Ухвала

від 06.09.2016 по справі 801/4484/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"06" вересня 2016 р. № К/800/1953/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Приходько І.В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у м. Ялті Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим на постановуОкружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.04.2013 та постановуСевастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013 у справі №2а-11572/12/0170/13 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Статус Газбуд» доДержавної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.04.2013 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Статус Газбуд» задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби від 11.10.2012 №0004532301 та №0004542301. Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Статус Газбуд» судовий збір у розмірі 2146,00 грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013 у даній справі змінено постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.04.2013 шляхом викладення п. 4 резолютивної частини постанови в наступній редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАТУС ГАЗБУД" (ЄДРПОУ 24024422, (вул. Шосе Алупкинське, 28, літ. "Л", смт. Кореїз, м. Ялта, Автономна Республіка Крим, 98671) 2146,00 грн. (дві тисячі сто сорок шість грн. ) судових витрат». В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.04.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає, що постанови були прийняті з порушенням норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став акт позапланової виїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Статус Газбуд» від 27.09.2012 №1630/22-01/24024422/180 з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з КП «Альянс», БВП «Строітель-Плюс» за період з 01.09.2009 по 31.03.2012, яким були встановлені порушення позивачем: підпункту 1.3.1, пункту 1.32 статті 1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 14.1.36. підпункту 14.1.202, пункту 14.1 статті 14, пункту 138.1, пункту 138.2, підпункту 138.8.5 пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України; підпункту 7.4.1. 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 14.1.36, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов виходив з необґрунтованості висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства при відображені спірних сум податкового кредиту та складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, оскільки позивачем доведено реальність господарських операцій.

Вищий адміністративний суд України вважає висновок судів попередніх інстанцій щодо законності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень таким, що зроблений без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, встановленим статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд вживає передбачені законом заходи для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що норми Податкового кодексу України, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість» дозволяють платнику податку формувати витрати на оплату придбаних у контрагента товарів (робіт, послуг) у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Однак, суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи даний спір, жодних висновків щодо достовірності чи не достовірності даних, вказаних в первинних документах, та наявності в них обов'язкових реквізитів, або про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства чи навпаки, не зробили, а лише, перелічивши їх, обмежилися висновками про їх наявність.

З метою підтвердження реальності спірних господарських операцій, судам попередніх інстанцій необхідно дослідити не лише наявність або відсутність відповідних первинних документів, але й їх форму та зміст, фактичне здійснення оподатковуваних операцій позивача з контрагентами.

Разом з тим, згідно статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (підпункт 7.2.4 пункт 7.2 статті 7 зазначеного Закону).

Згідно із пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) у паперовому вигляді.

Отже, в силу вимог наведених норм податкові накладні виписані від імені підприємства та від особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності цього підприємства, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами, відповідно посвідчувати факт придбання товарів.

У постанові Верховного Суду України від 5 березня 2012 року (справа № 21-421а11) також міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Зважаючи на те, що у касаційній скарзі, містяться відомості про те, що відносно директора ТОВ БВБ «Строитель-плюс» ОСОБА_1 порушена кримінальна справа № 69-0146 за фактами фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (зареєстровані на «підставних» осіб), з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала в мінімізації податкових зобов'язань, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах за ознаками злочинів, передбачених ч. 2ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212 КК України.

Отже, поза увагою судів залишено те, що розглядаючи спір про правомірність формування платником податку податкового кредиту та складу валових витрат, суд повинен надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування, в їх сукупному зв'язку один з одним та дослідити їх в тому обсязі поки не виникне повне переконання в обставинах справи.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не перевірили фактичні дані щодо підписання, виданих контрагентами податкових накладних, повноважними особами та не з'ясували результатів розгляду кримінального провадження.

Викладене у сукупності вказує на непідтвердження відповідних обставин та фактів належними засобами та у передбачений чинним законодавством спосіб.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, що входять до предмета доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялті Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.04.2013 та постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

3. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва І.В.Приходько