Рішення

від 10.01.2017 по справі 622/90/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц / 790/262/17

Справа № 622/90/15-ц Головуючий І-ої інстанції: Шабас О.С.

Категорія: сімейні Доповідач: Гуцал Л.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2017 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Гуцал Л.В.,

суддів - Кругової С.С., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря - Огар І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Золочівського районного суду Харківської області від 06 вересня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, Одноробівської сільської ради Золочівського району Харківської області, треті особи: Золочівська державна нотаріальна контора Харківської області, ОСОБА_4, про визнання рішення виконкому недійсним, визнання недійсним свідоцтва на спадщину та визнання права власності, -

встановила:

У січні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зазначеним позовом. Під час розгляду справи позивач неодноразово уточнювала свої вимоги, та в остаточній редакції позовних вимог просила:

- визнати недійсними рішення виконкому Одноробівської сільської ради Золочівського району Харківської області від 09 червня 2009 року №5 про оформлення права приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_5, та видане на його підставі свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 15 червня 2009 року на ім'я ОСОБА_5 на житловий будинок АДРЕСА_1, зареєстроване в КП Архітектурно-інвентаризаційному бюро Золочівського району , запис №20 в книзі та в реєстрі права власності на нерухоме майно від 15 червня 2009 року, реєстраційний номер 27439654;

- визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані Золочівською державною нотаріальною конторою 04 вересня 2009 року ОСОБА_1 та 11 квітня 2012 року ОСОБА_3 по 1/2 частині на житловий будинок АДРЕСА_1;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину садибного житлового будинку АДРЕСА_1 (т.1 а.с.205,206).

Відповідач ОСОБА_1 проти позову заперечувала. Відповідачі ОСОБА_3, представник Одноробівської сільської ради Золочівського району Харківської області, та третя особа ОСОБА_4 позов визнали в повному обсязі.

Рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 06 вересня 2016 року позов задоволено частково.

- скасовано рішення виконкому Одноробівської сільської ради Золочівського району Харківської області від 09 червня 2009 року №5 про оформлення права приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 в частині визнання права власності за ОСОБА_5 на 1/2 частину спірного будинку;

- скасовано свідоцтво про право приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 видане 15 червня 2009 року на ім'я ОСОБА_5, що зареєстроване в КП Архітектурно-інвентаризаційному бюро Золочівського району , запис №20 в книзі та в реєстрі права власності на нерухоме майно від 15 червня 2009 року, реєстраційний номер 27439654 в частині права власності ОСОБА_5 на 1/2 частину спірного будинку;

- скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_1 Золочівською державною нотаріальною конторою 04 вересня 2009 року реєстровий №2672, в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/4 частину спірного будинку;

- скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_3 , Золочівською державною нотаріальною конторою 11 квітня 2012 року, реєстровий № 766 в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/4 частину спірного будинку;

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення і ухвалити нове по суті позовних вимог. При цьому посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Акцентує увагу на тому, що суд першої інстанції на стадії ухвалення рішення за власною ініціативою змінив правові підстави позовних вимог та, всупереч положенням ст.213 ЦПК України, ухвалив рішення на підставі обставин, на які сторони не посилалися, як на підставу своїх вимог та заперечень. Зазначене фактично позбавило її права на захист проти позову, а також на подання суду доказів щодо підстав, які на час розгляду справи не належали до предмету доказування. Крім того зазначає, що суд, пославшись на довідку Одноробівської сільської ради від 06 вересня 2014 року (а.с.25) безпідставно вважав встановленим факт набуття права ОСОБА_5 статусу голови господарства у 1986 році за життя його матері - ОСОБА_6, тоді як відповідно до довідки тієї ж сільської ради від 07 червня 2016 року, згідно запису по господарської книги сільської ради (1986-1990р.р.) №11, особовий рахунок НОМЕР_2, головою господарства є ОСОБА_6 (дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1), а у період з 01 січня 1991 року по 15 квітня 1991 року згідно по господарській книзі (1991-1995) №13, особовий рахунок НОМЕР_3, головою господарства вже зазначений ОСОБА_5 (т.1 а.с.258).

У суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник апеляційну скаргу підтримали. ОСОБА_2, її представник, ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_4 проти задоволення скарги заперечували.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції , судова колегія вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити.

Згідно зі ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що спірний будинок є об'єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_3, і вирішив спір на підставі норм КпШС.

З таким висновком судова колегія не погоджується, оскільки позовні вимоги не обґрунтовувались обставинами щодо набуття права власності на цей будинок, як на спільне сумісне майно подружжя. Матеріали справи свідчать, що обґрунтовуючи позов в цій частині та надаючи докази на підтвердження своїх вимог, позивач посилалась виключно на те, що вона набула права власності на частину спірного будинку, як такого, що належав до групи - колгоспний двір. За відсутності правових підстав для задоволення вимог позивача про розподіл спірного будинку, як такого що належав до колгоспного двору, суд задовольнив позов про розподіл майна колишнього подружжя ОСОБА_3 на підставі ст.22 КпШС та ст.16 Закону України Про власність .

Такого висновку суд дійшов з порушенням норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про порушення судом першої інстанції принципу диспозитивності цивільного судочинства, з огляду на те, що вимоги про розподіл майна подружжя відповідно до положень КпШС та ст.16 Закону України Про власність позивачем не заявлялись, є обґрунтованими.

Так, матеріали справи свідчать, що у первісній редакції позову ОСОБА_2 просила визнати за нею право власності на половину спірного будинку, при цьому взагалі не посилалась на будь-які правові норми на обґрунтування своїх вимог.

Під час судового розгляду позивач неодноразово письмово уточнювала свої вимоги, з посиланням на ст.31 ЦПК України.

В остаточній редакції позову (т.1 а.с.205,206) позивач зазначила, що користуючись своїм процесуальним правом (ст.31 ЦПК України) вона вважає за необхідне уточнити позовні вимоги, виклавши їх зміст та нормативно-правове обґрунтування наступним чином… . При цьому позивач послалась на роз'яснення постанови Пленуму ВСУ від 22 грудня 1995 року №20 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності щодо розгляду спорів про майно колишнього колгоспного двору, ст.120 ЦК УРСР (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) і зазначала, що спір повинен вирішуватися за нормами, що регулювали власність колгоспного двору.

Саме про такі підстави позову свідчить і те, що в тексті уточнених позовних вимог, позивач послалась на довідку Одноробівської сільської ради №429 від 01 червня 1991 року, виданої голові колгоспного двору - ОСОБА_5, і зазначила, що видача свідоцтв про право на спадщину за законом на ім'я відповідачів порушує не лише її права, а і права ОСОБА_4..

Той факт, що позивачем як підставу позовних вимог було визначено поділ спірного будинку, як такого що належав до групи колгоспний двір, свідчить і заява позивача про залучення до участі у справі третьої особи - ОСОБА_4. У заяві позивач чітко зазначила, що рішення у справі може вплинути на права та обов'язки ОСОБА_4., яка станом на 15 квітня 1991 року була членом колгоспного двору, а тому була й співвласником спірного житлового будинку (а.с.191).

Отже, в остаточній редакції позовних вимог (як і у двох передостанніх) ОСОБА_2 у письмовому вигляді чітко визначила підстави, з яких заявлено позов.

Слід зазначити, що суд першої інстанції після виходу до нарадчої кімнати поновлював судовий розгляд, з метою з'ясування підстави визнання права власності на спірний будинок, проте, представник позивача так і не зазначив, що спір повинен вирішуватися на підставі норм шлюбно-сімейного законодавства. Зазначені обставини стороною позивача не заперечувались.

Матеріали справи також свідчать про те, що представником позивача заявлялись клопотання про витребування доказів, та надавались суду письмові докази саме на підтвердження належності спірного будинку до групи колгоспний двір. Представниками відповідача ОСОБА_1 у свою чергу також заявлялись клопотання про витребування доказів та надавались письмові пояснення на заперечення належності спірного майна до колгоспного двору.

Підсумовуючи викладене вище, судова колегія вважає встановленим, що позовні вимоги ОСОБА_2 стосувалися поділу спірного будинку, як такого що належав до групи колгоспний двір.

Відповідно до принципу диспозитивності (стаття 11 ЦПК України ) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб із зазначених ними підстав та в межах заявлених ними вимог (стаття 31 цього Кодексу ).

У відповідності до ч. 2 ст. 31 ЦПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач наділений правом збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, змінити предмет або підставу позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково, пред'явити зустрічний позов.

Згідно зі ст. 119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст.ст. 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.

У порушення зазначених вимог закону суд, задовольняючи позов застосував правові норми Кодексу про шлюб та сім'ю на які позивач не посилався та обставинами, які передбачають застосування цього Кодексу, свій уточнений позов не обґрунтовував.

За приписами ст.ст.57,58 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування ; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Задоволення позову з підстав, на які позивач не посилалась є порушенням прав відповідача на захист проти заявлених позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 та її представники надавали докази саме на підтвердження своїх заперечень проти поділу спірного будинку, як такого що належить до колгоспного двору, та не надавали докази на спростування того, що спірний будинок не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, адже такі докази не стосувалися предмета доказування.

Отже, суд першої інстанції в порушення вище зазначених норм процесуального права на свій розсуд змінив підстави позову, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України, підлягає скасуванню в повному обсязі, з ухваленням нового - про відмову в задоволенні позову.

Ухвалюючи нове рішення судова колегія виходить з наступного.

Судовим розглядом встановлено, що 25 квітня 1964 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб. За час шлюбу у родині ОСОБА_2 народилося троє дітей: ОСОБА_1, ОСОБА_3, та ОСОБА_4. (т.1 а.с. 295-298).

З 1965 року по 1988 рік велося будівництво надвірних споруд та спірного житлового будинку АДРЕСА_1. Будинок було побудовано у 1969 році, господарські надвірні споруди з 1965 по 1988 включно (а.с.16-18, 111, 127-187).

Згідно довідки Одноробівської сільської ради Золочівського району Харківської області від 08 вересня 2014 року №02-21/462 спірний житловий будинок був збудований згідно запису в погосподарській книзі №7 (1971-1973 р.р.) Одноробівської сільської ради, особовий рахунок НОМЕР_3, у 1972 році; голова сім'ї ОСОБА_7. Після смерті ОСОБА_7 господарство було переписано на його дружину ОСОБА_8 (запис в погосподарській книзі №9 (1983-1985 р.р.) особовий рахунок НОМЕР_1), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Згідно запису погосподарської книги №11 (1986-1990 р.р.), особовий рахунок НОМЕР_2, домоволодіння перейшло до сина - ОСОБА_5, який помер в 2003 році (а.с.25).

З наданої суду копії трудової книжки ОСОБА_2 та виписки з неї вбачається, що:

01 серпня 1967 року ОСОБА_2 прийнята на роботу до колгоспу Зоря Комунізму ; 25 грудня 1967 року рішенням загальних зборів колгоспників колгоспу Зоря комунізму (протокол №7) ухвалено прийняти в члени колгоспу ОСОБА_2; 25 травня 1969 року ОСОБА_2 звільнена з роботи з колгоспу Зоря комунізму в зв'язку з переїздом; у період з 12 липня 1969 року по 23 серпня 1969 року ОСОБА_2 працювала на Івашківській птахофабриці; у період з 26 вересня 1969 року по 31 жовтня 1990 року ОСОБА_2 працювала на Харківському моторобудівному заводі Серп та Молот (а.с.282-285).

З наданої суду копії статуту колгоспу Зоря комунізма вбачається, що розділом ІІ статуту регламентований порядок прийняття у члени колгоспу, права та обов'язки членів та порядок виходу (а.с. 260-264).

19 червня 1991 року рішенням правління колгоспу Зоря комунізму (протокол №9) ухвалено прийняти в члени колгоспу ОСОБА_5, інших відомостей щодо періоду прийняття останнього в члени колгоспу суду не надано (а.с.265,266, 299, 300).

Архівною довідкою засвідчується, що колгосп Зоря комунізму був реорганізований у КСП Зоря , останній в свою чергу було реорганізовано у СПК Зоря , згідно рішень зборів уповноважених членів колгоспу за 1992 та 2000 роки (а.с.273).

10 січня 1995 року шлюб між подружжям ОСОБА_5 було розірвано згідно наданої суду копії рішення Золочівського районного суду Харківської області від 10 січня 1995 року (а.с.295-297).

06 квітня 2003 року у віці 62 років ОСОБА_5 помер.

Рішенням виконавчого комітету Одноробівської сільської ради Золочівського району Харківської області від 09 червня 2009 року оформлено право власності на спірний житловий будинок на ім'я ОСОБА_5 (а.с.146).

15 червня 2009 року на підставі вказаного рішення сільради на ім'я ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на спірний житловий будинок. З проекту рішення вбачається, що підставою набуття права власності є запис в погосподарській книзі Одноробівської сільської ради Золочівського району Харківської області (а.с.145).

Державним нотаріусом Золочівської державної нотаріальної контори Тихоновою Н.П. видано 04 вересня 2009 року - ОСОБА_1 та 11 квітня 2012 року - ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за законом, як спадкоємцям за законом після смерті їх батька ОСОБА_5 (реєстрові номера №2672 та №766). Спадкове майно складалося в тому числі із спірного житлового будинку з надвірними будівлями, що згідно свідоцтва був розподілений між спадкоємцями в рівних частках, тобто по 1/2 частині кожному.

21 січня 2013 року ухвалою Золочівського районного суду Харківської області, що набрала законної сили, затверджено мирову угоду між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, здійснено розподіл спірного житлового будинку з надвірними будівлями (а.с.21-24).

Згідно з довідками виконавчого комітету Одноробівської сільської ради Золочівського району Харківської області від 01 червня 1991 року та від 17 вересня 2015 року спірний житловий будинок відповідно до запису погосподарської книги №11, особовий рахунок НОМЕР_2, віднесено до групи - колгоспний двір. Зазначено, що головою господарства був ОСОБА_5 (а.с. 66, 99).

На підставі наданих сторонами, та досліджених в судовому засіданні доказів, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний будинок помилково був віднесений селищною радою до господарств групи колгоспний двір. При цьому суд навів правове обґрунтування такого висновку, з яким сторони погодилися, оскільки жодна з них не оскаржила рішення з цих підстав.

Отже вимоги ОСОБА_2 щодо визнання за нею права власності на 1/2 частину спірного будинку з заявлених нею підстав , не знайшли свого підтвердження, є необґрунтованими, що є підставою для відмови у задоволенні цих вимог .

При задоволенні позовних вимог про скасування рішення сільської ради про визнання за ОСОБА_5 права власності на спірний житловий будинок, та про скасування свідоцтв на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про право на спадщину в порядку спадкування за законом, суд виходив з того, що цими правовстановлюючими документами порушено право власності позивача на частину спірного нерухомого майна.

Оскільки судова колегія дійшла висновку про невідповідність закону рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину спірного будинку в порядку поділу майна подружжя, то і відсутні підстави для задоволення решти позовних вимог, які є похідними від вимоги про визнання права власності, адже факт порушення прав позивача спірними рішенням сільської ради та свідоцтвами про право на спадщину, не доведений.

Ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, не позбавляє ОСОБА_2 можливості звернутися до суду з позовом про захист свого права власності, яке вона вважає порушеним, з інших підстав.

Керуючись ст. 303, 304, 307, 309, 313, п.1ч.1 ст.314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Золочівського районного суду Харківської області від 06 вересня 2016 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий

Судді