Рішення

від 05.09.2016 по справі 917/874/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.2016Справа №917/874/16 За позовом: Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі

Нафтогазовидобувного управління «Полтаванафтогаз»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український інститут сталевих конструкцій імені В.М. Шимановського»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства «Полтаватеплоенерго»

Про стягнення 56 563,38 грн.

За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український інститут сталевих конструкцій імені В.М. Шимановського

До Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі

Нафтогазовидобувного управління «Полтаванафтогаз»

Про визнання недійсним договору

Суддя Спичак О.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): Шевченко В.О. - - по дов.

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): Манькевич В.С. - по дов.

від третьої особи: Данілова Н.Н. - по дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «Полтаванафтогаз» звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український інститут сталевих конструкцій імені В.М. Шимановського» про стягнення 56 563,38 грн.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 30.05.2016 року порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 16.06.2016 року.

16.06.2016 року ухвалою Господарського суду Полтавської області залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства «Полтаватеплоенерго» та відкладено розгляд справи на 30.06.2016 року.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 30.06.2016 року на підставі ст.ст. 15, 17, 86 Господарського процесуального кодексу України справу № 917/874/16 направлено за підсудністю до Господарського суду м. Києва.

Згідно автоматичного розподілу справ від 11.07.2016 року, справу № 917/874/16 було передано на розгляд судді Спичаку О.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 року справу було прийнято до провадження суддею Спичаком О.М. та призначено до розгляду на 08.08.2016 року.

29.07.2016р. року представником позивача було подано до канцелярії суду клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено.

02.08.2016р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Український інститут сталевих конструкцій імені В.М. Шимановського» через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подано зустрічну позовну заяву до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Нафтогазвидобувного управління «Полтаванафтогаз» про визнання недійсним договору про відшкодування оплати послуг з передачі теплової енергії у вигляді гарячої води № д/256/10/14 від 13.12.2010р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2016 року зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Український інститут сталевих конструкцій імені В.М. Шимановського» було прийнято для спільного розгляду з первісним позовом та розгляд справи призначено на 08.08.2016 року.

08.08.2016 року в судовому засіданні представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) подав відзив на зустрічну позовну заяву, в якому проти задоволення зустрічного позову надав заперечення та заявив про застосування строків позовної давності.

Представник третьої особи за первісним позовом 08.08.2016 року в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

У зв'язку із неявкою третьої особи та необхідністю витребування додаткових доказів ухвалою від 08.08.2016р. розгляд справи було відкладено на 05.09.2016р.

05.09.2016р. представником третьої особи надано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке розглянуто та задоволено судом.

Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні 05.09.2016р. надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких первісні вимоги підтримав, а проти зустрічного позову заперечував.

Представник відповідача за первісним позовом під час розгляду справи 05.09.2016р. проти задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «Полтаванафтогаз» надав заперечення, а зустрічний позов підтримав в повному обсязі.

Клопотання №305/01/04 від 01.06.2016р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Український інститут сталевих конструкцій імені В.М. Шимановського» про повернення позовної заяви Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «Полтаванафтогаз» без розгляду на підставі ст.63 Господарського процесуального кодексу України було залишено судом без задоволення як безпідставне та необґрунтоване.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 05.09.2016р.

В судовому засіданні 05.09.2016р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши всі представлені докази, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Господарським судом Полтавської області розглядалась справа №6\163 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Укрндіпроектстальконструкція» ім. В.М.Шимановскього, виробнича одиниця - Полтавське виробниче відділення УКРНДІПСК ПКВ до 1. Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта» - виробнича одиниця НГВУ «Полтаванафтогаз», 2. Комунального підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» про визнання права власності та спонукання до здійснення реєстрації права власності.

Рішенням від 31.01.2002р. Господарського суду Полтавської області позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Укрндіпроектстальконструкція» ім. В.М.Шимановскього, виробнича одиниця - Полтавське виробниче відділення УКРНДІПСК ПКВ задоволено: визнано за позивачем право власності на 1328,2 кв.м. приміщення 6-7 поверхів будівлі №119 по вул.Пушкіна у м.Полтава; зобов'язано Комунальне підприємство Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» здійснити державну реєстрацію права власності на 1328,2 кв.м. приміщення 6-7 поверхів будівлі №119 по вул.Пушкіна у м.Полтава; розподілено судові витрати.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13.

Отже, рішення від 31.01.2002р. Господарського суду Полтавської області по справі №6/163, має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти, зокрема, щодо наявності у Відкритого акціонерного товариства «Укрндіпроектстальконструкція» ім. В.М.Шимановскього майнових прав на 1328,2 кв.м. приміщення 6-7 поверхів будівлі №119 по вул.Пушкіна у м.Полтава повторного доведення не потребують.

01.09.2007р. між Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства «Полтаватеплоенерго» (теплопостачальна організація) та Відкритим акціонерним товариством «Укрнафта» (назву якого змінено на Публічне акціонерне товариство «Укрнафта») (споживач) було укладено договір №603«С»/нз/2015/07/ін на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води, відповідно до п.1 якого теплопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати теплову енергію у вигляді гарячої води з метою забезпечення опалення та гарячого водопостачання приміщень споживача до межі розподілу будівлі по вул.Пушкінській, 119.

Згідно п.14 договору №603«С»/нз/2015/07/ін. від 01.09.2007р. облік споживання теплової енергії на опалення проводиться по лічильнику Supercal-431 зав.№98047066.

Зняття показань з приладу обліку проводиться споживачем, записуються в журналі встановленої форми, передаються в службу реалізації теплопостачальної організації 25 числа кожного місяця або по телефону з обов'язковим наступним підтвердженням у письмовій формі, затвердженій підписом керівника та печаткою підприємства (п.16 договору №603«С»/нз/2015/07/ін. від 01.09.2007р.).

Відповідно до п.20 вказаного правочину розподіл загальної кількості теплової енергії, визначеної показниками приладу обліку, встановленого на об'єкті, в якому знаходиться декілька споживачів, проводиться пропорційно займаної площі кожного споживача.

У п.29 укладеного між відповідачем та третьою особою договору вказано, що оплата за опалення та гаряче водопостачання, що проводиться споживачем, стягується на підставі тарифів, встановлених уповноваженим органом з 16.09.2006р. Вартість 1 гкал - 265,92 грн. з врахуванням податку на додану вартість для споживачів ІІ групи; вартість 1 куб.м - 8,66 грн. з врахуванням податку на додану вартість для споживачів ІІ групи.

Даний договір укладений на період з 01.09.2007р. по 31.12.2011р. (для опалення); з 01.09.2007р. по 31.12.2011р. (для гарячого водопостачання); в частині розрахунків до їх повного виконання. Договір вважається продовженим щорічно, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення договору не буде заявлено однією зі сторін (п.36 договору №603«С»/нз/2015/07/ін. від 01.09.2007р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №603«С»/нз/2015/07/ін. від 01.09.2007р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача за первісним позовом та третьої особи взаємних цивільних прав та обов'язків.

13.12.2010р. між Відкритим акціонерним товариством «Укрнафта» (назву якого змінено на Публічне акціонерне товариство «Укрнафта») (споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український інститут сталевих конструкцій імені В.М. Шимановського» (субспоживач) було укладено договір №д/256/10/ін про відшкодування оплати послуг з передачі теплової енергії у вигляді гарячої води, відповідано до п.1 якого споживач зобов'язується надавати субспоживачу послуги з передачі теплової енергії у вигляді гарячої води та опалення, а субспоживач зобов'язується своєчасно здійснювати оплату за споживання і користування послугою на умовах цього договору.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Предметом договору є надання послуг з передачі теплової енергії у вигляді гарячої води та опалення приміщень субспоживача (п.2 договору №д/256/10/ін від 13.12.2010р.).

У п.3 вказаного правочину визначено характеристику об'єкта надання послуги: будинок за адресою: м.Полтава, вул.ПушкінаЮ 119, 6, 7 поверхи; площа частини будинку, що опалюється, 6, 7 поверх загальною площею 1319,3 м 2 та 16 м 2 місця загального користування.

Відповідно до п.4 договору №д/256/10/ін від 13.12.2010р. облік теплової енергії, що передається субспоживачу проводиться по тепловому лічильнику.

Пунктом 6 укладеного між сторонами договору визначено, що сума відшкодування визначається на підставі копії рахунку теплопостачальної організації, виданої споживачу, та рахунку споживача з урахуванням обов'язку субспоживача оплачувати 25,3% від загальних нарахувань теплопостачальної організації за послуги, надані об'єкту, визначеному у п.3 договору.

Відповідно до п.20 вказаного правочину договір діє протягом одного року з дати його підписання.

Якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодна зі сторін не висловила наміру внести до нього зміни або доповнення, він продовжується на наступний рік (п.21 договору №д/256/10/ін від 13.12.2010р.).

Додатковою угодою №1 від 01.12.2012р. контрагентами погоджено внесення змін до договору №д/256/10/ін від 13.12.2010р., зокрема, визначено, що означений правочин діє з дати його підписання обома сторонами до 31.12.2015р. Одночасно, вказаною додатковою угодою виключено п.21 договору №д/256/10/ін від 13.12.2010р.

За змістом п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).

Враховуючи, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Український інститут сталевих конструкцій імені В.М. Шимановського» звернулось до суду з зустрічним позовом про визнання недійсним договору №д/256/10/ін від 13.12.2010р. про відшкодування оплати послуг з передачі теплової енергії у вигляді гарячої води, керуючись приписами чинного на момент укладання договору цивільного та господарського законодавства України, господарським судом було встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов правочину, що фактично свідчить про укладення між сторонами договору 13.12.2010р.

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з зустрічними позовними вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Наразі, обґрунтовуючи наявність підстав для визнання договору №д/256/10/ін від 13.12.2010р. недійсним, позивач за зустрічним позовом посилався на те, що вказаний правочин суперечить приписам чинного на момент його укладення законодавства, зокрема, ст.9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», відповідно до якої діяльність з виробництва теплової енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії підлягає ліцензуванню, якої відповідачем за зустрічним позовом не має, що, на думку заявника за зустрічним позовом, вказує на відсутність у Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «Полтаванафтогаз» права на надання послуг з теплопостачання та укладання відповідних правочинів. До того ж, заявником за зустрічним позовом вказано, що назва правочину не відповідає предмету договірних відносин.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Частиною 1 ст.203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання врегульовано Законом України «Про теплопостачання» (в тому числі, станом на момент укладання оспорюваного правочину).

Відповідно до ст.1 вказаного нормативно-правового акту постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; суб'єкти відносин у сфері теплопостачання - це фізичні та юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм та форми власності, які здійснюють виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, теплосервісні організації, споживачі, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування; споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору; теплопостачальна організація - це суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії; теплотранспортуюча організація - суб'єкт господарської діяльності, який здійснює транспортування теплової енергії; транспортування теплової енергії - це господарська діяльність, пов'язана з передачею теплової енергії (теплоносія) за допомогою мереж на підставі договору.

Пунктом 4 Правил користування тепловою енергією, які затверджено Постановою №1198 від 03.10.2007р. Кабінету Міністрів України (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва.

Для обліку відпуску та споживання теплової енергії застосовуються прилади комерційного обліку, занесені до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, або ті, що пройшли державну метрологічну атестацію (п.17 Правил користування тепловою енергією).

Пунктом 23 означених правил передбачено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Наразі, господарський суд зауважує, що укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою не є правочином, предметом якого є постачання теплової енергії Товариству з обмеженою відповідальністю «Український інститут сталевих конструкцій імені В.М. Шимановського», а фактично є договором, яким визначено права та обов'язки сторін щодо відшкодування відповідачем за первісним позовом вартості теплової енергії пропорційно частині загальної площі приміщення, яке належить останньому на праві власності.

При цьому, наведені вище висновки суду також підтверджуються тим, що у договорі на постачання теплової енергії її облік та вартість визначаються відповідно до показників лічильника з урахуванням тарифів, які визначено уповноваженим органом (п.п.14, 29 договору №603«С»/нз/2015/07/ін. від 01.09.2007р.), тоді як в оспорюваному правочині сторонами фактично досягнуто згоди щодо визначення суми відшкодування як відсоткового співвідношення площі приміщення, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Український інститут сталевих конструкцій імені В.М. Шимановського», до загальної площі будинку, до якого теплопостачання здійснюється на підставі договору №603«С»/нз/2015/07/ін. від 01.09.2007р., а фактичний розмір грошового зобов'язання визначається як відсоток від виставленого третьою особою рахунку на оплату спожитої загалом у будинку теплової енергії.

Тобто, оспорюваний Товариством з обмеженою відповідальністю «Український інститут сталевих конструкцій імені В.М. Шимановського» правочин за своєю правовою природою є саме договором про відшкодування витрат Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «Полтаванафтогаз», як споживача за договором №603«С»/нз/2015/07/ін. від 01.09.2007р., на оплату опалення будинку №119 по вул.Пушкінській у місті Полтава, а ніяким чином не направлений на надання останнім послуг з теплопостачання заявнику за зустрічним позовом.

Крім того, у даному випадку визначення у договорі №д/256/10/ін від 13.12.2010р. назв сторін як «споживач» та «субспоживач» ніяким чином змінює правової природи укладеного між сторонами правочину і дійних правовідносин, які останнім врегульовано.

При цьому, судом також враховано, що ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У ст.627 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що до сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014р. №7-рп/2013 по справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

До того ж, у даному випадку, суд також звертає увагу позивача за зустрічним позовом, що назва правочину не суперечить його дійсному змісту, що вказує на те, що посилання Товариства з обмеженою відповідальністю «Український інститут сталевих конструкцій імені В.М. Шимановського» на вказані обставини в якості підстави для визнання договору недійсним, є необґрунтованими та юридично неспроможними.

Крім того, господарський суд також вважає за необхідне зауважити, що строк дії договору №д/256/10/ін від 13.12.2010р. закінчився 31.12.2015р. (додаткова угода №1 від 01.12.2012р.), тоді як з суті спірного правочину вбачається, що останній може бути визнано недійсним лише на майбутнє.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для визнання договору №д/256/10/ін від 13.12.2010р. про відшкодування оплати послуг з передачі теплової енергії у вигляді гарячої води недійсним та про відмову в задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Український інститут сталевих конструкцій імені В.М. Шимановського» до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «Полтаванафтогаз» про визнання недійсним договору.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «Полтаванафтогаз» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український інститут сталевих конструкцій імені В.М. Шимановського» про стягнення заборгованості в розмірі 56 563,38 грн. При цьому суд виходить з наступного.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору чи юридичних фактів.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525 , 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України , договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як свідчать матеріали справи, на підставі умов договору №д/256/10/ін від 13.12.2010р. з метою отримання відшкодування витрат на оплату опалення об'єкта за адресою: м.Полтава, вул.Пушкіна, 119, 6, 7 поверхи; площа частини будинку, що опалюється, 6, 7 поверх загальною площею 1319,3 м 2 та 16 м 2 місця загального користування, Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «Полтаванафтогаз» було виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Український інститут сталевих конструкцій імені В.М. Шимановського», зокрема, рахунки №28 від 31.10.2015р. на суму 6264,87 грн., №29 від 30.11.2015р. на суму 24263,25 грн. та №30 від 28.12.2015р. на суму 26035,26 грн.

Вказані рахунки відповідачем за первісним позовом оплачено не було, грошові кошти в сумі 56 563,38 грн. на рахунок Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «Полтаванафтогаз» не перераховано, що і стало підставою для звернення до суду з первісними позовними вимогами.

Проте, з представленого до матеріалів справи акту від 04.02.2016р. перевірки системи теплопостачання, який складено сумісно представниками Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» в присутності представників Нафтогазовидобувного управління «Полтаванафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Український інститут сталевих конструкцій імені В.М. Шимановського», вбачається, що на підставі заяви відповідача за первісним позовом проведено відключення 6 та 7 поверхів будівлі за адресою: м.Полтава, вул.Пушкіна, 119, від теплопостачання. При цьому, у вказаному акті вказано, що таке відключення було здійснено до початку опалювального сезону 2015/2016р., тобто, до жовтня 2015р.

Наразі, суд зазначає, що правова природа спірних правовідносин полягає в тому, що відповідачем повинно бути відшкодовано витрати позивача на опалення частини приміщення, постачання теплової енергії до якого здійснюється ні підставі договору №603«С»/нз/2015/07/ін. від 01.09.2007р., укладеного між Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства «Полтаватеплоенерго» та Відкритим акціонерним товариством «Укрнафта».

Відповідно до п.20 вказаного правочину розподіл загальної кількості теплової енергії, визначеної показниками приладу обліку, встановленого на об'єкті, в якому знаходиться декілька споживачів, проводиться пропорційно займаної площі кожного споживача.

Як зазначалось вище, відповідно до умов п.6 договору №д/256/10/ін від 13.12.2010р. сума відшкодування визначається на підставі копії рахунку теплопостачальної організації виданої споживачу та рахунку споживача з урахуванням обов'язку субспоживача оплачувати 25,3% від загальних нарахувань теплопостачальної організації за послуги, надані об'єкту.

Проте, з огляду на те, що починаючи з жовтня 2015р. не здійснювалось теплозабезпечення 6 та 7 поверхів будівлі за адресою: м.Полтава, вул.Пушкіна, 119, а також враховуючи, що вартість теплової енергії визначалась позивачу відповідно до показань теплових лічильників,а не розрахунковим способом, у позивача були відсутні підстави для розрахунку вартості відшкодування з урахуванням площі приміщень, які належать відповідачу за зустрічним позовом, оскільки фактично рахунки, які виставлялись безпосередньо теплопостачальною організацією (третя особа) вже включали в себе плату за теплову енергію, спожиту у меншому обсязі, у зв'язку з відключенням від опалення певної площі приміщення.

Вказане свідчить, що у жовтні-грудні 2015р. позивачем за первісним позовом не було понесено витрат, які підлягають відшкодуванняю відповідачем на підставі договору №д/256/10/ін від 13.12.2010р., а отже, стягнення відповідної суми з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український інститут сталевих конструкцій імені В.М. Шимановського» є необґрунтованим.

За таких обставин, з огляду на наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволені позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «Полтаванафтогаз» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український інститут сталевих конструкцій імені В.М. Шимановського» про стягнення заборгованості в розмірі 56 563,38 грн.

Заява Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «Полтаванафтогаз» про застосування до зустрічного позову строку позовної давності була залишена судом без задоволення з огляду на наявність самостійних підстав для відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Судові витрати згідно з приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишаються за особами, які їх понесли.

Керуючись, ст. ст. 32 , 33 , 49 , 82 - 85 ГПК України , Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Відмовити в задоволенні первісного позову.

2. Відмовити в задоволенні зустрічного позову.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

12.09.2016 р.

Суддя Спичак О.М.