Рішення

від 12.09.2016 по справі 914/1618/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.2016р. Справа№ 914/1618/16

За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Львів

до відповідача: Житлово-будівельного кооперативу "Форест-Львів", м.Львів

про: стягнення 306 771,51 грн.

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Сало О.А.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 - особисто;

Від відповідача: Цепко І.С. - представник за довіреністю № 02/0616с від 16.08.2016 року.

На розгляд господарського суду Львівської області Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 подано позов до Житлово-будівельного кооперативу "Форест-Львів" про стягнення 26306 771,51 грн. заборгованості, з них 52 644,79 грн. - основного боргу, 52 644,79 грн. - штрафу, 185 622,04 грн. - неустойки, 13 687,65 грн. - пені, 224,39 грн. - 3% річних та 1 947,85 грн. - інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 14.06.2016 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 04.07.2016 року.

З підстав зазначених в ухвалі суду від 04.07.2016р. розгляд справи відкладено на 18.07.2016р.

18.07.2016р. ухвалою суду продовжено строк розгляду справи та відкладено розгляд справи на 29.08.2016р.

З підстав зазначених в ухвалі суду від 29.08.2016р. розгляд справи відкладено на 06.09.2016р.

В судовому засіданні 06.09.2016р. з метою повного та всебічного дослідження всіх обставин справи оголошено перерву до 07.09.2016р., а 07.09.2016р. на 12.09.2016р.

Позивач в судове засідання 12.09.2016р. з'явився, позов підтримав повністю з підстав, зазначених у позовній заяві та поясненнях (вх. № 27626/16 від 30.06.2016р.), просив стягнути з відповідача 306 771,51 грн. заборгованості за надані послуги та штрафні санкції, передбачені договором.

Відповідача в судове засідання 12.09.2016р. явку повноважного представника забезпечив, проти позову заперечує з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву (вх. № 34555/16 від 26.08.2016р.), просить в позові відмовити. Також в судовому засідання подав заяву про долучення до матеріалів справи акт звірки станом на 01.09.2016р. та копії платіжних доручень. При цьому зазначив, що ним частково оплачено основну суму боргу в розмірі 40 691,90 грн. за спірний період, що підтверджується наданими самим позивачем банківськими виписками.

У судовому засіданні 12.09.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представників сторін, суд встановив:

01.07.2015 року між Житлово-будівельним кооперативом "Форест-Львів" (замовник, відповідач у справі)) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (виконавець, позивач у справі) укладено договір про надання консультаційно-посередницьких послуг №001/07-2015 (надалі - Договір), відповідно до п.1 якого, виконавець надає замовнику консультаційні та посередницькі послуги, пов'язані із пошуком потенційних членів, в тому числі, асоційованих членів Житлово-будівельного кооперативу "Форест-Львів" (учасників), з метою залучення пайових внесків для будівництва багатоквартирного житлового будинку за адресою: м. Львів, вул. На нивах, б/н (об'єкт), прийняття його в експлуатацію та набуття у власність Учасниками відповідних квартир в об'єкті, а замовник зобов'язується прийняти і сплатити надані виконавцем послуги.

Відповідно до п.4.1. Договору, вартість даного договору складається із суми всіх вартостей наданих, або тих, що могли бути надані виконавцем послуг в кожному календарному місяці під час дії даного Договору та до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Відповідно до умов п. 4.2. Договору винагорода виконавця розраховується виконавцем та сплачується замовником у відсотковому відношенні до загальної вартості залучених (сплачених) пайових внесків в поточному календарному місяці за житлові та нежитлові приміщення об'єкта, внаслідок послуг наданих виконавцем, на підставі акту прийому - передачі наданих послуг та виставленого рахунку на оплату наданих послуг.

Згідно з п. 4.3. Договору винагорода виконавця з надання послуг із залучення Учасників в члени Кооперативу, в тому числі, асоційованих членів, та укладення замовником із ними договорів про сплату пайових внесків передбачених цим договором, протягом календарного місяця, складає 4 (чотири)% відсотки від суми пайових внесків, визначених у відповідних договорах про сплату пайових внесків з учасниками укладених в даному календарному місяці.

Відповідно до розрахунку проведеного виконавцем, загальна вартість даного Договору становить 1 856 220,38 грн. Цей факт відповідачем не заперечується.

Крім того, умовами п.4.11. Договору передбачено, що замовник зобов'язаний виплатити виконавцю в повному обсязі винагороду за укладені договори про сплату пайових внесків в розмірі отримання 90 (дев'яносто) відсотків та більше від суми повного пайового внеску передбаченого відповідними Договорами про сплату пайових внесків. Аналогічна умова передбачена в п.2.2.19 Договору.

Відповідно до проведеного виконавцем розрахунку встановлено, що протягом дії Договору виконавцем було надано замовнику послуги передбачені Договором та по ряду договорів про сплату пайових внесків забезпечено надходження на рахунок замовника грошових коштів від Учасників в розмірі понад 90 (дев'яносто) відсотків від сум повного пайового внеску.

Таким чином, відповідно до умов п.4.3.та п.4.11. Договору замовник зобов'язаний виплатити виконавцю належну винагороду в повному обсязі, розмір якої становить 52 644,79 грн.

Факт виконання зобов'язань підтверджується надходження на рахунок замовника грошових коштів від учасників по договорам про сплату пайових внесків в розмірі понад 90 (дев'яносто) відсотків від сум повного пайового внеску, про що зазначено в акті виконаних робіт №108 від 08.04.2016 року.

Матеріалами справи підтверджується, що акт виконаних робіт №010 від 08.04.2016 року та відповідний рахунок-фактуру від 08.04.2016 року на суму 52 644,79 грн. було направлено виконавцем на адресу замовника, в порядку визначеному Договором (на адресу зазначену в п.13.1, а саме: м.Львів, пр. В.Чорновола, 63), цінним листом № 7902002448482 від 16.04.2016 року.

Вказаний акт виконаних робіт №010 від 08.04.2016 року не було підписано замовником в порядку та строки визначені договором та не надано письмової відмови від підписання вказаного акту. Вартість наданих послуг, згідно з вказаним актом виконаних робіт замовником не оплачена.

Відповідно до умов п.3.1. Договору замовник зобов'язаний розглянути акт виконаних робіт у продовж 3 (трьох) робочих днів з моменту його отримання і за відсутності мотивованих заперечень підписати його і повернути один підписаний екземпляр такого Акту виконавцю.

Умовами п.3.2. Договору передбачено, що у випадку якщо акт прийому-передачі наданих послуг не підписаний замовником в термін, вказаний в п.3.1. цього Договору, і від замовника в цей же строк (з урахуванням поштового обігу) не поступило письмової мотивованої відмови від підписання такого акту, послуги вважаються наданими виконавцем належним чином, в повному об'ємі і підлягають оплаті.

Таким чином, враховуючи те, що акт виконаних робіт №010 від 08.04.2016 року було направлено виконавцем на адресу замовника 16.04.2016 року, із врахуванням строків, передбачених п.3.1., п.3.2. Договору, замовник зобов'язаний був розглянути вказаний акт в період з 19 по 22.04.2016 року.

Оскільки замовник не скористався своїм правом надати мотивовані заперечення щодо вказаного акту та не виконав обов'язку щодо його належного підписання та повернення виконавцю, відповідно до умов п. 3.2. Договору послуги, вказані в такому акті вважаються наданими виконавцем належним чином, в повному об'ємі і підлягають оплаті замовником.

Таким чином, обов'язок замовника щодо оплатити виконавцю належної суми винагороди за надані послуги відповідно до акту виконаних робіт №010 від 08.04.2015 року в розмірі 52 644,79 грн. настав 22.04.2016 року.

Однак з матеріалів справи вбачається, та належними та допустимими доказами не заперечується, що відповідачем 11.08.2015р. внесено платіж на суму 40 691,90 грн., яка не враховано позивачем при нарахуванні основного боргу.

З цього приводу, позивачем було заявлено клопотання про перерву в судовому засіданні з метою надання доказів повернення цих коштів. Однак таких доказів ним не подано

Відповідно до п.6.3.1. Договору за неналежне виконання п.4.6 вказаного Договору замовним виплачує виконавцю компенсацію в розмірі суми винагороди за поточний календарний місяць, а відповідно до п.6.3.2 Договору за прострочення належних за Договором платежів нараховується пеня в розмірі 0,5% від суми боргу за кожен день прострочення.

Крім того, сторони у Договорі передбачили, що у випадку, якщо неможливість виконання Договору виникла з вини замовника, він зобов'язаний сплатити виконавцю неустойку в розмірі 10% від вартості Договору (п.6.6 Договору).

Відтак, за несвоєчасне виконання умов договору, позивачем нараховано 52 644,79 грн. - штрафу, 185 622,04 грн. - неустойки, 13 687,65 грн. - пені, 224,39 грн. - 3% річних та 1 947,851 грн. - втрат від інфляції.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

01.07.2015 року між позивачем та відповідачем укладено договір про надання консультаційно-посередницьких послуг №001/07-2015 (надалі-договір), відповідно до п.1 якого, виконавець надає замовнику консультаційні та посередницькі послуги, пов'язані із пошуком потенційних членів, в тому числі, асоційованих членів Житлово-будівельного кооперативу "Форест-Львів" (учасників), з метою залучення пайових внесків для будівництва багатоквартирного житлового будинку за адресою: м. Львів, вул. На нивах, б/н (об'єкт), прийняття його в експлуатацію та набуття у власність учасниками відповідних квартир в об'єкті, а замовник зобов'язується прийняти і сплатити надані виконавцем послуги.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст.632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконану роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку.

Згідно із ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У встановленому договором порядку позивачем було надано відповідачу акт виконаних робіт №010 від 08.04.2016 року на оплату наданих послуг, згідно з Договором за період з 01.07.2015 року до 07.04.2016 року на суму 52 644,79 грн. Оскільки вказаний акт було направлено позивачем на адресу відповідача поштовою кореспонденцією та був отриманий останнім 19.04.2016 року, то за відсутності доказів заперечення щодо його підписання, обов'язок оплати вартості робіт (наданих послуг) включених у даний акт виконаних робіт настав 22.04.2016 року. Отже відповідач зобов'язаний був оплатити відповідний рахунок по акту виконаних робіт №010 від 08.04.2016 року в строк до 22.04.2016 року.

Як вбачається з матеріалів справи, акт виконаних робіт №008 від 08.04.2016 року на оплату наданих послуг, згідно з Договором за період з 01.07.2015 року до 07.04.2016 року на суму 52 644,79 грн. був частково оплачений відповідачем 11.08.2015р. на суму 40 691,90 грн., що підтверджується матеріалами справи - банківська виписка по особовому рахунку за 11.08.2015р. з призначенням платежу оплата за послуги згідно договору № 001/07-2015 від 01.07.2015р.

Належними та допустимими доказами позивачем не спростовано факт оплати відповідачем 40 691,90 грн. за даним Договором. Також позивачем не підтверджується належними та допустимими доказами факт повернення цих коштів, про що ним було усно заявлено в судовому засіданні.

Згідно з ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачені наслідки порушення зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором та здійснення відповідачем часткової оплати.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог частково. В частині стягнення заборгованості за Договором в сумі 11 952,89 грн. (52 644,79-40 691,90) задоволити, оскільки такі обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи. В частині стягнення 40 691,90 грн. відмовити.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням часткового задоволення основної суми заборгованості, та що станом на 23.04.2016р. у відповідача існувала заборгованість на суму 11 952,89 грн., суд здійснивши перерахунок 3% річних встановив, що стягненню підлягає 51,09 грн. 3% річних (11 952,89*3%*52(кількість днів прострочки з 23.04.2016р. - 13.06.2016р.)/365= 51,09), в частині стягнення 173,30 грн. слід відмовити.

Щодо нарахування індексу інфляції суд зазначає.

Відповідно п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції , визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (п.3.1).

Суд здійснивши перерахунок інфляційних втрат з врахуванням вище наведеного, встановив, що станом на 23.04.2016р., у відповідача існувала заборгованість в сумі 11 952,89 грн., що індексується наступним місяцем у якому мав бути здійснений платіж, тобто травнем 2016 року - 100,1% та червнем 2016 року - 99,8% ( в межах заявлених позовних вимог). Встановив, що в стягнені 1 947,85 грн. інфляційних втрат слід відмовити. (11 952,89*100,1% 11 952,89 = 11,95грн.; 11 952,89*99,8%-11 952,89 = -23,91 грн.)

Щодо заявлених вимог позивача вимог про стягнення 13 687,65 грн. пені, суд зазначає наступне.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так, у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.6.3.2 Договору за прострочення належних за договором платежів нараховується пеня в розмірі 0,5% від суми боргу за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 вказаного Закону України розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України (Постанова Верховного суду України від 7 листопада 2011 року).

Частиною другої статті 343 ГК України зазначено, якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п. 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок позовних вимог в частині стягнення пені, суд встановив, що розрахунок штрафних санкцій (пені) позивачем здійснено в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Суд здійснивши перерахунок пені на суму прострочки, а саме 11 952,89 грн. у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України встановив, що стягненню підлягає пеня в сумі 633,57 грн. В частині стягнення 13 054,08 грн. пені слід відмовити.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 11952.89 23.04.2016 - 26.05.2016 34 19.0000 % 0.104 %* 421,94 11952.89 27.05.2016 - 13.06.2016 18 18.0000 % 0.098 %* 211,62 Щодо стягнення штрафної санкції відповідно до п. 6.3.1. Договору.

Відповідно до ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько - правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з п. 6.3.1. Договору за неналежне виконання п.4.6. Договору замовник виплачує виконавцю компенсацію в розмірі суми винагороди за поточний календарний місяць на протязі 3 календарних днів. Відповідно до п.4.6. Договору винагорода сплачується замовником шляхом перерахування коштів на банківський рахунок виконавця, що вказаний у розділі 13 цього договору.

Так, відповідно до ч.3 ст.216 ГК України господарсько - правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків, незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання.

Оскільки сторони у Договорі не назвали (не конкретизували) міру відповідальності за порушення у сфері господарювання, відповідно до якої «компенсуються» кошти за невиконання зобов'язання, то суд, на підставі аналізу відповідних норм ЦК України та ГК України доходить висновку про таке.

Зазначене вище положення п. 6.3.1. Договору міститься у розділі Договору 6 - Відповідальність сторін.

Господарсько - правова відповідальність виконує ряд функцій, зокрема компенсаційну та штрафну. Сутність компенсаційної (відновної) функції господарсько-правової відповідальності полягає у відновленні порушеного правопорушенням майнового стану потерпілого шляхом застосування на його користь компенсаційних майнових санкцій, стягуваних з порушника.

Сторона-кредитор у договірних та інших зобов'язаннях завжди ризикує своїм майновим становищем внаслідок порушення зобов'язання боржником. Тому найбільш юридично універсальним і дієвим засобом правового захисту потерпілої сторони зобов'язання, є відшкодування (компенсація) збитків. Сутність його полягає в тому, що кожне порушення договору чи іншого зобов'язання дає потерпілій стороні право на відшкодування збитків, яких вона зазнала. Так, ст. 203 Цивільного кодексу називається "Обов'язок боржника відшкодувати збитки". Термін "відшкодувати" якраз і вказує на те, що дана форма відповідальності виконує компенсаційну (відшкодувальну) функцію. Таку саму функцію законодавець покладає і на так звану залікову неустойку. Відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено неустойку (штраф, пеню), то збитки відшкодовуються у частині, не покритій неустойкою (штрафом, пенею).

Суть штрафної функції полягає в тому, що відповідальність суб'єктів господарських правовідносин є однією з форм юридичної відповідальності і зумовлюється протиправною поведінкою (господарським правопорушенням, невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань) правопорушника. У цьому розумінні господарсько-правова відповідальність є ретроспективною, тобто реакцією на вже вчинені протиправні дії (бездіяльність) у вигляді саме відповідальності як покарання правопорушника економічними санкціями. Загалом штрафна функція покладена на такі види господарсько-правових санкцій, як неустойка, штраф, пеня (так звані штрафні санкції).

Неустойка виконує штрафну функцію як міра відповідальності а не компенсаційну. Крім цього, відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням встановленої форми, є нікчемним. А неустойка є видом забезпечення виконання зобов'язання.

Отже, суд доходить висновку, що у даному випадку має місце відшкодування збитків.

Статтею 623 ЦК України та статтею 220 ГК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором за збитки, завданні простроченням.

Відповідно до ч. 5 ст. 225 ГК України сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами.

У відповідності до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно із ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Частиною 1 ст. 225 ГК України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Посилання позивача на відшкодування у зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати обґрунтовуються несвоєчасною оплатою Акту виконаних робіт №10. Втім позивач належними та допустимими доказами не обґрунтував склад збитків, що підлягають відшкодуванню особою, що допустила господарське правопорушення, склад правопорушення боржника, а суд не встановив правової природи та склад збитків, заявлених позивачем до стягнення.

Суд доходить висновку про відмову у стягненні заявленої позивачем штрафної санкції відповідно до п.6.3.1. Договору.

Щодо стягнення неустойки відповідно до п.6.6. Договору.

Відповідно до п. 6.6. Договору якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний сплатити виконавцю неустойку, в розмірі 10 (десяти) відсотків від вартості Договору.

Глава 50 ЦК України передбачає способи припинення зобов'язання. Одним із способів припинення зобов'язання, відповідно до ст..607 ЦК України, 205 ГК України є неможливість його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Неможливість виконання, тобто здійснення дій, що складають зміст зобов?язань, може бути як фактичною, так і юридичною. Неможливість виконати зобов?язання в натурі може бути в силу різних обставин фактичного характеру, зокрема загибелі індивідуально-визначеної речі, що складає предмет зобов?язання. Неможливість виконання припиняє зобов?язання, якщо вона викликана обставинами, за які боржник не відповідає (наприклад, вина кредитора - ст. 616 ЦК). Якщо ж неможливість виконання виникла внаслідок порушення боржником зобов??язання, то воно не припиняється, а трансформується в додаткові обов?язки (відшкодувати заподіяні збитки, сплатити штраф тощо).

Закон не визначає поняття «неможливість виконання зобов'язання». Під ним, слід розуміти нездійсненність реального належного виконання зобов'язання, що робить безглуздим існування зобов'язання, тому воно припиняється. Прикладом припинення зобов'язання неможливістю його виконання може бути зруйнування внаслідок стихійного лиха будівлі, у якій боржник повинен виконувати ремонтні роботи.

Неможливість виконання зобов'язання може поширюватися на все зобов'язання чи на його частину. Вона може бути як постійною, так і тимчасовою. При постійній неможливості зобов'язання припиняється, оскільки його мета недосяжна. При тимчасовій неможливості виконання зобов'язання не припиняється, тільки виконання переноситься до усунення перешкод.

Неможливість виконання тієї дії, яка становить зміст зобов'язання, залежно від причин настання, або припиняє зобов'язальне відношення, або, навпаки,ускладнює його. Неможливість виконання буває:1) первісна, коли вона існувала при самому встановленні зобов'язання;2) наступна, коли вона наступає після того моменту.

Незалежно від моменту виникнення неможливість поділяється на два види: 1) об'єктивна;2) суб'єктивна.

Перша має місце в тому випадку, коли виконання зобов'язання, із самого початку або згодом, виявляється неможливим для кожної людини взагалі. Друга, суб'єктивна, неможливість виявляється тоді, коли виконання дії, можливе взагалі, неможливе лише для даного боржника.

Оскільки позивач належними та допустимими доказами не довів неможливість виконання Договору з вини замовника, то, враховуючи правову природу та зміст договору про надання консультаційно - посередницьких послуг, п. 6.6. Договору суд доходить висновку про його можливість виконання в контексті оплати коштів за виконані роботи.

Враховуючи вище наведене, суд відмовляє у стягненні неустойки відповідно до п.6.6. Договору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Виходячи зі змісту наведеного вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Судовий збір відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Форест-Львів" (79058, м.Львів, пр. В.Чорновола, буд. 63, ідентифікаційний код 39756383) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 11 952,89 грн. - основного боргу, 633,57 грн. - пені, 51,09 грн. - три проценти річних та 189,56 грн. судового збору.

3. В задоволені решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 15.09.2016 року/

Суддя Коссак С.М.