Постанова

від 13.09.2016 по справі 916/1158/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2016 р.Справа № 916/1158/16 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: С.В. Таран,

Суддів : Л.О. Будішевської, М.А. Мишкіної,

при секретарі судового засідання О.М. Шитря,

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність №ВРП398503 від 29.12.2011;

від відповідача - ОСОБА_2, довіреність б/н від 15.06.2016;

розглянувши апеляційну скаргу сільськогосподарського підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю В«РубінВ»

на рішення Господарського суду Одеської області від 29.06.2016

у справі №916/1158/16

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю В«Торговий дім В«НасінняВ»

до відповідача: сільськогосподарського підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю В«РубінВ»

про стягнення 278 272,57 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.06.2016 у справі №916/1158/16 (суддя Н.В. Рога) позовні вимоги задоволено повністю: стягнуто з сільськогосподарського підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Рубін" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Насіння" заборгованість у сумі 95395,32 грн, пеню у сумі 86426,02 грн, штраф у сумі 9539,53 грн, інфляційні втрати у сумі 79181,55 грн, 3% річних у сумі 7730,15 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 4174,09 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, сільськогосподарське підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю В«РубінВ» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 29.06.2016 у справі №916/1158/16 скасувати та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права (а.с. 167-170).

У судовому засіданні 26.07.2016 оголошувалась перерва до 15 год. 30 хв. 13.09.2016.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення висловив заперечення (а.с. 175-181).

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла наступних висновків.

28.02.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю В«Торговий дім В«НасінняВ» («продавець») та сільськогосподарським підприємством у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю В«РубінВ» («покупець») укладено договір №2-2802/пр465х (далівЂ“ договір №2-2802/пр465х від 28.02.2013), за умовами якого продавець зобов’язується в строки, визначені договором, передати у власність покупця (поставити) товар, а покупець зобов’язується прийняти товар і оплатити його вартість (а.с.32-35).

У пунктах 1.2, 2.1, 4, 5.1, 5.2 договору №2-2802/пр465х від 28.02.2013 визначено, що найменування товару, його асортимент та кількість, терміни поставки визначаються у додатках до цього договору, які складають його невід`ємну частину.

Відповідно до пункту 6.1 договору №2-2802/пр465х від 28.02.2013 загальна вартість товару повинна бути сплачена покупцем у строк, встановлений в додатках до цього договору.

В додатках №2 від 28.02.2013, №3 від 05.03.2013, №4 від 11.04.2013, №5 від 12.04.2013, №6 від 15.04.2013, №7 від 19.04.2013, №8 від 14.05.2013, №9 від 20.05.2013, №11 від 17.06.2013, №12 від 17.06.2013, №13 від 18.06.2013, №19 від 19.06.2013, №15 від 27.06.2013, №16 від 01.07.2013, №17 від 01.07.2013, №18 від 17.07.2013 до договору №2-2802/пр465х від 28.02.2013 сторонами узгоджено найменування товару, його кількість, ціну за одиницю товару, загальну вартість, термін та умови поставки, а також строки проведення розрахунків за отриманий товар (а.с.36-51).

Додатковою угодою №1 від 17.12.2013 до договору №2-2802/пр465х від 28.02.2013 сторонами збільшено ціни на певні найменування товару та пролонговано терміни оплати, що були передбачені додатками до договору, до 23.12.2013 (а.с. 52-53).

На виконання умов договору поставки №2-2802/пр465х від 28.02.2013 позивач поставив відповідачу товар (засоби захисту рослин) на загальну суму 205795,61 грн , що підтверджується відповідними видатковими накладними та довіреностями на отримання товару (а.с. 54-90).

Між тим прийняті на себе зобов’язання за договором №2-2802/пр465х від 28.02.2013 відповідач виконав частково, сплативши за отриманий товар 110400,29 грн , внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем в сумі 95 395,32 грн.

Згідно з вимогами статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до вимог статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу статті 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Враховуючи наведені норми права, а також те, що сільськогосподарським підприємством у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю В«РубінВ» у повному обсязі не виконано прийняті на себе зобов’язання за договором №2-2802/пр465х від 28.02.2013 щодо своєчасної оплати за отриманий товар, а тому місцевим господарським судом правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача 95395,32 грн боргу.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що у позивача відсутнє право вимоги оплатити поставлений ним товар в зв'язку з ненаправленням на адресу відповідача рахунків-фактур, до уваги колегією суддів не приймається, оскільки такі рахунки отримувались скаржником разом з товаром при його поставці.

Згідно з пунктом 9.2 договору №2-2802/пр465х від 28.02.2013 приймання товару за кількістю та якістю здійснюється покупцем в день його отримання від продавця; покупець зобов’язаний перевірити комплектність, цілісність тари (упаковки), пломб на ній (при їх наявності), а також відсутність наявних ознак пошкодження товару і у випадку їх виявлення негайно, до закінчення приймання, письмово заявити продавцю; при відсутності такої заяви товар вважається прийнятий покупцем як належний. Підписання покупцем видаткової накладної також засвідчує факт передачі разом з товаром усієї товаросупровідної документації.

Підписання відповідачем видаткових накладних, які засвідчують факт передання товару разом з усією товаросупровідною документацією та кожна з яких містить посилання на відповідний рахунок-фактуру, а також здійснення відповідачем часткової оплати за поставлений товар свідчать про отримання останнім вказаних рахунків-фактур.

За таких обставин, у Одеського апеляційного господарського суду відсутні підстави вважати, що порушення відповідачем умов договору №2-2802/пр465х від 28.02.2013 щодо своєчасної оплати за отриманий товар сталося з вини кредитора.

Щодо задоволення господарським судом першої інстанції позовних вимог про стягнення з відповідача сум неустойки колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до пункту 11.2 договору №2-2802/пр465х від 28.02.2013 за порушення строків виконання зобов’язань за цим договором сторона, яка допустила прострочку, сплачує другій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, нарахованої на суму простроченого зобов’язання за кожен день прострочки.

Нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором здійснюється без обмеження строку (пункт 11.5 договору №2-2802/пр465х від 28.02.2013).

Положеннями пункту 11.3 договору №2-2802/пр465х від 28.02.2013 в разі ухилення від оплати вартості товару понад 15 календарних днів покупець, крім пені, сплачує продавцеві штраф в розмірі 10% від загальної вартості товару.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконання зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем визначено розмір неустойки (пені) без врахування наведеної вище норми.

Додатковою угодою №1 від 17.12.2013 до договору №2-2802/пр465х від 28.02.2013 сторонами пролонговано терміни оплати за поставлений товар до 23.12.2013.

Отже, кінцевим терміном проведення розрахунків за отриманий відповідачем за договором №2-2802/пр465х від 28.02.2013 товар є 22.12.2013. Прострочення виконання зобов’язання щодо проведення розрахунків за отриманий товар виникло з 23 грудня 2013 року. Відтак з цієї дати мають нараховуватися штрафні санкції.

Вказане залишилось також поза увагою місцевого господарського суду.

Клопотання про застосування строків позовної давності від сторін не надходило.

За таких обставин, позивачем правомірно нараховано відповідачу за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором №2-2802/пр465х від 28.02.2013 штраф в сумі 9539,53грн та пеню в сумі 83991,47 грн за період з 23.12.2013 по 27.04.2016.

Водночас положеннями пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Слід зазначити, що при застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

У пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Згідно з положеннями частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Частина друга статті 233 Господарського кодексу України також встановлює, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Тому, враховуючи викладене, користуючись правом, наданим вищезазначеними положеннями чинного законодавства, а також зважаючи на економічну ситуацію у державі, високий рівень інфляційних процесів в економіці держави, ступінь виконання боржником зобов'язань за договором №2-2802/пр465х від 28.02.2013 (загальна вартість поставленого відповідачу товару становить 205795,61 грн, який оплачено на суму 110400,29 грн, тобто майже наполовину), стягнення значних сум інфляційних втрат, відсотків річних та штрафу, які мають забезпечити баланс інтересів сторін, а також те, що порушення виконання зобов'язання за договором №2-2802/пр465х від 28.02.2013 не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за можливе зменшити розмір пені, належної до сплати до суми 41995,74 грн.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Вищого господарського суду України від 07.12.2011 у справі №17/77, від 19.12.2012 у справі №5023/3165/12, від 21.10.2015 у справі №906/575/15, від 18.11.2015 у справі №914/448/15 тощо.

Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак при визначенні періоду нарахування 3% річних позивачем не було враховано пролонгацію сторонами додатковою угодою №1 від 17.12.2013 до договору №2-2802/пр465х від 28.02.2013 термінів оплати за поставлений товар, а тому позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню на суму 7171,73 грн за період з 23.12.2013 по 27.04.2016.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат колегія суддів зазначає наступне.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (пункти 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14).

При здійсненні колегією суддів апеляційного господарського суду перевірки правильності проведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат, тобто фактично при здійсненні колегією суддів вірного розрахунку інфляційних нарахувань за період з січня місяця 2014р. по квітень місяць 2016р., сума виявилася більшою (79946,19 грн), ніж заявлена позивачем за період з червня місяця 2013р. по квітень місяць 2016 (79181,55 грн) до стягнення, а тому не може бути врахована з підстав відсутності у суду повноважень на вихід за межі позовних вимог.

Враховуючи викладене, місцевим господарським судом підставно задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 79181,55 грн інфляційних втрат.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з’ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі (пункт 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 Про судове рішення).

Оскаржене судове рішення Господарського суду Одеської області від 29.06.2016 не в повній мірі відповідає цим вимогам з огляду на те, що прийнято з порушенням норм матеріального права та при неповному з'ясування обставин, що мають значення для справи, а тому підлягає зміні.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, колегією суддів враховується викладене у пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18, відповідно до якого судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню, покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу сільськогосподарського підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю В«РубінВ» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 29.06.2016 у справі №916/1158/16 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з сільськогосподарського підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Рубін" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Насіння" 95395,32 грн боргу, 41995,74 грн пені, 9539,53 грн штрафу, 79181,55 грн інфляційних втрат, 7171,73 грн 3% річних та 4129,19 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити».

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено та підписано 15.09.2016.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя М.А. Мишкіна