Ухвала

від 30.08.2016 по справі 379/1538/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 379/1538/15-ц Головуючий у І інстанції Василенко О. М. Провадження № 22-ц/780/4182/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 46 30.08.2016

УХВАЛА

Іменем України

30 серпня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Антоненко В.І., Фінагєєва В.О.,

за участю секретаря Нагорної Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Плосківське» на рішення Таращанського районного суду Київської області від 20 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Плосківське», третя особа Реєстраційна служба Таращанського районного управління юстиції Київської області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із даним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 14 жовтня 2010 року уклав з СТОВ «Плосківське» договір оренди земельної ділянки, за яким передав належну йому земельну ділянку загальною площею 1,3900 га. в оренду відповідачу строком на 5 років зі сплатою орендної плати в розмірі, встановленому договором. Протягом дії договору неодноразово звертався до відповідача та повідомляв, що не має наміру продовжувати договірні відносини після спливу дії договору; на дату подання позову договір не закінчився і є чинним. При зверненні до СТОВ «Плосківське» із застереженням, щоб після збору врожаю 2015 року належна йому земельна ділянка не засівалась та не оброблялась, працівниками відповідача було йому надано один із примірників нового договору оренди від 15 вересня 2014 року. Вказує, що попередній договір не був сторонами розірваний або припинений, тобто має місце факт укладення двох правочинів по одному і тому ж об'єкту оренди та факт подвійної реєстрації цих договорів оренди однієї і тієї ж земельної ділянки. Крім того, договору від 15 вересня 2014 року він не підписував. Просив визнати недійсним договір оренди землі від 15 вересня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та СТОВ «Плосківське».

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 20 травня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено, визнано недійсним договір оренди землі від 15 вересня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та СТОВ «Плосківське».

Відповідач СТОВ «Плосківське», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильне застосування судом норм матеріального права, просив скасувати рішення Таращанського районного суду Київської області від 20 травня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що позивач не оспорював факт передачі земельної ділянки відповідачу, акт приймання-передачі земельної ділянки під сумнів не ставився, факт отримання орендної плати за використання земельної ділянки підтверджується довідками та відомостями про отримання за це плати. Позивач також не довів, які саме його права порушені у зв'язку з підписанням спірного договору.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до відхилення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 про визнання договору оренди недійсним, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 не підписував оскаржуваний договір, а отже і не укладав його. Оскільки волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, відповідно до вимог ст. ст. 203, 215 ЦК України оспорюваний правочин є недійсним.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що 14 жовтня 2010 року між СТОВ «Плосківське» та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки № 343, згідно якого позивач передав відповідачеві належну йому відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії Р3 №341709 від 20 листопада 2002 року земельну ділянку площею 1,3900 га. в оренду строком на п'ять років зі сплатою орендної плати в розмірі встановленому договором. Під час укладення договору № 343 також було підписано Акт прийому передачі земельної ділянки та додаток до цього ж договору про натуральну форму орендної плати.

Додаткова угода чи інший документ про розірвання чи припинення даного договору оренди не укладалися.

Разом із тим згідно договору оренди земельної ділянки № 013 від 15 вересня 2014 року площею 1,3900 га (кадастровий номер 3224484800:03:007:0121), право оренди зареєстроване в Державному реєстрі речових прав, згідно витягу від 05 січня 2015 року індексний номер 32039661.

Згідно висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України за результатами проведеної судово-почеркознавчої експертизи за № 24144/15-32 від 05 квітня 2016 року рукописні записи «ОСОБА_2 ОСОБА_3.» у графах «Орендодавець» у договорі оренди № 013 від 15 вересня 2014 року, який укладено між ОСОБА_2 та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Плосківське», акті прийому-передачі земельної ділянки в оренду додаток до договору оренди землі № 013, акті визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), - виконано не ОСОБА_2, а іншою особою.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Отже, у випадку невідповідності волевиявлення учасника правочину його внутрішній волі, такий правочин, згідно з вимогами ч. 1 ст. 215 та ч. 3 ст. 203 ЦК України, визнається недійсним.

Як було встановлено судом першої інстанції, позивач не підписував оспорюваний договір оренди землі від 15 вересня 2014 року, як і акт приймання-передачі, тобто його волевиявлення на укладення договору відсутнє.

Зазначене підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи № 24144/15-32 від 05 квітня 2016 року.

Враховуючи, що доводи позивача про відсутність його волевиявлення під час укладення договору оренди знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, суд першої інстанції обґрунтовано визнав недійсним договір оренди від 15 вересня 2014 року № 013, укладений між СТОВ «Плосківське» та ОСОБА_2

Доводи апеляційної скарги, що позивач отримував орендну плату на виконання умов договору за новим договором оренди та фактично погодився на поновлення строку дії договору оренди від 2010 року, своїми діями підтвердив волевиявлення на реалізацію укладеного правочину і не надав доказів, що відсутність його підпису в договорі призвела до істотного порушення його прав, колегія суддів відхиляє. Так виконання сторонами умов недійсного договору або подальше його погодження самі по собі не надають йому правомірності, а істотність порушення прав позивача як орендодавця полягає у створенні перешкод у розпорядженні його власним майном, в тому числі укладення договорів оренди з іншими особами.

Крім того, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Також із відомостей і довідок про отримання орендної плати, наданих відповідачем, не вбачається беззаперечно, що орендна плата за ними отримана ОСОБА_2 саме на виконання договору оренди від 15 вересня 2014 року, а не від 14 жовтня 2010 року.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Плосківське» відхилити.

Рішення Таращанського районного суду Київської області від 20 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Антоненко В.І.

ОСОБА_3