Ухвала

від 07.09.2016 по справі 804/3043/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

07 вересня 2016 рокусправа № 804/3043/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гімона М.М.

суддів: Чумака С. Ю. Юрко І.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2016 року по справі №804/3043/16 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Мідас КР Плюс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2016 року у задоволенні позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Мідас КР Плюс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій відмовлено.

Позивач з таким судовим рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати в зв'язку з порушенням норм матеріального права, прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про те, що відповідач прийняв всіх необхідних заходів для створення робочих місць та працевлаштування інвалідів, при цьому не врахував, що підприємство в дійсності не працевлаштовувало інвалідів.

Сторони у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. За приписами п.2 ч.1 ст.197 КАС України розгляд справи колегією суддів здійснюється в письмовому провадженні.

Вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах апеляційної скарги, дійшла висновку, що останню необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік (а.с.4), складеного відповідачем, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 10 працівників, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» зазначена відповідачем у кількості однієї особи, фактично протягом року на підприємстві інваліди не працювали.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем протягом 2015 року надавалися щомісячні звіти до Криворізького міського центру зайнятості за формою №3-ПН за 2015 рік відповідно до Інструкції про заповнення форми звітності №3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженою наказом Міністерства праці і соціальної політики України 19.12.2005г. №420 про створення робочих місць для інвалідів, в яких зазначено про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та наявність відповідної вакансії (а.с. 19-20, ), а також повідомлялося про вакантну посаду охоронця (а.с.21-28).

Згідно розрахунку позивача адміністративно-господарські санкції відповідача за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2015 році нараховані у розмірі 8356,00 грн. (а.с. 5).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем створено робоче місце для інваліда і приймались заходи щодо працевлаштування інвалідів на вакантну посаду у підприємстві і фактів відмови у працевлаштування інвалідів не було, тому на відповідача не можу бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та за відсутність бажання останніх працевлаштовуватись.

Колегія суддів вважає, що висновки суду є обґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року (із змінами та доповненнями) для всіх підприємств, установ і організацій, у тому числі підприємств, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.

Якщо кількість працюючих інвалідів на підприємствах, установах, у тому числі підприємствах, організаціях, громадських організаціях інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 зазначеного Закону, вони щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної зарплатні на відповідному підприємстві, установі, організації.

Відповідно до положень частин 1, 2 та 3 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для підприємств установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Статтею 18 зазначеного Закону передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахування його побажань.

Відповідно до п.2 «Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Таким чином, обов'язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Сам факт відсутності на підприємстві працевлаштованих інвалідів не є безспірною ознакою наявності відповідальності підприємства, яка могла настати лише у випадку, не вчинення останнім прямо передбачених законодавством заходів щодо працевлаштування інвалідів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем вживалися заходи, передбачені Законом по створенню нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4%, однак в зв'язку з тим, що на підприємство інваліди не звертались для працевлаштування кількості необхідній для заповнення всіх вакантних місць, вказаний норматив не був виконаний не з вини відповідача.

Більш того, матеріали справи містять докази того, що у період з 06 березня 2014 року по 03 березня 2015 року на підприємстві позивача був працевлаштований інвалід 3 групи - ОСОБА_1 на посаду охоронника.

Тобто, відповідач виконав залежні від нього заходи, спрямовані на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, відповідальність за виконання яких покладена на підприємство.

Колегія суддів вважає, що заявлені до стягнення санкції є адміністративно -господарськими, відтак на них розповсюджуються загальні засади відповідальності учасників господарських відносин визначені у статтях 216-218, 238, 241 Господарського кодексу України, системний аналіз яких посвідчує підставу сплати за наявності складу правопорушення, склад якого у межах спірних правовідносин позивачем не доведений.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги позивача не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що в свою чергу є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 24, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2016 року у справі № 804/3043/16 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.

Головуючий: М.М.Гімон

Суддя: С.Ю. Чумак

Суддя: І.В. Юрко