Рішення

від 05.09.2016 по справі 920/508/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.09.2016 Справа № 920/508/16

Господарський суд Сумської області у складі колегії суду: головуючий суддя Лугова Н.П., судді: Яковенко В.В. та Жерьобкіна Є.А., розглянувши матеріали справи № 920/508/16:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕФЕ ТРЕЙД»,

м. Суми;

до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1,

м. Шостка, Сумська область;

про стягнення 48 513 грн. 33 коп.,

За участю представників сторін:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: не з'явився;

Суть спору: відповідно до вимог позовної заяви б/н від 29.04.2016 року позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за пиломатеріали, в сумі 48 513 грн. 33 коп., в тому числі: 45 681 грн. 10 коп. - борг, 1 918 грн. 61 коп. - інфляційні втрати, 913 грн. 62 коп. - 3% річних, а також витрати по сплаті судового збору.

5 вересня 2016 року позивач подав письмові пояснення б/н від 05.09.2016 року, в яких надав уточнений розрахунок суми основного боргу, та просив суд задовольнити позовні вимоги. Також представник позивача просив суд розглянути справу без участі уповноваженого представника.

Подані документи прийняті судом та долучені до матеріалів справи.

Уповноважений представник позивача в судове засідання 5 вересня 2016 року не прибув.

Відповідач в судове засідання 5 вересня 2016 року не прибув, обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву не подав, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

Господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористався своїм правом надання відзиву на позовну заяву та додаткових доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Таким чином, враховуючи достатність часу, наданого позивачу та відповідачу для підготовки до судового засідання та надання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принцип змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4 3 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

11 листопада 2014 року між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу № 11-11, відповідно до умов якого, відповідач зобов'язався поставити та передати у власність позивачу пиломатеріали в кількості 30 куб.м., а позивач в свою чергу зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору. При цьому на момент укладення угоди сума договору склала 43 500 грн. 00 коп.

Крім зазначеного договору між сторонами відбулися правовідносини предметом яких також була поставка пиломатеріалів. Станом на 30.06.2015 року відповідач, як пояснює позивач, заборгував 116 481 грн. 10 коп.

Враховуючи несплату відповідачем заборгованості позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення суми боргу

27 жовтня 2015 року господарським судом Сумської області прийнято рішення про стягнення боргу в сумі 70 800 грн. 00 коп. за договором купівлі -продажу № 11-11 від 11 листопада 2014 року, укладеного між сторонами.

В рішенні суду, зокрема, зазначено, що відповідачем не подано ні доказів повернення коштів за пиломатеріали ні доказів поставки пиломатеріалів.

Матеріали справи свідчать, що позивач сплатив на користь відповідача 482 749 грн. 00 коп., тоді як відповідач поставив пиломатеріали на 366 267 грн. 90 коп. При цьому, слід зазначити, що згідно рішення суду по справі № 920/1259/15 від 27.10.2015 року стягнуто з відповідача 70 800 грн. 00 коп.

Посилання відповідача на те, що продукція зберігається у нього та не може бути відпущена є безпідставними.

Слід зазначити факт визнання відповідачем (справа № 920/1259/15) існування інших ніж за договором № 11-11 від 11.11.2014 року правовідносин з позивачем.

Відповідно до приписів статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається з частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до приписів частини першої статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідачем не подано доказів поставки товару чи повернення коштів, ні аргументованих заперечень проти вимог позивача, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 45 681 грн. 10 коп. заборгованості суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку, відповідачеві нараховано 3% річних у сумі 913 грн. 62 коп. та інфляційні збитки за у сумі 1 918 грн. 61 коп. (а.с. 5-6).

Передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді сплати 3% річних, від простроченої суми не є неустойкою (пенею), зазначені % є не мірою відповідальності, а платою за безпідставний, не погоджений сторонами строк користування чужими грошовими коштами, а тому ці кошти стягуються незалежно від вини боржника та не залежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Не є неустойкою (штрафом, пенею) й застосуванням до простроченої суми грошового зобов'язання встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, стягувані у зв'язку з таким застосуванням суми, оскільки вони є відшкодуванням збитків, завданих кредитору, внаслідок зменшення його грошових коштів, через зростання загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу.

Оскільки право позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та 3 % річних передбачене діючим законодавством України, суд вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги щодо стягнення інфляційних збитків в сумі 1 918 грн. 61 коп. та 3% річних в сумі 913 грн. 62 коп.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, суд дійшов висновку про відшкодування позивачеві суми сплаченого судового збору в розмірі 1 378 грн. 00 коп. за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕФЕ ТРЕЙД» (40000, м. Суми, майдан Незалежності, 3/1, офіс 80 М, код 38523107) 45 681 грн. 10 коп. боргу, 1 918 грн. 61 коп. інфляційних збитків, 913 грн. 62 коп. 3% річних та 1 378 грн. 00 коп. судового збору.

3. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 07.09.2016 року.

Головуючий суддя Н.П. Лугова

Судді В.В. Яковенко

Є.А. Жерьбокіна