cpg1251
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" серпня 2016 р. Справа№ 910/22659/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Федорчука Р.В.
суддів: Михальської Ю.Б.
Майданевича А.Г.
при секретарі судового засідання Квятківській Н.А.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Дем'янюк В.П. (довіреність від 15.09.2015 № б/н);
розглядає апеляційну скаргу державного підприємства "Дослідне виробництво інституту хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України"
на рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2016
у справі № 910/22659/15 (суддя Ковтун С.А.)
за позовом Інституту хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України
про стягнення 379 658,79 грн., -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 14.04.2016 у справі № 910/22659/15 позовні вимоги задоволено повністю, вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 379658,79 грн. боргу, 7593,18 грн. судового збору.
Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2016 у справі № 910/22659/15 частково, та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 246 253,70 грн.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції є безпідставним та необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права. Так апелянт, посилаючись на те, що у відповідності до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, Закону України № 4834-VI від 24.05.2012 «Про внесення змін до податкового кодексу України щодо удосконалення деяких податкових норм», зазначає, що платежі за договором не оподатковуються податком на додану вартість. Скаржник звертає увагу на те, що довідка, надана позивачем щодо відсутності інших господарських відносин між сторонами крім відносин за договором № ДВ-01 про компенсацію податку на земельну ділянку від 22.12.2009, містить, на думку відповідача, неправдиву інформацію, що підтверджується рядом господарських договорів, наданих відповідачем, а акти прийому-передачі послуг містять помилки в розмірі земельної ділянки, яка перебуває в користуванні відповідача, у зв'язку з чим розрахунки позивача є невірними. Також, апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні клопотання про припинення провадження у справі в частині стягнення заборгованості у період з 20.11.2010 по 01.05.2011.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 у справі № 910/22659/15 апеляційну скаргу державного підприємства "Дослідне виробництво інституту хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України" прийнято до провадження колегією суддів та призначено її до розгляду в судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.
У судовому засіданні 01.08.2016 представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити. Позивача у судове засідання 01.08.2016 не з'явився, повноважного представника не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.
Позивач відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст. 96 Господарського процесуального кодексу України, суду не надав, проте відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду, а тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Дослідивши докази, що є у справі, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 22.12.2009 між Інститутом хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України (далі - Інститут) та державним підприємством "Дослідне виробництво інституту хімії високомолекулярних сполук" (далі - Дослідне виробництво) уклали договір № ДВ-01 про компенсацію податку за земельну ділянку (далі - Договір), із строком дії до 31.12.2014, відповідно до умов якого Дослідне виробництво перераховує компенсацію податку на землю, на якій розміщені будівлі та споруди Дослідного виробництва, Інституту до 20 числа поточного місяця (п. 1.1 Договору).
Згідно з п. 1.4 Договору розрахунок компенсації податку за землю за базовий місяць є додатком № 2 до Договору, згідно якого площа будівель і споруд Дослідного виробництва складає 4565,00 кв.м., коефіцієнт (співвідношення) загальної площі будівель і споруд на 1 кв.м. земельної ділянки становить 2,3785, площа земельної ділянки, за яку Дослідницькому виробництву потрібно платити компенсацію податку на землю, складає 10857,85 кв.м. (4565,00х2,3785); загальна площа будівель і споруд, яка здається в оренду Дослідним виробництвом - 720,96 кв.м., площа земельної ділянки за яку платять компенсацію податку на землю орендарі Дослідного виробництва складає 1714,80 кв.м. (720,96х2,3785); компенсація податку за землю, на якій розташовані будівлі і споруди Дослідного виробництва, за грудень 2009 року становить 7749,99 грн. (2177,40 (орендарі)+5572,59 (Дослідне виробництво).
Також сторони погодили Додатковою угодою від 29.07.2010 змінити слово "компенсація" на слово "відшкодування" у відповідних відмінках.
Пунктом 3.1. Договору визначено, що договір вступає в дію з 01.01.2010 після підписання його сторонами та діє до 31.12.2014 включно.
Листами: № 193/02 від 11.01.2011 (474,30 кв.м.), № 193/59 від 21.07.2011 (1265,13 кв.м.), № 193/74 від 04.11.2011 (1053,03 кв.м.), № 193/10 від 06.02.2012 (1023,03 кв.м.), 193/45 від 31.10.2012 (1136,76 кв.м.), в період з квітня 2013 по грудень 2013 року 1193,56 кв.м, № 193/38 від 10.12.2013 (1360,14 кв.м.), № 193/09 від 07.01.2014 (1360,14 кв.м.), № 193/42 від 30.10.2014 (1080,46 кв.м.) Дослідне виробництво повідомляло Інститут про зміну загальної площі будівель і споруд, яка здається в оренду відповідачем.
Визначення суми відшкодування здійснюється за формулою, вказаною у додатку № 2 до Договору, із застосування відповідних величин площі земельної ділянки, за яку відшкодовується податок на землю, вирахуваних з урахуванням фактичного розміру площ, наданих у оренду. Крім того, у вказаному додатку передбачено різні ставки для відшкодування податку на землю для Дослідного виробництва (1,2 грн.) та для орендарів Дослідного виробництва (2,5 грн.) та зазначено, що зміни і доповнення до цього розрахунку вносяться, при потребі, в залежності від наявності орендарів та змін законодавства, а тому зміна розміру площ приміщень, що надавались Дослідним виробництвом в оренду, є підставою для зміни суми відшкодування податку на землю для Дослідного виробництва та його орендарів.
Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача у зв'язку з неналежним виконанням ним свого зобов'язання за Договором № ДВ-01 від 22.12.2009 (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) за період з вересня 2010 року по грудень 2014 у загальному розмірі 379 658,79 грн.
Згідно ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 796 ЦК України одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму.
Виходячи зі змісту ст. 797 ЦК України, плата, яка справляється з наймача будинку або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається із плати за користування нею та плати за користування земельною ділянкою.
На момент укладення спірного Договору правовідносини щодо визначення розміру та порядку плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку регулювались Законами України "Про плату за землю" та "Про систему оподаткування".
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 2 Закону України "Про плату за землю" (чинного, на момент укладення спірного Договору) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.
Згідно ст. 19 Закону України "Про плату за землю" (чинного, на момент укладення спірного Договору) розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності).
Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За період з серпня 2012 року по грудень 2014 року включно вартість відшкодування податку за землю (з урахуванням податку на додатну вартість) складає 295504,49 грн., які відповідачем не сплачені. Дані обставини не є спірними, сторонами визнаються, а тому, в силу ч. 1 ст. 35 ГПК України, не підлягають доказуванню.
За період з вересня 2010 року по лютий 2011 року та з травня 2011 року по липень 2012 року вартість відшкодування податку за землю (з урахуванням податку на додатну вартість) складає 203174,6 грн..
Зокрема, з вересня 2010 року по грудень 2010 року площа будівель та споруд, які Дослідним виробництвом здавались в оренду, відповідала тим даним, що зазначені у додатку № 2 до Договору, а тому сума відшкодування у вказаний період складає 7749,98 грн. (без ПДВ) за місяць, а з ПДВ - 9299,97 грн., а за чотири місяці - 37199,88 грн. У січні 2011 року площа приміщень, що були передані відповідачем у оренду, змінилась, про що останній повідомив позивача листом № 193/02 від 11.01.2011. Відповідно до встановленого додатком № 2 до Договору порядку визначення суми відшкодування податку на землю, з січня 2011 року остання становить 8835,13 грн. (з урахуванням ПДВ) за місяць. Чергова зміна орендованих площ відбулась у липні 2011 року (лист відповідача від 21.07.2011 № 193/59). Отже, за січень, лютий, травень та червень 2011 року сума відшкодування становить 35340,52 грн. З липня 2011 року сума відшкодування, відповідно до встановленого додатком № 2 до Договору порядком визначення суми відшкодування податку на землю, становить 10325,5 грн. за місяць (з ПДВ). Зміна площ приміщень, які Дослідне виробництво надавало в оренду, відбулась у листопаді 2011 року, про що свідчить лист відповідача від 04.11.2011. З огляду на це сума відшкодування за період з липня 2011 року по жовтень 2011 року становить 41302 грн. З листопада 2011 року по липень 2012 року сума відшкодування податку на землю, становить 9925,8 грн. за місяць (з ПДВ), а всього за цей період - 89332,2 грн..
Отже, за період з вересня 2010 року по лютий 2011 року та з травня 2011 року по грудень 2014 року вартість відшкодування податку за землю (з урахуванням податку на додатну вартість) складає 498679,09 грн.
Відповідно до наданих позивачем платіжних документів, ним сплачено податок на землю у спірний період.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, що передбачено ст. 525 Цивільного кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Таким чином, позивачем доведено належними засобами доказування існування у відповідача боргу у розмірі 379658,79 грн. з урахуванням часткової сплати відповідачем суми заборгованості.
При цьому, доводи відповідача про те, що платежі за договором не оподатковуються податком на додану вартість в силу абз.6 п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України спростовуються наступним.
Статтею 188 Податкового кодексу України врегульовано порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг.
Відповідно до абзацу 6 пункту 188.1 даної статті до бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.
Колегія суддів апеляційної інстанції за наявності визначених законом підстав погоджується з висновком господарського суду міста Києва стосовно того, що платежі за Договором не є відшкодуванням витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії, а тому включають до бази оподаткування податок на додану вартість. Податок на землю не є витратами на утримання землі.
Також в обгрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на наявність, на його думку, в актах прийому-передачі послуг помилок щодо розміру земельної ділянки, що перебуває у користуванні відповідача, що вплинуло на правильність розрахунків. Зазначене не приймається до уваги апеляційним господарським судом, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження існування помилок. Крім того, колегія враховує, що періодично відбувалась зміна площі орендованого майна, що підтверджується відповідними листами, та було враховано у розрахунках позивачем.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що факт порушення відповідачем зобов'язання на суму 379658,79 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.
Вирішуючи клопотання відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за період з вересня 2010 року по серпень 2012 року господарський суд міста Києва виходив з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
При цьому правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останньої є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.
У матеріалах справи наявний підписаний сторонами акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.06.2013, згідно з яким сальдо на 01.06.2013 становить 339106,20 грн. на користь Інституту.
При цьому, з метою з'ясування обставин складання даного акту судом першої інстанції було витребувано у відповідача пояснення щодо господарських операцій, в рамках яких він був складений з наданням відповідних доказів. Жодних доказів відповідачем суду не було надано. Проте, позивачем надано довідку, у якій останній зазначає, що крім господарських відносин, які склалися між сторонами на підставі договору № ДВ-01 від 22.12.2009, відсутні інші договірні відносини та заборгованість, і дані, наведені у акті, стосуються саме взаємовідносин за Договором.
Відповідач в спростування наведених у вказаній довідці обставин надав до суду першої інстанції ряд договорів, а саме: договір про спільне використання технологічних електричних мереж основного споживача № ДВ-2-2005 від 29.07.2005, договір № 07-ВР від 11.11.2010, договір № 3 (дата підписання невідома), договір № 17-12-4 від 15.12.2010, договір № 6-1-ІП-10 від 01.08.2010, договір купівлі-продажу № 11112 від 15.11.2012, з приводу чого колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що частина з вказаних договорів є оплатними, проте позивач здійснює плату відповідачеві, а не навпаки, строк деяких договорів закінчився до настання спірного періоду, не зазначено, що оплата за договорами повинна бути здійснена саме позивачу, а тому зазначеної в довідці позивачем інформації вони не спростовують.
Таким чином, у довідці позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем інших господарських відносин, крім як за договором № ДВ-01 від 22.12.2009, не існує, як і не існує заборгованості, крім як за вказаним договором. Враховуюче викладене, колегія суддів приходить до висновку, що інформація зазначена в довідці станом на час звернення до суду з даним позовом. Надані відповідачем договори зазначеного не спростовують, доказів протилежного відповідачем не надано. Тому господарський суд міста Києва прийшов до вірного висновку, з яким погоджується і Київський апеляційний господарський суд стосовно того, що відповідач наведені позивачем обставини не спростував, а отже, суд, за правилами оцінки доказів (ст. 43 ГПК України), оцінює акт від 01.06.2013 як документ, що складений сторонами саме в рамках здійснення правовідносин за Договором, тобто це є документ, який засвідчує визнання відповідачем станом на 01.06.2013 боргу перед позивачем за Договором у розмірі 339106,2 грн. Даний акт підлягає оцінці судом на загальних підставах. З огляду на викладене, підписання відповідачем акту звірки взаєморозрахунків та часткову сплату відповідачем боргу свідчить про переривання перебігу позовної давності. Отже, станом на дату подачі позову до суду (31.08.2015) позовна давність за даними боргом, яка становить три роки (ст. 257 ЦК України), не сплила.
Враховуючи вищевикладене та приписи ст. 526, ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, господарський суд міста Києва за наявності визначених законом підстав прийшов до вірного висновку, з яких погоджується і суд апеляційної інстанції, щодо обгрунтованості позову та його задоволення.
Стосовно відмови в задоволенні клопотання про припинення провадження у справі у зв'язку з наявністю рішення у справі № 910/5851/14, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з господарським судом міста Києва, що підставою для прийняття вказаного рішення є недоведеність існування боргу, проте обґрунтовуючи позов у даній справі № 910/22659/15 позивач посилається на інші фактичні обставини, які є підставою позову, що, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Крім того, при здійсненні розрахунку позивачем враховано рішення № 910/5851/14, яким частково задоволено вимоги позивача.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Отже, враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2016 у справі № 910/22659/15 відповідає обставинам справи, є законним та обґрунтованим, а тому не підлягає скасуванню. У зв'язку з цим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Судовою колегією встановлено відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.
У той же час, доводи скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, що не впливає на результат розгляду справи.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу державного підприємства "Дослідне виробництво інституту хімії високомолекулярних сполук Національної академії наук України" на рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2016 у справі № 910/22659/15 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2016 у справі № 910/22659/15 залишити без змін.
3. Справу № 910/22659/15 повернути до господарського суду міста Києва.
4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.
5. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Р.В. Федорчук
Судді Ю.Б. Михальська
А.Г. Майданевич
Суд | Київський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 01.08.2016 |
Оприлюднено | 15.09.2016 |
Номер документу | 61224004 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Київський апеляційний господарський суд
Федорчук Р.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні