ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
----------------------
У Х В А Л А
І М Е Н М У К Р А Ї Н И
25 лютого 2014 р.м.ОдесаСправа № 1570/7428/2012
Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н. В.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Бойка А.В.,
суддів: Танасогло Т.М.,
ОСОБА_1,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті ОСОБА_1 апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року по справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И В:
04.12.2012 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (правонаступником якої є державна податкова інспекція у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.05.2012 року № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 46266,69 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 11566,67 грн.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.02.2013 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2.
11.03.2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.02.2013 року
Апелянт зазначає, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В своїй апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_2 посилався на те, що державною податковою інспекцією у Київському районі м. Одеси вже проводилась планова виїзна перевірка суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 та був складений акт № 746/17-01/2755923898/11 від 02.02.2010 року, на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення. Крім того, позивач зазначив, що викладені в акті перевірки висновки щодо нікчемності укладених ним правочинів є необґрунтованими, оскільки у Цивільному кодексі України закріплено вичерпний перелік нікчемних правочинів, а відповідач не наділений правом в односторонньому порядку вирішувати чи є правочин нікчемним чи ні.
На підставі викладеного ставиться питання про скасування постанови Одеського окружного адміністративного суду від 14.02.2013 року та постановлення нової, якою задовольнити позовні вимоги ФОП ОСОБА_2.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть учать у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Судом першої інстанції встановлено, що у період з 09.04.2012 року по 13.04.2012 року державною податковою інспекцією у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка СПД-ФО ОСОБА_2 з питань господарських взаємовідносин з ПП «Сервіс-Актив»(код за ЄДРПОУ 360446347) за період з 01.01.2009 року по 30.04.2009 року.
Зазначена перевірка проводилась на підставі наказу ДПІ у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби згідно п.78.1.11 ст. 78 Податкового кодексу України, відповідно до вироку Приморського районного суду м. Одеси по кримінальній справі у відношенні громадянина ОСОБА_3 по обвинуваченню в скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України щодо здійснення незаконної діяльності «фіктивним» підприємством ПП «Сервіс-Актив».
За результатами проведеної перевірки був складений акт від 23.04.2012 року, на підставі якого ДПІ у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби було прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.05.2012 року № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 46266,69 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 11566,67 грн.
В акті перевірки податковий орган посилався на те, що вироком Приморського районного суду м. Одеси громадянина ОСОБА_3 було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченому ч.1 ст. 205 КК України щодо здійснення незаконної діяльності «фіктивним» підприємством ПП «Сервіс-Актив», а тому взаємовідносини між СПД ОСОБА_2 та ПП «Сервіс-Актив» не спричиняють реального настання правових наслідків.
ДПІ у Київському районі м. Одеси посилалось на те, що операції між СПД ОСОБА_2 та ПП «Сервіс-Актив» є безтоварними та спрямовані на здійснення операцій надання податкової вигоди ФОП ОСОБА_2 з метою штучного формування податкового кредиту.
Зважаючи на зазначене, податковий орган дійшов висновку про те, що в порушення п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст.3, п.4.1 ст.4. п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ФОП ОСОБА_2 завищив податковий кредит за січень 2009 на суму 14633,39 грн., за лютий 2009 року на суму 7500,04 грн., за березень 2009 року на суму 11666,6 грн., за квітень 2009 року на суму 1246,66 грн., що, в свою чергу, призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає до сплати в бюджет.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно відмови у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_2, зважаючи на наступне:
Згідно п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 ст. 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: 1) або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; 2) або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Вимоги до первинних документів містяться у ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Податковим органом у акті встановлено, що за перевіряємий період ПП «Сервіс-Актив» згідно накладних, виписаних постачальником, повинно було відвантажити товару СПФОП ОСОБА_2 на загальну суму 277600 грн. 16 коп.
В свою чергу, у підтвердження виконання господарських операцій з ПП «Сервіс-Актив» ФОП ОСОБА_2 були надані наступні первинні документи: податкові накладні та видаткові накладні.
Інших документів, які б підтверджували реальність здійснюваних операцій позивачем надано не було, зокрема, не було надано документів, які б підтверджували факт отримання товару, його перевезення, зберігання, доказів його використання у подальшій господарській діяльності (подальша реалізація товару або ін..). Також не було надано доказів підтверджуючих здійснення розрахунків між суб'єктами господарювання за отриманий товар.
Колегія суддів звертає увагу на те, що право на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту виникає у платника податків лише у разі фактичного здійснення господарських операцій та за наявності первинних документів, які це підтверджують.
В даному випадку, позивачем не було надано доказів реального здійснення господарських операцій з ПП «Сервіс-Актив», а ті первинні документи, які наявні в матеріалах справи не дають змоги встановити фактичне здійснення господарської операції між сторонами по придбанню товару.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Отже, для підтвердження правомірності формування платником податків податкового кредиту, окрім встановлення дотримання таким платником вимог законів, обставини щодо придбання певного товару, необхідним є також встановлення наявності у платника податків мети використовувати придбаний товар (роботи, послуги) в господарській діяльності - діяльності, направленій на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
В даному випадку, зазначених обставин у справі встановлено не було.
Враховуючи все вищезазначене, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з думкою суду першої інстанції стосовно того, що ФОП ОСОБА_2 було неправомірно віднесено суми ПДВ по операціям з ПП ПП «Сервіс-Актив» до складу податкового кредиту у січні-квітні 2009 року, що призвело до його завищення, та як наслідок, до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість, яке підлягає сплаті до бюджету за вказаний період.
В свою чергу, вірним є також висновок суду першої інстанції стосовно того, що державна податкова інспекція у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби при самостійному визначенні сум грошових зобов'язань платника податків діяла в межах своїх повноважень та відповідно до вимог чинного податкового законодавства.
Так, згідно п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
При цьому, у разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем 30.09.2009 року було подано до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок, згідно якого виправленню підлягали помилки за січень 2009 р., лютий 2009 р., березень 2009 р. (а/с. 72-77).
Таким чином, податковим органом було визначено суму грошових зобов'язань ФОП ОСОБА_2 в межах гранично допустимих строків давності.
Зважаючи на все вищевикладене, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення від 14.05.2012 року № НОМЕР_1 прийнято державною податковою інспекцією у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби правомірно та обґрунтовано, а тому скасуванню не підлягає.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, правильно по суті вирішено справу, та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, відповідно до ст. 200 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 184, 185, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: Бойко А.В.
Судді: Танасогло Т.М.
ОСОБА_1
Суд | Одеський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 25.02.2014 |
Оприлюднено | 09.09.2016 |
Номер документу | 61059209 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Одеський апеляційний адміністративний суд
Бойко А.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні