Рішення

від 06.09.2016 по справі 927/736/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

РІШЕННЯ

Іменем України

від « 06» вересня 2016 року у справі №927/736/16

Господарським судом Чернігівської області у складі судді Оленич Т.Г. розглянуто у відкритому судовому засіданні справу №927/736/16

за позовом: ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АГРОПІЛЕТСЕРВІС», вул. Лермонтова, буд. 32, смт. Ріпки, Чернігівська область, 15000; поштова адреса: АДРЕСА_1, 14033

до відповідача: ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВИРОБНИЧО-ТОРГОВЕ ПІДПРИЄМСТВО «ОБЛАГРОПОСТАЧ», вул. Жабинського, буд. 13, м. Чернігів, 14017

про стягнення 64846грн.78коп.

у присутності представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довір.пост. №1 від 08.08.2016)

від відповідача: ОСОБА_2Г (довір. пост. №25 від 20.08.2016)

Рішення приймається після перерви, оголошеної в судовому засіданні на підставі ч.3 ст.77 Господарського процесуального кодексу України з 23.08.2016 по 06.09.2016.

В судовому засіданні, яке відбулось 06.09.2016, на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 5000грн. боргу, 2565грн.82коп. пені, нарахованої за період з 07.02.2016 по 07.08.2016, 53063грн.55коп. інфляційних нарахувань, обчислених за період з 10.11.2013 по 03.09.2015, та з 09.10.2015 по 24.04.2016, 4217грн.41коп. трьох процентів річних, нарахованих за період з 10.11.2013 по 03.09.2015, та з 09.10.2015 по 07.08.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі укладеного між сторонами договору безвідсоткового займу №1 від 09.01.2013 позивач надав відповідачу безвідсотковий займ у розмірі 70000грн. на строк до 09 листопада 2013 року. За повідомленням позивача, відповідач запозичені кошти вчасно та в повному обсязі не повернув. Так, за твердженням позивача, відповідачем 04.09.2015 було повернуто позивачу 7000грн. займу, 10.09.2015 - 17500грн., 17.09.2015 - 15500грн., 02.10.2015 - 5000грн., 08.10.2015 - 3000грн., 25.04.2016 - 17000грн. Загалом, за повідомленням позивача, відповідачем повернуто 65000грн. займу, решта суми займу в розмірі 5000грн. залишається до цього часу не повернутою, яку позивач і просить стягнути з відповідача в судовому порядку, а також застосувати до нього заходи відповідальності за порушення виконання зобов'язання.

Відповідач в письмовому відзиві на позовну заяву підтверджує факт укладення між сторонами договору №1 від 09.01.2013 безвідсоткового займу та отримання за даним договором 11.01.2013 грошових коштів в сумі 70000грн, які він мав повернути в строк до 09.11.2013. Разом з тим, відповідач проти позовних вимог заперечує та зазначає, що у листопаді 2013 року між директорами сторін була досягнута згода про відстрочення погашення безвідсоткового займу та сплати його за першої вимоги. За повідомленням відповідача, лише у серпні-вересні 2015 року від директора позивача надійшла пропозиція повернути безвідсотковий займ у розмірі 65000грн., а решту суми 5000грн. директор позивача отримав готівкою для оплати нотаріальних послуг по оформленню договору купівлі-продажу майнового комплексу. Відповідачем повідомлено, що ним здійснено перерахування позивачу безвідсоткового займу 04.09.2015 в розмірі 7000грн., 10.09.2015 - в розмірі 17500грн., 17.09.2015 - в розмірі 15500грн., 02.10.2015 - в розмірі 5000грн., 08.10.2015 - в розмірі 3000грн., та 25.04.2016 - в розмірі 17000грн. При цьому відповідач стверджує, що жодних претензій щодо несвоєчасного та неповного перерахування безвідсоткового займу від позивача протягом 2014-2015 років не надходило. Також відповідач стверджує, що наведені позивачем розрахунки сум штрафних санкцій проведені з порушення норм цивільного законодавства, зокрема: необґрунтовано визначено дати початку та кінця розрахунку пені, без врахування строку нарахування штрафних санкцій, встановленого ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, а також позовної давності в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені); під час розрахунку пені позивачем застосовано подвійну облікову ставку Національного банку України, замість розміру пені, встановленого в підп.4.1. п.4 договору, а саме у розмірі 0,5% від суми заборгованості.

В судовому засіданні, яке відбулось 23.08.2016, відповідачем заявлено про застосування позовної давності щодо всіх штрафних нарахувань, що відображено в протоколі судового засідання.

В судовому засіданні, яке відбулось 06.09.2016, прийняли участь представники сторін.

В судовому засіданні 06.09.2016 позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині заявлених до стягнення інфляційних нарахувань до 41141грн.26коп. В іншій частині позовні вимоги залишені без змін.

Відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог. Приймаючи до уваги, що дія позивача по зменшенню розміру позовних вимог в частині заявлених до стягнення інфляційних нарахувань не суперечить чинному законодавству та не порушує чиї-небудь права або охоронювані законом інтереси, судом приймається заява позивача до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

В зв'язку із прийняттям судом заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог до розгляду має місце нова ціна позову - 52924грн.49коп., а позовні вимоги полягають у стягненні з відповідача 5000грн. боргу, 2565грн.82коп. пені, нарахованої за період з 07.02.2016 по 07.08.2016, 41141грн.26коп. інфляційних нарахувань, обчислених за період з 10.11.2013 по 03.09.2015, та з 09.10.2015 по 24.04.2016, 4217грн.41коп. трьох процентів річних, нарахованих за період з 10.11.2013 по 03.09.2015, та з 09.10.2015 по 07.08.2016.

Клопотання сторін про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу судом задоволені. Засідання господарського суду по розгляду даної справи проведені без фіксації технічними засобами. Хід судового процесу відображено у протоколах судових засідань.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши в ході розгляду справи по суті пояснення та доводи представників сторін, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши їх доказами, суд ВСТАНОВИВ:

09 січня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропілетсервіс» (позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгове підприємство «Облагропостач» (відповідач у справі) укладено договір №1 безвідсоткового займу (далі за текстом рішення - договір), за умовами якого ТОВ «Агропілетсервіс» надає безвідсотковий займ ТОВ ВТП «Облагропостач» у сумі 700000,00 (сімдесят тисяч грн. 00 коп.), а ТОВ ВТП «Облагропостач» зобов'язується повернути ТОВ «Агропілетсервіс» наданий займ в порядку і в строки, встановлені цим договором.

Згідно із п.3.1., 3.2. договору сторони домовились, що проведення займу ТОВ ВТП «Облагропостач» буде проводитись шляхом виплати всієї суми п.1.1. цього договору 700000,00 (сімдесят тисяч грн. 00 коп.) на розрахунковий рахунок. Займ по цьому договору є безвідсотковим.

Під час розгляду справи доказів розірвання або визнання недійсним договору в судовому порядку сторонами не надано, а тому в силу ст.629 Цивільного кодексу України договір №1 від 09.01.2013 є обов'язковим для виконання сторонами.

11 січня 2013 року на виконання умов договору позивачем перераховано на рахунок відповідача 70000грн. безвідсоткового строкового займу, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача (а.с.18).

Аналіз змісту договору №1 від 09.01.2013 та банківської виписки свідчить, що у зв'язку з укладенням договору та переданням грошових коштів між сторонами виникли правовідносини позики, які регулюються нормами § 1 глави 71 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Факт передання позивачем грошових коштів у сумі 70000грн. відповідачу підтверджується матеріалами справи.

Факт отримання від позивача грошових коштів у сумі 70000грн. в якості безвідсоткового строкового займу на підставі договору №1 від 09.01.2013 відповідачем в ході розгляду справи визнано.

Таким чином, суд приходить до висновку про належне виконання позивачем взятих на себе за договором зобов'язань.

Згідно зі ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п.2.1. договору безвідсотковий займ надається ТОВ ВТП «Облагропостач» на строк до 09 листопада 2013р.

В судовому засіданні під час надання суду усних пояснень сторонами зазначено, що останнім днем повернення суми займу за договором є 09 листопада 2013 року, що відображено в протоколі судового засідання від 23.08.2016.

Відповідно до ч.1 ст.35 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Як зазначено в підп.2.5.№ п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визнання обставин може здійснюватися учасниками судового процесу: в письмовій формі шляхом зазначення про таке визнання у позовній заяві, відзиві на позовну заяву, поданих суду заяві, клопотанні, листі тощо; в усній формі під час надання суду усних заяв, клопотань і пояснень; у такому разі про визнання обставин зазначається у протоколі судового засідання. За необхідності суд може зажадати від учасника судового процесу подання відповідної заяви, клопотання, пояснення в письмовій формі. Про визнання обставин може свідчити й зміст поданих суду письмових документів: претензій та відповідей на них, листів та інших письмових звернень учасників судового процесу один до одного (наприклад, лист, надісланий у відповідь на претензію, в якому зазначається про повне або часткове визнання заявленої до стягнення заборгованості).

При цьому законом не передбачено можливості відмови учасника судового процесу від раніше здійсненого ним визнання обставин.

Суд може не прийняти визнання обставин учасниками судового процесу, якщо визнана обставина викликає сумнів у її достовірності, тобто у тому чи відповідає вона дійсності, оскільки не узгоджується з іншими обставинами, вже з'ясованими в тій же справі, або такими, що мають для останньої преюдиціальне значення; сумнівною є добровільність визнання певних обставин, оскільки воно вчинене даним учасником судового процесу під впливом помилки, обману або ж погрози чи насильства, інших протиправних дій.

Оскільки договір є формою вираження волі сторін на виникнення між ними певного виду правовідносин, а його зміст становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також враховуючи, що сторонами обопільно витлумачено кінцевий термін повернення займу, встановлений в п.2.1. договору, як 09 листопада 2013 року, суд приходить до висновку, що останнім днем повернення займу за договором №1 від 09.01.2013 є 09 листопада 2013 року, і вказана обставина в зв'язку з її визнанням сторонами не потребує доказуванню.

Твердження відповідача, що у листопаді 2013 року між директорами сторін була досягнута згода про відстрочення погашення безвідсоткового займу та сплати його за першої вимоги, а також твердження, що лише у серпні-вересні 2015 року від директора позивача надійшла пропозиція повернути безвідсотковий займ у розмірі 65000грн, судом не приймається до уваги з огляду на таке:

Відповідно до ч.4 ст.203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

В силу ч.1 ст.205 Цивільного кодексу України сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ст.654 Цивільного кодексу України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Оскільки договір №1 від 09.01.2013 безвідсоткового займу укладений у простій письмовій формі, зміни до нього мають вчинятись також в письмовій формі.

Відповідно до ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки відповідачем не надано доказів підписання між сторонами правочину про внесення змін до договору №1 від 09.01.2013 безвідсоткового займу в частині зміни терміну повернення займу, суд приходить до висновку, що отриманий відповідачем від позивача займ в сумі 70000грн. мав бути повернутий до 09.11.2013 включно.

Як стверджує позивач відповідач в порушення умов договору у вказаний термін грошові кошти не повернув. За повідомленням позивача, відповідачем 04.09.2015 було повернуто позивачу 7000грн. займу, 10.09.2015 - 17500грн., 17.09.2015 - 15500грн., 02.10.2015 - 5000грн., 08.10.2015 - 3000грн., 25.04.2016 - 17000грн. Загалом, за повідомленням позивача, відповідачем повернуто 65000грн. займу, решта суми займу в розмірі 5000грн. залишається до цього часу не повернутою.

Відповідач у відзиві на позовну заяву факт повернення 65000грн. займу частинами після спливу встановленого п.2.1. договору терміну, а саме: 04.09.2015 - 7000грн., 10.09.2015 - 17500грн., 17.09.2015 - 15500грн., 02.10.2015 - 5000грн., 08.10.2015 - 3000грн., 25.04.2016 - 17000грн., підтвердив.

Разом з тим, як вбачається із банківської виписки з рахунку позивача, при перерахуванні коштів в призначенні платежу відповідачем зазначено: «повернення безготівкового строкового займу зг.дог. від 11.01.13р. Без ПДВ».

Оскільки сторонами визнається, що вказані грошові кошти перераховувались відповідачем в рахунок погашення позики, отриманої на підставі договору №1 від 09.01.2013 безвідсоткового займу, тому відповідно до ч.1 ст.35 Господарського процесуального кодексу України вказаний факт не потребує доведення, а тому суд приходить до висновку, що відповідачем повернуто позивачу 65000грн. займу частинами після спливу встановленого п.2.1. договору терміну, а саме: 04.09.2015 - 7000грн., 10.09.2015 - 17500грн., 17.09.2015 - 15500грн., 02.10.2015 - 5000грн., 08.10.2015 - 3000грн., 25.04.2016 - 17000грн.

За повідомленням позивача, станом на день подання позову 5000грн. займу залишається неповернутими, в зв'язку з чим він просить стягнути вказану суму з відповідача в судовому порядку.

Відповідач у відзиві на позов повідомляє, що решту суми займу - 5000грн. директор позивача отримав готівкою для оплати нотаріальних послуг по оформленню договору купівлі-продажу майнового комплексу.

Відповідно до ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Крім того, як зазначено в підп.2.3 п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідачем доказів передачі позивачу готівкою 5000грн. не надано; клопотання про витребування таких доказів в порядку ст.38 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з неможливістю самостійного їх подання не подано.

В силу ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань.

За змістом ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.610 Цивільного кодекс України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки на момент звернення до суду з даним позовом встановлений договором термін повернення займу сплив, а тому суд приходить до висновку, що відповідачем порушено умови договору в частині своєчасного повернення наданих у займ коштів, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в сумі 5000грн.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання з повернення наданого позивачем безвідсоткового займу, на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, а тому з нього на користь позивача підлягає стягненню 5000грн. боргу.

Відповідно до п.4.1. договору за несвоєчасне повернення наданого згідно п.1.1. договору займу (п.2.1.) договору ТОВ ВТП «Облагропостач» зобов'язується сплатити ТОВ «Агропілетсервіс» пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення до повного погашення заборгованості.

З посиланням на вказаний пункт договору позивач просить стягнути з відповідача 2565грн.82коп. пені, нарахованої за період з 07.02.2016 по 07.08.2016.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, пеня нарахована ним в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, а не в розмірі 0,5% від суми заборгованості як встановлено в договорі.

За змістом ст.611 Цивільного кодексу України порушення боржником взятих на себе зобов'язань призводить до настання певних правових наслідків, які полягають у застосуванні до нього встановлених законом та договором мір відповідальності, зокрема і у нарахуванні неустойки.

Згідно із ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Відповідно до ч.3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.2 ст.343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Наведена правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №3-114гс11 (№25/187) та від 07.11.2011 у справі №3-121гс11 (№5002-2/5109-2010).

З огляду на вищевикладене, твердження відповідача, викладене у відзиві на позовну заяву, про те, що нарахування позивачем пені здійснено всупереч вимогам п.4.1. договору, а саме з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, замість пені в розмірі 0,5% від суми заборгованості, не приймається судом до уваги.

Крім того, в наданому відповідачем розрахунку пені, інфляційних втрат та 3% річних від 06.09.2016 (контррозрахунку), пеня вже нарахована ним у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Разом з тим, в силу ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В силу ч.1 ст.251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч.1 ст.252 цього ж Кодексу строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

За змістом ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

З огляду на вищенаведені норми чинного законодавства за своєю правовою природою період прострочення виконання зобов'язання є строком, перебіг якого починається з наступного дня за днем, в який боржник мав виконати зобов'язання.

В розумінні ч.1 ст.252 Цивільного кодексу України в п.4.1. договору інший строк нарахування пені сторонами не визначено.

Крім того, за змістом ч.6 ст.232 Господарського кодексу України сторони вправі змінити лише строк нарахування пені, а не початок його перебігу, який починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане.

Відповідна правова позиція викладена також в постанові Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Як зазначено в підп.2.5. п.2 вищевказаної постанови щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Як встановлено судом вище, отримана відповідачем на підставі договору сума займу мала бути повернута ним позивачу до 09.11.2013 включно, отже перебіг періоду прострочки виконання вказаного зобов'язання починається з 10.11.2013.

В свою чергу, позивачем пеня нарахована за період з 07.02.2016 по 07.08.2016 (за шість місяців до дня звернення до суду з даним позовом) без обґрунтування підстав здійснення такого нарахування.

А тому суд погоджується з посиланням відповідача на ч.6 ст.232 Господарського кодексу України в частині строку нарахування пені, а також з твердження про необґрунтованість визначення позивачем дати початку та кінця строку розрахунку пені.

З огляду на вищевикладене, в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 2565грн.82коп. пені, нарахованої за період з 07.02.2016 по 07.08.2016 має бути відмовлено повністю.

В зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, позовна давність до вказаних вимог, про що заявлено відповідачем, застосуванню не підлягає.

В силу ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З посиланням на вказану норму закону позивач просить стягнути з відповідача 41141грн.26коп. інфляційних нарахувань, обчислених за період з 10.11.2013 по 03.09.2015, та з 09.10.2015 по 24.04.2016, 4217грн.41коп. трьох процентів річних, нарахованих за період з 10.11.2013 по 03.09.2015, та з 09.10.2015 по 07.08.2016.

Здійснивши перевірку розрахунків позивача, судом встановлено, що розрахунок інфляційної складової боргу та 3% річних відповідає встановленим обставинам справи, здійснений з урахуванням вимогам чинного законодавства та є арифметично вірним.

Заява відповідача про застосування позовної даності до вимог про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних судом відхиляється, оскільки за змістом ст.257, 258 Цивільного кодексу України для вимог про стягнення вищевказаних нарахувань встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки, і такий строк на момент звернення позивача до суду з даними вимогами не сплив.

Враховуючи, що факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання підтверджується матеріалами справи, вимоги позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних та інфляційних нарахувань задовольняються судом в повному обсязі.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково і з відповідача на користь позивача має бути стягнуто 5000грн. боргу, 41141грн.26коп. інфляційних нарахувань та 4217грн.41коп. трьох процентів річних.

Відповідно до ч.1 ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому як зазначено в абз.4 підп.4.1. п.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» правило статті 49 ГПК України щодо розподілу сум судового збору у справах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, пропорційно розміру задоволених позовних вимог застосовується також і у випадках, коли судовий збір сплачено за мінімальною (визначеною Законом) ставкою.

За подання даного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1378грн., що є мінімальною ставкою судового збору за подання до господарського суду позову майнового характеру, визначеною Законом України «Про судовий збір».

У зв'язку з задоволенням позовних вимог частково, сплачений за подання даного позову судовий збір у сумі 1311грн.19коп. підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача. В іншій частині (66грн.81коп.) судовий збір покладається на позивача, тобто відшкодуванню йому не підлягає.

Керуючись Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», ст.193, 230, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.203, 205, 251, 252, 253, 257, 258, 530, 549, 610, 611, 612, 625, 629, 654, 1046, 1049 Цивільного кодексу України, ст.22, 32, 33, 34, 35, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгове підприємство «Облагропостач», м.Чернігів, вул.Жабинського, б.13 (ідентифікаційний код 30294306) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОПІЛЕТСЕРВІС», Чернігівська область, Ріпкинський район, смт.Ріпки, вул.Лермонтова, б.32; поштова адреса: АДРЕСА_2 (ідентифікаційний код 36785715) 5000грн. боргу, 41141грн.26коп. інфляційних нарахувань, 4217грн.41коп. трьох процентів річних та 1311грн.19коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Повне рішення підписано 09 вересня 2016 року .

Суддя Т.Г. Оленич