Постанова

від 06.09.2016 по справі 909/457/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2016 р. Справа № 909/457/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії :

головуючого судді М.І. Хабіб

суддів О.В. Зварич

ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання Карнидал Л.Ю.

та представників сторін:

позивача -ОСОБА_2 ( довіреність від 08.06.2016);

відповідача - не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю В«Інвестиційно-промислова компанія В«Прінком-ГрупВ» , б/н від 08.08.2016 (вх. №01-05/4096/16 від 22.08.2016)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.07.2016

у справі № 909/457/16

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю В«Інвестиційно-промислова компанія В«Прінком-ГрупВ» , м. Івано-Франківськ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю В«ДубкоВ» , м. Івано-Франківськ,

про виселення з займаного нежитлового приміщення - деревообробного цеху, розташованого за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Макухи ( вул. Порайка) буд. №41а, загальною площею 966 кв. м, та стягнення заборгованості в сумі 137 263,60грн (з яких: 125 580грн основний борг, 3 994,48грн - 3% річних, 7 689,12 грн інфляційні втрати);

та за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю В«ДубкоВ» , м. Івано-Франківськ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю В«Інвестиційно-промислова компанія В«Прінком-ГрупВ» , м. Івано-Франківськ

про: визнання недійсним договору оренди №18/08-13 від 29.08.2013, укладеного ТОВ В«ІПК В«Прінком-ГрупВ» та ТОВ В«ДубкоВ»

ВСТАНОВИВ:

03.06. 2016 ТОВ «ІПК «Прінком-груп» звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ТОВ «Дубко» про виселення із займаного нежитлового приміщення - деревообробного цеху, розташованого за адресою: м. Івано-Франківськ, вул.І. Макуха (вул.Порайка), буд. №41а, загальною площею 966 кв. м, та стягнення заборгованості в сумі 137 263,60грн, в т.ч.: 125 580,00грн основного боргу, 3 994,48грн - 3% річних, 7 689,12 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що на виконання договору оренди від 29.08.2013 №18/08-13 позивач передав відповідачу в оренду по акту приймання-передачі майна від 29.08.2013 нежитлове приміщення - деревообробний цех, розташований за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. І. Макуха (вул. Порайка) буд. №41а, загальною площею 966 кв. м. За умовами договору ( п. 2.1, п.2.3 ) відповідач зобов'язаний був сплачувати орендну плату до 5 числа поточного місяця у розмірі 10грн за 1 кв. м площі на місяць(з ПДВ), що становить 9660грн( з ПДВ). В порушення умов договору відповідач не сплачував орендних платежів з травня 2015 року по травень 2016 року ( з 05.05.2015 по 10.05.2016), його заборгованість з орендної плати за цей період становить 125 580грн. Зазначає, що з метою досудового врегулювання спору позивач надіслав відповідачу листа №4 від 24.06.2015 з нагадуванням про необхідність належного виконання ним своїх зобов'язань та з попередженням про те, що позивач буде змушений відмовитись від договору, однак відповідач відповіді на лист на надав. Вказує, що на підставі п. 7.3 договору на ст. 782 ЦК України відповідачу було надіслане 16.05.2016 повідомлення про відмову від договору у зв'язку з несплатою орендної плати та вимогою повернути приміщення, а також погасити заборгованість в сумі 125 800грн. Відповідач відмовився виконувати вимоги позивача, про що повідомив листом від 19.05.2016.

Позивач стверджує, що договір оренди припинив свою дію у зв'язку з відмовою позивача від договору та просить виселити відповідача із займаного приміщення, стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати в сумі 125 580,00грн, а також на підставі ст. 625 ЦК України стягнути 3% річних у розмірі 3 994,48грн за період з 05.05.2015 по 26.05.2015 та інфляційні втрати в сумі 7 689, 12грн, нараховані з травня 2015 по квітень 2016 року.

17.06.2016 відповідач звернувся до суду першої інстанції із зустрічним позовом до ТОВ «ІПК «Прінком-Груп» про визнання недійсним договору оренди №18/08-13 від 29.08.2013 (в прохальній частині зустрічної позовної заяви помилково вказана дата укладення договору 29.08.2016). Зустрічні вимоги обґрунтовані тим, що передане йому в оренду майно не є власністю орендодавця, не перебуває в його оперативному чи в господарському управлінні. Крім того, відповідач вказує, що на момент укладення договору та на даний час нерухоме майно не є збудованим, зареєстрованим та введеним в експлуатацію, що, на думку відповідача, виключає можливість укладення договору найму нежитлового приміщення. Зазначає, що відповідно до п.1.1.3 договору майно перебуває в стані незавершеного будівництва, ступінь його готовності 79%, відтак вважає, що предмет договору відсутній. Таким чином, відповідач стверджує, що на момент укладення договору були порушені вимоги частин 1 та 3 ст. 203 та ст. 761 ЦК України, що є підставою для визнання договору недійсним.

Щодо вимоги позивача про виселення відповідача з спірного приміщення, відповідач вважає, що ця вимога не підлягає до задоволення, оскільки позивач не є власником спірного майна і його право не порушене.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 29.07.2016 у справі №909/457/16 (суддя Гриняк Б.П.) у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено. Визнано недійсним договір №18/08-13 від 29.08.2016, укладений ТОВ «Дубко» та ТОВ В«Інвестиційно-промислова компанія В«Прінком-ГрупВ» . Присуджено до стягнення з ТОВ «ІПК «Прінком-Груп» на користь ТОВ «Дубко» 1 450,00грнсудового збору.

Рішення суду мотивоване ст. ст. 6, 179, 182, 203, 207, 215, 227, 231, 316, 317, 319, 321, 331, 334, 387, 626, 627, 628, 761, 1212 ЦК України, ст.ст. 136, 144, 179 ГК України, висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 30.01.2013 у справі №6-168цс12, постановою пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №461 від 13.04.2011.

При прийнятті рішення суд першої інстанції виходив з того, що факт набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва пов'язується із такими обставинами як завершення будівництва та прийняття нерухомого майна до експлуатації. Звертаючись з позовом, ТОВ «ІПК «Прінком-Груп» надало суду витяг про реєстрацію права власності від 25.06.2010 на незавершене будівництво, відповідно до якого товариству належить 9/10 частки в незавершеному будівництві. Доказів завершення будівництва, реєстрації декларації, прийняття в експлуатацію та державної реєстрації права власності на новостворену річ суду не надано. Посилаючись на п.1.1.1 договору, яким визначено, що предметом договору оренди є деревообробний цех, ступінь готовності якого становить 79%, суд дійшов висновку, що позивач передав в строкове платне користування майно, яке мало бути створене тільки в майбутньому та на час укладення договору не є створеним і не належить орендодавцю, тобто без достатньої правової підстави. Відтак, на думку суду, під час укладення договору позивачем не було дотримано вимог ст. 203 215 ЦК України, у позивача був відсутній необхідний обсяг дієздатності щодо вчинення спірного правочину. Також суд вказав на порушення вимог частин 1 та 3 ст. 203 та ст. 761 ЦК України, що є підставою для визнання договору недійсним.

Щодо вимоги позивача про виселення відповідача з спірного приміщення, суд, з посиланням на ст. 387 ЦК України, зазначив, що підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, зокрема, право власності на витребовуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін. Позивачем заявлено вимогу про виселення відповідача з нежитлового приміщення - деревообробного цеху, тобто майна, яке ще не створене, тому його право не підлягає захисту шляхом виселення відповідача із спірного приміщення.

ТОВ «ІПК «Прінком-Груп» не погодилося з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, вказує на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким позов ТОВ «ІПК «Прінком-Груп» задоволити, а у задоволенні зустрічного позову ТОВ «Дубко» відмовити.

Апелянт посилається на ч.3 ст. 207 ГК України та зазначає, що фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним і припинятися лише на майбутнє. Однак, договір є розірваним з 16.05.2016 - з моменту надіслання позивачем повідомлення про відмову від договору, а відповідач звернувся із зустрічним позовом про визнання недійсним договору оренди тільки 17.06.2016, тому немає підстав для визнання цього договору недійсним на майбутнє. Така правова позиція Верховного Суду України викладена у постановах від 01.07.2015у справі № 910/24029/13 та від 23.12.2015 у справі № 918/144/15.

Позивач вказує, що згідно з витягом про реєстрацію права власності від 25.06.2010 за ним зареєстроване право власності на незавершене будівництво - приміщення деревообробного цеху і в силу ч. 3 ст. 331 ЦК України щодо такого майна можуть бути укладені договори .

Вважає, що суд помилково застосував до спірних правовідносин норми ст. 136 ГК України(право господарського відання), ст.227 ЦК України (визнання недійсними вчинених юридичною особою правочинів без відповідного дозволу), ст.387 ЦК України(витребування майна від особи, яка незаконним ним володіє), ст. 1212 ЦК України(повернення безпідставно набутого майна). Скаржник посилається на ст. 785 ЦК України та зазначає, що судом встановлено та не заперечується відповідачем, що ТОВ «Дубко» з 29.08.2013 фактично здійснює користування орендованим приміщенням, однак з травня 2015 не сплачує орендної плати та не має наміру повертати орендоване приміщення, хоча договір оренди припинив свою дію.

В судовому засіданні 06.09.2016 представник позивача підтримав доводи і вимоги, викладені в апеляційній скарзі.

Відповідач не забезпечив явку свого представника в судове засідання, подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням у відпустці його представника.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про його відхилення з огляду на наступне.

Згідно з п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» від 26.12.2011 N 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При призначенні апеляційної скарги до розгляду апеляційний суд не витребував жодних матеріалів чи доказів у сторін та не визнавав обов'язковою явку представників сторін в судове засідання. Нез'явлення в судове засідання представника відповідача не унеможливлює розгляду справи. Слід також зазначити, що клопотання відповідача не підтверджене жодними доказами.

Крім того, чинне законодавство не обмежує представництво інтересів сторони у суді певним колом осіб, тому при неможливості явки в судове засідання конкретного представника, сторона не позбавлена права на представлення її інтересів в суді іншим представником.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

29.08.2013 ТОВ В« ІПК В« Прінком-ГрупВ» ( орендодавець) та ТОВ В« ДубкоВ» (орендар) уклали договір оренди майна №18/08-13, відповідно до п.1.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення - деревообробний цех, розташований за адресою : Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Макуха І., ( вул. Порайка) , буд 41 В«аВ» , загальною площею 966 кв.м., балансовою вартістю 1 013 921,00грн ( без ПДВ). Стан майна, що орендується, на момент передачі в оренду - незавершене будівництво, ступінь готовності 79% .

Згідно з п.2.1 договору орендна плата за користування об'єктом оренди встановлена у розмірі 10грн за 1 кв. м площі на місяць( з ПДВ), загальний розмір становить 9660грн( з ПДВ).

Орендна плата сплачується орендарем, починаючи з листопада 2013 року, на розрахунковий рахунок орендодавця, вказаний в договорі, до 5 числа поточного місяця (п. 2.3.1).

Пунктами 3.1 та 3.2 встановлено, що майно повинно бути передане орендодавцем та прийняте орендарем протягом 3 (трьох) днів, з моменту підписання договору сторонами. Передавання майна в оренду здійснюється на підставі акту приймання-передачі, де має бути зазначений стан об'єкта оренди.

У разі припинення цього договору об'єкт оренди повертається орендарем орендодавцю. Об'єкт оренди вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі (п. 3.5 договору).

Відповідно до п.4.1 договір укладено строком на 35 місяців - з 29.08.2013 по 29.07.2016. Термін дії договору автоматично пролонговується на той самий строк, якщо жодна з сторін не висловила бажання його розірвати.

Пунктом 7.3 договору передбачено право орендодавця відмовитись від договору оренди і вимагати повернення предмету договору, якщо орендар не сплачує орендну плату в сумі двох місячних плат за найм. В такому випадку договір є розірваним з моменту повідомлення орендаря про відмову від договору без виплати компенсації за невідокремлені поліпшення предмету договору.

По акту приймання-передачі від 29.08.2013, підписаному двома сторонами та скріпленому їх печатками, орендодавець передав, а орендар прийняв у найм нежитлове приміщення, розташоване за адресою : м. Івано-Франківськ, вул. Макуха І, буд 41 В«аВ» , загальною площею 966 кв.м.

Згідно з п. 3 акту об'єкт, який передається, знаходиться у належному для використання стані.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №26527493 від 15.06.2010 (а.с. 30) право власності на незавершене будівництво - деревообробний цех готовністю 79%, який розташований за адресою м. Івано-Франківськ, вул. Макуха І. (вул. Порайка), 41а, було зареєстроване за ОСОБА_3 (частка 10/100) та ТОВ «ІПК «Прінком-Груп» (частка 90/100) (а.с. 30).

В подальшому на підставі свідоцтва про право на спадщину від 19.06.2012 право власності на частку 10/100 незавершеного будівництва - деревообробного цеху було перерєстроване на ОСОБА_4, що підтверджено витягом про державну реєстрацію прав від 13.09.2012 № 35487587 ( а.с. 29).

Вказані дані підтверджуються також Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №64076065 від 22.07.2016 (а.с. 99).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, відповідач сплачував орендну плату за договором №18/08-13 по квітень 2015року , а з травня 2015 року орендних платежів не сплачував. Позивач надіслав йому лист (вих. №4 від 24.06.2015), в якому вказав на необхідність виконання зобов'язань щодо сплати орендної плати та попередив, що у разі їх невиконання змушений буде керуватися положеннями п. 7.3 договору №18/08-13. Проте відповідач орендної плати не сплатив, у зв'язку з чим позивач надіслав відповідачу повідомленням вих. №16-05/16 від 16.05.2016 про відмову від договору оренди на підставі п. 7.3 договору, вимагав повернути до 26.05.2016 орендоване майно та сплатити заборгованість з орендної плати в сумі125 580,00 грн ( а.с. 17).

У відповідь на повідомлення позивача відповідач надіслав лист від 19.05.2016, в якому, посилаючись на ст.203, 215, 220 ЦК України, вказував на нікчемність договору оренди, оскільки договір нотаріально не посвідчений, також вказував на те, що приміщення не є збудованим, що позивач не є власником майна, та повідомив про відмову виконувати вимоги позивача ( а.с. 11).

Дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.

Згідно з ч.1 ст. 759 ЦК України, ч.1 ст. 283 ГК України за договором оренди орендодавець передає орендареві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст. 762 ЦК України , ст. 286 ГК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що на підставі договору оренди №18/08-13 від 29.08.2013 позивач передав відповідачу в оренду по акту від 29.08.2013 нежитлове приміщення - деревообробний цех, розташований за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Макуха І. ( вул. Порайка) , буд 41 В«аВ» , загальною площею 966 кв.м, ступінь готовності якого 79% .

За умовами договору відповідач мав сплачувати щомісячно до 5 числа поточного місяця орендну плату у розмірі 9 660,00грн ( з ПДВ). Відповідач сплачував орендну плату по квітень 2015року , а з травня 2015 року орендних платежів не здійснював.

Статтею 782 ЦК України встановлено право наймодавця відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Право орендодавця відмовитись від договору оренди і вимагати повернення орендованого майна передбачено також п.7.3 договору оренди №18/08-13 при несплаті орендарем орендної плати за 2 місяці оренди. В такому випадку договір є розірваним з моменту повідомлення орендаря про відмову від договору .

У зв'язку з несплатою відповідачем орендної плати з травня 2015 року по травень 2016 року позивач надіслав йому повідомленням вих. №16-05/16 від 16.05.2016 про відмову від договору оренди на підставі п. 7.3 договору та вимагав повернути до 26.05.2016 орендоване майно і сплатити заборгованість з орендної плати в сумі125 580,00 грн.

Отже, в силу ст. 782 ЦК України та п.7.3 договору договір оренди №18/08-13 є розірваним з моменту одержання відповідачем повідомлення позивача про відмову від договору. З матеріалів справи вбачається, що станом на 19.05.2016 відповідач отримав повідомлення позивача про відмову від договору, оскільки надіслав відповідь(лист від 19.05.2016) на повідомлення позивача.

Відтак згідно із ч.1 ст. 785 ЦК України та пунктів 3.5 та5.6 договору відповідач зобов'язаний був повернути майно позивачу. Крім того, за період з травня 2015 року по травень 2016 року відповідач не сплатив орендної плати, його заборгованість за цей період становить 125580 грн. Відповідач майна не повернув, заборгованості не сплатив.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати орендної плати, позивачем заявлені до стягнення на підставі ч.2 ст.625 ЦК України інфляційні втрати в сумі 7 689, 12грн, нараховані з травня 2015 по квітень 2016 року, та 3% річних в сумі 3 994, 48грн за період з 05.05.2015 по 26.05.2016.

При перевірці розрахунків інфляційних втрат та 3 % річних , апеляційним судом встановлено, що інфляційні втрати та 3% річних нараховані позивачем невірно, оскільки нарахування інфляційних втрат проведено, виходячи із орендної плати за місяць 9 960,00грн, в той час як договором встановлена орендна плата у розмірі 9 660,00грн( з ПДВ) за місяць, а 3% річних нараховані за період з 05.05.2015 по 26.05.2016 від загальної суми боргу 125 580,00грн, в той час як станом на 05.05.2015 сума боргу становила 9660,00грн( заборгованість за травень 2015 - місячний розмір орендної плати), станом на 05.06.2015 - 19 320,00грн( заборгованість за травень і червень 2015року), станом на 05.07.2015 - 28 980, 00грн ( заборгованість за травень, червень і липень 2015року) і т. д. Заборгованість в сумі 125 580,00грн виникла лише станом на 05.05.2016.

З урахуванням місячного розміру орендної плати 9 660,00грн( з ПДВ) та періоду прострочення її сплати, інфляційні втрати за період з травня 2015 по квітень 2016 року становлять 7 457,52грн, а 3% річних за період з 05.05.2015 по 26.05.2016 становлять 2 105,30грн.

Таким чином, апеляційний суд частково погоджується з доводами скаржника та вважає, що вимоги позивача за первісним позовом про виселення відповідача із займаних приміщень та про стягнення 125 580,00грн основного боргу підлягають до задоволення повністю, а в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних - частково в сумі 9 562,82грн.

Водночас, апеляційний суд не погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення зустрічного позову та визнання недійсним договору оренди з огляду на наступне.

В зустрічному позові про визнання недійсним договору оренди, який задоволений судом першої інстанції, відповідач посилався на те, що передане йому в оренду майно не є власністю орендодавця, не перебуває в його оперативному чи в господарському управлінні, що на момент укладення договору та на даний час нерухоме майно не є збудованим, зареєстрованим та введеним в експлуатацію, ступінь його готовності 79%, відтак, на думку відповідача, предмет договору відсутній, що виключає можливість укладення договору найму нежитлового приміщення. Таким чином, відповідач стверджував, що на момент укладення договору були порушені вимоги частин 1 та 3 ст. 203 та ст. 761 ЦК України, що є підставою для визнання договору недійсним.

За приписами частини 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам ( ч.1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності( ч.2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі( ч.3).

Відповідно до ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Матеріалами справи підтверджено, що на момент укладення договору оренди за позивачем було зареєстроване право власності на незавершене будівництво - деревообробний цех готовністю 79%, який розташований за адресою м. Івано-Франківськ, вул. Макуха І. (вул. Порайка), 41а, розмір його частки 90/100, право власності на частку 10/100 було зареєстроване за іншою особою.

Законом № 1952-ІV встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст. 2).

Згідно з частиною 3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

Отже, позивач як власник 90/100 нерухомого майна -незавершеного будівництва деревообробного цеху готовністю 79% вправі був укласти щодо цього майна договір оренди.

У витязі про реєстрацію права власності на нерухоме майно №26527493 від 15.06.2010 не вказана загальна площа незавершеного будівництва - деревообробного цеху готовністю 79%, який розташований за адресою м. Івано-Франківськ, вул. Макуха І. (вул. Порайка), 41а, проте вказана загальна його вартість - 1 013 921,00грн. Така ж вартість орендованого майна вказана в договорі оренди, що дає підстави для висновку, що в оренду було передано все незавершене будівництво -100/100 частин.

З огляду на те, що позивач є власником 90/100 незавершеного будівництва, а 10/100 належить іншій особі, то в частині передачі в оренду 10/100 незавершеного будівництва воно передане позивачем в оренду неправомірно, оскільки позивач не є власником цієї частки.

Згідно з частиною1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Способами захисту прав при цьому є двостороння реституція або, у разі її неможливості, - відшкодування вартості того, що одержано (частина 1), відшкодування заподіяних збитків та моральної шкоди (частина 2).

Разом із тим частиною 3 статті 207 ГК України, яка кореспондується із ст. 236 ЦК України, передбачено, що господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення. Якщо ж за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним з моменту його виникнення і припиняється на майбутнє, а не з моменту укладення.

Водночас, згідно з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 липня 2015 року у справі № 910/24029/13, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав неоднакового застосування Вищим господарським судом України положень статті 207 ГК України та статті 216 ЦК України при визнанні недійсним договору оренди нежитлового приміщення, фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення. Договір , який визнано судом недійсним, на час звернення сторін до суду був розірваний, тому визнавати цей договір недійсним на майбутнє немає підстав.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 23.12.2015 у справі № N 918/144/15, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав неоднакового застосування Вищим господарським судом України положень статті 207 ГК України та ст. 236 ЦК України. Крім того, Верховний Суд вказав, у справі, що розглядається, позовні вимоги прокурора зводяться до визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, який розірваний, тому визнання договору оренди недійсним є неможливим, оскільки предмет спору припинив існування. Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до ст. 111-28 ГПК висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 -16 цього Кодексу ( неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підвідомчості або підсудності справ), є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Враховуючи встановлені вище обставини справи, що на момент звернення сторін до суду та на момент прийняття судом оскаржуваного рішення договір оренди був розірваний шляхом відмови позивача від договору у зв'язку з несплатою відповідачем орендної плати, що підтверджено матеріалами справи та не заперечується сторонами, визнання договору оренди недійсним є неможливим, оскільки предмет спору припинив існування.

Отже, провадження у справі за зустрічним позовом про визнання недійсним договору оренди належить припинити на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Слід також зазначити, що у вступній частині рішення вказано про розгляд спору за зустрічним позовом про визнання недійсним договору оренди №18/08-13 від 29.08.2016. Згідно з резолютивною частиною рішення суд першої інстанції визнав недійсним договір оренди №18/08-13 від 29.08.2016, укладений ТОВ «Дубко» та ТОВ В«Інвестиційно-промислова компанія В«Прінком-ГрупВ» , в той час як оспорюваний відповідачем договір оренди був укладений 29.08 2013 , тобто, суд визнав недійсним договір, якого не існує.

В силу ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку, що при розгляді справи суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні первісного позову та про задоволення зустрічного.

Отже, рішення суду першої інстанції належить скасувати, прийняти нове, яким первісний позов задоволити частково, провадження за зустрічним позовом припинити.

Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір, сплачений позивачем при поданні первісного позову та при поданні апеляційної скарги в частині оскарження рішення суду про відмову у задоволенні первісного позову, покладається на сторони пропорційно до задоволених позовних та апеляційних вимог.

Щодо судового збору, сплаченого відповідачем при поданні зустрічного позову в сумі 1450грн, та сплаченого позивачем в сумі 1515,80грн при поданні апеляційної скарги на рішення суду в частині задоволення зустрічного позову, то у зв'язку з припиненням провадження за зустрічним позовом згідно з п.5 ч.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сума судового збору, сплачена в усіх інстанціях, підлягає поверненню за клопотанням особи, яка його сплатила.

На день вирішення спору апеляційним судом сторони не подали клопотань про повернення судового збору, тому апеляційний суд не здійснює його повернення, проте, сторони не позбавлені права звернутися з такими клопотаннями в подальшому.

Керуючись ст. ст. 43, 49, п.1-1 ч.1 ст. 80, ст. ст. 91, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задоволити частково.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.07.2016 у справі № 909/457/16 скасувати, прийняти нове , яким первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю В«Інвестиційно-промислова компанія В«Прінком-ГрупВ» задоволити частково.

Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю В«ДубкоВ» , ідент. код 32076898, місцезнаходження: 76014, м. Івано-Франківськ, вул.Л.Ребета,8-а, із займаного нежитлового приміщення - деревообробного цеху, ступінь готовності якого 79%, розташованого за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Макуха І.( вул. Порайка) буд. №41а, загальною площею 966 кв. м.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю В«ДубкоВ» , ідент. код 32076898, місцезнаходження: 76014, м. Івано-Франківськ, вул.Л.Ребета,8-а, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«Інвестиційно-промислова компанія В«Прінком-ГрупВ» , ідент. код 34844747, місцезнаходження: 76018, м. Івано-Франківськ, вул.Шевченка,3, поштова адреса: 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Чорновола, 7/311, - 125 580,00 грн основного боргу, 7 457,52грн інфляційних втрат, 2105,30грн - 3% річних та 3 405,04грн на відшкодування судового збору, сплаченого за подання позову.

У задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовити.

Провадження у справі за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю В«ДубкоВ»про визнання недійсним договору оренди №18/08-13 від 29.08.2013 припинити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю В«ДубкоВ» , ідент. код 32076898, місцезнаходження: 76014, м. Івано-Франківськ, вул.Л.Ребета,8-а, на користьТовариства з обмеженою відповідальністю В«Інвестиційно-промислова компанія В«Прінком-ГрупВ» , ідент. код 34844747, місцезнаходження: 76018, м. Івано-Франківськ, вул.Шевченка,3, поштова адреса: 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Чорновола, 7/311, - 3745,54грн на відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

3.Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

4.Справу повернути до місцевого господарського суду.

Постанова підписана 08.09.2016

Головуючий суддя М.І. Хабіб

Суддя О.В. Зварич

Суддя О.С. Скрипчук