Ухвала

від 06.09.2016 по справі 805/481/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

06.09.2016 № К/800/35349/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Бухтіярової І.О., Сіроша М.В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Київському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області на постановуДонецького окружного адміністративного суду від 19.03.2014 та ухвалуДонецького апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014 у справі №805/481/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова компанія «АСЕРЕЯ» доДержавної податкової інспекції у Київському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області провизнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19.03.2014, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова компанія «АСЕРЕЯ» задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька ГУ Міндоходів у Донецькій області від 22.11.2013 №0000072202 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1849560,00 грн. та №0000082202 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 731335,00 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства, правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток по господарським взаємовідносинам з ТОВ «СК-Буд», ТОВ «Бест Інжиніринг» за період з 01.10.2012 по 31.12.2012, податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Компанія Метпром» за період з 01.01.2013 по 30.04.2013, по взаємовідносинам з ТОВ «СК-Буд» за період з 01.12.2012 по 31.12.2012, по взаємовідносинам з ТОВ «Бест Інжиніринг» за період з 01.10.2012 по 31.10.2012, за результатами якої складений акт від 08.11.2013 №1404/22-2/37217385, за висновками якого позивачем порушено:

пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України щодо заниження суми податку на прибуток підприємства, що підлягає сплаті в бюджет у розмірі 585068,00 грн.;

п.п.198.1, 198.2, 198.6 ст.198, п.п. 201.1, 200.2 ст.201 Податкового кодексу України щодо заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахунку) до бюджету (ряд. 25) на загальну суму 1479648,00 грн.

Перевіркою встановлено, що між ТОВ «ТПК «АСТРЕЯ» та його контрагентами - ТОВ «СК-Буд», ТОВ «Компанія Метпром» та ТОВ «Бест Інжиніринг» укладені договори на постачання продукції, про що належним чином оформлені податкові накладні, видаткові накладні та інші документи податкового та бухгалтерського обліку, суми податку на додану вартість та податку на прибуток віднесені позивачем до складу податкового кредиту та валових витрат у відповідні податкові періоди.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з тим, що контрагенти позивача не мали можливості фактично здійснити господарські операції через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу та відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів тощо, у зв'язку з чим вчинені з ними правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, єдиною метою проведення документування фактично нездійснених господарських операцій по отриманню продукції (робіт, послуг) є отримання податкової вигоди для контрагентів, і як наслідок несплата платежів до бюджету.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 22.11.2013:

№0000072202 про збільшення ТОВ «ТПК «АСТРЕЯ» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1849560,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 1479648,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 369912,00 грн.;

№0000082202 про збільшення ТОВ «ТПК «АСТРЕЯ» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 731335,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 585068,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 146267,00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень позивачем податкового законодавства, а тому відсутні законні підстави для визначення йому податкових зобов'язань.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Бест Інжиніринг» за договором поставки продукції від 01.10.2012 №138/12, предметом якого є поставка товару (приладдя, деталі) позивачу; з ТОВ «Компанія Метпром» за договором від 03.01.2013 №14, предметом якого є поставка товару; з ТОВ «СК-Буд» за договором поставки від 03.12.2012 №407, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: рахунками-фактурами, податковими та видатковими накладними, квитанціями до прибуткових касових ордерів.

При укладенні договору сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

При цьому, обставини з поставки контрагентами на склад позивача придбаних товарів, їх прийняття та розвантаження, також підтверджуються і поясненнями, допитаних судом першої інстанції, свідків директора та менеджерів позивача.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів. А також встановлено, що позивачем сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних, виданих контрагентами, які на час проведення господарських операцій були зареєстровані у встановленому законодавством порядку.

При оцінці правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів, суди окрім дослідження первинних документів, складених на реалізацію укладених з ними договорів, також дослідили подальше використання придбаного товару у відповідному податковому періоді, - реалізацію ТОВ «Конкорд-Люкс Сервіс», ТОВ «Альтера Інвест», ТОВ «Восток-Інтер», ТОВ «Завод металевих конструкцій», ТОВ «Новокаховський електромеханічний завод», ПП «Агрометиз», ТОВ «ТІС Вугілля», ПАТ «Артемівський завод по обробці кольорових металів», - та використання його у власній господарській діяльності, внаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку про реальність його отримання позивачем від спірних контрагентів, а також про фактичне його використання у власній господарській діяльності.

Поруч з цим, податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на актах перевірок контрагентів позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентами порушеннями вимог законодавства щодо створення підприємства та ведення фінансово-господарської діяльності. Якщо вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них, адже законом іншого не передбачено.

При дотриманні контрагентами законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит та витрати не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Оскільки позивачем доведено дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до складу витрат та податкового кредиту, а також надано всі первинні документи, що стосуються господарської операції за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети його здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод поставки товарів - для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судів першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19.03.2014 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді І.О.Бухтіярова М.В.Сірош