників», ПАТ «Запоріжкокс», ПАТ «Мотор Січ», ПАТ «Запорізький завод феросплавів», ПАТ «Запоріжвогнетрив», ТОВ «Запорізький сталеливарний завод», ТОВ «Ізопрофіль».

Відтак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про передчасність висновків контролюючого органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за результатами господарської діяльності з вказаним контрагентом за спірний період та вважає їх передчасними, виходячи з наступного.

Так, у відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Відповідно до пункту 198.3 статті 193 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманого товару на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

З наявних у матеріалах справі доказів вбачається реальність вчинення господарських взаємовідносин позивача з зазначеним контрагентом на підставі належним чином складених первинних бухгалтерських документів.

Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеним контрагентом.

Крім того, не заслуговують на увагу доводи податкового органу про те, що порушення контрагентом позивача норм податкового законодавства при формуванні своїх податкових зобов'язань, свідчать про відсутність у останнього права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, оскільки чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Висновки податкового органу, які стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, про неправомірність формування податкового кредиту ґрунтуються на підставі лише тих даних, які містяться в інформаційних базах відповідача, без врахування первинних документів, що підтверджують фактичне здійснення операцій позивача із зазначеними контрагентами.

Крім того, укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми витрат та податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судами попередніх інстанцій таких обставин не встановлено.

Зважаючи на встановлення судами першої та апеляційної інстанцій факту документального підтвердження формування позивачем податкового кредиту за результатом здійснення господарської діяльності з ПП «ВКФ «СВ-плюс», а також використання придбаного товару підприємством у власній господарській діяльності, контролюючим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04 березня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2014 року у справі №808/794/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Пилипчук Н.Г. Цвіркун Ю.І.