Рішення

від 05.09.2016 по справі 910/12750/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.2016№910/12750/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖІТОП ЕЛЕКТРІК»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «V СЕРВІС»

про стягнення 106 842,12 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Клечановський І.С. за довіреністю від 27.06.2016 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖІТОП ЕЛЕКТРІК» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «V СЕРВІС» (далі - відповідач) про стягнення 108 115,40 грн., з яких 88 115,40 грн. основного боргу та 20 000,00 грн. штрафних санкцій.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на підставі укладеного Договору він поставив відповідачу товар, який останнім в повному обсязі оплачений не був, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва було порушено провадження у справі № 910/12750/16, її розгляд призначено на 08.08.2016.

26.07.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 08.08.2016 представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а також уточнений розрахунок пені, відповідно до якого розмір пені складає 18 726,72 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.08.2016 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 29.08.2016.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.08.2016 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 05.09.2016.

31.08.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг в сумі 88 115,40 грн. та пеню в сумі 18 726,72 грн., а всього 106 842,12 грн.

В судовому засіданні 05.09.2016 судом прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в її редакції, відповідно має місце нова ціна позову.

Представник позивача в судовому засіданні 05.09.2016 позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 05.09.2016 не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п.3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 05.09.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.08.2015 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки №73/08-2015 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передати приналежну йому електротехнічну продукцію, що іменується надалі «товар», а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах цього Договору.

Асортимент, кількість, ціна за одиницю товару і загальна сума партії товару вказується в товарній накладній. Загальна сума Договору визначається сумарною вартістю товару, поставленого відповідно до товарних накладних (п. 3.6. Договору).

Згідно з п. 3.9. Договору датою поставки за Договором вважається дата, зазначена у видатковій накладній.

Пунктом 2.4.1. Договору на покупця покладено обов'язок прийняти та оплатити товар, згідно умов цього Договору.

Відповідно до п. 4.2. Договору оплата поставленого товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника не пізніше, ніж через 32 календарних дні з моменту поставки кожної партії товару.

За умовами п. 4.5. Договору датою оплати за Договором вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок постачальника.

Цей Договір діє з моменту його підписання обома сторонами і до 31.12.2015. Якщо жодна із сторін за 14 календарних днів до моменту припинення терміну дії цього Договору не заявить про намір розірвати або змінити його, Договір є пролонгованим кожного разу на наступний календарний рік і на тих же умовах (п.п. 8.11, 8.12 Договору).

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар за видатковими накладними № 362 від 20.08.2015 на суму 66 415,40 грн., № 858 від 09.12.2015 на суму 4 340,00 грн., № 856 від 09.12.2015 на суму 4 340,00 грн., № 857 від 09.12.2015 на суму 4 340,00 грн., № 854 від 09.12.2015 на суму 4 340,00 грн., № 855 від 09.12.2015 на суму 4 340,00 грн., а всього на суму 88 115,40 грн.

Дослідивши зміст вищевказаних видаткових накладних, суд звертає увагу на те, що у видатковій накладній №362 від 20.08.2015 відсутнє посилання на підставу здійснення поставки товару.

Проте, під час встановлення підстави відповідної господарської операції судом враховано, що за змістом ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність їх оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна.

Необхідності вказувати в накладній підставу здійснення господарської операції чинне законодавство не визначає.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що між сторонами існує інший договір поставки, ні ж той, на який посилається позивач, і який є у матеріалах справи. Тим більше, що відповідач не спростував факт отримання відповідного товару та не надав доказів існування між сторонами іншого договору, на підставі якого цей товар передавався.

Сторонами, також, не наведено жодних переконливих доводів про те, що: на виконання вимог приписів статей 208, 207, 641 , 642 Цивільного кодексу України будь-яка з сторін у даній справі в письмовій формі зверталася до контрагента з пропозицією укласти інший договір поставки відповідного товару; ця пропозиція містила істотні умови договору, виражала намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття і була акцептована контрагентом. При цьому, також, не наведено мотивів щодо необхідності укладання таких правочинів протягом строку дії Договору.

Таким чином, у суду немає підстав для висновку про те, що поставка товару за видатковою накладною №362 від 20.08.2015 на суму 66 415,40 грн. відбулась на виконання іншого договору, в тому числі укладеного у спрощеній формі, ніж той, на який посилається позивач.

Крім того, судом досліджено податкові накладні, які складались позивачем відносно спірних господарських операцій, в тому числі податкову накладну №45 від 20.08.2015 на суму 66 415,40 грн. та встановлено, що вони в графі «Вид цивільно-правового договору» мають запис «Договір поставки від 07.08.2015 № 73/08-2015».

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, на суму нарахованого податку на додану вартість позивач надав відповідачу відповідні податкові накладні, у зв'язку з чим у відповідача виникло право на формування податкового кредиту.

Доказів не включення податку на додану вартість до податкового кредиту за спірними поставками відповідачем суду не надано. Також, доказів того, що ним не заявлялася до відшкодування відповідна сума податку, не подано.

Зазначені обставини свідчать про те, що відповідач отримав товар за спірними накладними та крім того, що відповідні господарські операції були здійснені саме на виконання Договору.

Проте, відповідачем отриманий від позивача товар всупереч взятих на себе за Договором зобов'язань оплачений не був.

Направлена позивачем претензія від 11.04.2016 р. про оплату боргу відповідачем залишена без задоволення.

Зважаючи на те, що відповідач допустив порушення взятих на себе зобов'язань в частині оплати поставленого позивачем товару, останній вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначалось вище, за умовами п. 4.2. Договору оплата поставленого товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника не пізніше, ніж через 32 календарних дні з моменту поставки кожної партії товару.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Таким чином, оскільки відповідач прийняв товар, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю його вартість, відповідний борг в сумі 88 115,40 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується вимог про стягнення 18 726,72 грн. пені, слід відзначити наступне.

Так, згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення частинах. 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

За умовами п. 4.3. Договору у разі прострочення оплати за відвантажений товар покупець зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 2-х облікових ставок НБУ за кожний день прострочення від суми простроченого платежу.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого позивачем товару, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «V СЕРВІС» (04074, місто Київ, вулиця Новозабарська, будинок 2/6, корпус 2; код ЄДРПОУ 38398776) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖІТОП ЕЛЕКТРІК» (04655, місто Київ, вулиця Вікентія Хвойки, будинок 21, офіс 121; код ЄДРПОУ 39491731) 88 115 (вісімдесят вісім тисяч сто п'ятнадцять гривень) 40 коп. основного боргу, 18 726 (вісімнадцять тисяч сімсот двадцять шість гривень) 72 коп. пені та 1 602 (одну тисячу шістсот дві гривні) 63 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання

повного тексту рішення 12.09.2016

Суддя М.Є. Літвінова