Постанова

від 30.08.2016 по справі 817/1151/16

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 серпня 2016 р.Р і в н е 817/1151/16 17 год. 10хв.

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Шарапи В.М., за участю секретаря судового засідання Левченко Т.М., сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Бабенко Л.П.,

відповідача: представник Іванов Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Державної фінансової інспекції в Рівненській області доКомунального підприємства "Дубнокомуненергія" про стягнення коштів, В С Т А Н О В И В:

Державна фінансова інспекція в Рівненській області звернулась до суду з адміністративним позовом до Комунального підприємства "Дубнокомуненергія" про стягнення коштів у суми 102267,20 грн.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала. Пояснила суду на їх обґрунтування, що за наслідками ревізії відповідача виявлено невірне формування ним витрат, які включаються до обсягу заборгованості з різниці в тарифах, що відшкодовується за рахунок субвенцій з державного бюджету. Представник позивача вказала, що відповідач при обрахунку витрат на паливно-енергетичні ресурси застосував різні методи при визначенні фактично використаного газу і твердого палива, що призвело до зазначення у розрахунку заборгованості невірної суми витрат. Просить позов задовольнити повністю.

У судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечив. Пояснив суду на обґрунтування заперечень, що витрати паливно-енергетичних ресурсів відображалися в розрахунках обсягу заборгованості пропорційно до виду використаного палива, що обумовлено наявністю на балансі суб'єкта господарювання різних котелень. Представник відповідача наголошує, що чинним законодавством не передбачено єдиного підходу до обрахунку витрат паливно-енергетичних ресурсів, а позивачем не наведено норм на підтвердження виявлених порушень. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення сторін, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими доказами, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю.

Судом встановлено, що Державною фінансовою інспекцією у Рівненській області проведено планову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності, зокрема використання коштів субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та погоджувалися відповідними органами державної влади чи місцевого самоврядування в Комунальному підприємстві "Дубнокомуненергія" Дубенської міської ради за період з 01.01.2014 року по 31.07.2015 року, результати якої оформлено актом від 19.10.2015 року №140-16/8 (а.с. 12-26).

Під час ревізії виявлено, серед іншого, порушення вимог пункту 6 Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 року №30, яке полягало у завищенні обсягу заборгованості різниці в тарифах на теплову енергію, надану населенню, що призвело до зайвого відшкодування такої різниці за 2013 рік на суму 102267,20 грн.

За наслідками розгляду заперечень підконтрольної установи висновки акту в цій частині органом державного фінансового контролю залишено без змін (а.с. 7-11).

Державною фінансовою інспекцією у Рівненській області пред'явлено керівнику Комунального підприємства "Дубнокомуненергія" Дубенської міської ради вимогу від 30.11.2015 року №140-13/1156, якою зобов'язано усунути виявлені ревізією порушення до 29.01.2016 року. Проте, до закінчення вказаного строку порушення усунуті не були (а.с. 6).

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26.01.1993 року №2939-ХІІ, органу державного фінансового контролю надано право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Згідно з ч. 2 статті 15 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26.01.1993 року №2939-ХІІ, законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.

Пунктом 10 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26.01.1993 року №2939-ХІІ передбачено, що органу державного фінансового контролю надано право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Таким чином, відшкодування виявлених збитків, завданих державі, здійснюється у добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом і правильність обчислення їх розміру перевіряє суд, який розглядає такий позов.

Висновки аналогічного характеру наведені у постановах Верховного Суду України від 07.10.2014 року по справі №21-368а14, від 27.01.2015 року по справі №21-436а14, які в силу вимог статті 244-2 КАС України є обов'язковим для врахування судом.

Водночас, органу державного фінансового контролю надано повноваження здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти підконтрольній установі вимоги щодо їх усунення, які є обов'язковими до виконання виключно за умови їх законності.

Пунктом 24 статті 14 Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" від 16.01.2014 року №719-VII установлено, що у 2014 році кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з відповідними пунктами частини третьої статті 15, частини третьої статті 29 і частини третьої статті 30 Бюджетного кодексу України, спрямовуються на реалізацію програм та заходів, визначених частиною четвертою статті 30 Бюджетного кодексу України, а кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з відповідними пунктами статей 11, 12 і 13 цього Закону, спрямовуються відповідно на субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (за рахунок джерел, визначених пунктами 14, 15, 16 і 17 статті 11 та пунктом 5 статті 12 цього Закону).

Відповідно до п. 1 Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 року №30 (надалі - Порядок), субвенція надається з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (далі - заборгованість), у тому числі на компенсацію різниці в тарифах на виробництво теплової енергії для населення на теплогенеруючих установках (крім теплоелектроцентралей, теплоелектростанцій і атомних електростанцій) з використанням будь-яких видів палива та енергії, крім природного газу (далі - компенсація), за рахунок джерел, зазначених у пунктах 14-17 і 20 статті 11, пункті 5 статті 12 і пункті 10 статті 13 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", згідно з розподілом, наведеним у додатку 1.

Згідно з п. 5 Порядку, обсяг заборгованості визначається надавачами послуг на підставі таких підтвердних документів:

1)розрахунок фактичної собівартості виробництва, транспортування та постачання теплової енергії населенню, послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, що засвідчений підписом керівника або іншої уповноваженої особи надавача послуг, скріпленим печаткою;

2)копія рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про затвердження тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії населенню, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення;

3)звіт про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності підприємств, засвідчений підписом керівника або іншої уповноваженої особи надавача послуг, скріпленим печаткою, зокрема: з надання послуг з теплопостачання (за формою № 1С-теплопостачання); з надання послуг з водопостачання та водовідведення (за формою № 1С-водопостачання, водовідведення);

4)звіт про постачання теплової енергії (за формою № 1-теп), звітний кошторис витрат на виробництво теплової енергії (за формою № 23-енерго), довідка про корисний відпуск теплової енергії і розрахунки за неї (за формою № 32-енерго) або звіт про роботу водопроводу (за формою № 1-водопровід) та/або звіт про роботу каналізації (за формою № 1-каналізація);

5)звіт про виконання інвестиційної програми (за формою № 2-інвестиції);

6)довідка про повернення щомісяця основної суми кредиту та інших витрат, передбачених графіком повернення кредиту згідно з кредитним договором, кошти якого залучалися для виконання інвестиційних програм.

Пунктом 6 Порядку передбачено, що обсяг заборгованості визначається надавачами послуг як різниця між фактичними витратами на теплову енергію, що виробляється, транспортується та постачається населенню, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення і фактичними нарахуваннями згідно з тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, з урахуванням витрат, пов'язаних з провадженням інвестиційної діяльності, та відрахуванням проведених перерахунків за низькоякісні і надані не в повному обсязі послуги та трансфертів з державного та місцевих бюджетів, отриманих надавачами послуг для відшкодування різниці в тарифах, і фактично погашеної заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення за рахунок субвенції, отриманої за минулі роки. Обсяг фактичних витрат на послуги для населення з постачання теплової енергії, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення визначається відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 р. №869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" (Офіційний вісник України, 2011 р., № 62, ст. 2472).

Пунктом 6-1 Порядку визначено, що обсяг компенсації розраховується суб'єктами господарювання з урахуванням граничного рівня рентабельності, що не перевищує 21 відсотка, за такою формулою:

К = Vнас х (Т - Тнас),

де Vнас - обсяг теплової енергії, виробленої для потреб населення на теплогенеруючих установках з використанням будь-яких видів палива та енергії, крім природного газу, у звітному місяці;

Т - тариф на виробництво теплової енергії на теплогенеруючих установках (крім теплоелектроцентралей, теплоелектростанцій і атомних електростанцій) з використанням будь-яких видів палива та енергії, крім природного газу, встановлений НКРЕКП, на рівні 90 відсотків середньозваженого тарифу, визначеного відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 9 липня 2014 р. № 293 "Про стимулювання заміщення природного газу у сфері теплопостачання" (Офіційний вісник України, 2014 р., № 62, ст. 1710);

Тнас - тариф на виробництво теплової енергії для потреб населення на теплогенеруючих установках (крім теплоелектроцентралей, теплоелектростанцій і атомних електростанцій) з використанням будь-яких видів палива та енергії, крім природного газу.

У разі коли рівень рентабельності перевищує 21 відсоток, обсяг компенсації визначається суб'єктами господарювання за такою формулою:

К = (С х 1,21) - (Vнас х Тнас),

де С - собівартість теплової енергії, виробленої на теплогенеруючих установках з використанням будь-яких видів палива та енергії, крім природного газу, у звітному місяці.

Пунктом 7 Порядку закріплено, що розрахунок обсягу заборгованості складається за формою згідно з додатком 4, погоджується відповідним структурним підрозділом місцевого органу виконавчої влади або виконавчого органу ради та подається разом з документами, зазначеними у пункті 5 цих Порядку та умов, учасниками розрахунків територіальним комісіям з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу (далі - територіальні комісії), утвореним відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 р. № 190 (Офіційний вісник України, 2006 р., № 8, ст. 447), для прийняття рішення про узгодження обсягу заборгованості.

Як вбачається з матеріалів справи, Комунальним підприємством "Дубнокомуненергія" Дубенської міської ради подано розрахунок обсягу заборгованості за минулі періоди з різниці в тарифах на послуги теплопостачання, що надані населенню, у відповідності до якого різниця між фактичними витратами та фактичними нарахуваннями за 2012 рік складає 617704,51 грн., за 2013 рік - 2448404,00 грн., за 11 місяців 2014 року - 218330,00 грн. (а.с. 13, 95).

Вказаний розрахунок складено позивачем на основі розрахунків фактичної собівартості теплової енергії для населення, звітів про постачання теплоенергії за формою №1-теп та даних бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання.

Звітом про постачання теплоенергії за формою №1-теп за 2013 рік підтверджується, що обсяг відпущеної теплової енергії своїм споживачам становив 27807,5 Гкал (рядки 24, 25), в тому числі населенню - 16485,8 Гкал (рядок 26), що складає 59,29% від загального обсягу (а.с. 63-65, 102-104).

У свою чергу, відповідно до пункту 12 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" від 01.06.2011 року №869, формування тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії здійснюється ліцензіатами відповідно до річних планів її виробництва, транспортування та постачання, економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних та галузевих нормативів витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків, кошторисів, з урахуванням ставок податків і зборів, цін на матеріальні ресурси та послуги у планованому періоді.

Згідно з п. 18 даного Порядку, до складу планованої виробничої собівартості включаються прямі матеріальні витрати, зокрема, витрати на придбання палива (газу, мазуту, вугілля, торфу, інших видів технологічного палива) та електричної енергії для технологічних потреб, що визначаються виходячи з планованого обсягу виробництва теплової енергії згідно з пунктом 13 цього Порядку, норм питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів, установлених відповідно до міжгалузевих, галузевих та регіональних методик, інших нормативних документів з нормування витрат та втрат ресурсів, у яких враховуються основні особливості технологічних процесів конкретного виробництва, діючих цін (тарифів) на паливно-енергетичні ресурси.

Враховуючи наведені положення законодавства, розподіл витрат паливно-енергетичних ресурсів на виробництво теплової енергії, яка реалізовується споживачам, здійснюється двома методами, а саме, або із застосуванням усереднених показників, або пропорційно фактично реалізованих Гкал для відповідних споживачів.

Водночас, як встановлено під час ревізії та не заперечується відповідачем, за 2013 рік розподіл витрат паливно-енергетичних ресурсів здійснювався позивачем не за усередненим показником у цілому по підприємству (59,29%), а пропорційно фактично реалізованих Гкал для населення і інших споживачів, вироблених з газу, тобто 63,78%. При цьому, розподіл витрат твердого палива позивачем проведено, навпаки, за усередненим показником у цілому по підприємству - 59,28%, а не пропорційно фактично реалізованих Гкал для населення, вироблених з твердого палива, що становить 39,68% (а.с. 29-32, 63, 97-98, 111-115).

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка головний економіст Комунального підприємства "Дубнокомуненергія" Дубенської міської ради Божко С.М. надав показання, у відповідності до яких такий розподіл витрат зумовлений наявністю на балансі суб'єкта господарювання котелень, які працюють на різних видах палива.

Проте, вищезазначений розподіл відповідачем витрат паливно-енергетичних ресурсів не відповідає фактично використаному їх обсягу. Зокрема, Комунальним підприємством "Дубнокомуненергія" Дубенської міської ради за 2013 рік використано твердого палива для виробництва теплової енергії на суму 254153,91 грн., в той час, як до розрахунку обсягу заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, надану населенню, за 2013 рік включено вартість твердого палива на суму 377076,56 грн. Вказаний невірний розподіл витрат на паливно-енергетичні ресурси призвів до їх завищення за 2013 рік на 122922,65 грн., що мало наслідком зайве включення до розрахунків обсягу заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, надану населенню, за 2013 рік витрат у сумі 102267,20 грн., як відображено у розрахунку органу фінансового контролю (а.с. 110).

За наведених обставин, позовні вимоги є обґрунтованими належними і допустимими доказами та підлягають до задоволення повністю.

За приписами статті 94 КАС України, судові витрати сторонам не присуджуються.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Комунального підприємства "Дубнокомуненергія" на рахунок Головного управління Державної казначейської служби України в Рівненській області (рахунок №31111090700002, МФО 833017, отримувач УК у м. Рівне, код класифікації надходжень до державного бюджету 21080500 "Інші доходи", ЄДРПОУ 38012714) кошти у розмірі 102267 (сто дві тисячі двісті шістдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Шарапа В.М.