Рішення

від 05.09.2016 по справі 910/12560/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.2016Справа №910/12560/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Київгаз" до Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивачаТовариство з обмеженою відповідальністю "Інтер Енерго Трейд" про стягнення 32928,20 грн.

Суддя Грєхова О. А.

Представники сторін:

від позивача: Ступак Т.О. - представник за довіреністю;

від відповідача: Павлюк С.О. - представник за довіреністю;

від третьої особи: не з'явилися.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Київгаз" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" про стягнення 88976,56 грн. заборгованості, з якої: 58695,08 грн. - основний борг; 19654,86 грн. - пеня; 4108,66 грн. - штраф; 1352,79 грн. - 3% річних та 5165,17 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору на розподіл природного газу №34510/07/15/15/01-П від 20.07.2015 в частині своєчасної та повної сплати за послуги з транспортування газу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2016 порушено провадження у справі №910/12560/16; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер Енерго Трейд"; розгляд справи призначено на 25.07.2016.

22.07.2016 позивач через відділ діловодства суду подав документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2016 відкладено розгляд справи до 05.09.2016.

01.08.2016 позивач через відділ діловодства суду подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача 32928,20 грн. заборгованості, з якої: 22084,49 грн. пені, 4108,66 грн. штрафу, 1569,88 грн. 3% річних та 5165,17 грн. інфляційних втрат.

05.09.2016 відповідач через відділ діловодства суду подав: документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі; клопотання про заміну відповідача правонаступником - Публічним акціонерним товариством «Укрзалізниця» в особі філії "Дарницький вагоноремонтний завод".

Крім того, відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечив та просив зокрема при стягненні пені зменшити її розмір на суму, нараховану за період прострочення з 18.08.2015 по 31.11.2015.

Розглянувши в судовому засіданні 05.09.2016 клопотання про заміну відповідача Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" правонаступником - Публічним акціонерним товариством «Укрзалізниця» в особі філії "Дарницький вагоноремонтний завод", суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 25 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч. 4 ст. 91 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" передбачено, що у разі злиття юридичних осіб здійснюється державна реєстрація новоутвореної юридичної особи та державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття. Припинення вважається завершеним з дати державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.

Втім, відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державне підприємство "Дарницький вагоноремонтний завод" не є припиненим, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання про заміну відповідача правонаступником.

Також, дослідивши в судовому засіданні 05.09.2016 подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд приймає її до розгляду, з огляду на наступне.

Частина 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Як роз'яснено в абз. 1 п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи те, що вищезазначені дії позивача не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд приймає заяву про зменшення розміру позовних вимог до розгляду.

Отже, новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 32928,20 грн. заборгованості, з якої: 22084,49 грн. - пеня, 4108,66 грн. - штраф, 1569,88 грн. - 3% річних та 5165,17 грн. - інфляційні втрати.

В судовому засіданні 05.09.2016 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в засіданні суду проти позову заперечив.

Третя особа в судове засідання свого представника не направила, про причини неявки суду не повідомила, хоча про час та місце розгляду справи повідомлена своєчасно та належним чином.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу без її участі.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Згідно зі ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 05.09.2016 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

20.07.2015 між Публічним акціонерним товариством «Київгаз» (газорозподільне підприємство), Державним підприємством "Дарницький вагоноремонтний завод" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер Енерго Трейд" (постачальник) було укладено Договір на розподіл природного газу №34510/07/15/15/01-П, відповідно до умов якого газорозподільне підприємство зобов'язується надати замовнику послугу з транспортування природного газу газорозподільними мережами (далі - ГРМ) до межі балансової належності об'єктів замовника (далі - пункт призначення) відповідно до актів розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін, а замовник зобов'язується сплатити газорозподільному підприємству вартість послуги з транспортування природного газу ГРМ у розмірі, строки та порядку, передбаченому умовами цього договору (п. 1.1., 1.2. договору).

За умовами пункту 2.1. договору договірні обсяги транспортування природного газу ГРМ замовника визначаються в Додатку №2 до договору.

Відповідно до п. 2.9. договору акти наданих послуг є підставою для остаточних розрахунків замовника з газорозподільним підприємством.

Як передбачено в пунктах 4.1., 4.2. договору розрахунки за послуги з транспортування природного газу ГРМ здійснюються за тарифом на транспортування природного газу розподільними трубопроводами за 1000 куб.м. (далі - тариф), встановленими для газорозподільного підприємства Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики. Тариф на транспортування природного газу розподільними трубопроводами становить 183,60 грн. з ПДВ за 1000 куб.м. природного газу.

Пунктом 4.6. договору сторони погодили, що оплата вартості послуг з транспортування природного газу ГРМ здійснюється замовником на умовах попередньої оплати виключно грошовими коштами в такому порядку:

- авансовий платіж замовник здійснює до 25 числа місяця, що передує місяцю транспортування газу у розмірі 100% вартості послуг, передбачених договором на місяць транспортування газу;

- остаточний розрахунок протягом п'яти календарних днів наступного місяця після надання послуг, виходячи з вартості фактично отриманих, але не сплачених газорозподільному підприємству послуг за звітний місяць.

Договір набирає чинності з дати його підписання і діє в частині транспортування газу з 01.07.2015 до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 10.1. договору).

У подальшому, в зв'язку з реорганізацією Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод", між Публічним акціонерним товариством «Укрзалізниця» в особі філії "Дарницький вагоноремонтний завод" та Публічним акціонерним товариством «Київгаз» було укладено Додаткову угоду №1 до Договору на розподіл природного газу №34510/07/15/15/01-П від 20.07.2015, якою сторони замінили замовника з 01.12.2015.

Проте суд не приймає вказану додаткову угоду до уваги, оскільки вона не стосується спірного періоду надання послуг за Договором на розподіл природного газу №34510/07/15/15/01-П від 20.07.2015.

Так, спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем умов договору, в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги, що зумовило виникнення заборгованості за період з липня 2015 року по вересень 2015 року включно.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг, а згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

При цьому в силу вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач, в період з липня 2015 року по вересень 2015 року включно, надав відповідачу послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами на загальну суму 58695,08 грн., що підтверджується актами прийому-передачі послуг з транспортування природного газу розподільними газопроводами: №КГ000000539 від 31.07.2015 на суму 17972,42 грн.; №КГ000007202 від 30.09.2015 на суму 21727,40 грн. та №КГ000004628 від 31.08.2015 на суму 18995,26 грн., які підписані представниками сторін без заперечень та скріплені печатками підприємств.

Втім, відповідач у порушення умов договору та чинного законодавства України, оплату за надані послуги не здійснив, внаслідок чого на момент звернення Публічним акціонерним товариством "Київгаз" до суду з даним позовом у відповідача виникла заборгованість у розмірі 58695,08 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено прострочення виконання зобов'язання з оплати вартості послуг з транспортування природного газу за Договором на розподіл природного газу №34510/07/15/15/01-П від 20.07.2015.

Разом з тим, під час розгляду справи основний борг в сумі 58695,08 грн. був у повному обсязі погашений відповідачем, про що свідчить платіжне доручення №2088 від 28.07.2016, у зв'язку з чим Публічним акціонерним товариством "Київгаз" зменшено розмір позовних вимог.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ст. 549 ЦК України).

Пунктом 6.2.1. договору сторони передбачили, що у разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом 4 договору, замовник сплачує на користь газорозподільного підприємства крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення, пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від суми заборгованості.

Оскільки відповідач допустив прострочення оплати за надані послуги, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в загальній сумі 22084,49 грн. за період з 06.08.2015 по 28.07.2016, а також штраф у розмірі 7% від суми заборгованості в загальній сумі 4108,66 грн.

За результатом перевірки наданого позивачем розрахунку пені, суд зазначає що він є невірним з огляду на наступне.

В силу статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій встановлює Закон України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій».

Відповідно до статті 1 вказаного Закону суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності: за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

При цьому в абзаці 4 п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Отже, безпідставними є посилання позивача на положення Закону України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань" та нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Крім того, частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За договором сторін можливості визначення іншого, ніж зазначений у ч. 6 ст. 232 ГК України, періоду нарахування пені, не передбачено. Отже, пеня повинна нараховуватись з урахуванням приписів даної норми.

Також, позивачем при визначенні початку періоду заборгованості за послуги, надані в серпні 2015 року, не враховано положення ч. 5 ст. 254 ЦК України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З урахуванням викладеного, за перерахунком суду з відповідача підлягає до стягнення 10740,18 грн. пені (за липень 2015 року: на 17972,42 грн. за період з 06.08.2015 по 05.02.2016 - 3306,93 грн.; за серпень 2015 року: на 18995,26 грн. за період з 08.09.2015 по 07.03.2016 - 3457,14 грн.; за вересень 2015 року: на 21727,40 грн. за період з 06.10.2015 по 05.04.2016 - 3976,11 грн.), а в решті позовних вимог в цій частині позивачу належить відмовити.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд зменшити розмір пені на суму, нараховану за період прострочення з 18.08.2015 по 31.12.2015.

Свою заяву відповідач обґрунтовує нагальною потребою проведення дій пов'язаних з процесом завершення процедури реорганізації ДП «Дарницький ВРЗ» та підготовки процедури правонаступництва.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Крім того, стаття 233 Господарського кодексу України передбачає: уразі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Як роз'яснено в п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 №18 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Враховуючи ту обставину, що розмір пені є значно меншим, ніж розмір заборгованості, що існувала до звернення позивачем до суду, підстав для зменшення розміру пені суд не вбачає.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Доводи відповідача про неможливість нарахування штрафу за порушення господарського зобов'язання, суд не приймає до уваги з огляду на наступне.

Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати (абз. 1, 2 п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Оскільки сторони в п. 6.2.1. договору погодили можливість застосування штрафу у разі порушення замовником строків оплати, нарахування Публічним акціонерним товариством "Київгаз" даного виду неустойки є правомірним.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 року у справі №6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі №6-38цс11).

У зв'язку з тим, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 1569,88 грн. за період з 06.08.2015 по 28.07.2016, а також 5165,17 грн. інфляційних втрат за період з вересня 2015 року по травень 2016 року включно.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що вимоги Публічного акціонерного товариства "Київгаз" в цій частині підлягають задоволенню частково у розмірі 1563,85 грн. 3% річних та 4628,69 грн. інфляційних втрат, оскільки позивачем невірно визначено початок періоду заборгованості за послуги, надані в серпні 2015 року, про що зазначалося вище.

Позивачем також не враховано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (абз. 3 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Згідно зі ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, а його доводи спростовуються вищенаведеним.

За таких обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4 3 , 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" (02092, м. Київ, вулиця Алма-Атинська, будинок 74; ідентифікаційний код 14294471) на користь Публічного акціонерного товариства "Київгаз" (01103, м. Київ, вулиця Кіквідзе, будинок 4 Б; ідентифікаційний код 03346331) 10740 (десять тисяч сімсот сорок) грн. 18 коп. пені, 4108 (чотири тисячі сто вісім) грн. 66 коп. штрафу, 1563 (одну тисячу п'ятсот шістдесят три) грн. 85 коп. 3% річних, 4628 (чотири тисячі шістсот двадцять вісім) грн. 69 коп. інфляційних втрат та 880 (вісімсот вісімдесят) грн. 55 коп. судового збору.

3. В решті позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.09.2016.

Суддя О.А. Грєхова