Рішення

від 06.09.2016 по справі 917/1128/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

06.09.2016р. Справа № 917/1128/16

за позовом Обласного комунального виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Миргородводоканал", вул. Шишацька, 82,Миргород, Миргородський район, Полтавська область, 37600

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 37600

про стягнення 21 870,11 грн.

суддя Іваницький Олексій Тихонович

секретар судового засідання Мусійченко Т.С.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2 дов. № 17/01-1 від 05.01.2016

від відповідача: не з"явився

СУТЬ СПРАВИ: розглядається позовна заява про стягнення 21 870,11 грн., за договором № 1556 від 02.02.2016 року

09.08.2016 року за вхідним № 9853(канцелярії суду) представник позивача ОСОБА_2 на виконання вимог ухвали суду подала додаткові документи. Суд подані документи прийняв до розгляду та долучив до матеріалів справи.

Відповідач повноважного представника в судові засідання не направив, хоча і був належним чином повідомлений про час та місце проведення судових засідань (повідомлення про вручення поштового відправлення в матеріалах справи), відзив на позовну заяву не подав, вимоги п. 4 ухвали суду від 18.07.2016 року про порушення провадження у справі не виконав.

Оскільки судом були виконані вказані норми, відповідач вважається повідомленим про час та місце розгляду справи.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, суд не оцінює вказані обставини як підставу для подальшого відкладення розгляду справи. Спір розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши і оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, а також за результатами оцінки поданих сторонами господарського процесу доказів, у нарадчій кімнаті суд задовольняє позовні вимоги виходячи з наступного:

02 лютого 2015 року між Обласним комунальним виробничим підприємством водопровідно-каналізаційного господарства „МиргородводоканалВ» (далі - Водоканал) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1, Споживач) укладено договір № 1556 на приймання стічних вод до комунальної каналізації (далі - Договір).

За умовами Договору, Водоканал (Позивач) бере на себе зобов'язання приймати від Споживача (Відповідача) стічні води, а Споживач (Відповідач) зобов'язується своєчасно оплачувати надані йому послуги за встановленими тарифами в термін, передбачений цим договором.

Відповідно до п.6.1. Договору розрахунки за приймання стічних вод проводяться виключно у безготівковій формі у національній валюті України - гривні, шляхом перерахування грошових коштів, вказаних у відповідних документах, на поточні рахунки відповідно до встановлених та затверджених тарифів.

Пунктом 6.3. Договору передбачено, що Споживач (Відповідач) до 30 числа кожного місяця, здійснює платіж у сумі вартості 100% договірних величин споживання.

Відповідно до наданих Позивачем рахунків -фактури, Актів здачі-прийняття робіт на себе за Договором зобов'язання (п.4.2.1.-4.2.4.) Водоканал виконав в повному обсязі. Споживач взятих на себе зобов'язань за Договором (п.3.2.1.-3.2.8.) належним чином не виконав, вчасно за надані послуги не розрахувався, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за надані Позивачем послуги в сумі - 19470,20 гривень, яка виникла за період з 25.01.2016 року по 01.07.2016 року.

При винесенні рішення суд виходить з наступного:

Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статей 525-527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконував зобов'язання за вищезазначеним Договором щодо здійснення послуг. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним Договором не оплатив послуги у встановлені у Договорі строки, заборгованість останнього на момент подання позову та розгляду даної справи складає 19 470,20 грн.. Дана обставина відповідачем не спростована.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 19 1470,20 грн. основного боргу підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Відповідно до п.7.2.Договору за несвоєчасну оплату послуг з водопостачання та водовідведення Споживач (Відповідач) крім суми заборгованості сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 1 426,40 грн. пені, суд прийшов до висновку, що останній підлягає задоволенню (розрахунок суми пені здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт 8.1.5").

Відповідно до п.7.5.Договору за необґрунтовану відмову повністю або частково оплатити платіжні вимоги Споживач (Відповідач) сплачує Водоканалу (Позивачу) штраф у розмірі 5% суми, від сплат якої він відмовився. (5% суми 19470,20 грн. - 973,51 грн. ).

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень щодо передбачення умовами договору одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Положеннями статей 627, 628, 629 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В даній справі при укладені Договору сторони дійшли згоди щодо сплати одночасно штрафу та пені у разі невиконання відповідачем умов договору, а саме: порушення строку оплати отриманого газу. Тому, одночасне застосування штрафу та пені не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам укладеного між сторонами договору.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення 973,51 грн. - штрафу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За викладеного, позовні вимоги підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст. 43, ст. 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 37600, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Обласного комунального виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Миргородводоканал" (вул. Шишацька, 82,Миргород, Миргородський район, Полтавська область, 37600, р/р 26005060471174 в Полтавському ГРУ ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 331401, код ЄДРПОУ 03362560) заборгованість за Договором №1556 від 02.02.2016 року в розмірі 21 870,11 грн. з яких основна заборгованість - 19 470,20 грн., пеня - 1 426,40 грн., штраф - 973,51 грн., а також витрати на сплату судового збору в розмірі 1 378,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

СУДДЯ Іваницький О.Т.

Повне рішення складено 07.09.2016р.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.