Постанова

від 31.08.2016 по справі 810/1259/16

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2016 року м. Київ №810/1259/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Держгеокадастру в Баришівському районі Київської області , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації земельних ділянок та зобов'язання вчинити певні дії.

Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління Держгеокадастру в Баришівському районі Київської області, в якому позивач просить:

- скасувати державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3 в Держгеокадастрі та зобов'язати Управління Держгеокадастру в Баришівському районі Київської області внести відповідні зміни до Державного земельного кадастру;

- зобов'язати Управління Держгеокадастру в Баришівському районі Київської області зареєструвати земельні ділянки, які розташовані по АДРЕСА_1, площею 0,1704 га та площею 0,25 га.

Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 16.05.2016 відкрито провадження в адміністративній справі №810/1259/16, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2, закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 1996 році за договором купівлі-продажу придбав житловий будинок, розташований у АДРЕСА_1. Під час розробки технічної документації з землеустрою на розташовану під будинком земельну ділянку з'ясувалось, що в її межах знаходяться дві земельні ділянки, які належать ОСОБА_2 та зареєстровані у Державному земельному кадастрі за номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3.

Позивач вказує, що за захистом своїх цивільних прав звернувся до Баришівського районного суду Київської області, який задовольнив його позов, скасувавши рішення та правовстановлюючі документи, які стали підставою для відведення та реєстрації земельних ділянок за ОСОБА_2 Проте, незважаючи на скасування правовстановлюючих документів, що були підставою для формування та державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3, записи про них містяться у Державному земельному кадастрі за ОСОБА_2

Враховуючи, що зазначені записи перешкоджають у проведенні державної реєстрації земельної ділянки, яка розташована під житловим будинком позивача, останній просить їх скасувати.

Відповідач та третя особа правом надати письмові заперечення чи пояснення по суті позовних вимог не скористались.

Представники сторін та третьої особи у судове засідання, призначене на 30.08.2016, не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Від представника позивача 11.08.2016 надійшло клопотання, в якому він підтримав заявлені позовні вимоги та просив розгляд справи здійснювати за його відсутності.

Відповідач та третя особа про причини неявки суд не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за відсутності їх уповноважених представників до суду не надходило.

Частиною 4 та 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, суд ухвалив розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

09 квітня 1996 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу, на підставі якого позивач придбав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований в с. Хлопків, Баришівський район, Київська область на земельній ділянці площею 0,34 га.

Договір купівлі-продажу від 09.04.1996 року посвідчений державним нотаріусом Баришівської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі 09.04.1996 за №1-1013 (а.с. 61-62).

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10.10.2005 №8590061 право власності за позивачем на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1, зареєстроване Баришівським БТІ за реєстраційним №12352761 від 10.10.2005, про що в книзі №2 зроблено запис №150 (а.с. 68).

Рішенням Дернівської сільської ради Баришівського району Київської області від 19.05.2015 №312-46-06 позивачу було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 орієнтовно загальною площею 0,424 га, з них 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та 0,1704 га для ведення особистого селянського господарства (а.с. 74).

У жовтні 2015 року ТОВ «Геопростір Плюс» за замовленням позивача виготовило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд і для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 69-98).

29 листопада 2015 року позивач звернувся до Управління Держгеокадастру у Баришівському районі Київської області із заявами про державну реєстрацію земельних ділянок площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та 0,1704 га для ведення особистого селянського господарства (реєстраційний номер заяв ЗВ-3205832292015 та ЗВ-3205832302015 відповідно) (а.с. 18-19).

Рішеннями державного кадастрового реєстратора Управління Держгеокадастру у Баришівському районі Київської області від 08.02.2016 №РВ-3200256332016 та №РВ-3200256352016 позивачу було відмовлено у здійсненні державної реєстрації земельних ділянок з підстав знаходження в межах земельних ділянок, які передбачається зареєструвати, земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3 (а.с. 20-21.

З витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку судом з'ясовано, що земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3 зареєстровані Управлінням Держгеокадстру у Баришівському районі Київської області 15.03.2013 та належать на праві власності ОСОБА_2 (а.с. 129-134).

При цьому як вбачається з інформації, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3 за ОСОБА_2 було зареєстроване рішеннями державного реєстратора Реєстраційної служби Баришівського районного управління юстиції Київської області від 18.04.2014 №12547996 та №12548326 на підставі свідоцтв про право власності від 18.04.2014 НОМЕР_5 та НОМЕР_4, виданих Реєстраційною службою Баришівського районного управління юстиції Київської області (а.с. 117-118 та 119-120).

З приводу викладених обставин позивач пояснив, що про знаходження в межах земельної ділянки, на якій розташований його будинок земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3, що зареєстровані за ОСОБА_2, йому стало відомо ще у 2014 році, коли він вперше звернувся до землевпорядної організації для виготовлення технічної документації із землеустрою.

З метою захисту своїх цивільних прав позивач звернувся до Баришівського районного суду Київської області з позовом до Дернівської сільської ради Баришівського району Київської області, ОСОБА_2 та Управління Держземагентства у Баришівському районі Київської області з вимогами скасувати рішення, що стали підставою для набуття ОСОБА_2 права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3 та скасувати відповідні правовстановлюючі документи на ці земельні ділянки.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 06.08.2014 у справі №355/489/14-ц цивільний позов ОСОБА_1 до Дернівської сільської ради Баришівського району Київської області, ОСОБА_2 та Управління Держземагентства у Баришівському районі Київської області задоволено (а.с. 99-109).

Зокрема, названим рішенням суду скасовані:

- рішення Виконавчого комітету Дернівської сільської ради Баришівського району Київської області від 27.02.2001 № 16 про передачу у безкоштовну приватну власність ОСОБА_2 земельних ділянок площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та площею 0,20 га. для розвитку особистого селянського господарства, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2;

- свідоцтво про право власності на нерухоме майно НОМЕР_5 від 18.04.2014, яким посвідчено право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,2500 га., кадастровий номер НОМЕР_2, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_2;

- свідоцтво про право власності на нерухоме майно НОМЕР_4 від 18.04.2014, яким посвідчено право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,2400 га., кадастровий номер НОМЕР_3, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_2.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 06.08.2014 у справі №355/489/14-ц залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 07.10.2014 та набрало законної сили (а.с. 147-153).

Скасовуючи рішення Виконавчого комітету Дернівської сільської ради Баришівського району Київської області від 27.02.2001 № 16 про безоплатну передачу у приватну власність ОСОБА_2 земельних ділянок та відповідні свідоцтва, суди виходили з того, що оскільки при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить і право власності або право користування земельною ділянкою, до ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 09.04.1996 перейшло і право користування на земельну ділянку 0,34 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

При цьому Дернівською сільською радою Баришівського району Київської області не приймалось рішень про вилучення частини земельної ділянки, що знаходиться у користуванні позивача та передачі її ОСОБА_2, чи рішень про збільшення розміру земельної ділянки по АДРЕСА_2 яка належить ОСОБА_2

Судами також було встановлено, що технічна документація із землеустрою, яка у подальшому стала підставою для формування та державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3, була виготовлена з порушеннями чинного законодавства, зокрема, не містила погодження зовнішньої межі земельних ділянок.

Крім того, у березні 2015 року позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Реєстраційної служби Баришівського районного управління юстиції з вимогами про скасування рішень про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18.05.2015 у справі №810/1155/15, яка набрала законної сили 15.06.2015, позов задоволено, скасовані рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Баришівського районного управління юстиції Київської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.04.2014 №12547996 та №12548326 (а.с. 110-112).

Оскільки наявність у Державному земельному кадастрі записів про земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3, що накладаються на земельну ділянку, на якій знаходиться будинок позивача, фактично унеможливлює здійснення державної реєстрації вказаної земельної ділянки за позивачем, останній звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на те, що факт неправомірності набуття ОСОБА_2 права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3 був встановлений рішенням Баришівського районного суду Київської області від 06.08.2014 у справі №355/489/14-ц, суд вважає відповідні обставини доведеними та такими, що не потребують доказування.

Правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру встановлені Законом України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 № 3613-VI.

У розумінні статті 1 вказаного закону Державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

У свою чергу під державною реєстрацію земельної ділянки розуміється внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Частиною 9 цієї ж статі передбачено, що при здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер.

Частиною 2 та 4 статті 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що Поземельна книга відкривається одночасно з державною реєстрацією земельної ділянки та закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Поземельна книга є документом Державного земельного кадастру, який містить такі відомості про земельну ділянку: а) кадастровий номер; б) площа; в) місцезнаходження (адміністративно-територіальна одиниця); г) склад угідь; ґ) цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); д) нормативна грошова оцінка; е) відомості про обмеження у використанні земельної ділянки; є) відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; ж) кадастровий план земельної ділянки; з) дата державної реєстрації земельної ділянки; и) інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки, а також внесені зміни до цих відомостей; і) інформація про власників (користувачів) земельної ділянки відповідно до даних про зареєстровані речові права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; ї) дані про бонітування ґрунтів.

Процедуру та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру встановлено Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (далі - Порядок №1051).

Відповідно до пунктів 4 та 5 Порядку №1051 ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. До складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України «Про Державний земельний кадастр» та цим Порядком.

Згідно з пунктом 7 Порядку №1051 до повноважень Державного кадастрового реєстратора територіальних органів Держгеокадастру в Автономній Республіці Крим, областях належать, зокрема, внесення до Державного земельного кадастру або надання відмови у внесенні відомостей (змін до них) про землі в межах районів, міст, селищ, сіл.

Пунктом 49-50 Порядку №1051 передбачено, що Поземельна книга ведеться за формою згідно з додатком 8 під час державної реєстрації земельної ділянки, внесення до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) про зареєстровані земельні ділянки (в тому числі у разі їх поділу чи об'єднання, а також відновлення їх меж) відповідно до пунктів 107-137 цього Порядку. Поземельна книга в електронній (цифровій) формі відкривається шляхом її формування за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру з використанням даних електронного документа.

Відповідно до пункту 51 Порядку №1051 внесення відомостей до Поземельної книги в електронній (цифровій) формі є внесенням відомостей до Державного земельного кадастру.

Згідно з приписами пунктів 60 та 61 Порядку №1051 запис у Поземельній книзі скасовується (поновлюється) Державним кадастровим реєстратором на підставі рішення суду.

Скасування (поновлення) запису в Поземельній книзі здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування (поновлення) із зазначенням дати та підстави для скасування (поновлення), посади, прізвища та ініціалів Державного кадастрового реєстратора, який скасував (поновив) запис, та формування з використанням програмного забезпечення Державного земельного кадастру нових аркушів Поземельної книги, які засвідчуються: в електронній (цифровій) формі - електронним цифровим підписом Державного кадастрового реєстратора; у паперовій формі - підписом Державного кадастрового реєстратора та скріплюються його печаткою.

Аналіз наведених правових норм дозволяє зробити висновок про те, що скасування запису у Поземельній книзі та закриття Поземельної книги у зв'язку зі скасуванням державної реєстрації земельної ділянки здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.03.2013 державним кадастровим реєстратором Управління Держземагентства у Баришівському районі Київської області було здійснено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,24 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Вказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер НОМЕР_3. Одночасно з реєстрацією зазначеної земельної ділянки державним кадастровим реєстратором Управління Держземагентства у Баришівському районі Київської області було відкрито Поземельну книгу НОМЕР_3 (а.с. 135-140).

Також, 15.03.2013 державним кадастровим реєстратором Управління Держземагентства у Баришівському районі Київської області було здійснено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,25 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Вказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер НОМЕР_2 та відкрито Поземельну книгу НОМЕР_2 (а.с. 141-164).

Згідно з розділами 2-3 зазначених Поземельних книг земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3 зареєстровані на підставі технічної документації з землеустрою, що розроблена ПП «Едельвейс-К» та належать на праві приватної власності ОСОБА_2

Суд зазначає, що рішенням Баришівського районного суду Київської області від 06.08.2014 у справі №355/489/14-ц та постановою Київського окружного адміністративного суду від 18.05.2015 у справі №810/1155/15 були скасовані відповідні правовстановлюючі документи, на підставі яких у подальшому було послідовно сформовано та зареєстровано у Державному земельному кадастрі, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3.

Одночасно з цим, судом встановлено, що наявність у Державному земельному кадастрі записів про земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3 перешкоджає позивачу сформувати та зареєструвати власні земельні ділянки площею 0,1704 га та 0,25 га, що знаходяться під його житловим будинком, оскільки в їх межах знаходяться земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Державний земельний кадастр базується на принципах, зокрема, обов'язковості внесення до Державного земельного кадастру відомостей про всі його об'єкти; об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі; безперервності внесення до Державного земельного кадастру відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру, що змінюються.

Згідно статті 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру є обов'язковим.

Тобто відомості Державного земельного кадастру, зважаючи на їх офіційний статус, повинні бути актуальними та достовірними.

З урахуванням того, що рішення які, слугували підставою для передачі у власність ОСОБА_2 земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3, були скасовані рішенням судів, які набрали законної сили, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування записів у Поземельній книзі про державну реєстрацію вказаних земельних ділянок.

У той же час, суд зауважує, що Законом «Про Державний земельний кадастр» та Порядком №1051 визначений чіткий та безальтернативний спосіб скасування державної реєстрації земельних ділянок чи окремих записів у Поземельній книзі, що передбачає вчинення відповідних дій саме державним кадастровим реєстратором.

Наведене у свою чергу виключає можливість скасування таких записів безпосередньо рішенням суду.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частинами 1 та 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення/дії якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, або ж давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавча встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

З цього слідує, що у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту порушення прав особи, яка звернулась за їх захистом, зобов'язання судом суб'єкта вчинити дії конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на відновлення порушених прав.

Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 Постанови від 20 травня 2013 року №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Таким чином, оскільки правові підстави для існування у Державному земельному кадастрі записів про земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3 відпали, та враховуючи законодавчо закріплену можливість скасування державної реєстрації земельних ділянок на підставі судового рішення, як захисту права в сфері земельних відносин, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом зобов'язання Управління Держгеокадастру в Баришівському районі Київської області скасувати державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3.

У той же час вимоги позивача про зобов'язання відповідача зареєструвати земельні ділянки, які розташовані по АДРЕСА_1 площею 0,1704 га та площею 0,25 га. задоволенню не підлягають, оскільки є передчасними.

Так, суд зауважує, що відмова відповідача у державній реєстрації вказаних земельних ділянок була зумовлена тим, що в їх межах опинились земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3. Така відмова цілком узгоджується з вимогами пункту 111 Порядку №1051, у силу якого розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини є підставою для відмови у державній реєстрації.

У даному випадку суд вважає, що зобов'язання відповідача скасувати державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3 є ефективним та достатнім способом захисту порушених прав позивача, оскільки з моменту скасування державної реєстрації вказаних земельних ділянок підстави, що перешкоджали здійсненню державної реєстрації земельних ділянок позивача, відпадуть.

По-друге, суд повторює, що застосування такого способу захисту порушених прав як зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити дії конкретного змісту передбачає встановлення судом фактів прийняття протиправних рішень, вчинення протиправних дій (бездіяльності), які порушують права та інтереси особи за умови відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до змісту статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Слід зазначити, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється з метою реалізації завдань адміністративного судочинства. Суд займає активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили.

У Рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п.40).

Приймаючи до уваги обставини справи суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача, який є суб'єктом владних повноважень, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, з таким розрахунком, щоб суб'єкт владних повноважень мав реальну можливість виконати судове рішення у визначений законом і цим рішенням спосіб з урахуванням об'єктивних обставин.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 551,20 грн. на підставі квитанції від 16.03.2016 №40, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи (а.с. 2), підлягають стягненню на його користь пропорційно до задоволеної частини позовних вимог за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держгеокадастру в Баришівському районі Київської області.

Керуючись статтями 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Зобов'язати Управління Держгеокадастру в Баришівському районі Київської області скасувати державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Зобов'язати Управління Держгеокадастру в Баришівському районі Київської області протягом місяця з дня набрання судовим рішенням у даній справі законної сили подати до суду звіт про його виконання.

5. Стягнути судовий збір у розмірі 551,20 грн. (п'ятсот п'ятдесят одну грн. 20 коп.) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_3) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Управління Держгеокадастру в Баришівському районі Київської області (ідентифікаційний код - 39934054, місцезнаходження: 07500, Київська область, смт. Баришівка, вул. Жовтнева, буд 17).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кушнова А.О.