Ухвала

від 07.09.2016 по справі 826/25927/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/25927/15 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

07 вересня 2016 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Межевича М.В., Сорочко Є.О.,

за участю секретаря Генчмазлумо І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду від 18 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної служби охорони з фізичної безпеки в місті Києві, Управління поліції охорони з фізичної безпеки в місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Управління Державної служби охорони з фізичної безпеки в місті Києві, Управління поліції охорони з фізичної безпеки в місті Києві, остаточно уточнивши позовні вимоги, просить:

1) визнати протиправним і скасувати наказ Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в місті Києві №487 о/с від 06.11.2015 року про звільнення з органів внутрішніх справ в запас Збройних сил України за п. 63 "З" (через скорочення штатів);

2) поновити ОСОБА_1 на посаді старшого сержанта міліції, молодшого інспектора супроводження роти 31 батальону охорони об`єктів спеціального полку «Титан» Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в місті Києві з 07.11.2015;

3) зобов`язати Управління поліції охорони у місті Києві працевлаштувати ОСОБА_1 в органах поліції охорони у місті Києві;

4) стягнути на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

Постановою Окружного адміністративного суду від 18 липня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ`єктивність рішення суду, неповне з`ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з`явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 11.06.2011 по 06.11.2015 року, що підтверджується документами, наявними в матеріалах справи.

06.11.2015 наказом Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в місті Києві № 487 о/с старшого сержанта міліції ОСОБА_1 , молодшого інспектора супроводження роти №1 батальону охорони об`єктів спеціального полку «Титан» звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за пунктом 63 «З» (через скорочення штатів), що підтверджується витягом з наказу (а.с.8).

Не погоджуючись з вищезазначеним наказом з підстав недотримання процедури звільнення відповідно до Кодексу законів про працю України ст. 40 п.1 ч. 1 , ст. 49-2, Конституції України (ст. ст. 38, 43), позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову прийшов до висновку, що Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в місті Києві діяло на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому звільнення позивача зі служби є обґрунтованим, а наказ про його звільнення -правомірним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, 02.07.2015 року Верховною радою України прийнятий Закон України № 580-VIІI «Про Національну поліцію» (далі Закон № 580-VIІI). Набрання чинності вищевказаного закону відтерміновано до 07.11.2015 року, що визначено розділом ХІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону.

Відповідно до статті 1 Закону № 580-VIІI передбачено, що Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIІI встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів у зв`язку з ліквідацією Міністерства внутрішніх справ України.

Так, Закон №580-VІІІ був опублікований 06.08.2015 року в газеті «Голос України» та відповідно до Прикінцевих та перехідних положень, набрав чинності через три місяці з дня. наступного за днем його опублікування, тобто 07.11.2015 року, крім, зокрема, пунктів 8 - 11 Прикінцевих та перехідних положень, які набрали чинності з дня, наступного за днем опублікування Закону, тобто 07.08.2015 року.

Тобто, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позивач попереджений про звільнення через скорочення штатів в силу закону з моменту опублікування закону (06 серпня 2015 року), за три місяці.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року №1399 «Про ліквідацію підрозділів Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ» було призначено ліквідацію юридичних осіб, зокрема Управління Державної служби охорони при УМВС в місті Києві та спеціального полку "Титан" УДСО при УМВС України в місті Києві. Разом з тим, Постановою Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 2015 року №834 із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1139 урегульовано питання функціонування органів поліції охорони як територіальних органів Національної поліції та ліквідації деяких територіальних органів Міністерства внутрішніх справ.

Статтею 104 ЦК України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

При цьому, як вірно зазначає суд першої інстанції, приписами пунктів 9,10,11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIІI передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

Отже, суд першої інстанції вірно вказує, що Законом передбачена альтернатива вибору працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, а саме прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Тобто, працівники міліції можуть бути прийняті на службу до поліції за власним бажанням та у спосіб, визначений п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIІI.

Тобто, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку, що позивачем не було дотримано процедуру, яка чітко встановлена Законом № 580-VIІI працевлаштування працівників ліквідованої особи та не подано заяву про бажання проходити службу в поліції.

Водночас, позивач оскаржує неправомірні дії відповідача, а саме, на його думку процедура звільнення була з порушенням вимог ч.2 ст.40, ст.. 42 та ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України. Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що в даному випадку діють норми спеціального закону, яким встановлено порядок працевлаштування.

Суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги доводи позивача щодо неврахування відповідачем приписів ст. 40 п.1 ч.1 , ст. 49-2 Кодексу законів про працю України виходячи з такого.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Водночас, питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обов`язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» (далі - Закон № 565-ХІІ).

При цьому, Верховний Суд України в своїх рішеннях неодноразово висловлював позицію, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Також, у правовій позиції, висловленій постанові Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», зазначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Крім того, у листі від 23 березня 1998 року № 1-4/83 Верховний суд України також звертає увагу, що проходження служби рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ регулюється не Кодексом законів про працю, а законодавством про ці органи.

Поряд з цим суд першої інстанції вірно зазначає, що Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» втратив чинність та 07.11.2015 року набрав чинності Закон України від 02.07.2015 року № 580-VIІI «Про Національну поліцію».

Як зазначено в рішенні Верховного Суду України від 17.02.2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Таким чином спірні правовідносини регулюються сама спеціальними нормами, а саме: розділом ХІ «Прикінцевих та перехідних положень закону України «Про Національну поліцію», в якому визначено особливості перехідного періоду реформування органів внутрішніх справ України та процедуру звільнення працівників міліції.

А тому, Управління Державної служби охорони при Головному управлінні МВС України в місті Києві діяло на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в місті Києві №487 о/с від 06.11.2015 року про звільнення з органів внутрішніх справ в запас Збройних сил України за п. 63 "З" (через скорочення штатів); - задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого сержанта міліції, молодшого інспектора супроводження роти 31 батальону охорони об`єктів спеціального полку «Титан» Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в місті Києві з 07.11.2015; зобов`язання Управління поліції охорони у місті Києві працевлаштувати ОСОБА_1 в органах поліції охорони у місті Києві; та стягнення на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, то колегія суддів в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції, що вони не підлягають задоволенню оскільки вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника в новоутвореній установі відповідно до вказаного Закону не є його обов`язком, і дана вимога не підлягає задоволенню з підстав законності звільнення позивача з органів внутрішніх справ за п. 63 «З» (через скорочення штатів) Положення.

З огляду на вищезазначене суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позову.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження, а вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 811, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 липня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: М.В. Межевич

Є.О. Сорочко

Повний текст ухвали виготовлено 08 вересня 2016 року

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Сорочко Є.О.

Межевич М.В.