Ухвала

від 01.09.2016 по справі 813/6277/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2016 р. Справа № 876/5524/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Клюби В. В.

суддів: Кухтея Р. В., Яворського І. О.

з участю: секретаря судового засідання Джули В. М.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року у справі №813/6277/15 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Залізничного районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області та Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, поновлення на посаді, стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Залізничного районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області та Головного управління Національної поліції у Львівській області і просив: визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 06 листопада 2015 року за №831 о/с про звільнення його з органів внутрішніх справ у запас за п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ; зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області розглянути його заяву про намір служити в поліції; зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області прийняти його на посаду, яка не погіршує умови праці, які він мав станом на 06 листопада 2015 року; стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області заробітну плату за час вимушеного прогулу із 07 листопада 2015 року до часу набрання чинності постанови суду та заподіяну моральну шкоду в розмірі неотриманої зарплати.

Позовні вимоги мотивував тим, що в процесі його звільнення з органів внутрішніх справ порушено процедуру звільнення, яка передбачена Кодексом законів про працю України. 06 листопада 2015 року ним було подано рапорт про бажання служити в Національній поліції України, який було передано у відділ кадрового забезпечення. Проте при вирішенні питання щодо звільнення його за п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ не розглядалося питання можливості подальшого використання його на службі. Такі ж гарантії передбачені і Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про національну поліцію». Відповідачем не було враховано і норми Кодексу законів про працю України стосовно персонального попередження працівника про наступне вивільнення та щодо зобов'язання роботодавця запропонувати працівникові іншу роботу. Крім цього, позивач вважає, що у даному випадку фактично відбулася ліквідації структурних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України, а не самого міністерства. В ході розгляду справи допитані в судовому засіданні свідки підтвердили його намір працювати в Національній поліції України, який він висловив у рапорті та заяві. Так як його незаконно звільнено з посади, йому заподіяно і моральну шкоду.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області №831 о/с від 06 листопада 2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ в запас за п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ через скорочення штатів; поновлено ОСОБА_1 на посаді оперативного уповноваженного сектору кримінальної міліції у справах дітей Залізничного районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області з 06 листопада 2015 року; стягнуто із Залізничного районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 7 300 гривень 20 коп.. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням суду першої інстанції, позивач та відповідач - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України Львівській області, подали на вказану постанову суду апеляційні скарги у відповідних частинах прийнятого рішення.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного апеляційного суду від 31 серпня 2016 року апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області повернуто апелянту.

Позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норма матеріального права, неповне дослідження обставин справи. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що ним була подані рапорт та заява про бажання працювати в органах Національної поліції, які не була належним чином зареєстровані та розглянуті. Суд першої інстанції не врахував, що відповідач прийняв рішення про звільнення позивача зі служби, не з'ясувавши можливість використання позивача на службі. Так як скорочення штату відбулося через закриття структурного підрозділу, переважне право працівника залишитися на роботі має бути дотримане у межах юридичної особи, а не її структурного підрозділу, який ліквідовується. У зв'язку з цим вважає, що Головне управління Національної поліції у Львівській області повинно надати йому посаду, яка не погіршує умови його праці, які він мав станом на 06 листопада 2015 року. Також позивач вважає, що встановлений судом факт незаконного звільнення, є підставою для стягнення на його користь моральної шкоди.

В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали доводи апеляційної скарги і просять задовольнити на підставі мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідачі в судове засідання представників не направили, хоча належним чином та у встановленому законом порядку були повідомлені про дату, час та місце судового засідання. При цьому, апеляційним судом не визнавалася обов'язковою участь представників відповідачів в судовому засіданні. А тому вищевикладені обставини відповідно до ст. 196 ч. 4 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджають судовому розгляду справи без участі представників відповідачів.

Вислухавши суддю - доповідача, доводи позивача та його представника, дослідивши наявні в справі матеріали та докази, перевіривши доводи апеляційної скарги у їх сукупності, правильність правової оцінки судом першої інстанції обставин справи та застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Постановляючи оскаржене судове та умотивовуючи свої висновки, суд першої інстанції виходив з того, що при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, начальник органу зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється, та з'ясувати наявність наміру особи проходити службу в національній поліції. Допитані в судовому засіданні свідки підтвердили факт написання позивачем та подання ним рапорту про продовження служби у національній поліції та виконання позивачем посадових обов'язків після 06 листопада 2015 року. Тобто, суд першої інстанції вважав підтвердженим факт згоди позивача у відведений законом строк на проходження служби в поліції. Проте, при прийнятті спірного наказу про звільнення позивача, відповідач не обґрунтував відсутність можливості подальшого використання позивача на службі і не перевірив можливість реалізації його права на прийняття на службу до поліції, що суперечить положенням відповідних статей Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» До прийняття спірного наказу про звільнення позивача за пунктом 64 «г» (через скорочення штату) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ позивачу не було запропоновано жодної посади (рівнозначної, вищої чи нижчої) в органах поліції з урахуванням виявлення наміру позивачем проходити службу в поліції. У зв'язку з цим суд прийшов до висновку про наявність підстав для поновлення позивача на посаді в органі, з якого його було незаконно звільнено, а саме на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної міліції у справах дітей Залізничного районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області з 06 листопада 2015 року, так як на день вирішення спору діяльність відповідача не припинена. Тому і з відповідача підлягає стягненню середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу з відрахуванням отриманої позивачем суми виплати від Львівського міського центру зайнятості.

Разом з цим, суд прийшов до висновку що вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Національної поліції у Львівській області розглянути заяву про бажання служити в поліції та щодо зобов'язання прийняти його на посаду, яка не погіршує умови праці, які він мав станом на 06 листопада 2015 року, працюючи в Залізничному РВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області задоволенню не підлягають, так як відповідачем не порушено прав позивача. Крім цього, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення моральної шкоди, так як позивач не надав суду жодних доказів завдання моральної шкоди, зокрема: спричинення йому моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, а також необхідності докладати додаткові зусилля на організацію свого життя.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із такими висновками суду першої інстанції з урахуванням наступного.

Як було встановлено судами першої та апеляційної інстанцій і підтверджено матеріалами справи, позивача прийнято на службу в органи внутрішніх справ з 13 липня 2001 року, а із січня 2014 року позивача призначено на посаду оперуповноваженого сектору кримінальної міліції у справах дітей Залізничного районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області.

06 листопада 2015 року Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ у Львівській області видано наказ за № 831 о/с, яким позивача звільнено з органів внутрішніх справ в запас за п. 64 «г» до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів) з посади оперуповноваженого сектору кримінальної міліції у справах дітей Залізничного районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області. Згідно тексту витягу з наказу, позивача ознайомлено зі змістом наказу 12 листопада 2015 року.

У відповідності до п. п. 8, 9, 10 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про національну поліцію» з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

При цьому, працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Вказані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №114 від 29 липня 1991 року.

Згідно з Пунктом 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, (в редакції постанови Кабінету Міністрів України №885 від 28 жовтня 2015 року особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

З урахуванням встановлених судами фактичних обставин справи і, зокрема, що позивач звертався з відповідним рапортом і заявою, які підтверджували його бажання та наміри проходити в подальшому службу в органах поліції, колегія суддів апеляційного суду вважає правильним висновок суду першої інстанції про підставність позовних вимог позивача стосовно протиправності спірного наказу. Апеляційний суд погоджується з мотивами, наведеними в оскарженому судовому рішенні щодо зобов'язання органу розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється, та з'ясування наявність наміру особи проходити службу в національній поліції. В свою чергу відповідач, при виданні спірного наказу не тільки жодним чином не обґрунтував відсутність можливості подальшого його використання на службі, але й не перевірив можливість реалізації права позивача на прийняття на службу до Головного управління Національної поліції у Львівській області.

Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідач у відповідності до ст. 71 ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України не довів правомірності прийнятого ним наказу і, відповідно, не довів тих обставин, на яких ґрунтуються його заперечення проти позову.

Колегія суддів апеляційного суду також зазначає, що із зазначених вище підстав позивач підлягає поновленню в органі, з якого його було незаконно звільнено, а саме на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної міліції у справах дітей Залізничного районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області із 06 листопада 2015 року. Враховуючи наведене, а також те, що рапорт і заява позивача не надходили до Головного управління Національної поліції у Львівській області, і не були предметом розгляду у визначеному порядку, вимоги позивача щодо розгляду заяви про бажання служити в поліції та щодо зобов'язання Головного управління Національної поліції у Львівській області прийняти позивача на посаду, яка не погіршує умови праці, які він мав станом на 06 листопада 2015 року в Залізничному РВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області задоволенню не підлягають.

Оскільки позивачем не надано суду доказів завдання моральної шкоди, і, зокрема, спричинення моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, додаткових зусиль, спрямованих на організацію свого життя, колегія суддів апеляційного суду вважає, що вимоги позивача у цій частині також не підлягають задоволенню. Тому і правильним є висновок суду першої інстанції з приводу цієї частини позовних вимог.

З вищезазначених мотивів колегія суддів апеляційного суду не вважає такими, що заслуговують на увагу доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, оскільки вони аналогічні тим, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги і яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку. Тому ці доводи жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалює рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених дослідженими доказами.

Згідно ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Виходячи із змісту вищевказаних статей Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Тобто, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування і відповідно - до задоволення апеляційної скарги апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року у справі №813/6277/15 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Залізничного районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області та Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, поновлення на посаді, стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а у випадку складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. В. Клюба

Судді: Р. В. Кухтей

І. О. Яворський

Повний текст ухвали виготовлено 08 вересня 2016 року