Постанова

від 31.08.2016 по справі 904/2202/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.08.2016 року Справа № 904/2202/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)

суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.

при секретарі судового засідання: Ситниковій М.Ю.

за участю представників сторін :

від позивача: заступник начальника відділу правового забезпечення роботи Регіонального відділення ОСОБА_1, довіреність № 47 від 18.04.2016 року

від відповідача-1: представник ОСОБА_2, довіреність № 134 від 29.03.2016 року, начальник юридичного відділу ОСОБА_3, довіреність № 264 від 12.05.2015 року

від відповідача-2: представник ОСОБА_2, довіреність № б/н від 15.04.2016 року

за участю прокурора: старший прокурор відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_4, посвідчення № 001440 від 27.08.2012 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2016 року у справі № 904/2202/16

за позовом першого заступника прокурора Дніпропетровської області, м. Дніпропетровськ, в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ

до

відповідача-1: Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод", м. Дніпропетровськ

відповідача-2: Дочірнього підприємства "Дошкільний навчальний заклад (ясла-сад) "Розвиток", м. Дніпропетровськ

про визнання угоди недійсною та витребування державного майна із чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області до відповідача-1: Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод", відповідача-2: Дочірнього підприємства "Дошкільний навчальний заклад (ясла-сад) "Розвиток" про:

визнання недійсним договору оренди від 01.01.2016 року, укладеного між Дочірнім підприємством "Дошкільний навчальний заклад (ясла-сад) "Розвиток" та Приватним акціонерним товариством з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод";

зобов'язання Дочірнього підприємства "Дошкільний навчальний заклад (ясла-сад) "Розвиток" звільнити та повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Дніпропетровській області приміщення дитячого садка, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Короленка, 14.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2016 року у справі № 904/2202/16 (суддя Панна С.П.) позов задоволено в повному обсязі; визнано недійсним договір оренди від 01.01.2016 року, укладений між Дочірнім підприємством "Дошкільний навчальний заклад" (ясла-садок) "Розвиток" та Приватним акціонерним товариством з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод"; зобов'язано Дочірнє підприємство "Дошкільний навчальний заклад" (ясла-садок) "Розвиток" звільнити та повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Дніпропетровській області приміщення дитячого садка, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Короленка, 14 в чотирьохмісячний строк з дати набрання рішенням законної сили; стягнуто з Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" на користь прокуратури Дніпропетровської області 51 536, 09 грн. - судового збору.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з тих обставин, що судовими рішеннями у справі господарського суду Дніпропетровської області № 904/1789/13-г встановлено факти, які є преюдиціальними для вирішення даної справи, зокрема, що на момент приватизації державного майна Орендного підприємства "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" спірне приміщення дитсадка, як об'єкт соціально-побутового призначення, не увійшло до статутного фонду нового власника - організації орендарів "Дніпропетровський олійноекстракційний завод", правонаступником якого є відповідач-1, у відповідача-1 не виникло право власності на цей об'єкт. Врахувавши, що Фонд державного майна України та його регіональні відділення в силу законодавчих приписів здійснюють управління державним майном, що перебуває на балансі господарських організацій (товариств), створених у процесі приватизації (корпоратизації), і не увійшло до їх статутних капіталів, та виступають орендодавцями вказаного майна при укладенні договорів оренди, суд дійшов висновку, що відповідач-1 неправомірно без дозволу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області здійснив передачу відповідачу-2 в оренду спірного приміщення дитячого садка. Взявши до уваги встановлені факти, а також приписи ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України, суд визнав недійсним укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 договір оренди та з посиланням на ст. 216 ЦК України зобов'язав відповідача-2 звільнити та повернути вказане приміщення позивачу.

Не погодившись з рішенням суду, Приватне акціонерне товариство з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" подало апеляційну скаргу. Посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення та неправильне застосування судом першої інстанції при прийнятті рішення у справі норм матеріального права, відповідач-1 просить скасувати рішення суду у даній справі та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач-1 посилається на ті обставини, що задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що право державної власності на приміщення дитячого садка за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Короленка, 14 є встановленим і ця обставина доведена витягом з Єдиного реєстру об'єктів державної власності. За доводами відповідача-1, облік об'єктів державної власності, зокрема, державного майна, яке не увійшло до статутного капіталу господарських структур, ведеться органами, уповноваженими управляти відповідними об'єктами державної власності; відомості до Єдиного реєстру державної власності вносяться Фондом державного майна України за результатами інвентаризації об'єктів державної власності, яка проводиться зазначеними уповноваженими органами, та на підставі відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Проте, відповідач-1 вважає, що наданий позивачем витяг з Єдиного реєстру об'єктів державної власності вимогам, встановленим нормами частин першої та другої статті 12 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", а також нормами підзаконних правових актів, виданих на виконання вказаної статті Закону, не відповідає, оскільки: 1) в матеріалах справи міститься довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про те, що відомості щодо приміщення за адресою: вул. Короленка, 14 в м. Дніпропетровську у ньому відсутні; таким чином, всупереч закону, приміщення дитячого садка за вказаною адресою внесено до Єдиного реєстру об'єктів державної власності не на підставі відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; 2) інвентаризація об'єкта приміщення дитячого садка, як державного майна, не проводилась; 3) перелік державного майна за формою, затвердженою Фондом державного майна, до органів державної влади ніким не подавався; 4) наданий позивачем витяг не містить таких обов'язкових структурних елементів як вартість майна, розмір земельної ділянки, розмір/площа об'єкта, відомості про інвентаризацію об'єкта. Також, відповідач-1 зазначає, що під час судового засідання, яке відбулося 24.05.2016 року позивач надав до суду лист Фонду державного майна України № 10-15-9261 від 20.05.2016 року, в якому повідомлялося про неможливість надання витягу з Єдиного реєстру у зв'язку з відсутністю відомостей про запитуваний об'єкт по вул. Короленка, 14, які мають бути внесені до реєстру згідно з нормативно-правовими актами. Отже, внесення приміщення дитячого садка по вул. Короленка, 14 до Єдиного реєстру, на думку відповідача-1, було свавільною дією, вчиненою всупереч вимогам закону, а витяг з цього реєстру не відповідає вимогам закону за змістом, тому не може бути належним доказом права державної власності на цей об'єкт. Відповідач-1 посилається і на ті обставини, що згідно з п. 1.3. Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, полягає у виборі та забезпеченні уповноваженим органом (державні органи приватизації) способу та умов подальшого використання майна у межах чинного законодавства. Перелік способів використання майна визначений пунктом 1.4. Положення. Отже, враховуючи зміст пункту 2 частини першої статті 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", пунктів 1.3., 1.4., 1.4.1.-1.4.3. Положення, відповідач-1 вбачає підстави вважати, що управління державним майном полягає у виборі способу використання державного майна, забезпеченні його реалізації через відповідні процедури. При цьому необхідною попередньою умовою визначення способу управління є аналіз висновків інвентаризаційних комісій про результати інвентаризації державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств, але перебуває на їх балансі, створення комісії, і на підставі висновку комісії - видання наказу про визначення способу управління майном. За доводами відповідача-1, вказана процедура управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, має бути застосована як при переданні майна в оренду, так і при виборі будь-якого іншого способу управління таким майном. Разом з тим, відповідач-1 зазначає, що актом від 05.10.2000 року перевірки утримання, збереження та використання державного майна, яке не увійшло до статутного фонду, але залишилось на балансі відповідача-1, внесено пропозицію дитячий садок по вул. Короленка, 14 залишити за підприємством за умови його цільового використання і належного утримання до вирішення питання подальшого використання. При цьому відповідач-1 стверджує, що позивач управління майном - приміщенням дитячого садка по вул. Короленка, 14 в м. Дніпропетровську, як це встановлено нормами законодавства, в подальшому не здійснював, будь-якого рішення про подальше використання садка в порядку, встановленому законодавством, не приймав. Так, інвентаризація об'єкта не проводилась, комісія не створювалась, наказ про визначення способу управління майном не видавався. За доводами відповідача-1, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2014 року по справі № 904/1789/13-г встановлено, що нежитлове приміщення дитячого садка відповідачу-1, як правонаступнику організації орендарів "Дніпропетровський олійноекстракційний завод", було передано у безоплатне користування при приватизації державного майна на підставі договору купівлі-продажу № КП-100 від 24.06.1993 року за актом прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" від 23.07.1993 року. Зазначена безоплатна передача здійснена на підставі ч. 2 ст. 24 Закону України "Про приватизацію державного майна" в редакції, чинній на момент цієї передачі. Чинна на сьогодні редакція ст. 24 Закону України "Про приватизацію державного майна" встановлює, що об'єкти соціально-побутового призначення передаються у безстрокове безоплатне користування за умови їх цільового використання та належного утримання і без права продажу. Цільовим використанням приміщення дитячого садка є його використання саме в якості дитячого садка або ж ясел-садка. Ясла та ясла-садки є дошкільними навчальними закладами, а освітня діяльність закладів освіти, до яких належать і ясла-садки, підлягає ліцензуванню. З урахуванням наведеного, що ґрунтується на законодавчих приписах, оскільки відповідач-1 не є і не може в силу закону відповідати вимогам, встановленим законом для навчальних закладів, забезпечення цільового використання приміщення дитячого садка по вул. Короленка, 14, як цього вимагає ст. 24 Закону України "Про приватизацію державного майна", на думку відповідача-1, є можливим лише шляхом його використання створеним в установленому порядку та ліцензованим навчальним закладом. Відповідач-1 вважає, що йому належать майнові права на приміщення дитячого садка, що виникли на законній підставі - на виконання ст. 24 Закону України "Про приватизацію державного майна", згідно з якою (в редакції на момент вирішення спору) ці права полягають у безстроковому та безоплатному користуванні за умови цільового використання та належного утримання об'єкту майнових прав; єдиним обмеженням цих прав згідно статті 24 Закону є заборона продажу об'єктів соціально-культурного призначення. Окрім наведеного, на думку відповідача-1, стаття 761 ЦК України, на порушення якої послався прокурор в обґрунтування позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди, передбачає право передання майна у найм не тільки власником речі, але й особою, якій належать майнові права. За умов, коли позивач не здійснював у встановленому законодавством порядку управління майном, яке не увійшло до статутного капіталу господарського товариства, не прийняв управлінське рішення щодо способу управління цим майном, укладення між відповідачем-1, який є законним користувачем приміщення дитячого садка, тобто особою, якій належать майнові права на це приміщення, договору оренди, спрямованого на використання цього приміщення за цільовим призначенням, як цього вимагає ст. 24 Закону України "Про приватизацію державного майна", ні ст. 761 ЦК України, ні ст. 24 Закону України "Про приватизацію державного майна" не суперечить. За наведеного вище відповідач-1 вважає, що вирішуючи спір за вимогою про визнання договору оренди недійсним суд першої інстанції надав неправильну оцінку як фактичним обставинам справи, так і неправильно застосував норми законодавства. Також, за доводами відповідача-1, задовольняючи позовні вимоги про зобов'язання відповідача-2 звільнити приміщення дитячого садка та повернути це приміщення позивачу, місцевий господарський суд теж неправильно застосував низку норм матеріального права. Так, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача-2 повернути позивачу приміщення дитячого садка ґрунтувались на нормах статей 387 та 1212 ЦК України. Однак, на думку відповідача-1, стаття 387 ЦК України не могла бути застосована до спірних правовідносин, оскільки відповідно до статей 387, 388 ЦК України витребування майна власником можливе лише у разі, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала прав відчужувати це майно. Відповідач-1 вважає, що фактичним володільцем приміщення дитячого садка, на балансі якого й знаходиться це приміщення, є відповідач-1, і його володіння є законним. Відповідач-2, до якого звернена вимога про витребування майна, приміщення дитячого садка не придбавав, у себе його фактично не тримає, права володіння приміщенням не має, оскільки договір найму (оренди) передбачає лише право користування майном. Відповідач-2 не є володільцем, не є балансоутримувачем майна, яке за оскаржуваним рішенням суду його зобов'язано повернути позивачу, а є лише користувачем майна, тому рішення суду щодо передачі цього майна позивачу виконати не може, тим більше за умови, коли і договір оренди, на підставі якого майно знаходилось у його користуванні, визнано недійсним. Як зазначає відповідач-1, недійсний договір не створює правових наслідків, отже, з моменту укладення такого договору не виникло правових наслідків і щодо користування приміщенням дитячого садка. Відтак, на думку відповідача-1, задоволення вимоги про витребування майна від відповідача-2 є неправильним застосуванням статті 387 ЦК України. Також, за доводами відповідача-1, захист права власності від порушень, не пов'язаних із правом володіння, передбачений ст. 391 ЦК України, але зазначений спосіб захисту полягає у праві власника вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Але, як вважає відповідач-1, права користування державним майном згідно з положеннями Законів України "Про Фонд державного майна України", "Про управління об'єктами державної власності", підзаконних актів законодавства позивач не має. Відповідно до законодавства позивач наділений повноваженнями управління майном, за змістом яких, в тому числі і шляхом розпорядження ним. Однак, за доводами відповідача-1, жодного доказу наявності перешкод у здійсненні повноважень щодо управління (розпорядження) майном, наданих позивачу законом, ні прокурор, ні позивач суду не надали, хоча наявність таких перешкод підлягає доказуванню. За наведеного, на думку відповідача-1, оскаржуване рішення суду в частині зобов'язання відповідача-2 звільнити приміщення дитячого садка, зобов'язання відповідача-2 передати приміщення дитячого садка позивачу ухвалене внаслідок неправильного застосування закону та недоведеності обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. Окрім зазначеного, відповідач-1 вважає, що оскаржуване рішення суду у вказаній частині (в частині зобов'язання відповідача-2 передати приміщення дитячого садка позивачу) є незаконним і тому, що відповідні позовні вимоги не відповідають ні способам, ні порядку управління державним майном, встановленим законом. Належність приміщення дитячого садка до державного майна не доведена і не встановлена у передбаченому законом порядку. Повноваження Фонду державного майна України щодо об'єктів державного майна визначені ст. 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності"; при цьому повноваження Фонду щодо такого об'єкту, як державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій, у статті 7 взагалі відсутні. Пункт 2 частини першої зазначеної статті визначає повноваження Фонду державного майна України щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна. Відповідно до п.п. з) п. 2 частини першої ст. 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" Фонд державного майна України за пропозицією уповноважених органів управління приймає рішення про подальше використання державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських організацій, але перебуває на їх балансі, а відповідно до п.п. ї) п. 2 - здійснює відповідно до законодавства право розпорядження майном, що перебуває на балансі громадських організацій колишнього СРСР, яке має статус державного. Однак, заявлена першим заступником прокурора вимога про витребування майна на користь особи передбачає набуття нею, зокрема, права володіння та користування таким майном. Проте, жодне з передбачених законодавством повноважень не передбачає право Фонду вимагати передачі йому у володіння, користування об'єктів державного майна. Отже, за висновком відповідача-1, з огляду на положення частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до яких органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, рішення суду в частині зобов'язання відповідача-2 звільнити приміщення дитячого садка та повернути його Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Дніпропетровській області є необґрунтованим.

Відповідач-2 відзив на апеляційну скаргу не надав. У судових засіданнях апеляційного господарського суду представник відповідача-2 підтримав доводи апеляційної скарги, поданої відповідачем-1, та просив її задовольнити.

Прокурор проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає її необґрунтованою.

Прокурор не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо відсутності у держави права власності на спірний дитячий садок та зазначає, що на момент виникнення спірного об'єкта нерухомості (збудований у середині 1960-х років), протягом усього часу його існування та по теперішній час законодавство визначало статус спірного нерухомого майна як об'єкта державної власності. При цьому прокурор посилається на ст.ст. 4, 5 Конституції Української РСР 1937 року, ст. ст. 10, 11, 24, 72 Конституції УРСР 1978 року, ст.ст. 1, 87, 89, 91 ЦК УРСР в редакції 1963 року, Закон України "Про власність", у тому числі частину першу статті 1 цього Закону. За доводами прокурора, обставини приватизації Орендного підприємства "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" (спірні правовідносини виникли у зв'язку з приватизацією державного майна цього підприємства), зокрема те, що спірний об'єкт не передано у процесі приватизації у власність відповідача-1 та він залишився у державній власності, були предметом дослідження у господарській справі № 904/1789/13-г. За результатами розгляду зазначеної справи суди дійшли висновків, що на момент приватизації спірне майно не увійшло до статутного фонду товариства як об'єкт соціально-побутового призначення та його передано відповідачу-1 у безоплатне користування на підставі ст. 24 Закону України "Про приватизацію державного майна". Враховуючи наведене, прокурор вбачає підстави дійти висновку, що оскільки вказані правовідносини виникли у зв'язку з приватизацією державного майна, яка передбачає перехід права власності від держави до (в даному випадку) юридичної особи, то на момент прийняття Фондом державного майна України рішення про приватизацію Орендного підприємства "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" - 11.01.1993 року все майно, що перебувало на балансі підприємства, в тому числі і спірний об'єкт, належало до державної власності. Під час приватизації означеного підприємства дитячий садок по вул. Короленка, 14 у м. Дніпропетровську не вибув із державної власності, оскільки не передавався органом приватизації до статутного капіталу товариства, що і встановлено під час розгляду господарської справи № 904/1789/13-г. Стосовно відсутності відомостей про право власності держави на спірний об'єкт нерухомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно прокурор зазначає, що ведення цього реєстру передбачено Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", який вступив в дію з 01.01.2013 року. Цим Законом передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013 року, визнаються дійсними, якщо на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації. Разом з тим, як вважає прокурор, право власності держави на спірний об'єкт виникло в силу ст. 1 Закону України "Про власність", який введено в дію Постановою Верховної Ради від 26.03.1991 року, а Цивільний кодекс УРСР, який регулював відносини власності на момент виникнення права власності держави на спірний об'єкт, не містив вимог щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно. За таких обставин, на думку прокурора, право власності держави на спірний об'єкт є дійсним в силу п. 2 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Окрім того, за доводами прокурора, статтею 24 Закону України "Про приватизацію державного майна" врегульовані правовідносини з володіння об'єктами соціально-побутового призначення, які не могли бути і не були приватизованими. Такі об'єкти знаходилися на балансі товариства, що корпоратизувалося (приватизувалося), залишаючись при цьому державною власністю. Оформлення та реєстрація права власності є похідними від права власності і вчинення або не вчинення таких дій не змінює форми власності, а є лише обов'язковим елементом його публічного визнання. Щодо посилань відповідача-1 на невідповідність наданого Фондом державного майна України витягу з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо спірного об'єкту вимогам наказу Фонду державного майна України та Міністерства економічного розвитку та торгівлі України № 1092/848 від 18.07.2013 року прокурор зазначає про те, що приведений наказ, як і інші нормативні акти, не містить вимог відносно форми витягу та його обов'язкових реквізитів, тому твердження відповідача щодо невідповідності витягу нормам законодавства не відповідає дійсності. Наказом № 1092/848 затверджено типову для всіх органів Фонду державного майна України форму (структуру) ведення зазначеного реєстру. Окрім цього, цей наказ, як і інші нормативні акти, не містить імперативних вимог щодо обов'язковості внесення до реєстру всіх даних, зазначених в реєстрі. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" Єдиний реєстр об'єктів державної власності є автоматизованою системою збирання, обліку, накопичення, оброблення, захисту та надання інформації про нерухоме майно. Із визначення реєстру вбачається, що реєстр не є сталою системою інформації та постійно доповнюється. Також, прокурор посилається на ті обставини, що відсутність в реєстрі даних щодо вартості майна та інших характеристик викликана саме протиправними діями відповідача-1. На момент видання наказу № 1092/848 - 18.07.2013 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області та Приватним акціонерним товариством з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" існував спір щодо права власності на спірний дитячий садок (справа № 904/1789/13-г), відповідач-1 постійно чинив перешкоди представникам Регіонального відділення щодо доступу до спірного об'єкту. Доводи відповідачів щодо відсутності у Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області повноважень на управління спірним майном прокурор спростовує положеннями частини першої статті 3, пункту 16 частини першої статті 6, підпункту "а" пункту 2 частини першої статті 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", статті 5 Закону України "Про Фонд державного майна України". Щодо обраного прокурором способу захисту майнових прав держави шляхом витребування із чужого незаконного володіння спірного майна прокурор зазначає, що відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Проте, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, в інтересах якого з позовом звернувся прокурор, не є стороною оспорюваного правочину, відтак, позбавлене процесуальної можливості вимагати від імені сторін повернення одна одній отриманого за недійсним правочином. У разі встановлення наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту; у зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову. Посилаючись на ст.ст. 387, 1212 Цивільного кодексу України, прокурор вважає, що ним обрано належний спосіб захисту інтересів держави, як власника майна, шляхом його витребування із володіння особи (відповідача-2), яка ним володіє без відповідної правової підстави.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує та зазначає, що із змісту діючих у 1993 році Законів України "Про власність", "Про приватизацію державного майна", чинних положень ст. 345 ЦК України, частини третьої ст. 145 ГК України вбачається, що покупці набувають право власності на державне майно тільки шляхом приватизації, при цьому передбачена платність будь-якого способу приватизації. Дитячий садок передавався ЗАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" до прийняття органом приватизації управлінського рішення щодо зазначеного об'єкту згідно Положення "Про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі", проте, спірний дитячий садок є державною власністю, обліковується на балансі підприємства та утримується за його рахунок. Спірний об'єкт обліковується в реєстрі державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств. За доводами позивача, знаходження майна на балансі підприємства не є безспірною ознакою його права власності; баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства. Відповідно до частини першої пункту 2 підпункту "з" ст. 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", ст. 5 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України приймає рішення про подальше використання державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських організацій, але перебуває на їх балансі. Стаття 287 ГК України, частина перша статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пункт 4 частини першої ст. 5 Закону України "Про Фонд державного майна України" визначають орендодавців державного майна як щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, так і щодо майна, яке не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю. Однак, як стверджує позивач, незважаючи на ті обставини, що Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва є орендодавцями щодо майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, а також незважаючи на наявність рішень господарських судів у справі № 904/1789/13-г, якими встановлено відсутність у відповідача-1 права власності на приміщення дитячого садка, останній без надання будь-яких матеріалів позивачу щодо оренди приміщення дитячого садка, без отримання погодження позивача на передачу в оренду спірного приміщення уклав з відповідачем-2 спірний договір оренди приміщення. Позивач не погоджується з твердженням відповідача-1, що позивачем підтвердження права власності на спірний об'єкт до господарського суду було надано лише листом 26.05.2016 року № 10-15-9635, оскільки в судовому засіданні, що відбулось 24.05.2016 року, позивач під час оголошення своїх пояснень на заперечення відповідача-1 на позов в обґрунтування підтвердження права державної власності на спірний об'єкт посилався на лист Фонду державного майна України від 20.05.2016 року № 10-15-9261, в якому зазначено, що станом на 20.05.2016 року в Єдиному реєстрі об'єктів державної власності обліковується державне майно за місцезнаходженням: м. Дніпропетровськ, вул. Короленка, 14, яке не увійшло до статутного капіталу та перебуває на балансі відповідача-1. Користуючись своїми процесуальними правами, та з метою всебічного розгляду справи, позивач 26.05.2016 року звернувся із відповідним клопотанням до суду першої інстанції щодо залучення до матеріалів справи витягу з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна за місцезнаходженням: м. Дніпропетровськ, вул. Короленка, 14.

У судовому засіданні апеляційного господарського суду 20.07.2016 року оголошено перерву на 31.08.2016 року.

У зв'язку з перебуванням у відпустці судді Білецької Л.М. відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 30.08.2016 року змінено склад колегії суддів для розгляду даної справи.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 31.08.2016 року апеляційну скаргу у даній справі прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Коваль Л.А. (доповідач), судді - Парусніков Ю.Б., Чередко А.Є.

У судовому засіданні 31.08.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково в силу наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2014 року у справі № 904/1789/13-г (а.с. 48-51, т. 1) вирішено спір за позовом Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" до Регіонального відділення Фонду державного майна України в Дніпропетровській області, за участю прокуратури Дніпропетровської області, про визнання права власності на нежитлові приміщення: дитячий садок, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Короленка, 14; їдальня, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 46.

Вказаним судовим рішенням, яке залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.05.2015 року (а.с. 52-53, т. 1), яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 12.08.2015 року (а.с. 54-55, т. 1), в задоволенні позову Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" про визнання за ним права власності на спірні об'єкти відмовлено.

За приписами частини третьої статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2014 року у справі № 904/1789/13-г встановлено наступне.

20.01.1989 року Організацією орендарів "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" (орендар), правонаступником якої є Приватне акціонерне товариство з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод", та Республіканським об'єднанням масложирової промисловості "Укрмасложирпром" (орендодавець) укладений договір про передачу Дніпропетровського олійноекстракційного заводу в оренду строком на сім років з наступним правом викупу (а.с. 225-227, т. 1).

11.09.1992 року між Фондом державного майна України та Організацією орендарів "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" підписано додаткову угоду, за умовами якої Фонд прийняв на себе зобов'язання орендодавця за договором оренди від 20.01.1989 року (а.с. 228-230, т.1).

11.01.1993 року Фондом державного майна України виданий наказ № 5-ДП, яким надано дозвіл на приватизацію Орендного підприємства "Дніпропетровський олійноекстракційний завод".

Розпорядженням Фонду державного майна України № 133-РОМ від 18.06.1993 року затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Орендного підприємства "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" (а.с. 237-238, т. 1), згідно з яким до вартості майна, що підлягало приватизації, не увійшла вартість майна, для якого встановлено пільги, в тому числі майно вартістю 2256 тис.карб. (п. 13.2 акту).

18.06.1993 року розпорядженням Фонду державного майна України № 134-РПП затверджено план приватизації Орендного підприємства "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" (а.с. 236, т. 1), яким встановлено спосіб приватизації шляхом викупу державного майна, зданого в оренду з правом викупу.

Пунктом 4.5. зазначеного плану приватизації (а.с. 231-235, т. 1) встановлені порядок і умови використання об'єктів соціально-побутової сфери вартістю 2256 тис.крб., до яких включені спірні об'єкти: дитячий садок за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Короленка,14, на суму 1204,8 тис.крб. та їдальня на суму 1003 тис. крб., шляхом їх безоплатної передачі трудовому колективу за умов використання за призначенням.

24.06.1993 року між Фондом державного майна України та Організацією орендарів "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" укладено договір купівлі-продажу № КП-100 цілісного майнового комплексу Орендного підприємства "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" (а.с. 222-223, т. 1).

За актом прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу Орендного підприємства "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" від 23.07.1993 року (а.с. 224, т. 1), який є додатком до договору купівлі-продажу № КП-100, Фондом державного майна України передано організації орендарів заводу викуплену нею державну частку майна, у тому числі основні засоби невиробничого призначення, що передаються безкоштовно, вартість яких становить 2256 тис. крб.

Таким чином, при приватизації державного майна орендного підприємства новому власнику за договором купівлі-продажу № КП-100 від 24.06.1993 року були передані об'єкти соціально-побутового призначення, в тому числі спірні нежитлові приміщення дитячого садка та їдальні.

Судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 904/1789/13-г встановлено, що під час приватизації цілісного майнового комплексу Орендного підприємства "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" спірні дитячий садок та їдальня не увійшли до статутного фонду цього підприємства як об'єкти соціально-побутового призначення, а були передані йому безоплатно у користування, у зв'язки з чим суди дійшли висновку про те, що за обставин, коли спірні об'єкти соціально-побутового призначення не увійшли до статутного фонду Орендного підприємства "Дніпропетровський олійноекстракційний завод", а були передані йому безоплатно у користування, відповідно до ст. 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у орендного підприємства, відповідно, і у Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" не виникло право власності на спірне нерухоме майно (у тому числі і дитячий садок) за наслідками приватизації.

Враховуючи наведене вище, а також долучений позивачем до матеріалів справи разом з відповідним клопотанням від 26.05.2016 року та листом Фонду державного майна України від 26.05.2016 року № 10-15-9635 витяг з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна (а.с. 241-243, т. 1), відповідно до якого будівля дитячого дошкільного закладу по вул. Короленка, 14 у м. Дніпропетровську є державним майном, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що право власності на приміщення дитячого садка у відповідача-1 відсутнє, що підтверджується вказаним витягом.

Разом з тим, відповідач-1 не погоджується, що право державної власності на приміщення спірного дитячого садка є встановленим, і ця обставина доведена вказаним витягом з Єдиного реєстру об'єктів державної власності. На думку відповідача-1, відповідна обставина, яку суд визнав встановленою, не доведена належними і допустимими доказами, а саме судом не враховані законодавчі вимоги щодо формування Єдиного реєстру об'єктів державної власності. При цьому відповідач-1 посилається на окремі норми Закону України "Про управління об'єктами державної власності", Положення про Єдиний реєстр об'єктів державної власності, спільного наказу Фонду державного майна України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 18.07.2013 року № 1092/848 "Про затвердження структури Єдиного реєстру об'єктів державної власності", вимогам яких наданий позивачем витяг з Єдиного реєстру об'єктів державної власності не відповідає, та зазначає, що приміщення спірного дитячого садка внесено до Єдиного реєстру всупереч закону.

З огляду на доводи відповідача-1, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Пунктами 11, 16, 25 частини першої статті 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" в редакції на дату прийняття оскаржуваного рішення встановлено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань ведуть облік об'єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об'єктів; здійснюють управління державним майном, що не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі корпоратизації або перетворення державних підприємств у державні акціонерні товариства, 100 відсотків акцій яких належать державі, приймають рішення про подальше використання цього майна (крім матеріальних носіїв секретної інформації), у тому числі об'єктів, що не підлягають приватизації; забезпечують проведення інвентаризації майна державних підприємств, установ, організацій, господарських структур відповідно до визначеного Кабінетом Міністрів України порядку.

Відповідно до підпунктів "д", "е", "з" пункту 2 частини першої статті 7 цього ж Закону Фонд державного майна України відповідно до законодавства щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна здійснює в межах, визначених законодавством, формування і ведення Єдиного реєстру об'єктів державної власності; виступає розпорядником Єдиного реєстру об'єктів державної власності; за пропозицією уповноважених органів управління приймає рішення про подальше використання державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських організацій, але перебуває на їх балансі.

Згідно з частинами першою та другою статті 12 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" Єдиний реєстр об'єктів державної власності (далі - Реєстр) є автоматизованою системою збирання, обліку, накопичення, оброблення, захисту та надання інформації про нерухоме майно, у тому числі передане в оренду (лізинг), концесію або заставу, державних підприємств, установ та організацій, а також про корпоративні права держави та державне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських структур. Реєстр формується Фондом державного майна України за участю центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, Антимонопольного комітету України, інших уповноважених органів управління, а також Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, на єдиних методологічних засадах, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Формування Реєстру в частині нерухомого майна здійснюється на підставі відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманих зазначеними в абзаці першому цієї частини органами відповідно до законодавства (переліченими вище органами).

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2004 року № 467 затверджено Положення про Єдиний реєстр об'єктів державної власності, пунктом четвертим якого встановлено, що органи, уповноважені управляти об'єктами державної власності, ведуть облік об'єктів державної власності, які належать до сфери їх управління та підлягають внесенню до Реєстру; здійснюють контроль за повнотою даних реєстру та їх відповідністю встановленим вимогам; передають щокварталу Фондові державного майна інформацію для внесення змін до Реєстру.

Відповідно до пункту 7 Положення про Єдиний реєстр об'єктів державної власності реєстр складається з адресно-довідкової та інформаційної частини. Адресно-довідкова частина містить ідентифікаційний код та повне найменування підприємств, господарських товариств, у статутних капіталах яких акції (частки, паї) належать державі, та балансоутримувачів, відомості про їх місцезнаходження, вид діяльності, організаційну форму господарювання, належність до сфери управління органу, уповноваженого управляти об'єктами державної власності, державну реєстрацію (перереєстрацію). Адресно-довідкова частина формується на базі даних Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Інформаційна частина формується Фондом державного майна на підставі даних органів, уповноважених управляти об'єктами державної власності, Держкомстату, Державної податкової адміністрації, НКЦПФР, Держпідприємництва, Держгеокадастру, Антимонопольного комітету. Інформаційна частина містить відомості про засновників підприємств, господарських товариств, у статутних капіталах яких акції (частки, паї) належать державі, та про балансоутримувачів, стан приватизації (корпоратизації), монопольне становище, стратегічне значення, фінансові (бухгалтерські) та статистичні показники, відомості про філії, відділення, представництва та інші відокремлені підрозділи, розмір корпоративних прав держави, розмір земельних ділянок та площу забудови для об'єктів нерухомого майна, тип, найменування та вартість цього майна тощо.

Згідно з пунктом 7 Методики проведення інвентаризації об'єктів державної власності, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2005 року № 1121, інвентаризація державного майна проводиться за рішенням відповідного органу державної влади. Юридична особа після отримання рішення про проведення інвентаризації протягом місяця, що настає за звітним кварталом, роком, складає відповідно до затверджених Фондом державного майна класифікаторів на підставі даних інвентаризаційних описів перелік державного майна за формою, затвердженою Фондом, і подає його органові державної влади. Орган державної влади на підставі переліків державного майна, що надійшли від юридичних осіб, складає за формою, затвердженою Фондом державного майна, узагальнений перелік цього майна і протягом 55 днів після закінчення звітного кварталу або до 25 квітня року, що настає за звітним, подає його Фондові державного майна. Фонд державного майна протягом місяця після надходження узагальненого переліку державного майна вносить відомості до Єдиного реєстру об'єктів державної власності.

За положеннями наказу Фонду державного майна України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 18.07.2013 року № 1092/848 "Про затвердження структури Єдиного реєстру об'єктів державної власності" вартість майна, розмір земельної ділянки, розмір/площа об'єкта є обов'язковими структурними елементами Реєстру.

Також, відповідно до Порядку та умов користування Єдиним реєстром об'єктів державної власності, затверджених наказом Фонду державного майна України від 23 березня 2005 року № 622, у редакції наказу Фонду державного майна України від 6 серпня 2013 року № 1535, вартість майна на дату інвентаризації, розмір земельної ділянки/площа забудови, є обов'язковими реквізитами Єдиного реєстру та Витягу є Єдиного реєстру.

Однак, всупереч вищенаведеному, інвентаризація спірного об'єкта: приміщення дитячого садка, як державного майна, не проводилась; з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (а.с. 200, т. 1), складеної станом на 28.04.2016 року, вбачається, що відомості про приміщення за адресою: вул. Короленка, 14 у м. Дніпропетровську відсутні. Отже, спірне приміщення внесено до Єдиного реєстру об'єктів державної власності не на підставі відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Також, в наданому позивачем ОСОБА_5 з Єдиного реєстру об'єктів державної власності відсутні відомості про вартість майна, розмір земельної ділянки, розмір/площу об'єкта, відомості про інвентаризацію об'єкта.

Проте, вищевказане не спростовує тих обставин, що приміщення дитячого садка, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Короленка, 14, є державною власністю та має статус державного майна, що не увійшло до статутного капіталу Орендного підприємства "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" під час приватизації та перебуває на даний час на балансі Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод", як правонаступника Орендного підприємства.

Враховуючи, що цілісний майновий комплекс Орендного підприємства "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" набувався відповідачем-1 в межах процедури приватизації державного майна, а спірний дитячий садок, як частина державного майна цього цілісного майнового комплексу не передавався у власність відповідачу-1 в межах процедури приватизації, відсутні підстави вважати, що спірний дитячий садок вибув з державної власності.

Відповідні обставини підтверджуються і судовими рішеннями у справі № 904/1789/13-г.

Відсутність належним чином проведеної державної реєстрації цього майна за державою не свідчить про фактичну відсутність права власності на таке майно у держави.

За положеннями частини першої статті 3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій, належить до об'єктів управління державної власності.

Як встановлено вище, права власності на вказане приміщення відповідач-1 не має, воно перебуває лише на балансі останнього.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про Фонд державного майна України" до основних завдань Фонду державного майна України належить, зокрема, управління об'єктами державної власності.

Згідно з підпунктом "з" пункту 2 частини першої статті 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" Фонд державного майна України відповідно до законодавства щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна за пропозицією уповноважених органів управління приймає рішення про подальше використання державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських організацій, але перебуває на їх балансі.

Також, відповідно до статті 5 Закону України "Про Фонд державного майна України" до повноважень Фонду державного майна України відноситься, у тому числі, здійснення контролю за надходженням до Державного бюджету України плати за оренду державного майна.

Фонд державного майна України здійснює свої повноваження безпосередньо і через регіональні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та представництва у районах та містах, створених Фондом державного майна України, у разі необхідності (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про Фонд державного майна України").

Відповідно до п. 4.1. Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19 травня 1999 року № 908/68, регіональні відділення Фонду державного майна України організовують контроль за утриманням, зберіганням та використанням державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, та звітують про стан управління майном відповідно до встановленого законодавством порядку.

В матеріалах справи наявний акт № 40-05/2012 від 02.11.2012 року про результати перевірки стану збереження та підстав використання державного майна, що не увійшло до статутного фонду та перебуває на балансі ОП "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" (ЗАТ з ІІ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод") (а.с. 17-29, т. 1), складений повноважними особами Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, відповідно до якого перевіркою встановлено, що майно, яке у процесі приватизації не увійшло до статутного капіталу товариства, зокрема, будівля дитячого закладу по вул. Короленко, 14, у м. Дніпропетровську та допоміжні споруди не використовуються підприємством за призначенням та передано в оренду без дозволу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області Дочірньому підприємству "Дошкільний навчальний заклад (ясла-сад) "Розвиток" на підставі договору оренди від 01.01.2012 року.

Також, в матеріалах справи наявний акт про результати перевірки законності укладення договору оренди приміщення дитячого садка "Розвиток", що перебуває на балансі ПрАТ з ІІ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод", від 29.05.2014 року (а.с. 31-38, т. 1), проведеної повноважними особами Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області.

01.01.2016 року Приватне акціонерне товариство з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" (орендодавець) та Дочірнє підприємство "Дошкільний навчальний заклад (ясла-сад) "Розвиток" (орендар) уклали договір оренди (далі - Договір) (а.с. 56-57, т. 1), за умовами якого (п. 1) орендодавець передає, а орендар приймає в строкове користування будову, яка є власністю орендодавця, розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Короленка, 14, загальною площею 676,1 кв.м, загальна площа підвальних приміщень 66,1 кв.м, та супутні будови та підсобні приміщення загальною площею 226,6 кв.м: котельня, сміттєзбірник, тіньові навіси, сарай господарський, колонка, ворота, огорожа.

За умовами п. 3 Договору річний розмір орендної плати складає 2 790, 72 грн., в тому числі ПДВ 465, 12 грн. Щомісячна орендна плата складає 232, 56 грн. у тому числі ПДВ 38, 76 грн.

Згідно з п. 7 Договору оренди орендар зобов'язується, зокрема, щомісяця до 10-го числа перераховувати на розрахунковий рахунок орендодавця орендну плату за попередній місяць.

Строк дії Договору встановлюється з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року та вважається пролонгованим на наступний рік у випадку відсутності письмової пропозиції про розірвання Договору однією із сторін (п. 2. Договору оренди).

Статтею 287 Господарського кодексу України передбачено, що орендодавцями щодо державного та комунального майна є Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом.

За положеннями частини першої статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та пункту 4 частини першої статті 5 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва виступають орендодавцями щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю.

Також, відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини першої статті 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" Фонд державного майна України відповідно до законодавства щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна виступає відповідно до законодавства орендодавцем державного майна.

Відповідно до статті 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Отже, надання майна в оренду є однією з форм розпорядження майном, як складової частини права власності. Передавати майно в оренду та приймати участь у орендних правовідносинах має право власник або особа, у якої майно перебуває за подібних правових підстав, або особа, наділена власником відповідними повноваженнями в орендних правовідносинах, а відтак, відповідач-1, який не є власником спірного майна чи особою, яка наділена правом розпоряджатися ним, не мав права передавати в оренду третім особам вказане приміщення та укладати відповідний договір оренди.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Як встановлено вище, відповідно до законодавчих приписів відповідач-1 не мав повноважень на укладення спірного Договору оренди. Належність відповідачу-1 спірного об'єкту на праві користування (відповідно до ст. 395 ЦК України - вид речового права на чуже майно) не наділяє відповідача-1 повноваженнями щодо розпорядження цим об'єктом, матеріалами справи не підтверджується, що власник спірного майна наділяв відповідача-1 відповідними повноваженнями.

Оскільки перший заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся з позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (позивач), яке наділене повноваженнями виступати орендодавцем щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, колегія суддів вбачає підстави вважати позивача у справі заінтересованою особою, щоб заперечувати дійсність спірного Договору.

Отже, за наведених вище встановлених обставин справи, законодавчих положень, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку щодо визнання недійсним спірного Договору оренди від 01.01.2016 року як такого, що суперечить вимогам законодавства та укладений особою, яка не мала для його укладення необхідного обсягу цивільної дієздатності (ч.ч. 1, 2 ст. 203 ЦК).

В обґрунтування правових підстав визнання недійсним спірного Договору прокурор, окрім ст.ст. 203, 215 ЦК України, послався також на частину першу ст. 228 ЦК України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Проте, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для визнання спірного Договору недійсним на підставі ст. 228 ЦК України.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, наявність у діях відповідача-1 вини, яка виражається в намірі останнього порушити публічний порядок, прокурором та позивачем не доведено.

Господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (абзац сьомий підпункту 3.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Водночас, апеляційний господарський суд вважає необґрунтованою заявлену позовну вимогу про зобов'язання Дочірнього підприємства "Дошкільний навчальний заклад" (ясла-садок) "Розвиток" звільнити та повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України в Дніпропетровській області приміщення дитячого садка, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Короленка, 14, у зв'язку з наступним.

При поданні позову прокурор обґрунтував вказану позовну вимогу нормами статей 1212 ЦК України (загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави), 387 ЦК України (витребування майна власником із чужого незаконного володіння) та 391 ЦК України (захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 4 зазначеного Закону одним із основних завдань Фонду є управління об'єктами державної власності.

Пунктом 12 частини першої статті 5 цього Закону передбачено, що Фонд здійснює управління підприємствами та організаціями, заснованими на державній власності, що перебувають у сфері його управління.

У статті 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визначені повноваження Фонду у сфері управління об'єктами державної власності, зокрема, відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини першої зазначеної статті Фонд виступає відповідно до законодавства орендодавцем державного майна, тобто здійснює право розпорядження державним майном.

Із зазначених вище законодавчих актів, у тому числі наведених законодавчих положень, не вбачається наявність повноважень Фонду щодо володіння та користування майном, яке має статус державного.

Разом з тим, заявлена вимога про витребування майна на користь особи фактично передбачає набуття нею, у тому числі, права володіння та користування таким майном.

З огляду на наведене, враховуючи положення частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, заявлення прокурором вимоги про витребування спірного об'єкту на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області є необґрунтованим.

Спірне приміщення дитячого садка знаходиться на балансі відповідача-1 до вирішення питання щодо його подальшого використання (а.с. 187, т. 1 - акт від 05.10.2000 року). Правомірність такої передачі відповідачу-1 у користування (на баланс) вказаного приміщення прокурором та позивачем не заперечується. Доказів прийняття Фондом державного майна України чи Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області управлінського рішення щодо спірного нерухомого майна у відповідності з вимогами Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, матеріали справи не містять.

Отже, за обставин визнання недійсним спірного Договору оренди, у зв'язку з чим цей Договір не створює юридичних наслідків з дати його укладення, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України), відповідач-1 є правомірним користувачем, відповідно, і володільцем такого майна.

Проте, вимога про витребування спірного майна заявлена до відповідача-2, який, за обставин визнання недійсним спірного Договору, не є особою, що володіє цим майном.

Також, звертаючись з позовною вимогою про витребування державного майна у відповідача-2 на користь позивача, незважаючи на правомірне перебування на балансі (у володінні та користуванні) вказаного майна у відповідача-1, прокурором та позивачем має бути доведена відсутність правових підстав користування державним майном відповідачем-1 або неправомірність відповідного користування. Однак ця обставина не є доведеною. Витребування спірного майна від відповідача-2 на користь позивача призводить до позбавлення відповідача-1 права користуватися цим майном за відсутності для цього правових підстав.

Отже, враховуючи відсутність у Фонду державного майна України повноважень щодо володіння та користування спірним об'єктом (орган приватизації не може бути балансоутримувачем майна), та з огляду на недоведеність позивачем та прокурором неправомірності користування (перебування на балансі) та володіння (за насідками визнання недійсним спірного Договору) відповідачем-1 спірним об'єктом, відсутність рішення уповноваженого органу управління державним майном щодо визначення способу та умов подальшого використання цього майна у межах чинного законодавства, у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача-2 передати спірне майно на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області слід відмовити.

Вказане узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, наведеною у постанові від 19.02.2015 року по справі № 5028/12/107/2011.

Не підлягає задоволенню вимога і про звільнення відповідачем-2 спірного приміщення дитячого садка, оскільки ця вимога заявлена без дотримання вимог ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України щодо способів захисту цивільних (господарських) прав та інтересів.

Отже, рішення місцевого господарського суду у вказаній частині підлягає скасуванню як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального права, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову щодо вимоги про зобов'язання відповідача-2 звільнити та повернути позивачу приміщення дитячого садка, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Короленка, 14.

З огляду на наведене вище, колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи прокурора та позивача щодо правомірності позову у наведеній частині.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача-1 та відповідача-2 щодо відсутності підстав для визнання недійсним спірного Договору як такі, що спростовуються наведеним вище.

Неоплачені судові витрати за подання позовної заяви (судовий збір) щодо вимоги немайнового характеру у відповідності до ст. 49 ГПК України підлягають стягненню з відповідача-1 та відповідача-2 на користь державного бюджету України у рівних частинах.

Судові витрати за подання позовної заяви (судовий збір) щодо вимоги майнового характеру відносяться на прокуратуру Дніпропетровської області.

Судові витрати за подання апеляційної скарги (судовий збір) щодо вимоги майнового характеру, оскільки позов заявлено прокурором, підлягають стягненню з прокуратури Дніпропетровської області на користь відповідача-1.

Судові витрати за подання апеляційної скарги (судовий збір) щодо вимоги немайнового характеру відносяться на відповідача-1.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2016 року у справі № 904/2202/16 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2016 року у справі № 904/2202/16 скасувати в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Дочірнього підприємства "Дошкільний навчальний заклад" (ясла-садок) "Розвиток" звільнити та повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Дніпропетровській області приміщення дитячого садка, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Короленка, 14 в чотирьохмісячний строк з дати набрання рішенням законної сили та в частині розподілу судових витрат.

В цій частині прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул. Князя Ярослава Мудрого, будинок 46, ідентифікаційний код 00374385) до спеціального фонду Державного бюджету України (одержувач: Управління Державної Казначейської Служби України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області (при заповненні платіжного доручення: УК у Жовтневому р.м. Дн-ськ/Жовт.р./22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37989269, банк отримувача ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області (Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, код банку за ЄДРПОУ 37988155), код банку отримувача (МФО) 805012, рахунок отримувача 312 142 067 830 05 Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050), Господарський суд Дніпропетровської області, код класифікації доходів бюджету 22030101) судовий збір за подання позовної заяви у сумі 689 (шістсот вісімдесят дев'ять) грн. 00 коп.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Дошкільний навчальний заклад (ясла-сад) "Розвиток" (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул. Короленка, будинок 14, ідентифікаційний код 31271049) до спеціального фонду Державного бюджету України (одержувач: Управління Державної Казначейської Служби України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області (при заповненні платіжного доручення: УК у Жовтневому р.м. Дн-ськ/Жовт.р./22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37989269, банк отримувача ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області (Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, код банку за ЄДРПОУ 37988155), код банку отримувача (МФО) 805012, рахунок отримувача 312 142 067 830 05 Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050), Господарський суд Дніпропетровської області, код класифікації доходів бюджету 22030101) судовий збір за подання позовної заяви у сумі 689 (шістсот вісімдесят дев'ять) грн. 00 коп.

В решті рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2016 року у справі № 904/2202/16 залишити без змін.

Стягнути з прокуратури Дніпропетровської області (49044, Дніпропетровська область, місто Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, будинок 38, ідентифікаційний код 02909938) на користь Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул. Князя Ярослава Мудрого, будинок 46, ідентифікаційний код 00374385) судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 56 689 (п'ятдесят шість тисяч шістсот вісімдесят дев'ять) грн. 70 коп.

Видачу наказів доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Повна постанова складена 05.09.2016 року.

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя А.Є. Чередко