Рішення

від 02.09.2016 по справі 903/476/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

31 серпня 2016 р. Справа № 903/476/16

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю В«МацеївВ» , смт. Луків, Турійський район, Волинська область

до відповідача: Комунального підприємства В«Волинський обласний санаторій матері і дитини В«ТуріяВ» , с. Зелена, Ковельський район, Волинська область

про стягнення 35434,46 грн.

Суддя Вороняк А.С.

секретар судового засідання Чорний С.О.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 , довіреність №15 від 04.07.2016р

від відповідача: н/з

Права та обов'язки роз'яснені відповідно до ст.ст.20, 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)

Відводу складу суду не заявлено.

Клопотання про фіксацію судового процесу технічними засобами не поступало.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю В«МацеївВ» звернувся до Комунального підприємства В«Волинський обласний санаторій матері і дитини В«ТуріяВ» про стягнення 35102,15 грн., з них 30960,11 грн. основного боргу, 869,20 грн. - 3% річних, 19,88 грн. - пені, 1857,60 грн. - інфляційних втрат, 1395,36 грн. - штрафу та судових витрат по справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на договір поставки №35 від 15.06.2015р., товаро-транспортні накладні №С-00000404 від 16.06.2015р., №С-00000409 від 17.06.2015р., №С-00000457 від 10.07.2015р., №С-00000476 від 20.07.2015р., №С-00000504 від 31.07.2015р., №С-00000515 від 04.08.2015р., №С-00000554 від 19.08.2015р., банківські виписки, претензію №16 від 06.06.2016р. та акт зведення взаєморозрахунків між сторонами за період з 15.06.2015 по 31.05.2016р..

Ухвалою господарського суду Волинської області від 08.07.2016р. було порушено провадження у справі, а справу призначено до розгляду на 25.07.2016р. та зобов'язано сторони надати суду ряд документів, необхідних для об'єктивного розгляду справи по суті.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 25.07.2016р. розгляд справи відкладено на 31.08.2016р. через нез'явлення представника відповідача в судове засідання та неподання сторонами всіх витребуваних ухвалою господарського суду Волинської області від 08.07.2016р. документів та необхідність витребування нових доказів.

23.08.2016р. на адресу суду від позивача надійшла заява позивача про уточнення позовних вимог, просять стягнути з відповідача 35434,46 грн., з них 30960,11 грн. - основна сума заборгованості, 1857,60 грн. - інфляційні нарахування, 943,62 грн. - річних процентів, 23,53 грн. -пені, 1649,60 грн. - штрафу. Додатково надано докази направлення вказаної заяви відповідачу(опис вкладення, фіскальна квитанція).

Згідно п.3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

У судовому засіданні 31.08.2016р. суд розглянувши заяву позивача про уточнення позовних вимог, розцінює її, як заяву про збільшення позовних вимог та враховуючи що остання подана до початку розгляду справи по суті, вважає за необхідне прийняти дану заяву, а розгляд справи вирішувати з врахуванням вищезазначеної заяви позивача.

В судовому засіданні 31.08.2016р. представник позивача позов підтримав, вимоги просив задовольнити із врахування поданої до суду заяви про збільшення позовних вимог(подано до суду 23.08.2016р.).

Відповідач у судове засідання 31.08.2016р. не з'явилися, компетентного представника не направили, вимог ухвал суду від 08.07.2016р. та від 25.07.2016р. не виконали, проте були належним чином повідомлені про дату і час розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №4500701027938 від 03.08.2016р..

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ст.87 ГПК України.

На підставі викладеного суд вважає, що вжив усіх необхідних заходів для повідомлення відповідача про дату та час слухання справи, та з урахуванням вимог ст.69 ГПК України справу розглянуто за наявними матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд, -

встановив:

15.06.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю В«МацеївВ» (далі - Постачальник) та Комунальним підприємством В«Волинський обласний санаторій матері і дитини В«ТуріяВ» (далі - Покупець), було укладено договір поставки №15(далі - Договір)(а.с.21).

Згідно п.1.1 Договору, Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати у власність Покупця м'ясо свинини, яловичини, субпродукти, кишсировину(далі - товар), а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити визначений товар.

Згідно п.2.2 Договору, Покупець бере на себе обов'язок прийняти товар від Постачальника і здійснити оплату в строки і порядку, передбаченому цим Договором.

Згідно п.4.1 Договору, Покупець оплачує поставлений Постачальником товар за ціною, передбаченою у товаро-транспортній накладній за кожну одиницю товару.

Згідно п.4.2 Договору, найменування товару, його кількість та розгорнутий асортимент, ціна за одиницю товару, а також інші умови, вказані в накладних, є невідємними частинами даного Договору.

Згідно п.4.5 Договору, оплата товарів Покупцем здійснюється шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок, або в касу підприємства Продавця.

Згідно п.7.1 Договору, останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

Даний Договір підписаний та скріплений печатками сторін.

Копіями товаро-транспортних накладних №С-00000404 від 16.06.2015р., №С-00000409 від 17.06.2015р., №С-00000457 від 10.07.2015р., №С-00000476 від 20.07.2015р., №С-00000504 від 31.07.2015р., №С-00000515 від 04.08.2015р., №С-00000554 від 19.08.2015р.(а.с.24-30) підтверджується поставка товару на загальну суму 101193,07 грн..

Відповідач частково оплатив товар в сумі 70232,96 грн., що стверджується банківськими виписками наданими позивачем(а.с.31-34).

З метою досудового врегулювання спору позивач направив відповідачу претензію №16 від 06.06.2016р.(а.с.35-37) з вимогою оплати основної заборгованості в сумі 30960,11 грн., проте дана вимога залишена відповідачем без відповіді та виконання.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст.144 Господарського кодексу України (далі - ГК України), майнові права та майнові обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно ст.173 ГК України та ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст.193 ГК України та статей 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В даному випадку, відносини між позивачем та відповідачем носять договірний характер, укладений між останніми Договір предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, розірваний сторонами не був.

Згідно розрахунку позивача основна заборгованість відповідача складає 30960,11 грн.(101193,07 грн. - 70232,96 грн.). Доказів в спростування заборгованості (доказів оплати) відповідачем суду не подано, конррозрахунку не наведено.

Окрім цього, заборгованість відповідача в сумі 30960,11 грн. підтверджується актом зведення взаєморозрахунків між сторонами за період з 15.06.2015 по 31.05.2016р.(а.с.22).

З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами Договору, відпуск позивачем на виконання його умов відповідачу товару, отримання його відповідачем та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд прийшов до висновку, що вимога позивача в частині стягнення основної заборгованості в сумі 30960,11 грн. підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача 1857,60 грн. - інфляційних втрат за період з 01.10.2015 по 30.06.2016р., 943,62 грн. - 3% річних, суд зазначає таке.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Суд перевіривши методику та правильність розрахунків(а.с.64, 67) 1857,60 грн. - інфляційних втрат, 943,62 грн. - 3% річних, приходить висновку, що останні підставні та підлягають до задоволення.

При цьому судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга Закон".

Щодо стягнення з відповідача 23,53 грн. - пені, 1649,60 грн. - штрафу, суд зазначає таке.

Позивач нараховує пеню та штраф на підставі ч.2 ст.231 Господарського кодексу України(далі - ГК України).

За змістом положень ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст.231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання , в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг) , з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості .

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді пені та штрафу, передбаченого ч.2 ст.231 ГК України, можливо за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання , пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Згідно п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

З матеріалів справи слідує, що у відповідача виникло грошове зобов'язання, а отже положення ч.2 ст.231 ГК України в даному випадку не застосовується.

Вказана правова позиція висвітлена у постанові Верховного суду України від 04.02.2014р. №3-1гс14.

За таких обставин суд приходить висновку, що у стягненні 23,53 грн. - пені, 1649,60 грн. - штрафу, слід відмовити.

В силу ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. При цьому вимоги, що пред'являються до доказів, визначені ст.34 ГПК України, відповідно до якої, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості підлягають частковому задоволенню в сумі 33761,33 грн., з них 30960,11 грн. - основної заборгованості, 1857,60 грн. - інфляційних втрат, 943,62 грн. - 3% річних, а в частині стягнення 23,53 грн. - пені, 1649,60 грн. - штрафу - відмовити через безпідставність.

Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені ст.49 ГПК України, та враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій сторін та відсутність правових підстав для звільнення позивача та відповідача від його сплати, з відповідача на користь позивача належить стягнути 1312,93 грн. судового збору, в іншій частині(65,07 грн.) сплата судового збору покладається на позивача, за результатами розгляду позовної заяви, пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, -

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства В«Волинський обласний санаторій матері і дитини В«ТуріяВ» (45060, Волинська обл., Ковельський район, с. Зелена, код ЄДРПОУ 13366151) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«МацеївВ» (44810, Волинська обл., Турійський район, смт. Луків, вул. Лисенка, буд. 36, код ЄДРПОУ 30958978) 30960,11(тридцять тисяч дев'ятсот шістдесят гривень одинадцять копійок) грн. - основної заборгованості, 1857,60(одну тисячу вісімсот п'ятдесят сім гривень шістдесят копійок) грн. - інфляційних втрат, 943,62 (дев'ятсот сорок три гривні шістдесят дві копійки) грн. - 3% річних та 1312,93 (одну тисячу триста дванадцять гривень дев'яносто три копійки) грн. судового збору.

3. У позовних вимогах Товариства з обмеженою відповідальністю В«МацеївВ» до Комунального підприємства В«Волинський обласний санаторій матері і дитини В«ТуріяВ» в частині стягнення 23,53 грн. - пені, 1649,60 грн. - штрафу - відмовити .

Повний текст рішення складено

02.09.2016

Суддя А. С. Вороняк