Рішення

від 13.09.2016 по справі 622/90/15-ц

ЗОЛОЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЗОЛОЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 622/90/15-ц р.

2/622/29/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.09.2016 року смт. Золочів

Золочівський районний суд Харківської області в складі:

Головуючого - судді Шабас О. С.,

при секретарі: Бойко І.О., Дудій А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Золочівського районного суду Харківської області позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Одноробівської сільської ради Золочівського району Харківської області, треті особи: Золочівська державна нотаріальна контора Харківської області, ОСОБА_5, про визнання рішення виконкому недійсним, визнання недійсним свідоцтва про спадщину та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

30 січня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просила визнати недійсним рішення виконкому Одноробівської сільської ради Золочівського району Харківської області від 09 червня 2009 року №5 про оформлення права приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_6; визнати недійсними свідоцтво про право приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1, видане 15 червня 2009 року на ім'я ОСОБА_6, що зареєстроване в КП «Архітектурно-інвентаризаційному бюро Золочівського району», запис №20 в книзі 1 та в реєстрі права власності на нерухоме майно від 15 червня 2009 року, реєстраційний номер 27539654; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_3 Золочівською державною нотаріальною конторою 04 вересня 2009 року, реєстровий №2672, видане ОСОБА_2 Золочівською державною нотаріальною конторою 11 квітня 2012 року, реєстровий №766; визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1.

Свої вимоги мотивувала тим, що з 1964 року перебувала у шлюбі із ОСОБА_6 за час шлюбу спільною працею та за спільні кошти вони побудували спірний будинок, та проживали в ньому разом із родиною до розлучення у 1995 році. Під час шлюбу в них народилося троє дітей: ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_5, що є відповідачами та третьою особою у справі. Розірвавши шлюб, родина ОСОБА_6 вирішили розділити будинок та звернулися до селищної ради, що у складі комісії здійснила розподіл будинку між колишнім подружжям. Кожному було виділено частину будинку, що фактично відповідала ? частині. Після розірвання шлюбу ОСОБА_6 пішов проживати до нової дружини, а позивач продовжувала проживати у спірному будинку, проте за кілька років до смерті її колишній чоловік повернувся хворий та нікому не потрібний, вона його доглядала та лікувала. До моменту своїй смерті у 2003 році факт її проживання у спірному будинку колишній чоловік ніколи не ставив під сумнів, так як будинок було побудовано на спільні кошти, а, крім того, існував розподіл селищної ради. Після смерті чоловіка позивач ще деякий час проживала у спірному будинку, а потім, бажаючи покращити умови проживання дітей, лишила їм будинок, а сама перейшла жити в іншу хату, проте від своєї долі у будинку вона ніколи не відмовлялася, вважаючи, що її право на ? частину будинку засвідчено в тому числі розподілом, що був проведений селищною радою після розлучення. Ій було відомо, що діти здійснили розподіл та оформлення спадщини після смерті батька, проте вона навіть не здогадувалася, що спірний будинок було оформлено в цілому на її чоловіка, та що діти успадкували будинок в цілому. Проте у 2013 році у родині виник скандал, коли її донька ОСОБА_3 уклала мирову угоду із своїм братом ОСОБА_2, розподіливши успадкований після смерті батька будинок. Мати вирішила втрутитися у долю дітей, щоб їх розмирити, та, переглядаючи документи, дізналася про те, що за документами весь будинок в цілому було оформлено на її колишнього чоловіка, а вона фактично позбавлена своєї власності. В даний час відповідач ОСОБА_3 фактично одноосібно зайняла будинок, чинить перешкоди у користуванні власністю як позивачу, так і другому відповідачу та третій особі. Позивач, вказуючи, що спірний будинок було побудовано за час шлюбу, та враховуючи, що даний будинок відносився до групи колгоспний двір, так як вона з 1967 року була діючим членом колгоспу, просила визнати за нею право власності на ? частину спірного будинку, скасувати в цій частині прийняте рішення сільради та видані її дітям свідоцтва про право на спадщину.

В судовому засіданні позивач та її представник ОСОБА_8 позовні вимоги підтримали з наведених у позові мотивів, просили задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2, представник відповідача - Одноробівської сільської ради Золочівського району Харківської області та третя особа ОСОБА_5 позовні вимоги визнали у повному обсязі, просили визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину спірного будинку.

Відповідач ОСОБА_3, її представники ОСОБА_9 та ОСОБА_10 проти позову категорично заперечували. В обґрунтування своїх заперечень зазначили, що хоча спірний будинок і був побудований за часів шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, проте він був успадкований останнім після смерті своїх батьків, тому не може вважатися спільною сумісною власністю подружжя. Також зауважили, що позивачем не надано доказів здійснення розподілу будинку сільрадою. Крім того. просили застосувати строк позовної давності до вимог про розподіл майна подружжя. Враховуючи, що спірний будинок був успадкований ОСОБА_6, будинок в цілому був правомірно оформлений на нього, тому відсутні правові підстави для визнання рішення селищної ради та виданих свідоцтв про право на спадщину недійсними. Щодо віднесення спірного будинку до групи колгоспний двір зауважили, що глава двору ОСОБА_6 станом на 15 квітня 1991 року не був членом колгоспу, через що даний двір не відноситься до групи колгоспних дворів.

Суд, вислухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Сторони визнали, що 25 квітня 1964 року у м. Постдам Німецької демократичної республіки ОСОБА_1 та ОСОБА_6 уклали шлюб, за час шлюбу у родині ОСОБА_6 народилося троє дітей: ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_5, що також підтверджується копією рішення про розірвання шлюбу (а.с. 295-298).

З 1965 року по 1988 рік велося будівництво надвірних споруд та спірного житлового будинку АДРЕСА_1. Будинок було побудовано у 1969 році, господарські надвірні споруди з 1965 по 1988 включно, що вбачається з наданих суду копій інвентарної справи та технічного паспорту на житловий будинок, свідчень допитаних під час судового розгляду свідків (а.с.16-18, 111, 127-187).

З довідки Одноробівської сільської ради Золочівського району Харківської області від 08 вересня 2014 року №02-21/462 вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_1 був збудований згідно запису в погосподарській книзі №7 (1971-1973 р.р.) Одноробівської сільської ради, особовий рахунок №552, у 1972 році, голова сім'ї ОСОБА_11 Згідно заяви від 31.07.1985 року після смерті ОСОБА_12 господарство було переписано на його дружину ОСОБА_13 (запис в погосподарській книзі №9 /1983-1985 рр/ особовий рахунок НОМЕР_1), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Згідно запису погосподарської книги №11 (1986-1990 р.р.), особовий рахунок НОМЕР_2, домоволодіння перейшло до сина ОСОБА_6, який помер в 2003 році (а.с.25,99,100).

З наданої суду копії трудової книжки ОСОБА_1 та виписки з неї (а.с.282-285) вбачається, що:

01 серпня 1967 року ОСОБА_1 прийнята на роботу доярки до колгоспу «Зоря Комунізму».

25 грудня 1967 року рішенням загальних зборів колгоспників колгоспу «Зоря комунізму» (протокол №7) ухвалено прийняти в члени колгоспу ОСОБА_1.

25 травня 1969 року ОСОБА_1 звільнена з роботи з колгоспу «Зоря комунізму» в зв'язку з переїздом.

В період з 12 липня 1969 року по 23 серпня 1969 року ОСОБА_1 працювала на Івашківській птахофабриці.

В період з 26 вересня 1969 року по 31 жовтня 1990 року ОСОБА_1 працювала на Харківському моторобудівному заводі «Серп та Молот»

З наданої суду копії статуту колгоспу «Зоря комунізма» вбачається, що розділом ІІ статуту регламентований порядок прийняття у члени колгоспу, права та обов'язки членів та порядок виходу (а.с. 260-264).

19 червня 1991 року рішенням правління колгоспу «Зоря комунізму» (протокол №9) ухвалено прийняти в члени колгоспу ОСОБА_6, інших відомостей щодо періоду прийняття ОСОБА_6 в члени колгоспу суду не надано (а.с.265,266, 299, 300).

Архівною довідкою засвідчується, що колгосп «Зоря комунізму» був реорганізований у КСП «Зоря», останній в свою чергу було реорганізовано у СПК «Зоря», згідно рішеннь зборів уповноважених членів колгоспу за 1992 та 2000 роки (а.с.273).

10 січня 1995 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було розірвано згідно наданої суду копії рішення Золочівського районного суду Харківської області від 10 січня 1995 року (а.с.295-297).

ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 62 років помер ОСОБА_6, про що 07 квітня 2003 року виконавчий комітет Одноробівської сільської ради Золочівського району Харківської області склав актовий запис №7 та 23 вересня 2014 року повторно видав відповідне свідоцтво серії НОМЕР_3.

Рішенням виконавчого комітету Одноробівської сільської ради Золочівського району Харківської області від 09 червня 2009 року оформлено право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_6 (а.с.146).

15 червня 2009 року на підставі вказаного рішення сільради на ім'я ОСОБА_6 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1. З проекту рішення вбачається, що підставою набуття права власності є запис в погосподарській книзі Одноробівської сільської ради Золочівського району Харківської області (а.с.145).

Державним нотаріусом Золочівської державної нотаріальної контори Тихоновою Н.П. видано 04 вересня 2009 року ОСОБА_3 та 11 квітня 2012 року - ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом як спадкоємцям за законом після смерті їх батька ОСОБА_6, реєстрові номера №2672 та №766. Спадкове майно складалося в тому числі із спірного житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, що згідно свідоцтва був розподілений між спадкоємцями в рівних частках, тобто по ? частині кожному.

21 січня 2013 року ухвалою Золочівського районного суду Харківської області, що набрала законної сили, затверджено мирову угоду між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, здійснено розподіл житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.21-24).

Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_5, ОСОБА_18, ОСОБА_19 пояснили, що спірний будинок було побудовано подружжям ОСОБА_6, позивач своєю працею приймала участь у його будівництві, після розлучення комісією при сільраді було здійснено розподіл будинку, який подружжя прийняло та використовувало після розірвання шлюбу.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_10, ОСОБА_3, ОСОБА_20 пояснили суду, що будинок правомірно був оформлений лише на ОСОБА_6, так як він побудований за його кошти та після розірвання шлюбу офіційно не проводився розподіл будинку.

Довідками виконавчого комітету Одноробівської сільської ради Золочівського району Харківської області від 01 червня 1991 року та від 17 вересня 2015 року спірний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 згідно запису погосподарської книги №11, особовий рахунок НОМЕР_2, віднесено до групи - колгоспний двір. Зазначено, що головою господарства був ОСОБА_6 (а.с. 66, 99).

При вирішенні спору суд виходить з того, що спірні правовідносини врегульовані положеннями Конституції України та ЦК Української РСР, ЦК України, Кодексу про шлюб та сім'ю України в редакції від 20.06.1969 по 01.04.1996 року, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин - шлюбу ОСОБА_1 із ОСОБА_6, положеннями Закону «Про власність» від 07.02.1991 № 697-XII , в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 р. №1952-ІV, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджену заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 31 грудня 1995 року № 56, законом «Про сільські Ради народних депутатів трудящих УРСР» від 02 липня 1968 року (ВВС УРСР,1968, №28 ст. 177), Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом - аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69).

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно положень ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Визнання протиправними та скасування (визнання незаконними - в редакції статті 16 ЦК України) рішень органів місцевого самоврядування є окремим способом захисту цивільних прав та інтересів, порушених зазначеними органами під час реалізації ними своїх повноважень.

Стаття 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України встановлює, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Стаття 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України визначає, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

С т а т т я 29 цього ж кодексу передбачає, що якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.

Статтею 16 Закону «Про власність» встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім'ю Української РСР ( 2006-07 ).

Відповідно до положень ст. ст. 2,3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 р. №1952-ІV Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за умов, якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 31 грудня 1995 року № 56, передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентарізацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ, в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п.20 Інструкції). Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Відповідно до положень закону «Про сільські Ради народних депутатів трудящих УРСР» від 02 липня 1968 року (ВВС УРСР,1968, №28 ст. 177) кожна сільська вела погосподарські книги, в яких відповідним записом посвідчувалося право землекористування всіх громадян на території сільської Ради. У заглавній частині особового рахунку записується прізвище, ім'я, по батькові голови родини, на ім'я якого відкрито особовий рахунок, та він є власником будинку. При цьому виникнення права власності не залежало від його державної реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 120 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Згідно із частиною другою статті 123 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) розмір частки члена двору встановлюється, виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Згідно Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69, а саме п. 6 сільські ради один раз в п'ять років виробляють закладку погосподарських книг ( форма N 1 ) і алфавітних книг господарств ( форма N 3 ) за станом на 1 січня. Закладка погосподарських книг провадиться шляхом суцільного обходу дворів та опитування населення в період з 1 по 15 січня. Пункт 9 вказівок передбачав, що особові рахунки господарств в погосподарській книзі ( форма N 1 ) відкриваються під час закладки книг станом на 1 січня на всіх постійно проживають на території сільської Ради осіб. Всі записи в особових рахунках проводяться безпосередньо в господарствах. Пункт 14 вказівок передбачав, що номер особового рахунку є постійним для даного господарства протягом всього періоду (п'ять років). Під цим номером виписуються господарству повідомлення, повістки і т.п., він вказується в списках господарств, що складаються фінансовими, статистичними та іншими органами при проведенні кожним з них своїх робіт. Не змінюється також номер особового рахунку та в разі заміни голови господарства (сім'ї) іншою особою зі складу того ж господарства (наприклад, у зв'язку зі смертю або з інших причин). У цих випадках особовий рахунок господарств не переписується на новий, при цьому: 14.1. У верхній частині особового рахунку вписується прізвище, ім'я та по батькові нового голови господарства (сім'ї), прізвище попереднього закреслюється. Пункт 19 вказівок передбачав, що у заголовній частині особового рахунку записується прізвище , ім'я та по батькові члена господарства, на ім'я якого відкрито особовий рахунок. Особовий рахунок відкривається на ім'я голови господарства ( сім'ї ), який визначається в кожному конкретному випадку повнолітніми членами сім'ї за їх спільною згодою і записується в особовому рахунку першим.

Статті 10, 59, 60 ЦПК України передбачають, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Щодо визначення групи господарства спірного будинку суд виходить з наступного.

Так, матеріали справи містять докази прийняття ОСОБА_1 у члени колгоспу у 1967 році ще за часів її першого працевлаштування до колгоспу «Зоря комунізму». Досліджуючи надану суду копію статуту вказаного колгоспу, судом встановлено, що саме статутом закріплено порядок прийняття у члени колгоспу, обов'язки та права колгоспників, а також порядок виходу з членів колгоспу. Крім того, в розділі 6 глави ІІ статуту колгоспу «Зоря комунізму» (а.с.263-264) передбачено випадки збереження членства у колгоспі за особами, що тимчасово вибули. Так, зокрема, членство зберігається в тому числі за особою, що вибула з колгоспу через перехід на роботу на промисловість або інші галузі народного господарства, на строк встановлений правлінням колгоспу. Розділ 7 цієї ж глави передбачає порядок виходу з членів колгоспу, що передбачає обов'язкову подачу заяви членом колгоспу, що має бути розглянута правлінням та загальними зборами членів колгоспу. Виключення з членів колгоспу передбачає розрахунок із колишнім колгоспником (а.с.256).

Надаючи пояснення, позивач пояснила, що вона після прийняття у члени колгоспу у 1967 році ніколи не виключалася з його членів, навіть коли вона звільнилася з колгоспу в зв'язку з вибуттям і працювала на іншому підприємстві, виконувала певні колгоспні роботи, як того вимагало членство.

Доводи представників відповідача ОСОБА_3 про те, що позивач ОСОБА_1 після прийняття її у члени колгоспу у 1967 року обов'язково мала бути виключена з членів колгоспу, так як певний період не працювала на ньому, та станом на 15 квітня 1991 року не повинна була бути членом колгоспу, є припущеннями та документально не підтверджені, в той час як висновки суду не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Сторонам неодноразово було роз'яснено права та обов'язки, в тому числі те, що обов'язок по доказуванню своїх вимог та заперечень покладається на сторони.

Доказів подання ОСОБА_1 заяви про вихід з членів колгоспу, прийняття рішення правлінням та загальними зборами членів колгоспу «Зоря комунізму» про задоволення заяви ОСОБА_1 про вихід з колгоспу, проведення розрахунку з нею як з колишнім колгоспником, суду не надано.

Відтак, суд на підставі наявних матеріалів справи, встановлює, що ОСОБА_1 з моменту прийняття її у члени колгоспу у 1967 році не була виключена з членів колгоспу, в тому числі станом на 15 квітня 1991 року, так як в період, коли вона не працювала у колгоспі з 1969 року по 1990 рік вона працювала на промисловому підприємстві (Моторобудівний завод «Серп та молот») та в галузі народного господарства (Івашківська птахофабрика), що відповідно до положень розділу 6 глави ІІ статуту колгоспу «Зоря комунізму» передбачало збереження за нею членства у колгоспі на період вибуття.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом - аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69).

Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 від 13 квітня 1979 року виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників.

Із прийняттям вказівок від 12 травня 1985 року за № 5-24/26 були скасовані Вказівки № 112/5 від 13 квітня 1979 року, із прийняттям вказівок від 25 травня 1990 року № 69 - скасовані вказівки від 12 травня 1985 року за № 5-24/26.

Відтак, виключення щодо визначення належності будинку до колгоспного двору незалежно від роду занять голови господарства, містилися лише у вказівках № 112/5 від 13 квітня 1979 року, що вже не діяли на момент виникнення спірних правовідносин у 1986 році, коли головою спірного господарства став ОСОБА_6 Тобто членство позивача ОСОБА_1 станом 15 квітня 1991 року у колгоспі «Зоря комунізму» не впливає на статус спірного господарства.

Таким чином. доводи представників відповідача ОСОБА_3 про безпідставність зарахування спірного будинку АДРЕСА_1 до суспільної групи господарств - колгоспний двір, суд вважає обґрунтованими.

Враховуючи, що станом на 15 квітня 1991 року голова господарства ОСОБА_6 не був членом колгоспу, спірний будинок помилково віднесений селищною радою до господарств групи колгоспний двір.

Щодо вимог про розподіл майна подружжя суд виходить з наступного.

Відтак, судом встановлено, що подружжя ОСОБА_6 перебувало у шлюбі із 1964 по 1995 роки, з 1986 року ОСОБА_6 став головою господарства житлового будинку АДРЕСА_1. Вказані зміни було зафіксовано у погосподарскій книзі відповідної сільради, запис в якій на той час визнавався в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право власності, тобто з дотриманням установленого порядку набуття.

Доводи представників відповідача, що вказаний будинок ним було успадковано після смерті батьків, не ґрунтуються на досліджених судом доказах, так як в той час існував інший порядок набуття права. Таке право набував голова господарства, якого самостійно обирали інші члени господарства, що й відбулося в 1986 році в родині ОСОБА_6 ще за часів життя матері ОСОБА_6 - ОСОБА_13, яка померла лише у 1990 році, що відображено при закладці погосподської книги вже у 1986 році, відповідним записом про нового голову господарства (а.с.25).

Доказів отримання ОСОБА_6 спірного житлового будинку у власність в порядку спадкування після смерті батьків суду не надано.

Відтак, суд доходить висновку, що з 1986 року по 1995 рік включно, тобто за часів шлюбу ОСОБА_6 із ОСОБА_1 ставши головою господарства, ОСОБА_6 набув у власність спірний житловий будинок АДРЕСА_1. Враховуючи набуття права власності на даний будинок за часів шлюбу, суд доходить висновку про виникнення спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 на даний будинок в порядку ст. 22 Кодексів про шлюб та сім'ю та ст. 16 Закону «Про власність» із дотриманням принципу рівності часток, тобто по ? частині за кожним з подружжя.

Відтак, вимоги позивача про визнання за нею права власності на ? частину спірного житлового будинку в порядку розподілу майна подружжя ґрунтуються на законі, а порушене право підлягає захисту шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на ? частину спірного домоволодіння.

Щодо застосування строку позовної давності, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК, зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналогічні за змістом норми матеріального права містилися і в ЦК УРСР (розд. 1 гл. 5), за винятком положення про застосування позовної давності лише за заявою однієї зі сторін.

Позивач зазначає, що про порушення свого права вона дізналася після того, як між її дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_2 стався конфлікт на фоні затвердження судом у 2013 році мирової угоди, на вкрай невигідних, на її думку, для сина умовах. Тоді вона вирішила втрутитися та дізналася, що окрім спадщини після смерті батька діти оформили на себе ще й її частку будинку, так як спірний будинок помилково був в цілому зареєстрований за її колишнім чоловіком, а не за усіма членами колгоспного двору, як того вимагало законодавство. Вони з чоловіком побудували цей будинок, за час шлюбу, облаштовували його для своїх дітей. До часу конфлікту у 2013 році позивач навіть не сумнівалася, що їй належить частка у будинку, так як навіть колишній чоловік не ставив це під сумнів, що підтверджується тим, що навіть після розірвання шлюбу позивач проживала у спірному будинку, розподіл будинку був проведений сільрадою. Проте згодом добровільно перейшла проживати до іншого будинку, щоб покращити житлові умови дітей, проте від своєї долі у власності вона ніколи не відмовлялася.

Заявляючи про застосування позовної давності, відповідач та її представники зауважили, що позивачу було достеменно відомо про оформлення дітьми спадщини після смерті батька та про склад спадкового майна, так як саме вона розпочала цей конфлікт.

Водночас відповідачем та її представниками не надано належних та допустимих доказів обізнаності позивача про порушення її прав за межами строку позовної давності.

На користь доводів позивача про необізнаність щодо порушення її прав також говорять свідчення допитаної в судовому засіданні голови відповідної сільради ОСОБА_18, яка підтвердила, що дійсно у родині ОСОБА_6 після розірвання шлюбу сільрадою за зверненням самого подружжя було здійснено розподіл будинку, а також на підтвердження доводів щодо необізнаності про порушене право свідчить той факт, що до моменту смерті колишнього чоловіка та навіть після неї ОСОБА_1 проживала у спірному будинку.

Не даючи оцінку свідченням ОСОБА_18 про правомірність розподілу спірного будинку та не використовуючи їх в цій частині для встановлення вказаного факту, суд приймає вказані свідчення до уваги в частині підтвердження звернення позивача до органу влади з приводу розподілу свого майна, який на її думку відбувся, і як вона вважала був зафіксований органом державної влади, в результаті чого вона до часу скандалу у родині - 21 січня 2013 року була переконана у оформлені за нею права власності на ? частини спірного будинку.

Відтак, виходячи з того, що доводи позивача про необізнаність щодо порушення її прав відповідачем не спростовані, суд вважає початком перебігу позовної давності дату ухвалення судом мирової угоди при розподілі спадкового майна після смерті ОСОБА_6, тобто 21 січня 2013 року, як посилається сам позивач, через що строк позовної давності не є порушеним у розумінні положень ч.1 ст. ст. 261 ЦК України.

Судом досліджені в якості доказів в тому числі копії свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства КСП «Зоря», сертифікат про право на земельну частку (пай) у цьому ж КСП видані на ім'я ОСОБА_1, державний акт про право власності на земельну ділянку, проте суд вважає їх неналежними доказами по цій справі, так як вони не стосуються предмету доказування, а факт членства позивача у колгоспі «Зоря комунізму» встановлено іншими доказами(а.с.274, 275).

Щодо вимог про скасування рішення сільради, свідоцтва про право власності та свідоцтв про право на спадщину в порядку спадкування за законом, суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що спірний житловий будинок належав подружжю ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності, так як був набутий головою господарства в період шлюбу, що існував до 95 року, тобто належав в рівних частках дружині та чоловіку, відповідно до положень ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю.

Судом встановлено обґрунтованість вимог позивача про визнання за нею права власності на ? частину спірного будинку, відтак при оформленні права власності на даний будинок ОСОБА_6 мав право лише на ? частину спірного будинку, яку йому й могла виділити сільрада своїм рішенням, а згодом яку в рівних частках могли успадкувати його діти, що прийняли спадщину - відповідачі по справі, як спадкоємці за законом першої черги відповідно до положень ст.529 ЦК УРСР та п.4,5 Прикінцевих перехідних положень ЦК України.

Таким чином, враховуючи правомірність набуття права на частину майна, оспорюване рішення сільради та свідоцтва мають бути скасовані, як незаконні, лише в частині.

На підставі викладеного, та керуючись вказаними положеннями матеріального закону та положеннями та ст. ст. 10,11, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення виконкому Одноробівської сільської ради Золочівського району Харківської області від 09 червня 2009 року №5 про оформлення права приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 - скасувати в частині визнання права власності за ОСОБА_6 на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1.

Свідоцтво про право приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1, видане 15 червня 2009 року на ім'я ОСОБА_6, що зареєстроване в КП «Архітектурно-інвентаризаційному бюро Золочівського району» запис №20 в книзі 1 та в реєстрі права власності на нерухоме майно від 15 червня 2009 року, реєстраційний номер 27539654 - скасувати в частині права власності ОСОБА_6 на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1.

Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_3 Золочівською державною нотаріальною конторою 04 вересня 2009 року, реєстровий №2672 - скасувати в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6.

Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_2 Золочівською державною нотаріальною конторою 11 квітня 2012 року, реєстровий №766 - скасувати в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1.

В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через Золочівський районний суд Харківської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий суддя: Шабас О. С.,

.