Постанова

від 13.09.2016 по справі 917/708/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2016 р. Справа № 917/708/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І. , суддя Терещенко О.І. , суддя Ільїн О.В.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Ткаченко В.І.

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2008 П/1-7) на рішення господарського суду Полтавської області від 01.07.16 у справі

за позовом Управління майном комунальної власності міста, м. Полтава,

до ТОВ "Дігорський", м. Полтава,

про розірвання договору оренди, повернення майна та стягнення 57 948,84 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Господарським судом Полтавської області розглянуто позовні вимоги (з урахуванням збільшення) про розірвання договору оренди № 33/6 від 09.09.2015р., повернення майна, орендованого за даним договором, та стягнення 83 718,20 грн. заборгованості за договором оренди № 33/6 від 09.09.2015р.

Рішенням господарського суду Полтавської області (суддя Киричук О.А) позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дігорський» (36000, м. Полтава, проспект Першотравневий, буд. 17-6, ЄДРПОУ 38276593), 83 618,20 гривень, у тому числі:

- 64956,90 гривень (суму орендної плати) до Полтавського міського бюджету на поточний рахунок 33211871700002 ГУ ДКСУ в Полтавській області, МФО 831019, код ЗКПО 38019510, код платежу 22080401, одержувач: УДКСУ у м. Полтаві;

- 18 661,30 гривень (суму податку на додану вартість) на користь Управління майном комунальної власності міста на поточний рахунок 35425201049503 ГУ ДКСУ в Полтавській області, МФО 831019, код ЗКПО 13967034, одержувач: Управління майном комунальної власності міста.

Розірвано Договір оренди № 33/6 від 09 вересня 2015 року, укладений між Полтавською міською радою, шляхом делегування своїх повноважень управлінню майном комунальної власності міста, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дігорський».

Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Дігорський» (36000, м. Полтава, проспект Першотравневий, буд. 17-6, ЄДРПОУ 38276593) повернути з оренди об'єкт оренди, шляхом підписання відповідного акту приймання - передачі нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Пушкіна, 133-а.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дігорський» (36000, м. Полтава, проспект Першотравневий, буд. 17-6, ЄДРПОУ 38276593) 4 134,00 грн. судових витрат на користь Управління майном комунальної власності міста на поточний рахунок 35418003049503 ГУ ДКСУ в Полтавській області, МФО 831019, код ЗКПО 13967034, одержувач: Управління майном комунальної власності міста.

В іншій частині позову - провадження у справі припинено.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати частково - в частині задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди № 33/6 від 09.09.2015р.та повернення майна, орендованого за даним договором, прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити; в іншій частині рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

Представник позивача в судовому засіданні та у відзиві проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

ч. 1 ст. 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p. У ній сформульовано основні права і свободи людини, зокрема право при визначенні її громадянських прав і обов'язків, висуненні проти неї кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції» 2 ), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду .

На думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо).

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як зазначає Управління майном комунальної власності міста (надалі - позивач), 01.01.2012р. між ним як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дігорський" (надалі - орендар, відповідач) було укладено договір оренди № 33/6 (надалі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору з метою підвищення ефективності використання комунального майна Орендодавець передає, а Орендар приймає на умовах, визначених договором, в оренду нежитлове приміщення за адресою: м. Полтава, вул. Пушкіна, 133-а, яке повинно бути використане під офіс і знаходиться на балансі КП «ЖЕО №2».

Об'єктом оренди є нежитлове приміщення загальною площею 276,10 кв. м. (п. 2.1. Договору).

Відповідно до п.3.2.3. орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі у 15-денний термін з моменту підписання розпорядження міського голови про дозвіл на оренду прийняти в орендне користування нежитлове приміщення.

Передача нежитлового приміщення в оренду була оформлена актом приймання - передачі нежитлового приміщення від 09 вересня 2015 року, який підписаний Орендодавцем, Орендарем та балансоутримувачем.

Умовами договору (п.5.2. договору) сторони погодили, що орендна плата за базовий місяць (червень) становить 12650,40 грн. (в тому числі: орендна плата 10542,00 грн., ПДВ 2108,40 грн.).

Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за липень, серпень, вересень 2015р. Під час внесення чергового платежу сума орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування суми місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Орендар перераховує щомісячно 100% орендної плати не пізніше 15 числа наступного місяця до бюджету міста та ПДВ до управління майном комунальної власності міста з послідуючим перерахунком до 20 числа наступного місяця до державного бюджету на поточні рахунки:

Суму орендної плати - на п/р 33211871700002, ГУ ДКСУ в Полтавській області, МФО 831019, код ЗКПО 38019510, код платежу 22080401, одержувач: УДКСУ у м. Полтаві/ м.Полтава/22080401 .

Суму податку на додану вартість - на п/р 35425201049503, ГУ ДКСУ в Полтавській області, МФО 831019. код ЗКПО 13967034, одержувач: управління майном комунальної власності міста.

Відповідно до Змін та доповнення № 68/33 до договору оренди № 33/6 від 09.09.2015 р., на виконання вимог п.9 прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», сторони домовилися зупинити на 2016 рік дію норми ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в частині індексації орендної плати, що передбачена п. 5.2. Договору, а саме: з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року.

Згідно з п. 5.4. Договору розмір орендної плати не є сталим і змінюється зокрема у разі: зміни Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду комунального майна міста; в інших випадках, передбачених законодавством. Розмір орендної плати змінюється з дня виникнення підстав для її зміни.

Відповідно до п. 7.1. договору строк оренди нежитлового приміщення встановлюється з 09.09.2015р. по 31.12.2017 року.

Як зазначає позивач, відповідач свої зобов'язання за договором оренди щодо сплати орендної плати з 09.09.2015р. по 31.05.2016р. виконав не в повному обсязі, тому за даний період за ним рахується заборгованість по орендній платі в сумі 83 718,20 грн. (65056,90 грн. оренда приміщення та 18 661,30 грн. ПДВ).

Позивач вказує, що повідомляв відповідача про відмову від договору та звертався до відповідача з вимогою про погашення заборгованості по сплаті орендної плати за нежитлове приміщення по вул. Пушкіна, 133-а, та повернення з орендного користування вказаного приміщення, зокрема, листом від 16.03.2016 року №01-05/01.1-16/194.

Позивач вказує, що всупереч умов договору відповідач свої зобов'язання за договором оренди щодо сплати орендної плати не виконав.

Відповідно до п. 6.6. Договору невиконання Орендарем умов договору, передбачених пунктами 3.1.1, 3.2.1, 3.2.6, 3.2.7 (Орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату), 3.2.8, 3.2.9, 3.2.10, 3.2.11, 3.2.13, 3.2.14, 3.2.16 є підставою для розірвання договору оренди, незалежно від усунення порушення.

Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду з вимогами щодо розірвання договору оренди № 33/6 від 09.09.2015р., повернення майна, орендованого за даним договором, та стягнення 83 718,20 грн. заборгованості за договором оренди № 33/6 від 09.09.2015р.

Відповідач, заперечуючи проти позову в частині вимог про розірвання договору оренди № 33/6 від 09.09.2015р. та повернення майна, орендованого за даним договором, посилається на передчасність цих вимог з огляду на ненадання доказів невиконання відповідачем умов договору, які можуть бути підставою для його розірвання.

При вирішенні спору, суд приймає до уваги наступне.

Спірне приміщення є комунальним майном, і спір щодо нього повинен вирішуватися відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 2, ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до п. 3 ст. 285 Господарського кодексу України та п. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (із змінами та доповненнями) орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату, одностороння відмова від договору оренди в силу п. 1 ст. 291 Господарського кодексу України та п. 1 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не допускається.

Відповідно п. 1, п. 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем в матеріали справи надана квитанція від 14.06.2016р. № 78Р1431 про сплату 100 грн., призначення платежу: плата за оренду майнових комплексів, що у ком власності.

З огляду на передбачений сторонами у п.5.2. договору порядок сплати орендної плати, визначені відповідачем призначення платежу та реквізити для зарахування суми, що зазначені у квитанції від 14.06.2016р. № 78Р1431, вказана квитанція від 14.06.2016р. № 78Р1431 є доказом часткової сплати відповідачем суми боргу (орендна плата) у розмірі 100,00 грн., докази сплати заборгованості по орендній платі за період з 09.09.2015 року по травень 2015 року в сумі 83 618,20 грн. грн. (64956,90 грн. оренда приміщення та 18 661,30 грн. ПДВ) в матеріалах справи відсутні.

Відповідач не заперечує факт наявності заборгованості перед позивачем по договору оренди № 33/6 від 09.09.2015р. Заперечень проти правильності визначення позивачем періоду та розміру заборгованості відповідачем не надано.

За даних обставин, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за оренду нежитлового приміщення в сумі 83 618,20 грн. (64956,90 грн. оренда приміщення та 18 661,30 грн. ПДВ) є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню, а у частині вимог про стягнення 100,00 грн. орендної плати - провадження у справі слід припинити у зв'язку з відсутністю предмету спору на підставі п.1.1. ч. ст.80 ГПК України.

Позивачем також заявлено вимогу про розірвання договору оренди № 33/6 від 09.09.2015р. В обґрунтування вимог про розірвання договору позивач посилається на п. 6.6. Договору, ч. 3 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ч.3 ст. 291 ГК України, ст.ст. 610. 611, 615, 651, 653 ЦК України.

Дана вимога позивача підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Пункт 7.8. Договору встановлює, що Договір припиняється внаслідок умов, передбачених п. 6.6. та 7.4. Договору.

П.7.4 договору, сторони узгодили, що у разі, якщо орендар відмовляється привести розмір орендної плати до належного рівня, у разі виникнення підстав для зміни розміру орендної плати, визначеного п.5.4 даного договору, орендодавець набуває право в односторонньому порядку припинити цей договір шляхом його розірвання. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання договору оренди) або в разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

П.6.6. сторони узгодили, що невиконання Орендарем умов договору, передбачених пунктами 3.1.1, 3.2.1, 3.2.6, 3.2.7, 3.2.8, 3.2.9, 3.2.10, 3.2.11, 3.2.13, 3.2.14, 3.2.16 є підставою для розірвання договору оренди, незалежно від усунення порушення.

Частина 3 ст. 202 ГК України передбачає, що до відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 598 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно з ст.188 Господарського кодексу зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Аналогічні положення викладені у ст. 525 ЦК України, відповідно до якої одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за змістом наведених норм, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі. Так, відповідні повноваження на розірвання договору в односторонньому порядку передбачені в п. 5.З. Договору.

Відповідно до п. 5.3. Договору несплата Орендарем орендної плати протягом трьох місяців поспіль є підставою для розірвання договору оренди з моменту письмового попередження Орендаря незалежно від того, внесе Орендар затриману орендну плату чи ні.

Згідно з ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Частина 3 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачає, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Згідно з ч.3 ст. 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Згідно з ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої ним шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили (ч. З ст. 653 ЦК України).

На підставі вищевказаного, у зв'язку з невиконанням Орендарем істотної умови Договору, а саме обов'язку своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату (факт несплати відповідачем орендних платежів з 09.09.2015р. по 31.05.2016р. у повному обсязі, як зазначалося вище, відповідачем не заперечується), колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для розірвання договору оренди № 33/6 від 09.09.2015р.

За даних обставин, вимоги позивача про розірвання договору оренди № 33/6 від 09.09.2015р. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вимога позивача про зобов'язання відповідача повернути з оренди об'єкт оренди, шляхом підписання відповідного акту приймання - передачі нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Пушкіна, 133-а підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Згідно ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України, яка цілком кореспондується зі ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана.

Відповідно до ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Згідно з підпунктом 3.2.16. п. 3.2. Договору Орендар зобов'язаний у разі припинення (розірвання договору оренди) у триденний термін повернути Об'єкт у стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, придатному для подальшої експлуатації по акту приймання-передачі з орендного користування, який готується Орендодавцем та підписується Орендодавцем, балансоутримувачем та бувшим Орендарем. В разі, якщо Орендар затримав повернення Об'єкта оренди, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження.

Оскільки суд прийшов до висновку що договір оренди № 33/6 від 09.09.2015р., укладений між позивачем та відповідачем слід розірвати, відповідач зобов'язаний повернути орендовані приміщення.

За даних обставин, вимога позивача про зобов'язання відповідача повернути з оренди об'єкт оренди, шляхом підписання відповідного акту приймання - передачі нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Пушкіна, 133-а, підтверджена документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростована, а тому підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо неможливості використання спірного приміщення за призначенням, оскільки в матеріалах справи наявний підписаний сторонами без заперечень з боку відповідача акт прийому-передачі приміщення.

Щодо доводів апеляційної скарги про затягування надання дозволу на проведення невід'ємних поліпшень з боку окремих депутатів міської ради також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки будь-яких доказів на підтвердження даних обставин відповідачем не надано.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, котра з сторін посилається на юридичні факти, які обґрунтовують її вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині того, що недотримання порядку позасудового вирішення спору є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, слід зазначити наступне.

Конституційний Суд України у своєму рішенні №15-рп/2002 від 09.07.2002 року у справі № 1-2/2002 вказав, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Таким чином, доводі апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.

При поданні апеляційної скарги відповідачем до апеляційної скарги доказів сплати судового збору за її подання не сплачено, що, зокрема, підтверджується актом канцелярії господарського суду Полтавської області від 15.07.2016 року. Вимоги ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 10.08.2016 року щодо надання доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідачем не виконано.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідача суму судового збору за подання апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду справи.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 01.07.2016 року залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дігорський» (36000, м. Полтава, проспект Першотравневий, буд. 17-6, ЄДРПОУ 38276593) на користь Державного бюджету України (одержувач платежу - УДК у Дзержинському районі м. Харкова, банк одержувача - Головне управління Державного казначейства України у Харківській області, код банка одержувача - 851011, код класифікації доходів бюджету - 22030001, номер рахунку - 31216206782003) 4547,40 грн. суми судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 16.09.2016 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Ільїн О.В.