Рішення

від 06.09.2016 по справі 910/6097/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.09.2016Справа №910/6097/16

За позовом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця»

до 1) Приватного акціонерного товариства «Укторгімпекс»

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Нео-Бізнес Системи»

про визнання договору недійсним та зобов'язання вчинити дії

Суддя Демидов В.О.

Представники сторін:

від позивача - Яковенко А.О. (дов. №734 від 06.04.16);

від відповідача 1 - не з'явився;

від відповідача 2 - Уманець Т.Г. (дов. від 27.05.16);

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» звернулось до господарського суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Укторгімпекс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Нео-Бізнес Системи» про визнання договору від 01.01.2007 №01/01-07 удаваним та визнання прихованого договору оренди недійсним та зобов'язання першого відповідача звільнити займані складські приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 235 Цивільного кодексу України та посиланням на те, що договір від 01.01.2007 №01/01-07 є удаваним.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірний правочин є удаваним, оскільки відповідач 1 та його відвідувачі мають доступ до складських приміщень та провадять у складських приміщеннях власну господарську діяльність, тобто належне позивачу майно фактично передане відповідачу 1 в оренду. Також позивач зазначив, що спірний правочин не має: чітко визначених прав та обов'язків сторін, відсутні посилання на документ, що визначає ціну складських послуг (калькуляція); вартості 1 кв. м площі, вартості надання складських послуг, яка обґрунтована лише протоколом погодження ціни. За доводами позивача на відносини сторін у справі повинні розповсюджуватися норми Закону України «Про оренду державного та комунального майна», відповідно до ст. 5 якого відповідач 2 не мав права укладати договори оренди державного майна, площа якого перевищує 100 кв. м, а. тому орендодавцем за спірним договором мав виступати Фонд державного майна України. За таких обставин, як зазначає позивач, спірний правочин має бути визнаний недійсним.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.04.2016 (суддею Домнічевою І.О.) порушено провадження у справі №910/6097/16, розгляд справи призначено на 19.04.2016.

18.04.2016 відповідач-1 через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.04.2016 у зв'язку із неявкою представників відповідачів та невиконанням ними вимог ухвали суду розгляд справи відкладено на 10.05.2016.

06.05.2016 відповідач-1 через загальний відділ діловодства суду подав повторне клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

10.05.2016 позивач через загальний відділ діловодства подав додаткові пояснення по справі.

Судове засідання, призначене на 10.05.2016, не відбулось.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.05.2016 розгляд справи №910/6097/16 призначено на 24.05.2016.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.05.2016 за клопотанням представника відповідача 1 продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 07.06.2016.

02.06.2016 відповідач-1 через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про забезпечення позову шляхом заборони Публічному акціонерному товариству «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» здійснювати перешкоди Приватному акціонерному товариству «Укторгімпекс» в доступі до нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Івана Федорова, 32 до вирішення спору по суті.

03.06.2016 відповідач-2 через загальний відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, за змістом якого проти задоволення позову заперечив та просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження укладення між відповідачами договору оренди, а не договору про надання складських послуг.

07.06.2016 вдповідач-1 через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про залучення доказів до матеріалів справи.

В судовому засіданні 07.06.2016, судом на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 14.06.2016.

13.06.2016 позивач через загальний відділ діловодства суду подав додаткові пояснення по суті справи.

Судове засідання, призначене на 14.06.2016, не відбулось.

16.06.2016 позивач через загальний відділ діловодства суду подав додаткові докази для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.06.2016 розгляд справи №910/6097/16 призначено на 21.06.2016.

В судових засіданнях 21.06.2016 та 30.06.2016, судом на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 30.06.2016 та 05.07.2016 відповідно.

30.06.2016 та 05.07.2016 відповідач-1 через загальний відділ діловодства суду подав письмові пояснення по суті справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.07.2016 провадження у справі №910/6097/16 було зупинено до закінчення процесу реорганізації Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2016 р. ухвалу господарського суду міста Києва від 05.07.2016 р. скасовано, а справу №910/6097/16 передано до господарського суду міста Києва для її розгляду по суті.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва №04-23/1623 від 10.08.2016 у зв'язку із перебуванням судді Домнічевої І.О. у відпустці було призначено повторний автоматичний розподіл справи №910/6097/16.

10.08.2016 в результаті повторного автоматичного розподілу справ у господарському суді міста Києва справу №910/6097/16 передано для розгляду судді Демидову В.О.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 12.08.2016 справу №910/6097/16 прийнято суддею Демидовим В.О. до свого провадження, поновлено провадження у справі, розгляд справи призначено на 06.09.2016.

05.09.2016 відповідач-2 через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

В судове засідання 06.09.2016 з'явилися представники позивача та відповідача-2.

Представник відповідача-1 в судове засідання 06.09.2016 не прибув, причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Розглянувши в судовому засіданні клопотання відповідача-1 від 18.04.2016 та від 06.05.2016 про залишення позовної заяви без розгляду, суд дійшов висновку про відмову у їх задоволенні у зв'язку із необґрунтованістю та безпідставністю.

Розглянувши в судовому засіданні 06.09.2016 клопотання відповідача-1 про забезпечення позову шляхом заборони Публічному акціонерному товариству «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» здійснювати перешкоди Приватному акціонерному товариству «Укрторгімпекс» в доступі до нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Івана Федорова, 32 до вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

За змістом вищезазначеної статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Відповідно до п.п. 1, 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Також, відповідно до абзацу 1 пункту 4 постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заява відповідача-1 ґрунтується виключно на припущеннях, а тому задоволенню не підлягає.

З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

14.03.2006 року між Державним територіально-галузевим об'єднанням «Південно-Західна залізниця» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця») (далі - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нео-Бізнес Системи» (далі - відповідач-2, виконавець) укладено договір № ПЗ/БМЕС-068021/НЮ про надання послуг по організації та веденню господарської діяльності (далі - договір-1), відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов'язується за завданням замовника здійснювати, на зазначеній у п. 1.3. договору території останнього, організацію і ведення зазначеної у п. 2.1. договору господарської діяльності замовника, шляхом надання останньому послуг, зазначених у п. 2.2. договору, а замовник зобов'язується оплачувати виконавцеві надання таких послуг.

Згідно з п. 1.2. договору-1 виконавець за винагороду, здійснюючи організацію і ведення господарської діяльності замовника, зазначеної у п. 2.1. договору, зобов'язується за дорученням замовника і за рахунок останнього вчинювати від свого імені правочини, зазначені у п. 2.3. договору.

Пунктом 1.3. договору-1 сторони погодили, що виконавець здійснює організацію і ведення господарської діяльності замовника, зазначеної у п. 2.1. договору, у виробничих, побутових та складських приміщеннях і на території їх розташування, на територіях відкритих майданчиків і в приміщеннях інших об'єктів та на територіях їх розташування, що належать замовнику, пооб'єктний перелік та поштова адреса яких зазначаються у додатку №1 до договору.

Відповідно до п. 5.1. договору-1 виконавець, здійснюючи організацію і ведення господарської діяльності замовника, передає замовнику отримане у зв'язку із веденням такої діяльності, але у будь-якому разі сторони домовилися, що розмір переданого не буде перевищувати 60% загально одержаного від господарської діяльності замовника, яка здійснюється виконавцем за договором.

Згідно з п. 7.1. договору-1 строк, протягом якого здійснюється організація і ведення виконавцем господарської діяльності замовника, становить 15 років з дати набрання чинності договором.

Додатками до Договору-1 сторони погодили перелік виробничих, побутових та складських споруд, в тому числі складські приміщення № № 30, 32, 34, 36, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Федорова, 32.

Додатковою угодою-ПЗ/БМЕС-068021/НЮ-Д3 до договору №ПЗ/БМЕС-068021/НЮ від 14.03.2006 року про надання послуг по організації ведення господарської діяльності від 31.08.2015 року сторони досягли згоди і прийняли рішення розірвати Договір №ПЗ/БМЕС/НЮ-068021/НЮ від 14.03.2006 про надання послуг по організації ведення господарської діяльності.

Відповідно до п. 3 вказаної додаткової угоди Договір-1 припиняє дію з моменту фактичної передачі виконавцю замовником майна, що засвідчується підписанням акту прийому-передачі майна та не пізніше 15.09.2015.

В свою чергу, 01.01.2007 між Закритим акціонерним товариством «Укторгімпекс» (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Укторгімпекс») (далі - відповідач-1, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нео-Бізнес Системи» (далі - відповідач-2, виконавець) укладено Договір № 01/01-07 про надання складських послуг (надалі - договір-2), згідно з п. 1.1. якого виконавець зобов'язується за плату надавати складські послуги замовнику.

Місце надання складських послуг: вул. Федорова, 32, склади станції Київ-Товарна №30 (200 кв.м.), №32 (232 кв.м.), №34 (204 кв.м.), №36 (588 кв.м.) (п. 1.2. договору-2).

Відповідно до п. 3.2. договору-2 оплата за надання складських послуг здійснюється замовником на підставі рахунку наданого виконавцем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця.

За умовами п. 4.1 договору-2 приймання-передача послуг згідно цього договору здійснюється шляхом підписання сторонами актів виконаних робіт.

Договір вступає в силу з дати його підписання та діє до 31.03.2016 (п. п. 9.1., 9.2 договору-2 в редакції додаткового договору №8 від 01.04.2015).

Після закінчення строку дії спірного правочину жодних додаткових угод з приводу пролонгації договору сторонами не укладалося.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Як встановлено судом, будівлі складів №34 (літера «Л» частина), №32 (літера «Л» частина), №36 (літера «Л» та група приміщень №1), за адресою м. Київ, вул. І. Федорова, 32, знаходиться в державній власності (в особі Міністерства інфраструктури України), що підтверджується свідоцтвами про право власності та витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вказані будівлі знаходяться на балансі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Українська залізниця», що підтверджується додатком до наказу «Про наділення майном регіональну філію «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Українська залізниця», з правом повного господарського відання.

Як зазначалося вище, 14.03.2006 між Державним територіально-галузевим об'єднанням «Південно-Західна залізниця» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нео-Бізнес Системи» укладено договір № ПЗ/БМЕС-068021/НЮ про надання послуг по організації та веденню господарської діяльності.

01.01.2007 між ЗАТ «Укторгімпекс» та ТОВ «Нео-Бізнес Системи» укладено договір №01/01-07 про надання складських послуг, згідно з п. 1.1. якого виконавець зобов'язується за плату надавати складські послуги замовнику

Судом встановлено, що спірний договір, укладений між Приватним акціонерним товариством «Укторгімпекс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нео-Бізнес Системи», діяв до 31.03.2016 (п. 9.2 договору про надання складських послуг в редакції додаткового договору №8 від 01.04.2015) і доказів продовження строку дії останнього суду не надано, тобто станом на день розгляду спору вказаний договір припинив свою дію.

Відповідно до п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно зі ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, дійсність правочину це визнання за ним властивостей юридичного факту, що породжує правовий наслідок, до якого прагнули суб'єкти правочину при його вчиненні. Таке можливе лише у випадку, коли правочин відповідає сукупності вимог, визначених законом, які йменуються умовами дійсності правочинів. Сукупність таких вимог закріплено у ст. 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з п. 2.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» у силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Згідно з п. 2.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє. При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Із наведеного вбачається, що коли на момент вирішення судового спору про визнання недійсним зобов'язання, яке за своїм змістом може бути припинене лише на майбутнє, таке зобов'язання є припиненим, то воно взагалі не може бути визнане недійсним, оскільки визнання його недійсним на майбутнє вже є неможливим.

Таким чином, з урахуванням того, що договір № 01/01-07 про надання складських послуг від 01.01.2007 припинив свою дію 31.03.2016, приймаючи до уваги, що як зі змісту договору оренди, так і договору про надання послуг випливає, що зобов'язання за ними може бути припинено тільки на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за такими договорами, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання оспорюваного договору про надання складських послуг недійсним з підстав того, що він є прихованим договором оренди, не може бути задоволена судом в силу вимог ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що в процесі судового розгляду справи по суті позивачем не надано доказів того, що спірний правочин має сукупність ознак та необхідних умов договору оренди: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації), порядок використання амортизаційних відрахувань, розмір орендної плати за користування приміщенням та умови повернення майна з оренди. Також позивачем суду не доведено факту наявності відповідного акту приймання-передачі майна в оренду. Суд також зауважує, що зазначене позивачем посилання на те, що складські приміщення, надані відповідачу 1 за спірним договором про надання складських послуг, використовувалися відповідачем 1 для ведення власної господарської діяльності, не може бути підставою для висновку про наявність фактичних орендних відносин, оскільки зберігання відповідачем продукції (товару) та інших речей у складських приміщеннях і є суттю відносин з надання послуг зі складського зберігання. Доказів здійснення іншої, ніж, складське зберігання, діяльності у зазначених складських приміщеннях позивачем суду не надано.

Таким чином, доводи позивача про фактичні орендні відносини сторін у справі є безпідставними та не можуть бути прийняті судом до уваги.

У задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору від 01.01.2007 №01/01-07 слід відмовити з покладенням у цій частині на позивача судових витрат у справі відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача-1 звільнити безпідставно займані будівлі складів №№ 30, 32, 34, 36, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. І. Федорова, 32, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України передбачено власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Оскільки договір № 01/01-07 про надання складських послуг від 01.01.2007 та договір № ПЗ/БМЕС-068021/НЮ від 14.03.2006 припинили свою дію, Приватне акціонерне товариство «Укторгімпекс» зобов'язане звільнити будівлі складів №№ 30, 32, 34, 36, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. І. Федорова, 32, на вимогу власника, а тому вимога позивача про зобов'язання першого відповідача звільнити займані складські приміщення є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Судові витрати за позовною вимогою про звільнення приміщень відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача 1 у справі.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Зобов'язати Приватне акціонерне товариство «Укторгімпекс» (01034, м. Київ, пров. Георгіївський, 5, код 21547582) звільнити безпідставно займані складські приміщення № № 30, 32, 34, 36, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. І Федорова, 32, балансоутримувачем якої є Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, код 40075815) в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» (01034, м. Київ, вул. Лисенка, буд. 6, код 40081221), видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Укторгімпекс» (01034, м. Київ, пров. Георгіївський, 5, код 21547582) на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, код 40075815) в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» (01034, м. Київ, вул. Лисенка, буд. 6, код 40081221) 1378 грн. 00 коп. судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене та підписане 12.09.2016.

Суддя В.О. Демидов