Постанова

від 05.09.2016 по справі 906/650/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2016 р. Справа № 906/650/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Демидюк О.О.

судді Савченко Г.І. ,

судді Павлюк І. Ю.

при секретарі Головченко Д.М.

За участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність від 01.09.2016 року)

відповідача - ОСОБА_2 (довіреність №5 від 11.01.2016 року)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача товариства з обмеженою відповідальністю "ІОН-МОШ" на рішення господарського суду Житомирської області від 25.07.2016 року у справі №906/650/16

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ІОН-МОШ"

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Інко-Фуд Бердичів"

про стягнення 76063,73 грн.

Судом роз’яснено представникам сторін права та обов’язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 25.07.2016 року у справі №906/650/16 (суддя Суддя Тимошенко О.М..) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 58046,36 грн., боргу, 3421,88 грн., інфляційних, 1113,58 грн., судового збору, в задоволенні позову в частині стягнення 14595,49грн. пені - відмовлено.

Рішення господарського суду в частині відмови у стягненні 14 595,49 грн., пені мотивоване тим, що у договорі сторони не передбачили стягнення пені як відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язання по оплаті поставленого товару.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Житомирської області у вказаній частині позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

У своїй апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "ІОН-МОШ" просить суд скасувати рішення місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні 14 595,49 грн., пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги щодо стягнення пені в сумі 14 595,49 грн., задоволити в повному обсязі. В іншій частині рішення господарського суду Житомирської області від 25.07.2016 року у справі №906/650/16 залишити без змін. Позивач посилається на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а тому висновки викладені в рішенні не відповідають обставинам справи.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.08.2016 року прийнято до провадження апеляційну скаргу позивача товариства з обмеженою відповідальністю "ІОН-МОШ" на рішення господарського суду Житомирської області від 25.07.2016 року у справі №906/650/16.

31.08.2016 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить рішення господарського суду Житомирської області від 25.07.2016 року у справі №906/650/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду в судовому засіданні 05.09.2016 року, заслухала представників сторін, вивчила та дослідила матеріали справи та наявні в ній докази, розглянула матеріали апеляційної скарги та додані до них документи, відзив на апеляційну скаргу перевірила правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області від 25.07.2016 року у справі №906/650/16 залишити без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 травня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІОН-МОШ" (постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інко-Фуд Бердичів" (покупець/відповідач) укладено договір купівлі-продажу №03-15-КП, за умовами якого позивач зобов'язався передати у власність покупця багатофункціональні добавки для м'ясопереробної промисловості (далі-товар), а відповідач зобов'язався прийняти його та оплатити.

На виконання умов договору позивач відвантажив відповідачу товар на загальну суму 145006,40 грн., що підтверджується видатковими накладними №462 від 20.05.2015 року на суму 14311,00 грн., №541 від 17.06.2015 року на суму 120120,00 грн., №603 від 08.07.2015 року на суму 4598,00грн., №637 від 24.07.2015 року на суму 5977,40 грн. (а.с.11-14).

Відповідно до п.5.1 договору, розрахунки проводяться на протязі 30 календарних днів з моменту відвантаження згідно видаткової накладної.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, відповідач свої зобов'язання щодо оплати товару виконав частково, сплатив позивачеві 34431,00 грн., що підтверджується банківськими виписками від 08.07.2015 року та від 16.09.2015 року (а.с.15,16), повернув товар на суму 52529,04грн., за накладною №48 від 03.12.15 (а.с.17), внаслідок чого станом на день звернення позивача з позовом до суду та на час розгляду справи у суді перед позивачем існує заборгованість в сумі 58046,36 грн., (145006,40-34431-52529,04).

Доказів погашення заборгованості за вищезазначеним договором відповідач не надав.

А тому, місцевим господарським судом задоволено позовні вимоги в частині стягнення основного боргу та інфляційних втрат, в частині стягнення пені відмовлено.

З такими висновками господарського суду Житомирської області погоджується колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду з огляду на наступне.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частин 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов’язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 526 ЦК України та статтею 193 ГК України - зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 1 статті 546 ЦК України передбачає, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Суб’єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Обґрунтовуючи вимогу про про стягнення пені апелянт стверджує, що пунктом 6.1. договору передбачено пеню за прострочення сплати боргу.

Насправді, за викладенням п.6.1 договору сторони не обумовили стягнення пені, дослівно повний текст цього пункту договору викладено так: "в случае нарушения обязательств, которые возникают по даному договору стороны несут ответственность, определённую настоящим договором и действующим законодательством Украины".

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно вимог статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.2 ст.343 ГК України, Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року вбачається, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Тобто, пеня стягується тільки у тому разі, коли її розмір визначено в договорі.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що в даному випадку такої міри відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання як стягнення пені за прострочення грошового зобов'язання за згодою сторін в договорі не встановлено, як і не встановлено способу її нарахування та бази нарахування пені, якою може бути, зокрема, сума невиконаної відповідачем частини зобов'язання, повна ціна договору чи її частина, незалежно від ступеня виконання умов договору, тощо.

А тому, посилання апелянта викладені ним в апеляційній скарзі судова колегія вважає безпідставними.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв’язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу позивача товариства з обмеженою відповідальністю "ІОН-МОШ" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 25.07.16 р. у справі №906/650/16 залишити без змін.

3. Справу №906/650/16 повернути до господарського суду Житомирської області.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному поряд

Головуючий суддя Демидюк О.О.

Суддя Савченко Г.І.

Суддя Павлюк І. Ю.