Постанова

від 31.08.2016 по справі 903/307/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2016 р. Справа № 903/307/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуюча суддя Сініцина Л.М.

судді Василишин А.Р.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Кужель Є.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача - ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ТОП ОСОБА_3" від 22.07.2016 р. на рішення господарського суду Волинської області від 11.07.16 р. у справі № 903/307/16

за позовом ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "УВК Україна"

до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ТОП ОСОБА_3"

про стягнення 153052,46 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: ОСОБА_4 - адвокат, довіреність в справі;

Рішенням господарського суду Волинської області від 11.07.2016 р. у справі № 903/307/16 (суддя Дем'як В.М.) повністю задоволено позов ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "УВК Україна" до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ТОП ОСОБА_3" про стягнення завданих збитків; стягнуто з відповідача на користь позивача 153052,46 грн. збитків та 2295,79 грн. витрат по сплаті судового збору. При прийнятті рішення суд виходив з того, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача завданих збитків у порядку регресу згідно статті 228 ГК України, ґрунтуються на умовах укладеного між сторонами договору та нормах чинного законодавства, підтвердженні належними доказами, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_5 ОСОБА_3" в апеляційній скарзі від 22.07.2016 р. просить скасувати рішення господарського суду Волинської області повністю та прийняти нове, яким відмовити у позові повністю; розподілити судові витрати відповідно до закону, посилаючись на те, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим. Суд неповно з'ясовував обставини, що мають значення для справи - неправильно встановив правовідносини, що виникли у господарському спорі. Суд не з'ясував важливу для справи обставину - настання відповідальності за нестачу вантажу саме внаслідок правовідносин з перевезення. Відповідальність відповідача, як перевізника, виникає не зі статті 228 ГК України, а з статті 924 ЦК України. Суд суперечливо і помилково послався одночасно на дві вказані статті. Ці норми є різними за правовою природою. Правовідносини з перевезення вантажів мають свої власні норми щодо визначення відповідальності перевізника, які не були застосовані судом першої інстанції внаслідок неповного встановлення обставин справи. Суд неправильно застосував норми матеріального права. Згідно резолютивної частини рішення суд стягнув з відповідача збитки згідно статей 228, 229 ГК України. Застосуванню підлягають норми статті 924 ЦК України - відповідальність за недостачу внаслідок перевезення вантажу. Судом неповно встановлено обставини, що мають значення для справи. Позивач звернувся з претензією до відповідача - перевізника лише 21.09.2016 р. з порушенням статті 30 Конвенції щодо строку звернення до перевізника з заявою про нестачу вантажу. Статутом автомобільного транспорту і Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом встановлені вимоги і правила щодо складання актів про нестачу вантажів. Форми актів і порядок їх складання встановлюються Правилами. Наданий позивачем внутрішній акт контрольної перевірки є неналежним і недопустимим доказом, оскільки не відповідає встановленій формі Правил та вимогам Статуту. Позивач є експедитором згідно договору у справі. Передача права на пред'явлення позову засвідчується переуступочним написом на документі. Міжнародна товаро-транспортна накладна не містить будь-якого переуступочного напису про передання права на позов експедитору. Отже, позивачу не належить право на позов, що випливає з недостачі вантажу. Суд помилково послався на встановлення вартості нестачі вантажу згідно товаро-транспортних документів. В матеріалах справи відсутні належні докази встановлення вартості нестачі вантажу. Матеріали справи не містять належним чином засвідченого перекладу міжнародної товаро-транспортної накладної з німецької мови на українську. Суд не вказав доводи суду, за якими відхилено доводи відповідача. Це також є порушенням принципу рівності сторін перед судом за статті 4-2 ГПК України. Такі порушення норм процесуального права призвели до ухвалення необґрунтованого і немотивованого рішення. Під час розгляду справи суду стало відомо про ознаки кримінального правопорушення: Відповідачем повідомлено суду про виявлений 08.09.2015 р. факт крадіжки частини вантажу при перевезення - як причини недостачі вантажу. Обставини крадіжки частини вантажу мають значення для справи, оскільки відповідно до статті 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що нестача вантажу сталася внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Відповідачем подано до суду клопотання про повідомлення судом прокурору м. Бровари про факт крадіжки частини вантажу. У порушення статті 90 ГПК України суд не направив прокурору повідомлення про факт крадіжки. Суд не вказав доводи, за якими він відхилив клопотання відповідача про направлення повідомлення прокурору. Суд взагалі не вирішив це клопотання ні в ухвалі в порядку статті 86 ГПК України, ні у рішенні в порядку статті 84 ГПК України.

Позивач - ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "УВК Україна", у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити повністю у задоволенні апеляційної скарги на рішення господарського суду Волинської області від 11.07.2016 р. у справі № 903/307/16, залишити його в силі, посилаючись на те, що рішення господарського суду Волинської області від 11.07.2016 р. у справі № 903/307/16 прийняте на підставі повністю досліджених доказів, з дотриманням норм матеріального права та процесуального права. Судом правильно застосовано норми матеріального права. Втрата вантажу відповідачем відбулася під час перевезення на підставі укладеного між позивачем (експедитором) та відповідачем (виконавцем) договору № 2708/1-15п на транспортне обслуговування перевезень вантажів в міжнародному напрямку від 27.08.2015 р., саме за заявкою № 4 від 27.08.2015 р. Власником вантажу є клієнт позивача - ОСОБА_6 "Розумний дім", з яким укладений договір № 0206/1- 15к про надання транспортно-експедиторського обслуговування з перевезення вантажів автомобільним транспортом від 02.06.2015 р. Вантаж був переданий для перевезення на підставі заявки № 5 від 27.08.2015 р. Оскільки, позивач повністю задовольнив вимоги власника вантажу щодо відшкодування завданих втратою вантажу збитків, то посилання суду на статтю 228 ГК України, у якій йдеться про регресні вимоги щодо відшкодування збитків, не є помилковим. Так само, є повністю доречним посилання суду на статтю 924 ЦКУ, яка регулює питання відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу. Відповідач безпідставно заявляє про те, що йому стало відомо про нестачу вантажу лише 21.09.2016 р., в той час як нестачу вантажу було виявлено 08.09.2016 р. При прийомі вантажу в м. Бровари 08.09.2015 р. був складений внутрішній акт/акт контрольної перевірки № 3873342, яким й була зафіксована нестача вантажу. Зазначений акт є підписаним водієм перевізника, який був зазначений у заявці № 4 від 27.08.2015 р. до договору. Отже, перевізнику було відомо про факт нестачі вантажу в момент його виявлення, відповідно, не було жодного порушення вимог статті 30 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 р. щодо строків заяви перевізнику про нестачу вантажу. Відповідач безпідставно заявляє про те, що внутрішній акт/Акт контрольної перевірки № 3873342 від 08.09.2015 р. не є належним доказом та не підтверджує факту нестачі вантажу та посилається на пункт 15 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні № 363 від 14.10.1997 р., які регулюють перевезення вантажів на території України, а нестача вантажу сталася під час перевезення вантажу у міжнародному сполученні. Вказаний внутрішній акт - Акт контрольної перевірки № 3873342 містить всю інформацію, яка міститься в додатку № 4 до Правил перевезення, а саме: замовник, перевізник, номер товарно-транспортної накладної, номер транспортного засобу та перелік втраченого вантажу. Акт підписаний представниками обох сторін. Отже, зазначений Акт від 08.09.2015 р. є належним доказом в розумінні статті 34 ГПК України, а тому судом правильно були досліджені докази, на підставі яких і було прийнято рішення. Необґрунтованим є твердження відповідача, що у позивача не було права пред'явити позов до відповідача. Взяті за договором зобов'язання були порушені відповідачем, внаслідок чого позивач зазнав збитків у зв'язку з втратою відповідачем вантажу (вартість втраченого вантажу була повністю компенсована позивачем власнику вантажу, що підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями), відповідно, позивач має право на підставі статті 1 ГПК України звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Товарно-транспортна накладна не повинна містити вартість вантажу, оскільки вартість вантажу зазначається в інвойсах на вантаж. Вартість вантажу була надана власником вантажу (рахунок № 8881 від 04.12.2015 р. є в матеріалах справи). Посилання відповідача на встановлення вартості вантажу за поточними ринковими цінами або біржовими котировками, немає правового підґрунтя. Суд оцінив всі докази в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, й відповідно, рішення було прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

До початку судового засідання 31.08.2016 р. відповідачем - ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ТОП ОСОБА_3" подано клопотання про зупинення провадження у даній справі.

Позивач - ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "УВК Україна" явку представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали суду) (а.с.102).

Оскільки явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, сторони належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника позивача.

Відповідно до частин 1, 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу (далі ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Представник відповідача (апелянта) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в ній; пояснив, що позивач зявив про нестачу товару з простроченням, а акт про виявлення нестачі товару неналежної форми, з цих підстав вважає докази подані позивачем неналежними; просив апеляційну скаргу задоволити, а рішення господарського суду Волинської області скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Заслухавши пояснення представника відповідача; розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу; перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

31.08.2016 р. відповідачем - ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ТОП ОСОБА_3" подано клопотання від 29.08.2016 р. про зупинення провадження у даній справі, в якому апелянт, керуючись статтями 22, 79, 99 ГПК України просить зупинити провадження у справі № 903/307/16 до вирішення Броварським міськрайонним судом пов'язаної з нею іншої справи № 361/4849/16-к. В обґрунтування даного клопотання скаржник зазначає, що під час розгляду справи суду першої інстанції стало відомо про ознаки кримінального правопорушення, відповідачем повідомлено суду про виявлений факт крадіжки 08.09.2015 р. 09.08.2016 р. відповідач звернувся до Броварської місцевої прокуратури з заявою про факт крадіжки частини вантажу для прийняття рішення в порядку статті 214 КПК України, а 20.08.2016 р. оскаржив бездіяльність прокурора Броварської місцевої прокуратури, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Згідно інформації помічника судді Броварського міськрайонного суду Кічинської О.Ф. справа № 361/4849/16-к за скаргою ОСОБА_6 "ТОП ОСОБА_3" на бездіяльність прокурора Броварської місцевої прокуратури призначена до розгляду на 06.09.2016 р. Відомості про наявність справи містяться на сайті Броварського міськрайонного суду у розділі "Список авто призначених справ, що надійшли вперше". Відомості офіційного сайту є загальнодоступними, а отже загальновідомими обставинами у розумінні статті 35 ГПК України. Таким чином, розгляд судом апеляційної інстанції господарської справи № 903/307/16 є неможливим до вирішення Броварським міськрайонним судом пов'язаної з нею іншої справи № 361/4849/16-к, в такому випадку частиною 1 статті 79 ГПК України передбачено зупинення провадження у справі (а.с.110-118).

Дане клопотання є необґрунтованим та не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 79 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Частина 1 даної статті встановлює обов'язок господарського суду зупинити провадження у справі у зв'язку з неможливістю розгляду справи, що знаходиться в провадженні господарського суду, до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом. Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

Згідно абзаців 2, 3 пункту 3.16 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 8 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", з подальшими змінами та доповненнями, відповідно до частини першої статті 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 ГПК). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Наведені відповідачем обґрунтування та обставини щодо зупинення провадження у даній справі не є такими, що випливають з частини 1 статті 79 ГПК України, відповідач не подав до суду жодного процесуального документа про розгляд іншої справи, пов'язаної з даною.

Крім того, вказані відповідачем заява до Броварської місцевої прокуратури та скарга до Броварського міськрайонного суду подані ним лише - 04.08.2016 р. та 19.08.2016 р. відповідно, тобто, майже через рік після виявлення крадіжки та після прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення у даній справі і прийняття апеляційної скарги до провадження.

02 червня 2015 року ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Розумний дім" (замовник) та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "УВК Україна" (експедитор) укладено договір № 0206/1-15к про надання транспортно-експедиторського обслуговування з перевезення вантажів автомобільним транспортом, згідно пункту 1.1 якого експедитор зобов'язується за винагороду і за рахунок замовника організувати перевезення вантажів замовника та виконання зазначених у заявці додаткових послуг, пов'язаних з міжнародними перевезеннями (а.с.15-20).

Відповідно до пункту 1.2 договору транспортно-експедиторське обслуговування складається з комплексу послуг, що надаються експедитором замовнику, які узгоджуються сторонами на підставі заявки замовника.

Пунктом 1.3 договору визначено, що заявка на перевезення містить інформацію про характер вантажу, його вартість з вказівкою на особливості вантажу - небезпека, габарити, вагу, спеціальні вимоги під час завантаження, час і дату подачі транспорту під час завантаження, адреси та контакти вантажовідправника і вантажоодержувача, маршрут, проміжні пункти прямування та вид транспорту.

Згідно підпунктів 6.2.1, 6.2.2, 6.2.3 пункту 6.2 договору експедитор несе відповідальність відповідно до норм чинного міжнародного і національного законодавства. Експедитор звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу в разі, коли: а) вантаж прибув у справному транспортному засобі за справними пломбами вантажовідправника та оригінальна упаковка зовні непошкоджена; б) недостача, псування або пошкодження сталися внаслідок обставин непереборної сили. Відповідальність експедитора визначається з урахуванням положень документів (коносаментів, СМR), що підтверджують наявність і зміст договорів, укладених експедитором від імені і за рахунок замовника. При неналежному виконанні перевізником своїх зобов'язань за договорами, укладеними експедитором від імені та за рахунок замовника, сторони за цим договором спільно пред'являють претензії до перевізників за неналежне виконання зобов'язань за такими договорами.

Підпунктом 6.2.4 пункту 6.2 договору передбачено, що матеріальний збиток, завданий замовнику з вини експедитора або третьої особи, залученої для автомобільного перевезення, відшкодовується з урахуванням інвойсів на вантаж, який перевозиться в автомобілі.

Договір підписаний обома сторонами та скріплений їхніми печатками.

27 серпня 2015 року ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "УВК Україна" (експедитор) та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ТОП ОСОБА_3" (виконавець) укладено договір № 2708/1-15п на транспортне обслуговування перевезень вантажів в міжнародному напрямку, згідно пункту 1.1 якого експедитор доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання по транспортному обслуговуванню з метою виконання перевезень вантажів експедитора в міжнародному автомобільному сполученні на підставі окремих заявок експедитора, які підтверджуються оформленням міжнародних накладних (СМR) (а.с.8-11).

Відповідно до пункту 2.1.6 договору виконавець зобов'язаний забезпечувати збереження вантажу, що перевозиться, і засобів пакетування впродовж усього шляху перевезення вантажу з моменту завантаження автотранспортного засобу в пункті відправлення і до моменту розвантаження в пункті призначення, вказаному в СМR.

Пунктом 4.2.1 договору визначено, що виконавець несе матеріальну відповідальність в повному об'ємі за збитки, заподіяні експедиторові, внаслідок неналежного виконання цього договору і заявки, повної або часткової втрати, ушкодження вантажу, погіршення його якості, а також втрати товарного виду - відповідно до положень Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПГ).

Згідно пункту 4.2.2 договору передбачено, що матеріальний збиток, завданий експедитору з вини виконавця відшкодовується з урахуванням інвойсів на вантаж, які перевозяться в автомобілі.

Цей договір вступає в силу з моменту підписання і діє протягом 1 року. Якщо по закінченню цього терміну сторони продовжують виконувати умови цього договору і немає пропозицій щодо розірвання цього договору, то він вважається продовженим ще на 1 рік. Сторони в праві розірвати договір без зазначення причин, з попередженням у письмовій формі за три місяці до закінчення терміну його дії (пункт 7.1 договору).

Договір підписаний повноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками (а.с. 11).

27.08.2015 р. сторонами договору № 0206/1-15к (ОСОБА_6 "Розумний дім" (замовник) та ОСОБА_6 "УВК Україна" (експедитор) підписано заявку № 5, з якої вбачається: вантаж - побутова хімія, вартість вантажу згідно інвойса 50522,69 євро; маршрут - Кліпхаузен (Німеччина) - Бровари (Україна); вантажоотримувач ОСОБА_6 "Розумний дім"; транспорт АС 5650 ВС/АС 3324 ХТ, водій ОСОБА_7; термін доставки вантажу на таможню до 09.09.2015 р. (а.с.21).

27.08.2015 р. сторонами договору № 2708/1-15п (ОСОБА_6 "УВК Україна" (експедитор) та ОСОБА_6 "ТОП ОСОБА_3" (виконавець) підписано заявку № 4 для здійснення перевезення вантажу за маршрутом Кліпхаузен (Німеччина) - Бровари (Україна)), з якої вбачається: найменування вантажу - побутова хімія; вантажоотримувач ОСОБА_6 "Розумний дім"; транспортний засіб АС 5650 ВС/АС 3324 ХТ, водій ОСОБА_7; термін доставки вантажу на таможню до 09.09.2015 р. (а.с.12).

Відповідно до даної заявки була оформлена міжнародна транспортна накладна (СМR) № 100000000/2015/844803 (а.с.13).

З даної заявки № 4 вбачається, що власником вантажу є ОСОБА_6 "Розумний дім" (замовник), з яким позивачем ОСОБА_6 "УВК Україна" (експедитор) укладено договір № 0206/1-15к про надання транспортно-експедиторського обслуговування з перевезення вантажів автомобільним транспортом від 02.06.2015 р. (а.с.15-20).

Взятий до перевезення вантаж згідно СМR №100000000/2015/844803 було своєчасно доставлено в місце призначення, однак, 08.09.2015 р., при прийомці вантажу було виявлено його нестачу, про що складено внутрішній акт/Акт контрольної перевірки № 3873342, підписаний водієм ОСОБА_7 та комірником ОСОБА_8 Даним актом була зафіксована нестача товару, а саме: артикул 4014612500694 - 313 шт.; артикул 4014612500656 - 1 753 шт.; артикул 4014612500113-4 020 (204+3 816) шт.; артикул 4014612500601 - 1 272 шт. (а.с.14).

10.09.2015 р., з метою покриття збитків від нестачі, власник товару ОСОБА_6 "Розумний Дім" звернувся з претензією № 8 до експедитора ОСОБА_6 "УВК Україна" та рахунком № 8881 від 04.12.2015 р. В претензії товариство зазначило, що в ніч з 7 на 8 вересня 2015 року на території складу УВК ОМЕГА-2, був виявлений випадок крадіжки товарів ОСОБА_6 "Розумний Дім". При прийманні вантажу від водія автомашини було виявлено механічний розрив тену автопричепу та недостача товарів:1) 4014612500694 - 313 шт., недостача на суму 8948,79 грн.; 2) 4014612500656 - 1 753 шт., недостача на суму 42959,09 грн.; 3) 4014612500113- 4 020 шт., недостача на суму 82095,22 грн.; 4) 4014612500601 - 1 272 шт., недостача на суму 19049,36 грн., що засвідчується фото звітом та актом приймання товарів, складеним представником ОСОБА_6 "УВК Україна". Вартість недостачі продукції, згідно з доданим розрахунком становить 153052,46 грн. ОСОБА_6 "Розумний Дім" просить компенсувати вартість даної продукції згідно виставленого ним рахунку (а.с.30-31).

Згідно рахунку на оплату № 8881 від 04.12.2015 р. вартість нестачі становить 153052,46 грн. (а.с.31).

21.09.2015 р. ОСОБА_6 "УВК Україна" надіслало на адресу ОСОБА_6 "ТОП ОСОБА_3" претензію № 53 на суму 272159 грн., в якій, посилаючись на пункт 2.1.6 договору 2708/1-15п щодо обов'язку збереження вантажу та пункт 4.2.1 даного договору щодо відповідальності за збитки, зазначив про повну оплату завданих збитків згідно претензії ОСОБА_6 "Розумний Дім" № 8 від 10.09.2015 р., а тому керуючись чинним законодавством просив негайно відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язань за договором (а.с.22-24).

ОСОБА_6 "ТОП ОСОБА_3" у відповідь на вказану претензію, листом від 20.10.2015 р. № 343 відмовилось від оплати збитків за нестачу вантажу, посилаючись на те, що згідно укладеного договору № 2708/1-15п та заявки № 4 від 27.08.2015 р. ОСОБА_6 "ТОП ОСОБА_3" здійснило свої зобов'язання по перевезенню вантажу (побутової хімії) за маршрутом Німеччина - Україна, м. Бровари в повному обсязі і в строк. Після розмитнення товару, автомобіль НОМЕР_1/АС3324ХТ з цілою пломбою та непошкодженим тентом, прибув за вказівкою працівників на стоянку експедитора, яка знаходилась під охороною для подальшого розвантаження наступного дня на вашому складі. Вночі з 7 на 8 вересня 2015 року на стоянці стався випадок крадіжки товару з його автомобіля, шляхом проникнення на територію стоянки експедитора та розриву тенту. По даному випадку працівниками фірми було проінформовано правоохоронні органи та здійснено всі необхідні процедури для фіксування факту крадіжки на території стоянки. Під час відпочинку водій не міг і не повинен був виконувати обов'язки охоронника території стоянки та майна. В даному випадку відповідальність за втрату вантажу несе охоронна фірма (а.с.25).

29.10.2015 р. ОСОБА_6 "УВК Україна" повторно звернулося листом вих. № 97/1 до ОСОБА_6 "ТОП ОСОБА_3" та просило останнього задоволити його претензію № 53 від 21.09.2015 р. та сплатити суму в розмірі 272159 грн., та зазначило про можливість звернення до господарського суду з метою примусового стягнення (а.с.26-27).

Разом з тим, 17.11.2015 р. ОСОБА_6 "УВК Україна" повідомило ОСОБА_6 "Розумний Дім", що його претензія буде розглянута та задоволена в повному обсязі (а.с.32).

Неотримавши відповіді від ОСОБА_6 "ТОП ОСОБА_3" на лист від 29.10.2015 р. позивач повторно, 24.11.2015 р. звернувся до ОСОБА_6 "ТОП ОСОБА_3" з претензією вих. № 126 та повторно зазначив про обставини факту виявлення нестачі вантажу 08.09.2015 р. під час його перевезення, та про зменшення суми претензії, виходячи з інвойсної вартості товару та вимагав негайно відшкодувати збитки, завданні невиконанням зобов'язань за договором у розмірі 153052,46 грн. (а.с.28-29).

Вказана претензія також залишена відповідачем без відповіді та виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання претензійних вимог ОСОБА_6 "Розумний Дім". позивач - ОСОБА_6 "УВК Україна" добровільно оплатив вартість нестачі товару в повному обсязі, що стверджується платіжними дорученнями № 3527 від 15.12.2015 р. на суму 76526,23 грн. та № 4502 від 26.01.2016 р. на суму 76526, 23 грн. (а.с.33-34).

За наведених обставин, ОСОБА_6 "УВК Україна" (експедитор) звернулося до господарського суду з позовом до ОСОБА_6 "ТОП ОСОБА_3" (виконавця) про стягнення завданих збитків в розмірі 153052,46 грн. (а.с.3-5).

Відповідно до частини 1 пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частини 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Абзацом 2 частини 1 статті 175 ГК України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Правовідносини, що виникли між сторонами даного спору є відносинами - за договором про надання транспортно-експедиторського обслуговування з перевезення вантажів міжнародними перевезеннями.

Згідно статті 3 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, законами України "Про транспорт", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про транзит вантажів", цим Законом, іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі (частини 1, 2 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність").

Частинами 1, 3 статті 929 ЦК України та статтею 316 ГК України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених господарським кодексом України.

Пунктом 5 статті 306 ГК України визначено, що загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруй них, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частин 1, 2 статті 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладання договору перевезення вантажу підтверджується складанням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента, тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Аналогічні приписи містяться у статті 909 ЦК України.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу (частини 3,4 статті 909 ЦК України).

Згідно пункту 10.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 р. № 363 (змінами та доповненнями) перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених договорів із замовниками згідно з заявками або за разовими договорами.

Пунктом 13.1 Правил перевезень вантажів передбачено, що перевізник здає вантаж у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.

У випадку прибуття вантажів у пошкоджених кузовах автомобілів (причепах, окремих секціях автомобіля, контейнерах і цистернах) або з пошкодженими пломбами вантажовідправника вантажоодержувач у пунктах призначення має право при прийманні вантажів перевірити їх масу, кількість місць і стан (пункт 13.4 Правил перевезень).

Відповідно до пунктів 15.1 Правил перевезень вантажів у разі розбіжності між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом.

Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу (частини 1, 3 статті 314 ГК України).

Згідно пункту 1 статті 315 ГК України до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, обов'язковим є пред'явлення йому претензії.

Частиною 2 статті 308 ГК України передбачено, що відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Стаття 920 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до статті 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 598 та статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином не допускаються (частина 7 статті 193 ГК України).

Як зазначалося вище, умовами договору № 2708/1-15п від 27.08.2015 р. сторони передбачили, що перевезення вантажу автомобільним транспортом здійснюється у відповідності з приписами Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року в м. Женева, чинного законодавства України та положеннями даного договору.

Відповідно до статті 17 Конвенції перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Згідно пункту 2.1.6 договору перевізник взяв на себе зобов'язання забезпечувати збереження вантажу, що перевозиться, і засобів пакетування впродовж усього шляху перевезення вантажу з моменту завантаження автотранспортного засобу в пункті відправлення і до моменту розвантаження в пункті призначення, вказаному в CMR.

Як зазначено вище, під час міжнародного перевезення за СМR № 100000000/2015/844803 було виявлено нестачу товару, що була оформлена внутрішнім актом/Акт контрольної перевірки № 3873342, підписаним представником перевізника та експедитора; сума нестачі 153052,46 грн. була сплачена експедитором власнику вантажу в добровільному порядку. Вартість нестачі вантажу визначена згідно умов договору та інвойсів.

Відповідно до частини 1 статті 30 Конвенції якщо одержувач приймає вантаж без належної перевірки його стану разом з перевізником або не робить заяви перевізнику, яка вказує на загальний характер втрат або пошкоджень, щонайпізніше в момент прийняття вантажу у випадку, коли втрата або пошкодження є очевидними, і не пізніше семи днів від дня отримання вантажу, виключаючи недільні та святкові дні, у випадку, коли втрата або пошкодження не є очевидними, то факт отримання ним вантажу є первинним доказом того, що він отримав вантаж у такому стані, який описано у вантажній накладній. У випадку втрати або пошкодження, які не є очевидними, відповідна заява повинна бути зроблена у письмовій формі.

Оскільки, акт про виявлену нестачу підписаний представником перевізника, то перевізнику було відомо про нестачу вантажу в день його вигрузки, 08.09.2015 р., що не суперечить змісту статті 30 Конвенції.

Статтею 228 ГК України визначено, що учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу. Державні (комунальні) підприємства за наявності підстав зобов'язані вжити заходів щодо стягнення в порядку регресу збитків з інших суб'єктів господарювання або стягнути збитки з винних працівників підприємства відповідно до вимог законодавства про працю.

Згідно пункту 1 статті 23 Конвенції перевізник зобов'язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його до перевезення.

Право учасника господарських відносин, який вже відшкодував збитки, стягнути такі відшкодовані збитки з третіх осіб, що фактично їх спричинили, у порядку регресу, тобто право звернутися до третіх осіб з вимогою про відшкодування понесених ним збитків у порядку регресу визначено статтею 228 ГК України.

При цьому, згідно зазначеної норми закону право на стягнення відшкодованих збитків в порядку регресу виникає з того моменту, коли учасник господарських відносин відшкодував збитки потерпілій стороні замість третьої особи, тому регресне зобов'язання розглядається як похідне від іншого зобов'язання.

Разом з тим, у регресних зобов'язаннях як загальне правило діє принцип повного відшкодування збитків. Третя особа відповідає перед учасником господарських відносин у тому обсязі, в якому збитки фактично відшкодовані, тобто обсяг регресної вимоги повинен відповідати розміру виплаченого відшкодування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВГСУ № 2/1244 від 19.01.2010 р.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, норми чинного законодавства, умови договору, положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, господарський суд Волинської області правомірно відхилив доводи перевізника, щодо того що, останній звільняється від відповідальності за втрату вантажу, його ушкодження чи затримку його доставки, оскільки статтею 18 Конвенції передбачено, що тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, визначеними пунктом 2 статті 17 Ковенції, лежить на перевізнику. Крім того, відповідачем не було подано належних доказів того, що нестача вантажу сталася внаслідок обставин, які виключають його відповідальність за втрату вантажу. На вимогу суду першої інстанції Броварський відділ поліції Головного управління Національної поліції у Київській області, повідомив, що за фактами вказаними в ухвалі господарського суду Волинської області, слідчим відділом Броварського ВП ГУ НП в Київській області, кримінальні правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносились та не розслідувались.

Таким чином, факт завдання збитків позивачу на суму 153052,46 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами; відповідач не навів жодних обґрунтованих обставин та фактів, які б виключали його відповідальність за втрату вантажу під час перевезення і не підтвердив їх належними доказами.

Позовні вимоги ОСОБА_6 "УВК Україна" про відшкодування завданих збитків в сумі 153052,46 грн. є обґрунтованими, підставними, ґрунтуються на умовах укладеного між сторонами договору та нормах законодавства, що регулюють спірні правовідносини, а тому підлягають до задоволення.

Суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про задоволення вказаних позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом норм матеріального права, зокрема, статті 228 ГК України, тоді як слід було застосовувати положення статті 924 ЦК України, є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи. Як уже зазначалося, статтею 228 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Відповідно до статті 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Втрата вантажу, зокрема, виявлення його недостачі на суму 153052,46 грн. відбулася під час його перевезення відповідачем (виконавцем) на підставі договору від 27.08.2015 р. на транспортне обслуговування перевезень вантажів в міжнародному напрямку № 2708/1-15 п, згідно заявки № 4 від 27.08.2015 р. і перевізник не довів, що нестача сталася не з його вини.

Разом з тим, вантаж, який перевозився за вказаною заявкою не був власністю позивача (експедитора). Власником вантажу є клієнт позивача - ОСОБА_6 "Розумний Дім" згідно договору № 0206/1-15к про надання транспортно-експедиторського обслуговування з перевезення вантажів автомобільним транспортом від 02.06.2015 р. Вантаж був переданий для перевезення на підставі заявки № 5 від 27.08.2015 р.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач (експедитор) повністю виконав вимоги власника вантажу - ОСОБА_6 "Розумний Дім" та відшкодував вартість завданих втратою вантажу збитків. Відповідно, його позовна вимога про стягнення з відповідача, як виконавця, завданих збитків на підставі статті 228 ГК України в порядку регресу є законною та обґрунтованою.

Доводи скаржника щодо порушення позивачем та не застосування судом вимог статті 30 Конвенції щодо строків пред'явлення заяви перевізнику про нестачу вантажу 08.09.2015 р., та звернення позивача з відповідною заявою лише 21.09.2016 р., колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки, вказана дата ще не настала, відповідно, жодним чином не стосується даних правовідносин, а про нестачу вантажу було відомо представнику відповідача 08.09.2015 р., при прийнятті вантажу, про що він і підписав акт.

Доводи апелянта про порушення судом принципу допустимості доказів за частиною 2 статті 34 ГПК України, про неналежність на не допустимість основного доказу у справі - акту контрольної перевірки № 3873342 є необґрунтованими, оскільки спростовуються матеріалами справи, нормами чинного законодавства, Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні. Внутрішній акт/ Акт контрольної перевірки № 3873342 від 08.09.2015 р. містить всю інформацію, та реквізити, яка міститься в додатку № 4 до Правил перевезення, а саме: замовник, перевізник, номер товарно-транспортної накладної, номер транспортного засобу та перелік втраченого вантажу. Акт підписаний відповідальними представниками обох сторін. Відповідно наведений документ є належним на допустимим доказом в розумінні статті 34 ГПК України.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності у позивача права на подання даного позову та помилкового пред'явлення позову до виконавця (відповідача), оскільки він не є власником вантажу, є також безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи, зокрема, договором від 27.08.2015 р. про перевезення вантажів у міжнародному напрямку, де позивач - експедитор, а відповідач - виконавець, згідно умов якого, експедитор доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання по транспортному обслуговуванню з метою виконання перевезень вантажів експедитора в міжнародному автомобільному сполученні на підставі окремих заявок експедитора, які підтверджуються оформленням міжнародних транспортних накладних (СМР) та несе відповідальність за його збереження відповідно до договору перед експедитором.

Як вже зазначалося вище, пунктами 2.1.6, 4.2.1 договору визначено обов'язок виконавця щодо забезпечення збереження вантажу, що перевозиться та його матеріальну відповідальність в повному об'ємі за збитки, заподіяні експедиторові, внаслідок неналежного виконання цього договору і заявки.

Таким чином, оскільки відповідач порушив взяті на себе зобов'язання, згідно вказаного договору, внаслідок чого позивач зазнав збитків у зв'язку з втратою відповідачем вантажу, а вартість нестачі вантажу була повністю сплачена позивачем власнику вантажу, відповідно, позивач правомірно звернувся до суду за захистом своїх порушених прав з відповідним позовом про стягнення з відповідача збитків у сумі 153052,46 грн.

Твердження скаржника про порушення судом вимог статті 90 ГПК України та не направлення прокурору повідомлення про факт крадіжки, спростовуються обставинами справи, так як факт виявлення нестачі товару - крадіжки частини вантажу було виявлено в ніч з 07.09. на 08.09.2015 р. ще під час перевезення відповідного вантажу, зафіксовано письмовими доказами внутрішнім актом/Актом контрольної перевірки № 3873342 від 08.09.2015 р., підписаним відповідальними особами перевізника та експедитора (а.с.14). В даному акті зафіксовано, що тент вскритий, пломба на місці, товар був украдений в ночі під час стоянки на вигрузку на базі. Відповідно, сторонам договору перевезення вантажу було відомо про вказані обставини, які свідчили про вчинення крадіжки - кримінального правопорушення, а тому мали б вжити відповідних заходів щодо своєчасного звернення з відповідною заявою до правоохоронних органів. Таким чином, посилання скаржника в даному випадку на частину 4 статті 90 ГПК України є безпідставними, оскільки вказані обставини були виявлені та встановленні вже сторонами даних правовідносин, а не судом першої інстанції при вирішенні даного спору. Судом першої інстанції правомірно не направлено повідомлення прокурору про факт крадіжки.

Інші доводи апеляційної скарги, є безпідставними, необґрунтованими та не беруться до уваги колегією суддів, оскільки спростовуються вищенаведеним та матеріалами справи, не відповідають нормам законодавства, що регулюють дані правовідносини, не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення та не можуть бути підставою для його скасування.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято судом з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повним дослідженням усіх обставин справи, висновки суду відповідають матеріалам справи та ґрунтуються на нормах чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення.

Апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення, якщо рішення є законним та обґрунтованим.

За таких обставин, підстав для скасування рішення не вбачається.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Волинської області від 11.07.2016 р. у справі № 903/307/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ТОП ОСОБА_3" від 22.07.2016 р. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуюча суддя Л.М. Сініцина

Судді А.Р. Василишин

ОСОБА_1