Постанова

від 05.09.2019 по справі 813/6277/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 вересня 2019 року

Київ

справа №813/6277/15

адміністративне провадження №К/9901/6958/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Бевзенка В. М.,

Радишевської О .Р .,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року (головуючий суддя - Клименко О.М . ) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2016 року (головуючий суддя - Клюба В. В . , судді - Кухтей Р. В., Яворський І. О.) у справі

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Залізничного районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області

про визнання протиправним і скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, поновлення на посаді, стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Залізничного районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області № 831 о/с від 06.11.2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України в запас за п. 64 г Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ через скорочення штатів;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції у Львівській області розглянути заяву ОСОБА_1 про бажання служити в поліції;

- зобов`язати Головне управління національної поліції у Львівській області прийняти ОСОБА_1 на посаду, яка не погіршує умови праці, які він мав станом на 06.11.2015, працюючи в Залізничному РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області;

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу, яку б він отримав, перебуваючи на посаді станом на 06.11.2015 з 07.11.2015 до часу набрання чинності постанови суду;

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду в розмірі не отриманої заробітної плати;

- постанову суду в частині надання посади звернути до негайного виконання;

- постанову суду в частині стягнення заробітної плати в межах стягнення за один місяць звернути до негайного виконання .

На обґрунтування позовних вимог указує, що наказ начальника ГУ МВС України у Львівській області № 831 о/с від 06.11.2015 року щодо його звільнення зі служби суперечить вимогам та істотно порушує його права, передбачені Конституцією та Законами України, а тому є протиправним і підлягає скасуванню. Крім того зазначає, що у період з 06.11.2015 по 12.11.2015 виконував свої посадові та функціональні обов`язки, передбачені законодавством та внутрішнім розпорядком . Позивач зазначає, що в процесі його звільнення відповідачем допущено ряд порушень законодавства України, а саме: не доведено до відома позивача про факт звільнення через скорочення штатів, вчасно не ознайомлено з наказом про звільнення. Крім того, порушено законодавчі гарантії, передбачені для позивача як працівника органів внутрішніх справ щодо продовження перебування на службі. Стверджує, що ним було виявлено намір щодо продовження служби в Національній поліції України .

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року, яка була залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2016 року, позовні вимоги були задоволені частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області № 831 о/с від 06.11.2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України в запас за п. 64 г Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ через скорочення штатів.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної міліції у справах дітей Залізничного районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області з 06 листопада 2015 року.

Стягнуто з Залізничного районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (вул. Городоцька, 126, м. Львів, код ЄДРПОУ 08673916) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 7300 (сім тисяч триста) грн 20 коп без урахування сум обов`язкових до сплати податків та внесків.

В частині поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за один місяць в сумі 1535 (одна тисяча п`ятсот тридцять п`ять) грн 10 коп постанову суду звернуто до негайного виконання.

В решті позовних вимог відмовлено.

Присуджено за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн 20 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, начальник органу зобов`язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється, та з`ясувати наявність наміру особи проходити службу в національній поліції. Допитані в судовому засіданні свідки підтвердили факт написання позивачем і подання ним рапорту до ГУМВС у Львівській області про продовження служби у Національній поліції та виконання позивачем посадових обов`язків після 06 листопада 2015 року. Тобто суд першої інстанції вважав підтвердженим факт згоди позивача у відведений законом строк на проходження служби в поліції. Проте при прийнятті спірного наказу про звільнення позивача, відповідач не обґрунтував відсутність можливості подальшого використання позивача на службі і не перевірив можливість реалізації його права на прийняття на службу до поліції, що суперечить положенням відповідних статей Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про Національну поліцію . До прийняття спірного наказу про звільнення позивача за пунктом 64 г (через скорочення штату) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ позивачу не було запропоновано жодної посади (рівнозначної, вищої чи нижчої) в органах поліції з урахуванням виявлення наміру позивачем проходити службу в поліції. У зв`язку з цим суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення позивача на посаді в органі, з якого його було незаконно звільнено, а саме: на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної міліції у справах дітей Залізничного районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області з 06 листопада 2015 року, адже на день вирішення спору діяльність відповідача не припинена. Тому з відповідача необхідно стягнути середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу з відрахуванням отриманої позивачем суми виплати від Львівського міського центру зайнятості.

Водночас, суди прийшли до висновку , що вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Національної поліції у Львівській області розглянути заяву про бажання служити в поліції та щодо зобов`язання прийняти його на посаду, яка не погіршує умови праці, які він мав станом на 06 листопада 2015 року, працюючи в Залізничному РВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області , задоволенню не підлягають, адже відповідачем не порушено прав позивача. Крім цього, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення моральної шкоди, так як позивач не надав суду жодних доказів завдання моральної шкоди, зокрема спричинення йому моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків, а також необхідності докладати додаткові зусилля на організацію свого життя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

0 6 жовтня 2016 року позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2016 року, в якій просив їх скасувати в частині відмови у позовних вимогах та змінити шляхом зобов`язання Головного управління національної поліції у Львівській області прийняти ОСОБА_1 на посаду, яка не погіршує умови праці, які він мав станом на 06.11.2015 року, працюючи в Залізничному РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області , та стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду в розмірі неотриманої заробітної плати .

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що судами не взято до уваги, що заява, яка датована 07.11.2015 подавалася вже працівникам Національної поліції, а саме працівникам кадрового забезпечення Залізничного відділу поліції м. Львова. Проте відповідачем не було її зареєстровано та не було передано до ГУ НП у Львівській області. Також скаржник указав, що начальник органу прямо зобов`язаний був розглянути можливість подальшого використання позивача на службі. Крім того, скаржник вважає, що він мав переважне право залишитися на роботі в МВС України.

Відповідачами до Суду не надані відзиви (заперечення) на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 на службу в органи внутрішніх справ прийнятий 13.07.2001 року. З 10.01.2014 призначений на посаду оперуповноваженого сектору кримінальної міліції у справах дітей Залізничного районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області.

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області від 06.11.2015 року № 831 о/с, відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено з 06 листопада 2015 року в запас за пунктом 64 г (через скорочення штатів) капітана міліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого сектору кримінальної міліції у справах дітей Залізничного районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області. Зі змістом наказу позивача ознайомлено 12.11.2015 року, про що свідчить розписка про отримання трудової книжки та витягу з наказу (а. с. 115).

ІІІ. ДЖЕРАЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Правовідносини між сторонами регулюються Законом України Про Національну поліцію № 580-VIII від 02.07.2015 (далі - Закон №580) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №114 від 29.07.1991 (далі-Положення №114).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №580 з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Відповідно до пункту 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №580 працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Відповідно до пункту 10 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №580 працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Пунктом 64 г Положення №114 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України № 885 від 28.10.2015 , чинної на день звільнення) передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого .

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України) .

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовно відсутності підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання ГУ Національної поліції у Львівській області прийняти ОСОБА_1 на посаду, яка не погіршує умови праці, які він мав станом на 06.11.2015 року , працюючи в Залізничному РВ ЛМУ ГУМВСУ, з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні відомості, які б підтверджували подання позивачем рапорту чи заяви до ГУ Національної поліції у Львівській області .

Встановлений судами попередніх інстанцій факт того, що позивачем було подано рапорт до ГУМВС у Львівській області про продовження служби у Національній поліції не свідчить про подання позивачем відповідної заяви до відділу кадрового забезпечення Залізничного відділу поліції м. Львова, позаяк ці доводи скаржника спростовуються матеріалами справи.

Водночас, інших доказів на підтвердження подання позивачем до відділу кадрового забезпечення Залізничного відділу поліції м. Львова заяви про бажання продовжити службу у Національній поліції матеріали справи не містять.

Крім того, пункт 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №580 вказує на те, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом , можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою .

Отже, питання прийняття або відмови в прийнятті особи до лав Національної поліції є дискреційними повноваженнями вказаного органу, які надані йому Законом.

Щодо доводів касаційної скарги стосовно завдання позивачу неправомірними рішеннями відповідачів моральної шкоди та, як наслідок, наявність підстав для її стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Суд зазначає таке.

Питання практики застосування положень законодавства щодо відшкодування моральної шкоди, висвітлено у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , згідно з п. 4 якої позивач повинен зазначити у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови).

Пунктом 5 цієї Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Таким чином, ураховуючи відсутність доказів завдання позивачу моральної шкоди, зокрема спричинення моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, додаткових зусиль, спрямованих на організацію свого життя, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами попередніх інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.

Частиною першою статті 350 КАС України (в чинній редакції) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи наведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

Керуючись статтями 341, 343, 349-354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення .

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2016 року залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач: Н.А.Данилевич

Судді: В. М. Бевзенко

О.Р. Радишевська