Рішення

від 06.09.2016 по справі 914/1743/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.09.2016р. Справа№ 914/1743/16

Господарський суд Львівської області у складі

Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Полюхович Х.М.

за позовом: Державної екологічної інспекції в Львівській області, Львівська область, м.Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Яричів», Львівська область, Кам'янка-Бузький район, с.Старий Яричів,

про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства

ціна позову: 408617,77 грн.

Представники:

позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 26.01.2016р. №09-291);

відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність від 05.10.2015р. №2)

Суть спору:

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Державної екологічної інспекції в Львівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Яричів» про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства. Ціна позову 408617,77 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 29.06.2016р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 06.07.2016р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі від 06.07.2016р. та від 10.08.2016р., в тому числі у зв'язку із неявкою повноважних представників Сторін та невиконанням ними вимог ухвал суду по справі. В судовому засіданні 30.08.2016 року оголошувалась перерва до 06.09.2016 року, про що представники Сторін повідомлялись під розписку в судовому засіданні. Окрім того, в судовому засіданні 06.09.2016 року оголошувалась перерва в межах робочого дня до 14:15 год. 06.09.2016 року.

Представникам Сторін по явці оголошено права та обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38, 59 ГПК України. Крім того, в ухвалах суду по даній справі, які скеровані чи оголошені Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, а також письмові повідомлення про відкладення розгляду справи та про оголошення перерви в судових засіданнях) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38, 59 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Позивач явку повноважного представника в судове засідання забезпечив, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав усні пояснення, аналогічні до викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях до позовної заяви.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання забезпечив, проти позову заперечив, надав усні пояснення, аналогічні до викладених у відзиві на позовну заяву.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 -3 ГПК України, господарський суд створює Сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі, окрім подання відзиву на позовну заяву, Сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 4 -3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) ГПК України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4 -7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників Сторін, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Державна екологічна інспекція у Львівській області звернулась до Господарського суду Львівської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Яричів» про стягнення 408617,77грн. збитків, завданих державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що, внаслідок проведення 07.08.-27.08.2013р. планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства Відповідачем (Акт №1581/04/1352) (перевірка проведена на підставі наказу), встановлено, що ТзОВ «Яричів» з 08.08.2011 року по 08.05.2012 року здійснено самовільний забір підземних прісних вод для виробничих потреб у межах Новояричівської сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області без спеціального дозволу. Позивач вказує, що за даний період Відповідачем самовільно видобуто 8579,00 тис. м. куб. підземних прісних вод, чим заподіяно державі збитки на суму 408617,77грн.

Водопостачання Відповідача (види діяльності - виробництво кондитерських виробів тощо) здійснюється з двох свердловин, які знаходяться на відстані 2,3 км. на схід від виробничої площадки. Приймач стічних вод після очисних споруд повної біологічної очистки - канал Яричівський, лівий берег на підставі дозволу на спеціальне водокористування від 01.06.2009 року №Укр-1929-09/266 з терміном дії до 08.05.2012 року, виданого Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Львівській області. Ліміт забраної води з підземних джерел 27,746 тис. м. куб. на рік, 8749 м. куб. на добу, з них на господарські потреби - 5,746 тис. м. куб., 24,62 м. куб. на добу; на виробничі потреби - 22,0 тис. м. куб. на рік, 62,84 м. куб. на добу.

Використання Відповідачем води з підземних прісних джерел не тільки для власних господарсько-побутових потреб, а й для виробничої діяльності тягнуло за собою необхідність отримання ним спеціального дозволу уповноваженого державного органу .

Окрім того, Позивач вказує на те, що Відповідачем оскаржувались дії Позивача в порядку адміністративного судочинства. Так, постановою Вищого адміністративного суду України від 19.01.2016 року по справі №К/800/246/15 скасовано рішення судів першої а апеляційної інстанції та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТзОВ «Яричів» відмовлено повністю та вказано на факт необхідності отримання дозволу на момент перевірки.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь держави в особі Позивача 408617,77 грн. збитків завданих державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву, поданому до суду 11.07.2016 року за вх. №29195/16, проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що обсяг видобування підземних вод Відповідачем становить менше 300 м. куб. на добу, а відповідно до положень абзацу 1 пункту 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 08.12.2015 року №867-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції агропромисловому комплексі», Відповідач звільняється від відповідальності за видобування підземних вод.

Позивач у своїх додаткових поясненнях на позовну заяву, поданих до суду 05.08.2016 року за вх. №32559/16, заперечення Відповідача спростовує тим, що, згідно абзацу 1 пункту 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 08.12.2015 року №867-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції агропромисловому комплексі», землевласники та землекористувачі, які розпочали відповідно до законодавства процес отримання спеціальних дозволів та гірничого відводу, не потребують з моменту набрання чинності цим законом таких спеціальних дозволів та гірничого відводу для видобування підземних вод (крім мінеральних), а також не несуть відповідальності за видобування до набрання чинності цим законом підземних вод (крім мінеральних) без таких спеціальних дозволів та гірничого відводу у разі, якщо таке видобування здійснювалось в обсягах, передбачених частиною першою статті 23 Кодексу України про надра.

На думку Позивача, вказане законодавче положення не повинно застосовуватись до Відповідача, оскільки станом на момент набрання чинності Законом (01.01.2016 року) він не розпочав процедуру отримання спеціального дозволу та гірничого відводу для видобування підземних вод. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Львівського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 року у справі №914/4142/15 та постанові Харківського апеляційного господарського суду від 14.04.2016 року у справі №922/2942/14.

В матеріалах ж справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази того, що станом на 01.01.2016р. Відповідач розпочав процедуру отримання спеціального дозволу та гірничого відводу для видобування підземних прісних вод; Сторонами також не вказано і на будь-які причини неподання таких доказів, окрім їх відсутності.

Окрім того, Відповідачем 05.08.2016 року подано клопотання (вх. №32560/16), у якому просить суд застосувати до правовідносин між Сторонами наслідки пропущення строку позовної давності та відмовити Позивачу в задоволенні позову з цих підстав, оскільки позовні вимоги ґрунтуються на стягненні збитків за період з 08.08.2011 року по 08.05.2012 року, Позивач довідався про порушення прав держави 27.08.2013 року, а вимоги стосуються періоду з 08.08.2011 року по 08.05.2012 року.

З підстав наведеного Відповідач робить висновки про те, що строк позовної давності за вказаними вимогами сплив 08.05.2015 року.

Щодо вказаного клопотання суд зазначає, що згідно статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно частин другої - четвертої статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається із відмітки уповноваженої особи суду про отримання позовних матеріалів, позовну заяву Позивачем подано до Господарського суду Львівської області 24.06.2016 року.

Оглянувши вказане клопотання, заслухавши пояснення представників Сторін суд дійшов висновків про необхідність його відхилення, оскільки Позивач дізнався про порушення прав держави з Акту планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства Товариством з обмеженою відповідальністю «Яричів» від 07.08.-27.08.2013 року №1581/04/1352 саме 27.08.2013 року, і, в силу приписів ч.1 ст.261 ЦК України, саме з цієї дати розпочався перебіг строку позовної давності за вимогою про стягнення вказаних збитків.

Відтак, строк позовної давності за зверненням до суду із даними вимогами триває з 27.08.2013 року по 27.08.2016 року і Позивачем його не пропущено.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, ради та їх виконавчі і розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на те державні органи по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України.

Згідно п.«а» ч.1 ст.20 2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону і раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів.

Відповідно до ч.2 ст.35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод.

Державна екологічна інспекція в Львівській області, відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію в Львівській області, затвердженого Наказом Мінприроди від 19.02.2007 року №55, є спеціальним підрозділом Мінприроди, який підзвітний та підконтрольний в частині здійснення державного контролю Державній екологічній інспекції України.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.13 Конституції України, ч.ч.1, 2 ст.148 Господарського кодексу України, ч.ч.1,3 ст.324 Цивільного кодексу України, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу є об'єктами права власності Українського народу; кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», води підлягають державній охороні і регулюванню використання на території України.

Відповідно до ч.4 ст.148 Господарського кодексу України, правовий режим використання окремих видів природних ресурсів (вод) встановлюється законами.

Згідно ч.2 ст.2 Водного кодексу України, а також ст.2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», водні відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.42 Водного кодексу України, водокористувачами в Україні можуть бути підприємства; водокористувачі можуть бути первинними і вторинними; первинні водокористувачі - це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води; вторинні водокористувачі (абоненти) - це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними.

Крім того, згідно ч.1 ст.149 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.48 Водного кодексу України, спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів; спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 12.12.1994 року №827 «Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення», підземні води належать до корисних копалин загальнодержавного значення, які передаються у користування на підставі спеціальних дозволів.

Згідно ст.151 Господарського кодексу України, суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах); порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Згідно п.п.7, 14 ч.1 ст.44 Водного кодексу України, водокористувачі зобов'язані здійснювати облік забору та використання вод, а також подавати відповідним органам звіти в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законодавчими актами, виконувати інші обов'язки щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів згідно з законодавством.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст. 25 Водного кодексу України, державний облік та аналіз стану водокористування здійснюються шляхом подання водокористувачами звітів про водокористування; організація ведення державного обліку водокористування здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 9 ст.49 Водного кодексу України, спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу; порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст.ст.16, 19, 21 Кодексу України про Надра, користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.

Актом планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства Товариством з обмеженою відповідальністю «Яричів» від 07.08.-27.08.2013 року №1581/04/1352, встановлено, що Відповідачем за період з 08.08.2011 року по 14.08.201 року для виробничих потреб використано 0,12 тис. м. куб. води. Окрім того, вказаним Актом встановлено, що за період з 08.08.2011 року по 05.08.2012 року Відповідачем забрано 11,62 тис. м. куб. підземних вод, що є порушенням права державної власності на надра та порушенням вимог статтей 19, 23, 65 Кодексу України про надра. Докази скасування вказаного акта планової перевірки в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду справи по суті Сторонами суду е заявлені та не подані.

Розрахунок збитків проведено у відповідності до «Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів», затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009р. №389 (із змінами та доповненнями); згідно проведеного розрахунку, розмір збитків складає 408617,77грн.

Окрім того, Постановою Вищого адміністративного суду України від 19.01.2016 року у справі №К/800/246/15 за адміністративним позовом ТзОВ «Яричів» до Державної екологічної інспекції у Львівській області про визнання протиправними дій встановлено, що видобуток підземних вод для здійснення господарської діяльності потребує спеціального дозволу уповноваженого державою органу.

Відповідно до статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, Відповідач, використовуючи підземні води для господарської діяльності, був зобов'язаний отримати від уповноваженого державою органу спеціальний дозвіл на водокористування. Наведене вбачається, в тому числі, і з системного аналізу приписів глави 11 (спеціальне водокористування для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення), глави 13 (особливості спеціального водокористування та користування водними об'єктами для потреб галузей економіки) Водного кодексу України та приписів глав 2, 4 Кодексу Укрпаїни про надра, оскільки законодавець відносить господарсько-побутові потреби до потреб населення, натомість виробничі потреби підприємства охоплюються поняттями «водокористування для потреб галузей економіки» та «промислові потреби». Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 29.09.2015 року у справі №21/1701а15 .

Згідно ч.1 ст.111 Водного кодексу України, підприємства зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Відповідно до ч.1, п. «з» ч.2, ч.4 ст.68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України цивільну відповідальність; відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів; підприємства зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Згідно ч.1 ст.69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

З врахуванням доводів мотивувальної частини рішення, використання Відповідачем добутих підземних вод для господарської діяльності, встановлення обсягу таких вод та вартості збитків, завданих державі у зв'язку із видобуванням Відповідачем підземних вод без спеціального дозволу суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги Позивача є підставними та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст.4 -7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

06.09.2016 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 09.09.2016р.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Позивачем за подання позовної заяви до суду Платіжним дорученням від 06.05.2016р. №164 сплачено судовий збір в розмірі 9930,86 грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №1 до позовної заяви.

Відповідно до ч.2 ст.44 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Сплата судового збору здійснюється в порядку і розмірі, встановленому Законом України «Про судовий збір».

Згідно ч.1; п.п.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Нормою статті 8 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2016 рік» передбачено, що станом на 01.01.2016 року розмір мінімальної заробітної плати становить 1378 грн. 00 коп.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України» (із змінами та доповненнями), що статтею 55 ГПК передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошей і про витребування майна; відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за приписом підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону.

Позивачем при поданні позовної заяви до суду заявлено одну вимогу майнового характеру - про стягнення з Відповідача на користь держави в особі Позивача 408617,77 грн. збитків. Відтак, сума судового збору за подання вказаної позовної заяви до суду становить 6129,27 грн.

Відповідно до ч.2 ст.7 ЗУ «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Суд зазначає і аналогічна правова позиція висловлена у пункті 5.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів за наявності клопотання сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або в ухвалі про припинення провадження у справі з підстав, наведених у статті 80 ГПК (крім випадків якщо провадження у справі припинено у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), або в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ (зокрема, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини першої статті 88 ГПК).

При цьому суд зазначає, що згідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Проте, враховуючи, що згідно вищезазначеної норми Закону сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, а на момент проголошення рішення таке клопотання суду не заявлено та не подано, суд зазначає про відсутність правових підстав до вирішення питання повернення судового збору.

При цьому суд зазначає, що наведене не позбавляє особу, яка сплатила судовий збір, права звернутись з відповідним клопотанням у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати слід покласти на Сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та Стягнути з Відповідача на користь Позивача 6129,27 грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ч.ч.1, 2 ст.13, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4 -7 , 33, 34, 43, 49, ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.16, 19, 21 Кодексу України про Надра, ч.ч.1,2 ст.11 Закону України «Про судоустрій України», ч.ч.1,2,4 ст.148, ч.1 ст.149, ст.151 Господарського кодексу України, ч.ч.1, 3 ст.324 Цивільного кодексу України, ст.ст.2, 25, 42, 44, 48, 49, 111, 155 Водного кодексу України, ст.ст.2, 5, 16, 20, 35, 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», п.49 ст.6 п.3 «Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року №321, Положенням про Державну екологічну інспекцію в Львівській області, затвердженого Наказом Мінприроди від 19.02.2007 року №55, Постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.1994 року №827 «Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення», суд-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Яричів» (80463, Львівська область, Кам'янко-Бузький район, с.Старий Яричів, вул.Заводська, буд.1; ідентифікаційний код 34928161) на користь держави в особі Державної екологічної інспекції в Львівській області (79026, Львівська область, м.Львів, вул.Стрийська, буд.98; ідентифікаційний код 38057086) збитки в розмірі 408617 грн. 77 коп., які зарахувати на спеціальний рахунок Новояричівської селищної ради (80465, Львівська область, Кам'янко-Бузький район, смт.Новий Яричів, пл.Єдності, буд.22; ідентифікаційний код 04374134) в рахунок відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства на аналітичний рахунок в ГУДКСУ у Львівській області за балансовим рахунком 3311 «Кошти, які підлягають розподілу між Державним та місцевим бюджетами» «Плану розрахунків в розрізі кодів класифікації доходів бюджету та територій», зарахувавши 50 відсотків стягнутої суми в розмірі 204308,88 грн. до спеціального фонду місцевого бюджету Новояричівської сільської ради (р/р 33118331700231, банк УК у Кам'янка-Бузькому районі Львівської області, ЄДРПОУ 36767790, МФО 825014, код платежу 24062100; 20 відсотків стягнутої суми в розмірі 81723,55 грн. до спеціального фонду обласного бюджету Львівської області; 30 відсотків до спеціального фонду Державного бюджету України.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Яричів» (80463, Львівська область, Кам'янко-Бузький район, с.Старий Яричів, вул.Заводська, буд.1; ідентифікаційний код 34928161) на користь Державної екологічної інспекції в Львівській області (79026, Львівська область, м.Львів, вул.Стрийська, буд.98; ідентифікаційний код 38057086) 6129,27 грн. судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т. Б.