Рішення

від 31.08.2016 по справі 910/13056/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.08.2016Справа №910/13056/16

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Компанія СНМ» До Публічного акціонерного товариства «Південтеплоенергомонтаж» Простягнення 5 076 500,00 грн Суддя Андреїшина І.О.

Представники сторін:

Від позивача: Корпильов К.Ф. за довіреністю № б/н від 26.07.2016;

Від відповідача: Соколовський В.Д. за довіреністю № б/н від 05.08.2016

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія СНМ» до Публічного акціонерного товариства «Південтеплоенергомонтаж» про стягнення 5 000 000,00 грн суми основного боргу та 76 500,00 грн пені заборгованості, у зв'язку з неналежним виконанням умов договору поставки № РО 1000236 від 13.01.2016 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2016 порушено провадження у справі № 910/13056/16 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 31.08.2016, зобов'язано сторін надати певні документи.

Через відділ діловодства суду 30.08.2016 від відповідача надійшов відзив на позов, який залучено до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні 31.08.2016 надав суду оригінали документів для огляду у судовому засіданні, а також усні пояснення по суті спору, в яких підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у даному судовому засіданні підтримав поданий через відділ діловодства відзив на позов, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечив частково в частині нарахування штрафних санкцій.

У судовому засіданні 31.08.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Дослідивши подані матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Між Публічним акціонерним товариством «Південтеплоенергомонтаж» (надалі - покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія СНМ» (надалі - постачальник, позивач) було укладено договір поставки № РО1000236 від 13.01.2016, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язався поставити у зумовлені цим договором строки другій стороні - покупцеві обладнання, та виконати роботи з монтажу та запуску серверного обладнання на базі поставленого обладнання на об'єкти, адресу яких повідомлятиме покупець не пізніше, ніж за 10 днів до запланованої дати поставки, а покупець зобов'язувався прийняти вказані обладнання і роботи і оплатити їх вартість на умовах і в розмірах, передбачених цим договором.

Згідно з умовами п. 1.2 договору асортимент, номенклатура, кількість, ціна, вартість та характеристики обладнання, склад та вартість робіт, визначені у специфікації, що є його невід'ємною частиною договору.

За умовами п. 3.1. договору ціна на обладнання та роботи визначена сторонами у національній валюті України та вказана у Специфікації.

У відповідності до п. 3.2 договору, загальна вартість цього договору становить 11 250 000,00 грн.

За умовами п. 4.1. договору, оплата обладнання та робіт покупцем здійснюється у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів у розмірі сумарної вартості обладнання та робіт, що зазначена у п. 3.2 договору, на поточний банківський рахунок постачальника в два етапи:

4.1.1. попередня оплата у розмір 5 000 000,00 грн здійснюється покупцем протягом 5 (п'яти) днів з моменту підписання цього договору.

4.1.2. кінцева оплата у розмірі 3 250 000 грн здійснюється покупцем протягом 5 (п'яти) днів з моменту підписання акту приймання-здачі виконаних робіт згідно п. 5.2 цього договору.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про те, що у зв'язку з тим, що договір № РО1000236 було укладено 13.01.2016, то враховуючи приписи підпункту 4.1.1. договору, покупець зобов'язаний був перерахувати на рахунок постачальника суму попередньої оплати у розмірі 5 000 000,00 грн у строк до 18.01.2016. Разом зтим, відповідач всупереч вищезазначеним умовам договору, суму попередньої оплати не перерахував, що, в свою чергу, призводить до унеможливлення виконання позивачем свого обов'язку з поставки обладнання.

Умовами п. 7.3 договору передбачено, що за порушення покупцем строків здійснення оплати, він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 0,01 % від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

У зв'язку з тим, що відповідач не перерахував суми попередньої оплати згідно договору поставки № РО1000236 від 13.01.2016, позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Південтеплоенергомонтаж» про стягнення 5 000 000,00 грн основного боргу та 76 500,00 грн пені, у зв'язку з неналежним виконанням умов договору поставки № РО1000236 від 13.01.2016.

Відповідач позовні вимоги визнав частково частині стягнення суми основного боргу та пояснив суду, що прострочення виконання зобов'язання відбулося за відсутності вини останнього - внаслідок браку коштів, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування штрафних санкцій.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносини повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення", рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З наданих доказів вбачається, що позивач свої зобов'язання згідно умов договору поставки № РО1000236 від 13.01.2016 виконав належним чином, проте відповідач свого обов'язку з перерахування суми попередньої оплати у розмірі 5 000 000,00 грн не виконав.

Відповідач жодних обґрунтованих заперечень та належних доказів на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві, суду не надав.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія СНМ» в частині стягнення 5 000 000,00 грн підлягають задоволенню повністю.

Позивач за прострочення строків перерахування коштів, керуючись пунктом 7.3 договору нарахував та просить стягнути з відповідача 76 500,00 грн неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язань.

Умовами п. 7.3 договору передбачено, що за порушення покупцем строків здійснення оплати, він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 0,01 % від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

Право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладанні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань (зазначена правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2010 р. № 14/80-09-2056).

Здійснивши перерахунок пені з урахуванням умов договору, простроченню по виконанню зобов'язання з поставки продукції та застосовуючи порядок розрахунків погоджений сторонами, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю у розмірі 76 500,00 грн.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 22, 32, 33, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю. 2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Південтеплоенергомонтаж» (01004, м. Київ, вул. Пушкінська, буд. 27, код ЄДРПОУ 00121146) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія СНМ» (08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Святошинська, 41, оф. 7, код ЄДРПОУ 31485700) 5 000 000 (п'ять мільйонів) грн. 00 коп. основного боргу, 76 500 (сімдесят шість тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. пені та 76 147 (сімдесят шість тисяч сто сорок сім) грн. 50 коп. витрат на сплату судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено 05.09.2016 р.

Суддя І.О. Андреїшина