Ухвала

від 06.09.2016 по справі 138/951/13-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 138/951/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Лисенко Т.Ю.

Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.

06 вересня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Білої Л.М. Граб Л.С. ,

секретар судового засідання: Нечаюк Т.В.,

за участю:

позивача: ОСОБА_2

представника відповідача : Покими Інни Олександрівни

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 20 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Могилів-Подільської міської ради про стягнення невиплаченої грошової допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 в травні 2016 року звернувся до Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області з адміністративним позовом до Могилів-Подільської міської ради про стягнення невиплаченої грошової допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку.

Постановою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької від 20 травня 2016 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову суду першої інстанції, та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Позивач в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечувала, просила суд рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_2 відповідно до рішення першої сесії 5 скликання Могилів-Подільської міської ради Вінницької області № 1 від 14.04.2006 року працював на посаді Могилів-Подільського міського голови.

Згідно розпорядження міського голови Могилів - Подільської міської ради Вінницької області ОСОБА_2 № 148-к від 03.11.2010 року позивачу надано щорічну відпустку за період роботи з 14.04.2007 року по 04.11.2010 року строком 102 календарні дні та додаткову відпустку за 2007, 2008, 2009, 2010 роки строком 60 календарних днів, на період з 04.11.2010 по 17.04.2011 (т. 1 а.с. 182).

Згідно рішення Могилів-Подільської міської ради № 2 від 14.04.2006 року ОСОБА_2 присвоєно 6 ранг посадової особи місцевого самоврядування з наданням матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги на оздоровлення у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати та визначено конкретний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення протягом всього часу його перебування на посаді міського голови.

Для надання ОСОБА_2 матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати, в кожному році повинно було прийматись рішення Могилів-Подільської міської ради в межах затверджених видатків.

Однак, відповідачем не було виплачено позивачу за 2010 та 2011 роки матеріальної допомоги на оздоровлення, а також не виплачено компенсацію за невикористану відпустку та середнього заробітку.

10.03.2016 року позивач звернувся до відповідача із вимогою про виплату йому належних коштів.

Судом першої інстанції встановлено, що на час звернення до суду відповідачем не було проведено розрахунок з позивачем, в зв'язку з чим останній звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Постановою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 20 травня 2016 року адміністративний позов задоволено частково.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування» міський голова належить до системи місцевого самоврядування.

Частина 3 ст. 7 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» встановлює, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Згідно ст. 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» посадовим особам місцевого самоврядування надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законами України не передбачено тривалішої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Відповідно до пп. 3 п. 2 постанови КМУ від 09.03.2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» (далі - постанова КМУ № 268) керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці надано право надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).

Відповідно до пп. 2 п. 6 постанови КМУ № 268 преміювання сільських, селищних і міських голів, голів районних і районних у містах рад, їх заступників, встановлення їм надбавок, надання матеріальної допомоги здійснюється у порядку та розмірі, установлених цією постановою, у межах затверджених видатків на оплату праці. Рішення про зазначені виплати приймається відповідною радою.

Пунктом 8 постанови КМУ № 268 видатки, пов'язані з набранням чинності цією постановою, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання відповідних органів.

Отже, надання матеріальної допомоги здійснюється у порядку та розмірі, установлених цією постановою лише у межах затверджених видатків на оплату праці і лише за умови прийняття відповідною радою рішення про зазначені виплати.

Така правова позиція викладена і в постанові Вищого адміністративного суду України від 10.08.2010 року № К-19687/10.

З матеріалів справи встановлено, що в 2006, 2008 та 2009 роках Могилів-Подільською міською радою приймались рішення про виплату міському голові ОСОБА_2 матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати (т. 1 а.с. 31-33).

Однак, колегія суддів звертає увагу, що в 2010 - 2011 роках рішення про надання позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення Могилів - Подільською міською радою не приймались.

В зв'язку з вищенаведеним судова колегія погоджується з судом першої інстанції, що відсутні підстави для задоволення вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної допомоги на оздоровлення за 2010-2011 роки в розмірі 13416,56 грн. з урахуванням індексу зростання цін на день фактичної виплати.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку за період з 04.11.2010 року по 07.05.2011 року та виплати середнього заробітку за весь час затримки заробітної плати з моменту звільнення по день фактичного розрахунку колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 82 КЗпП України до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу), зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково.

Частина 1 ст. 83 КЗпП України визначає, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

З аналізу вказаних норм вбачається, що вказані в ній виплати пов'язані, зокрема, із зверненням працівника до підприємства, установи чи організації про їх здійснення, та не пов'язані з датою видачі працівнику трудової книжки, оскільки відповідно до п. 4.1, 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 року N 58 власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 04.11.2010 року по 17.04.2011 року позивач перебував у щорічній та додатковій відпустках.

17.04.2011 року позивача звільнено з посади Могилів-Подільського міського голови.

Як встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження в суді апеляційної інстанції, в день звільнення ОСОБА_2 з посади Могилів-Подільського міського голови 17.04.2011 року останній був відсутній на роботі.

З пояснень позивача встановлено, що відповідно до копії особової картки позивача останній 06.05.2011 року отримав трудову книжку та в той же день усно звернувся з вимогою до уповноваженої особи відповідача - начальника відділу кадрів про виплату йому компенсації за невикористану відпустку, то саме ця дата, на думку апелянта, є датою звернення з вимогою до відповідача про виплату йому компенсації за невикористану відпустку.

Однак, колегія суддів зазначає, що дати отримання працівником трудової книжки та здійснення виплат на користь працівника можуть відбуватись в різні дні та не бути пов'язаними між собою.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача із письмовою вимогою про виплату йому компенсації за невикористану щорічну відпустку лише 10.03.2016 року ( т. 1 а.с. 187).

Колегія суддів звертає увагу, що позивачем не було надано будь - яких належних доказів щодо звернення з вимогою про виплату зазначеної компенсації до відповідача 06.05.2011 року .

Щодо усного звернення позивача до начальника відділу кадрів Могилів-Подільської міської ради щодо виплати йому компенсації за невикористану відпустку, а також до Могилів-Подільського міжрайонного прокурора про вчинення злочину в порядку ст. 97 КПК України, в якій він повідомив, що компенсація за невикористану відпустку йому сплачена не була не свідчать про його звернення до відповідача з вимогою сплатити на його користь компенсацію за невикористану відпустку.

Крім того суд також зважає на те, що в матеріалах справи наявні чисельні звернення та запити позивача до відповідача щодо виплати йому матеріальної допомоги на оздоровлення за 2010-2011 роки, проте і в них відсутня вимога позивача про виплату на його користь компенсації за невикористану відпустку.

Частина 1 ст. 117 КЗпП України визначає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Враховуючи вищенаведені правові норми чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено, що оскільки позивач звернувся до відповідача із вимогою про виплату компенсації за невикористану щорічну відпустку 10.03.2016 року, то середній заробіток з відповідача на користь позивача слід стягнути з 11.03.2016 року по 20.05.2016 року.

Згідно довідки відповідача останніми двома фактично відпрацьованими місяцями, що передували звільненню позивача є вересень та жовтень 2010 року. Відпрацьовано 43 робочих дні та нарахована до видачі заробітна плата за вересень 2010 року - 6925,12 грн., жовтень 2010 року 6491,44 грн. (т. 1 а.с.180).

Отже середньоденний заробіток позивача становить 6925,12 грн.+6491,44 грн. = 13416,56 грн./43 робочі дні = 312,01 грн.

Кількість робочих днів за період затримки по виплаті заробітної плати позивачу, з урахуванням графіку роботи відповідача, становить 48 робочих днів (15 днів у березні 2016 року, 21 день у квітні 2016 року, 12 днів у травні 2016 року).

Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі за період з 11.03.2016 року по 20.05.2016 року становить: 312,01 грн. (середньоденний заробіток) х 48 робочих днів = 14976 грн. 48 коп.

Враховуючи наведені обставини, а також те, що відповідно до ч. 1 ст. 267 КАС України зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати суду звіт про його виконання є правом суду під час ухвалення такого рішення, а не обов'язком, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для покладення на відповідача обов'язку подати суду звіт про виконання судового рішення.

Щодо вимоги позивача про відвід судді Лисенко Т.Ю., яка викладена в мотивувальній частині апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Підстави для відводу визначені частиною 1 статті 27 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і відводиться:

1) якщо він брав участь у розгляді цієї справи або пов'язаної з нею справи як представник, секретар судового засідання, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач;

2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;

3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі;

4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості судді;

5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого частиною третьою статті 15-1 цього Кодексу.

Підстави для відводу, що наведені у частині 1 цієї статті, є вичерпними.

При цьому, керуючись нормами КАС України, відвід повинен бути вмотивований з обґрунтуванням підстав для відводу.

Не є підставами для відводу суддів заяви, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем жодного належного та допустимого доказу в розумінні ст. 70 КАС України не надано до суду щодо в неупередженості судді Лисенко Т.Ю. в результаті розгляду вказаної справи.

Таким чином, зважаючи на викладені обставини, суд приходить до висновку про те, що вимога позивача про відвід судді заявлена з безпідставних міркувань та є необґрунтованою, а тому апеляційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Тому, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 20 травня 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 09 вересня 2016 року.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Біла Л.М. Граб Л.С.