Постанова

від 26.07.2016 по справі 908/6104/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2016 року Справа № 908/6104/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б.- головуючого Алєєвої І.В. Рогач Л.І. за участю представників: позивачаШеремет З.В. - довіреність від 10.06.2016 року відповідачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Запорізької міської ради на постановувід 18.05.2016 р. Донецького апеляційного господарського суду у справі№ 908/6104/15 господарського суду Запорізької області за позовомЗапорізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробнича фірма "Лімекс" простягнення 8 000,00 грн.,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2015 року Запорізька міська рада звернулась до господарського суду Запорізької області з позовом до ТОВ "Науково - виробнича фірма "Лімекс" про стягнення суми збитків у розмірі 8 000, 00 грн. на підставі статті 22 Цивільного кодексу України та статей 26, 36, 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як замовник будівництва «Реконструкція нежитлового приміщення з майданчиком під кафе з літнім майданчиком під кафе» за адресою: 69050, м. Запоріжжя, вулиця Анголенка, буд. 14а пр.33 (літ. А5)», в порушення вимог статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не уклав з позивачем договір про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури міста (договір про пайову участь) та не перерахував до бюджету м. Запоріжжя кошти для створення і розвитку інфраструктури міста, чим завдав збитки в розмірі 8 000,00 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 29.02.2016 року (суддя С.С. Дроздова) у задоволенні позовних вимог відмовлено, з посиланням на те, що дія Закону України "Про планування містобудівної діяльності", у даному випадку не поширюється на спірні правовідносини, оскільки, відповідно до декларацій, здійснювалась лише реконструкція нежитлового приміщення з майданчиком під кафе, тобто реконструкція існуючої будівлі без забудови нової земельної ділянки, а отже така особа не є замовником будівництва в розумінні імперативних норм Закону України "Про планування містобудівної діяльності".

За апеляційною скаргою Запорізької міської ради Донецький апеляційний господарський суд (судді: О.Л. Агапов, Н.О. Мартюхіна, Е.В. Сгара), переглянувши рішення господарського суду Запорізької області від 29.02.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 18.05.2016 року залишив його без змін з тих же підстав.

Запорізька міська рада подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 29.02.2016 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.05.2016 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, частини 1 статті 2 та частини 2 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

18.07.2016 року від Запорізької міської ради надійшло клопотання про забезпечення проведення судового засідання в режимі відеоконференції, яке було задоволено ухвалою Вищого господарського суду України від 18.07.2016 року.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні в режимі відеоконференції представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, що 29.01.2015 року за № ЗП 142150230493 Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області було зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації "Реконструкція нежитлового приміщення з майданчиком під кафе з літнім майданчиком".

У розділі 1 зазначеної декларації замовником зазначено ТОВ «Науково-виробнича фірма «Лімекс» - 69063 м. Запоріжжя, вул. Анголенка, буд. 14а пр.33.

Згідно Розділу 11 декларації дата початку будівництва 22.05.2014 року, дата закінчення будівництва 22.01.2015 року, строк введення об'єкта в експлуатацію І квартал 2015 року.

При цьому, у розділі 6 декларації від 29.01.2015 року зазначено види робіт, які були виконані, а саме:

1. Монтаж стінових огороджувальних конструкцій;

2. Монтаж плит перекриття та покриття;

3. Монтаж сходів;

4. Встановлення віконних та дверних блоків;

5. Виконання внутрішнього оздоблення;

6. Виконання зовнішніх оздоблювальних робіт;

7. Благоустрій території;

8. Монтаж внутрішніх мереж: водопостачання, водовідведення, електропостачання.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч.2 даної норми).

За змістом статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що частинами 1, 2 та 3 статті 40 Закону України "Про планування містобудівної діяльності" передбачено, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву (пункт 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про планування містобудівної діяльності").

Замовник - фізична або юридична особа, яка має у власності або у користуванні земельну ділянку, подала у встановленому законодавством порядку заяву (клопотання) щодо її забудови для здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об'єкта містобудування (абз. 11 частини 1 статті 1 Закону України "Про архітектурну діяльність").

Територія - частина земної поверхні з повітряним простором та розташованими під нею надрами у визначених межах (кордонах), що має певне географічне положення, природні та створені в результаті діяльності людей умови і ресурси (пункт 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про планування містобудівної діяльності").

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 2 Закону України "Про планування містобудівної діяльності" планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема реконструкцію існуючої забудови та територій.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про планування містобудівної діяльності" забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

З огляду на викладене судова колегія погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що дія Закону України "Про планування містобудівної діяльності", у даному випадку не поширюється на спірні правовідношення, оскільки, як було встановлено судами, відповідач здійснив лише реконструкцію нежитлового приміщення з майданчиком під кафе, тобто реконструкція існуючої будівлі без забудови нової земельної ділянки, а отже, не є замовником будівництва в розумінні імперативних норм Закону і у нього відсутній обов'язок укладати договір про пайову участь та сплачувати пайові внески.

Приймаючи до уваги вищевикладене та встановлені обставини справи, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Рішення та постанова у даній справі є такими, що підлягають залишенню без змін, а доводи скаржника, викладені ним у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає прийняті у справі рішення та постанову такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Керуючись пунктом 1 статті 111 9 , статтями 111 5 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.05.2016 р. у справі № 908/6104/15 та рішення господарського суду Запорізької області від 29.02.2016 року залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І. Алєєва

Л. Рогач