Рішення

від 07.09.2016 по справі 515/949/16-ц

ТАТАРБУНАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 515/949/16-ц

Провадження № 2/515/1344/16

Татарбунарський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2016 року. Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Сивоконь Т.І.

за участю секретаря Комерзан Т.І.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представників третіх осіб ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Татарбунари справу за позовом ОСОБА_1 до Татарбунарської міської ради Одеської області про визнання права власності на приміщення гаража,

В С Т А Н О В И В:

16 червня 2016 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просить визнати за ним право власності на приміщення гаража, розташованого на земельній ділянці по вул. Горького, 17 в м.Татарбунари Одеської області, посилаючись на наступні обставини.

13 листопада 1992 року позивач заснував мале підприємство «Сапожок» за вищевказаною адресою. Згідно договору купівлі-продажу, останній викупив частину будинку побуту, яка була державним майном, для чобіткової майстерні та отримав свідоцтво на право приватної власності.

25 квітня 1996 року рішенням виконкому йому передано в постійне користування земельну ділянку площею 0,046365 га, а 20 січня 1997 року він отримав державний акт на право постійного користування землею. На вказаній ділянці ОСОБА_1 збудував гараж для приватного автомобіля, яким їздив на роботу.

В 2000 році позивач самоліквідував МП «Сапожок», діяльність якого була недоцільна, а державний реєстратор Татарбунарської РДА зняв з державної реєстрації, як суб'єкт підприємницької діяльності. В зв'язку з ліквідацією підприємства, майно та житлові приміщення в будинку побуту, рішенням виконкому від 21.10.2004 року, було передано позивачу у приватну власність за винятком гаражу, який визнали самочинним будівництвом. Однак до адміністративної відповідальності позивач не притягувався у зв'язку з тим, що він своїм будівництвом гаражу не порушив ніякі права інших осіб і користувався земельною ділянкою на підставі діючого законодавства.

06 лютого 2009 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до виконавчого комітету Татарбунарської міської ради з проханням про оформлення права власності на нерухоме майно - гараж, однак йому було відмовлено. Позивачу стало відомо, що державний акт про право постійного користування землею, виданий 20.01.1997 року МП «Сапожок» під гараж, не чинний, та як МП «Сапожок» ліквідовано. В подальшому ОСОБА_1 був виготовлений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки під гаражем на його ім'я, та отримано свідоцтво №49874585 від 15.12.2015 року про право власності на земельну ділянку площею 0,0042 га, яка знаходиться під гаражем. В зв'язку з цим позивач звернувся до міської ради з заявою про визнання за ним права власності на гараж, однак отримав відмову, в якій вказувалося, що міська рада не наділена повноваженнями визнавати право власності на самочинне будівництво, тому позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, та просив суд їх задовольнити.

Представник Татарбунарської міської ради в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовної заяви, в зв'язку з тим, що узаконити будівлю гаража позивач може лише звернувшись до компетентного органу у сфері містобудівної діяльності, однак в подальшому в судових дебатах представник міської ради позовні вимоги визнав і не заперечував проти постановлення рішення щодо визнання за позивачем права власності на самовільно збудований ним гараж.

Представник третьої особи - бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості у Татарбунарському районі Одеської області в судовому засіданні також погодився з тим, що позивач мав би звернутися з питання узаконення побудованого ним гаража до відповідного компетентного органу з питань містобудівної діяльності.

Представник третьої особи - відділу архітектури Татарбунарської РДА в судовому засіданні в повному обсязі підтримала думку представника міської ради.

Заслухавши пояснення та доводи сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У відповідності з ч.3 ст.10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 49874585 від 15.12.2015 року (а.с.9), ОСОБА_1 є власником земельної ділянки на праві приватної власності - кадастровий номер якої 5125010100:02:004:0267, розташованої по вул.Горького,17 в м.Татарбунари Одеської області загальною площею 0,0042 га, призначеної для будівництва індивідуальних гаражів.

Копією витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №49875009 від 15.12.2015 року (а.с.10) підтверджується, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки розташованої по вул.Горького,17 в м. Татарбунари Одеської області загальною площею 0,0042 га, призначеної для будівництва індивідуальних гаражів.

З копії звіту про оцінку гаража (а.с.11-16) вбачається, що ринкова вартість гаража загальною площею 41,625 кв.м, який знаходиться по вул.Горького, 17 в м.Татарбунари Одеської області складає 51 018 грн.

Копією листа виконавчого комітету Татарбунарської міської ради Одеської області від 30.05.2016 року за № Т-354/444 (а.с.35) позивачу було відмовлено у передачі в приватну власність гаражу у зв'язку з тим, що Татарбунарська міська рада не наділена повноваженнями щодо передачі у приватну власність самовільно збудованих споруд.

Однак, вищезазначений лист не свідчить, на думку суду, про те, що позивач звертався до відповідного органу, що є компетентним у питанні, пов'язаному з власністю на самочинне будівництво, з приводу прийняття у експлуатацію спірного гаража та визнання за ним права власності на нього.

Ст.375 ЦК України передбачено, що лише власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Лише власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються ст.376 цього Кодексу.

Самочинне будівництво являє собою правопорушення, що полягає в порушенні норм земельного законодавства, що регулює надання земельної ділянки під будівництво, містобудівних норм, що регулюють проектування й будівництво. Тому особа, яка здійснила самочинне будівництво, не є законним власником.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, лише у випадках, передбачених ст.376 ЦК України, а саме: за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч.3 ст.376 ЦК України); за особою - власником (користувачем) земельної ділянки, яка здійснила самочинне будівництво на цій ділянці, якщо це не порушує права інших осіб (ч.5 ст.376 ЦК України).

Ст.331 ЦК України визначає загальні підстави та порядок набуття права власності на нове майно, створене з додержанням вимог закону та інших правових актів, однак не регулює правовий режим самочинного будівництва.

Згідно з вимогами ч.2 ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією в межах і відповідно до законів України.

Оскільки суд не повинен заміняти органи, на які покладені обов'язки по видачі дозволів на будівництво й узгодженню забудови, визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку повинне залишатися винятковим способом захисту права.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в абзаці першому п.14 постанови від 30 березня 2012 року №6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» на підставі частини третьої статті 376 ЦК суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК).

Наведена правова норма дає підстави для висновку, що під час розгляду справи за позовом власника земельної ділянки про визнання за ним права власності на самочинно збудоване на ній нерухоме майно, встановленню підлягають такі обставини, зокрема: чи є позивач власником земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення (ч.1 ст.15 ЦК України, ст.3 ЦПК України). При розгляді справи представником позивача ОСОБА_1 не було надано суду документального підтвердження того, що питання оформлення права власності позивача на самочинне будівництво було за його ж ініціативою предметом розгляду компетентного органу, рішення якого чи його відсутність такого давали б підстави вважати про наявність спору про право з відповідачем юридичною особою.

Таким чином, оскільки самочинне будівництво зведене на земельній ділянці, що у подальшому передана позивачеві ОСОБА_1 у приватну власність; питання оформлення права власності позивача на самочинне будівництво не було за його ініціативою предметом розгляду компетентного органу, та таким органом не приймалось рішення про відмову у задоволенні відповідної заяви позивача, суд вважає передчасним звернення позивача до суду для узаконення самочинної забудови-гаража без попереднього прийняття рішення з цього питання компетентним державним органом та приходить до висновку про неможливість задоволення позовних вимог.

Керуючись Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», ст.ст.15, 331,375, 376 ЦК України, ст.ст.10,11,15,58-60, 213, 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Татарбунарської міської ради Одеської області про визнання права власності на приміщення гаража - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Татарбунарський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Сивоконь