Рішення

від 17.08.2016 по справі 910/11827/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.08.2016Справа №910/11827/16

За позовом Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікапромінвест"

про зобов'язання виконати умови договору та стягнення 135 199,95 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Шевченко Д.А. - представник, довіреність № 5385 від 30.12.2015;

Від відповідача: не з'явились

Присутні: ОСОБА_2 - вільний слухач, паспорт серії НОМЕР_1, виданий Святошинським РУ ГУ МВС України у м. Києві від 10.09.2009,

ОСОБА_1 - вільний слухач, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Святошинським РВ ГУДМС України в м. Києві від 09.07.2013.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікапромінвест" про зобов'язання виконати умови договору в натурі та стягнення штрафних санкцій у розмірі 135 199,95 грн. з яких 90 133,30 грн. - штраф, 45 066,65 грн. - пеня, а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 18 927,99 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем на виконання умов Договору поставки палива для реактивних двигунів Джет-А1 №443-16 від 25.04.2016 не було здійснено поставку продукції, передбачену умовами договору, в результаті чого позивачем нараховано штрафні санкції у зазначеному розмірі, які позивач просить суд стягнути в поданому позові, а також просить зобов'язати відповідача поставити паливо реактивних двигунів Джет-А1 у кількості 65 т на суму 1 126 666,32 грн., передбачених Додатком №1 до договору, на умовах поставки СРТ, відповідно до Офіційних правил тлумачення торгівельних термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/11827/16 та призначено до розгляду на 20.07.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2016 розгляд справи відкладено на 17.08.2016.

У судові засідання 20.07.2016 та 17.08.2016 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судові засідання 20.07.2016 та 17.08.2016 не з'явився.

Копія ухвали суду від 02.07.2016, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 03170, м. Київ, вул. Зодчих, 80 а, к. 72, як співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних - осіб - підприємців та громадських формувань, на час проведення судового засідання 20.07.2016 на адресу Господарського суду м. Києва не повернулась.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення №0103039250822, в якому зазначено, що станом на 14.07.2016 вказане поштове відправлення повернуто за зворотною адресою та адресату не вручено.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 17.08.16р. відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення: № 0103039598551.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 20.07.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання № 3091 від 15.07.2016 про долучення документів до матеріалів справи, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час проведення судового засідання 17.08.16 р. суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 20.07.16 та 17.08.16 до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 02.07.16 та 20.07.16 відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 17.08.16р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, 25 квітня 2016 року між Державним підприємством "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" (позивач у справі, покупець за Договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікапромінвест" (відповідач у справі, постачальник за Договором) було укладено Договір поставки палива для реактивних двигунів Джет-А1 № 443-16 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти й оплатити продукцію, вказану у Додатку №1 до договору (надалі - продукція), на умовах, передбачених даним договором.

Розділами 2 - 7 Договору сторони узгодили кількість та якість продукції, умови і строки поставки продукції, ціну, умови платежів та умови приймання - передачі продукції, відповідальність сторін тощо.

Відповідно до п. 10.7 Договору даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2016 року. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов'язань (у тому числі гарантійних) за договором.

Як свідчать матеріали справи, Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками покупця та постачальника.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно п. 3.1 Договору поставка продукції здійснюється на умовах поставки СРТ - м. Конотоп, склад покупця відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року.

При цьому відповідно до п. 2.1 Договору кількість, номенклатура продукції вказується в Додатку №1, що є невід'ємною частиною договору.

Зокрема, згідно наявної в матеріалах справи копії Додатку № 1 до Договору сторони узгодили найменування товару, одиницю виміру, кількість, ціну за одиницю, загальну вартість товару, що поставляється, постачанню за умовами останнього підлягало паливо для реактивних двигунів Джет-А1 кількістю 65т загальною вартістю 1 126 666,32 грн., в т.ч. ПДВ 938 888,60 грн.

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до п. 6.1 Договору сторони встановили, що до відносин за Договором застосовуються Інструкція "Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпустку та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України" затвердженою Наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року №281/171/578/155. Сторони зобов'язуються провести приймання продукції за кількістю і якістю відповідно до вказаного нормативного акту та видатковою накладною.

Остаточне приймання продукції здійснюється з оформленням видаткової накладної та товарно-транспортної накладної (п. 6.5 Договору).

Строк поставки продукції складає 5 календарних днів з моменту підписання договору. Постачальник має право здійснити поставку продукції спеціально підготовленим для цього автотранспортом (акт на зачистку цистерни паливозаправника) (п. 3.2 Договору).

Відповідно до п. 4.1 Договору поставка продукції здійснюється за цінами, які визначені у Додатку №1 і включають всі податки, збори й інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, пакування, маркування й інші видатки постачальника, пов'язані з поставкою продукції. Загальна вартість договору на момент його укладання складає 1 126 666,32 грн. в тому числі ПДВ 20 % 187 777,72 грн.

Частиною 1 ст. 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що оплата покупцем продукції здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений у даному договорі (якщо постачальник не повідомить покупцеві реквізитів іншого рахунку).

Відповідно до п. п. 5.2, 5.3 Договору оплата здійснюється наступним чином: 100 % від ціни продукції протягом 10 робочих днів з дати поставки продукції. Датою оплати продукції вважається дата списання коштів з поточного рахунку покупця.

Згідно частин 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За приписами ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікапромінвест» свої зобов'язання щодо передачі позивачу обумовленої Договором та Додатком №1 до нього продукції у визначений Договором граничний строк, визначений з урахуванням приписів ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, а саме 04.05.16 р., не здійснило.

Враховуючи те, що продукція не була поставлена постачальником, позивач 11.05.2016 звернувся до відповідача листом № 236, копія якого наявна в матеріалах справи, та в якому просив повідомити остаточний строк поставки.

В свою чергу, відповідач - ТОВ «Нікапромінвест» листом №1305 від 13.05.2016 надав відповідь про неможливість виконання обов'язків за Договором у зв'язку із підвищенням виробником цін на нафтопродукти та пропонував розглянути можливість зміни закупівельної ціни на паливо по тендеру 126285 від 23.03.2016 з урахуванням подорожчання. Ціна палива для реактивних двигунів Джет-А1 № 443-16 станом на 13.05.2016, за інформацією відповідача, становила 15350,32 грн. без ПДВ за тону. Копія вказаного листа наявна в матеріалах справи.

В свою чергу доказів погодження позивачем вказаної пропозиції матеріали справи не містять.

Суд зазначає, що згідно ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

За загальним правилом, закріпленим у частині 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Як зазначено в ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

При цьому, за умовами п. 10.10 Договору усі зміни та доповнення до даного Договору дійсні лише в тому випадку, якщо вони зроблені в письмовій формі (як додаткові угоди), підписані сторонами й скріплені печатками сторін.

За висновками суду, відсутність погодження позивачем на зміну умов Договору, зокрема, в частині запропонованої відповідачем ціни поставки продукції, спростовує можливість вважати вказану пропозицію такою, що позивачем прийнята та, відповідно, умови Договору вважати зміненими шляхом узгодження сторонами у спрощений спосіб.

Окрім цього, згідно приписів ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Частиною 1 ст. 665 Цивільного кодексу України передбачено право покупця у разі відмови продавця передати проданий товар відмовитися від договору купівлі - продажу.

Як визначено сторонами в пункті 2.2 Договору покупець має право в односторонньому порядку відмовитись від придбання всієї або частини продукції шляхом направлення постачальникові відповідного повідомлення з переліком продукції, від поставки якої він відмовляється, не пізніше, ніж за 10 днів до дати поставки продукції. З моменту відправлення покупцем постачальникові повідомлення про відмову від придбаної всієї або частини продукції, даний договір втрачає чинність у частині, що стосується продукції, зазначеної в повідомленні про відмову, але зберігає чинність у частині продукції, не зазначеної в повідомлені.

При цьому матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача як продавця продукції за Договором на протязі дії останнього з повідомленнями щодо відмови від придбання продукції та/або її частини, а також письмового повідомлення про відмову від спірного Договору.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З вищенаведених норм закону вбачається, що договір за своєю суттю є домовленістю, в якій втілюється вільне волевиявлення його сторін та є юридичним фактом, який слугує підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків. Тобто, зобов'язання, що виникло і діє породжує для однієї сторони вправо вимагати, а для іншої сторони - обов'язок виконати певну дію або ж утриматись від неї. Належне виконання зобов'язання - це, передусім, виконання його відповідно до умов договорів та інших актів законодавства. При цьому пріоритетність умов договору дає можливість його сторонам обрати такий конкретний варіант виконання зобов'язання, який би найбільшою мірою відповідав їхнім інтересам, оскільки сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За загальним правилом у разі порушення цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобов'язальних правовідносин.

Вважаючи свої права порушеними, позивач зобов'язаний обрати спосіб захисту порушеного права, що відповідає вказаним нормам.

Способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені у ст. 16 Цивільного кодексу України. У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

При цьому одним із визначених цивільним та господарським законодавством способів захисту порушеного права є, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі.

Цей спосіб захисту застосовується в зобов'язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов'язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов'язку чи уникає його. Стосується він, зокрема, невиконання обов'язку сплатити кошти за виконану роботу, надані послуги, передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, дарування з обов'язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послугу за відповідним договором.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи станом на час розгляду справи обов'язок щодо поставки продукції - палива для реактивних двигунів Джет-А1 кількістю 65 т загальною вартістю 1 126 666,32 грн., в т.ч. ПДВ 938 888,60 грн., всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у останнього існує невиконане зобов'язання за Договором в частині поставки та передачі у власність (повне господарське відання) Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН", продукції, визначеної Додатком №1 до Договору, у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду за захистом своїх майнових прав та зобов'язання відповідача до виконання умов Договору, а саме поставити продукцію, визначену Додатком №1 до Договору.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання зобов'язання, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 443-16 від 25.04.16 р. суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань щодо поставки продукції у встановлені Договором порядок та строк, та на момент прийняття рішення доказів поставки продукції - палива для реактивних двигунів Джет-А1 кількістю 65 т загальною вартістю 1 126 666,32 грн., в т.ч. ПДВ 938 888,60 грн., відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про зобов'язання Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікапромінвест» поставити та передати у власність (повне господарське відання) Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" продукції - палива для реактивних двигунів Джет-А1 кількістю 65 т загальною вартістю 1 126 666,32 грн., в т.ч. ПДВ 938 888,60 грн., визначену Договором №1 до Договору, на умовах поставки СРТ, підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що згідно приписів ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (ч. 2 ст. 216 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень ч. ч. 1, 4 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (ст. 218 Господарського кодексу України).

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов Договору у визначений строк поставку продукції не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

За приписами ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Окрім того, при винесенні даного рішення судом також враховано, що норми чинного законодавства України не містять прямої заборони законодавця щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та штраф.

Суд звертає увагу, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та постанові Вищого господарського суду України від 10.06.2014 у справі №910/19082/13.

У п. 2.2 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова № 14) зазначено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

При цьому як встановлено судом за матеріалами справи, зокрема, згідно Статуту позивача, затвердженого наказом державного концерну «Укроборонпром» від 23.12.14 р. № 317, копі якого міститься в матеріалах справи, Державне підприємство "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності, та передане в управління Державному концерну «Укроборонпром», майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.

Отже, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) продукції та розмір пені не передбачений умовами спірного Договору, до вказаних відносин підлягають застосуванню приписи абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Окрім того, пунктом 7.3 Договору передбачено, що у випадку порушення строків або обсягів поставок продукції, Постачальник сплачує Покупцеві штраф у розмірі 8% від вартості не поставленої в строк продукції за кожен факт порушення.

Неустойка (штраф, пеня), штрафні санкції за цим Договором нараховуються протягом усього періоду порушення (п.7.6 Договору).

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо поставки продукції у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 45066,65 грн. за період з 05.05.16 р. по 13.06.16 р. та штраф 8% у розмірі 90 133,30 грн., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку відповідачем суду не подано.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені та штрафу судом встановлено, що розмір вказаних нарахувань, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та умов Договору в межах визначеного позивачем періоду, становить 45066,65 грн. пені та 90133,30 грн. штрафу, відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного та господарського законодавства, Договору і є арифметично вірним, тому позовні вимоги в частині стягнення пені та штрафу за несвоєчасну поставку продукції відповідачем підлягають задоволенню в сумах 45066,65 грн. та 90133,30 грн. відповідно.

Суд зазначає, що рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене та виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "НІКАПРОМІНВЕСТ" (03170, м. Київ, вул. Зодчих, 80 А, кв. 72; код 37098874) поставити Державному підприємству "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" (41600, Сумська область, м.Конотоп, вул. Рябошапка, 25; код 12602750) продукцію, визначену Додатком № 1, що є невід'ємною частиною договору № 443-16 від 25.04.16 р., а саме: паливо для реактивних двигунів Джет-А1 кількістю 65 т загальною вартістю 1 126 666,32 грн., в т.ч. ПДВ 938 888,60 грн., на умовах поставки СРТ - м. Контоп, вул. Рябошапка, 25, відповідно до Офіційних правил тлумачення торгівельних термінів «Інкотермс» у редакції 2010 р.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКАПРОМІНВЕСТ" (03170, м. Київ, вул. Зодчих, 80 А, кв. 72; код 37098874) на користь Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" (41600, Сумська область, м.Конотоп, вул. Рябошапка, 25; код 12602750) пеню у розмірі 45 066 (сорок п'ять тисяч шістдесят шість) грн. 65 коп., штраф у розмірі 90 133 (дев'яносто тисяч сто тридцять три) грн. 60 коп. та судовий збір у розмірі 18 927 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот двадцять сім грн. 99 коп.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 09 вересня 2016 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон