Постанова

від 03.05.2007 по справі 9/214-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/214-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31     http://vn.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

03 травня 2007 р.                                                                         Справа № 9/214-07

Суддя господарського суду  

при секретарі судового засідання  , розглянувши матеріали справи

за позовом:Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, 21100, вул. Пирогова, 135А, м. Вінниця   

до:Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженоювідповідальністю "Нафта-Вінниця", 21000, вул. Айвазовського, 2, м. Вінниця  

про стягнення 5933,33 грн. адміністративно-господарських санкцій

Представники :

позивача     :   Мазуренко А.Ф.-представник за довіреністю

відповідача :   Педос В.Д. -директор

Портянко В.П.-представник за довіреністю

ВСТАНОВИВ :

           Вінницьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів подано позов до підприємства  з іноземними інвестиціями в формі товариства з обмеженою відповідальністю “Нафта-Вінниця” про стягнення 5933 грн. 33 коп. адміністративно-господарських санкцій  за не виконання нормативу по працевлаштуванню інвалідів у 2005р.

Позивач  свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” відповідачу встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, що становить3 робочих місця, а відповідно до звіту про зайнятість інвалідів в 2005 році відповідачем не було створено два робочих місця для інвалідів. Відповідно ж до статті 20 названого Закону, відповідач повинен перерахувати позивачу по 5933  грн. 33 коп. за кожне незайняте робоче місце, виходячи з розрахунку середньорічної зарплати одного працівника.

Відповідач проти позову заперечує, з тих підстав, що на підприємстві в 2005 році працевлаштовано 6 інвалідів – Кулик Н.В. (прибиральниця), Павлійчук Г.В. (прибиральниця), Педос В.Д. (директор), Персицький О.О. (спеціаліст по обліку), Тимчуренко М.Г. (діловод), Чоловійчук М.А. (оператор), що підтверджується списком працюючих інвалідів –штатних працівників, які були зайняті на підприємстві (що надається разом з формою №10-ПІ)  та особовими картками  працюючих інвалідів. Таким чином, відповідач вважає, що ним не порушено норми ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", а тому в позові просить відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази та матеріали справи, в судовому засіданні встановлено наступне.

Відповідно до ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Згідно з пунктом 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. №314, підприємства, зокрема, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. Пунктом 14 Положення передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів. Цим же пунктом також передбачено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може виконуватися праця інвалідів.

Стаття 19 Закону про захист інвалідів встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 18 названого Закону передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів (далі - органи працевлаштування інвалідів).

Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до частини другої статті 19 цього Закону покладається на керівників підприємств. А в разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша статті 20 вказаного Закону).

Аналіз зазначених положень Закону про захист інвалідів дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 цього Закону. Це підтверджується і змістом абзацу другого пункту третього Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26 вересня 2002 року), згідно з яким завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також підпункту третього пункту четвертого та підпункту третього пункту п'ятого цього Положення, якими Фонду надано право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням підприємствами штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та здійснювати перевірки підприємств щодо додержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Відповідно до поданої статистичної звітності відповідача загальна чисельність працюючих на підприємстві з іноземними  інвестиціями  у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Нафта-Вінниця”  у 2005 році становила 66 осіб. З урахуванням цієї чисельності норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих для відповідача становить 3 робочих  місця.

Представники відповідача, зазначили що ТОВ “Нафта-Вінниця”  забезпечило норматив щодо працевлаштування інвалідів. Зокрема на підприємстві у 2005р. працювали інваліди: громадяни: Кулик Н.В. (прибиральниця), Павлійчук Г.В. (прибиральниця), Педос В.Д. (директор), Персицький О.О. (спеціаліст по обліку), Тимчуренко М.Г. (діловод), Чоловійчук М.А. (оператор). Факт працевлаштування підприємством у 2005 році інвалідів стверджується наданими відповідачем копіями витягів із акту огляду МСЕК пенсіонерів, копіями трудових книжок, копіями подань пенсіонерів, іншими матеріалами справи.

Наведене та подані відповідачем докази щодо працевлаштування інвалідів на підприємстві спростовують доводи позивача щодо недотримання відповідачем встановленого нормативу робочих місць для інвалідів.

Враховуючи викладене та беручи до уваги, що  відповідач   створив норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів та забезпечив працевлаштування,  тому за вказаних обставин до підприємства не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до  ст. ст. 11, 71  Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення,  а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному,  повному та об‘єктивному дослідженні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідальність за нестворення робочих місць для інвалідів  не може бути покладена  на  відповідача, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись  Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257  КАС України, -

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова складена в повному обсязі відповідно

до ч. 2 ст. 160 КАС України 10.04.2007 р.  

Суддя