Постанова

від 07.09.2016 по справі 0670/82/12

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2016 року м.Житомир справа № 0670/82/12

категорія 8.2.6

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Капинос О.В.,

секретар судового засідання Недашківська Н.В.,

за участю: представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

прокурора Шевчука М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Транснаціональна корпорація "Граніт" до Коростенська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про визнання недійсними податкові повідомлення-рішення від 25.07.2011 № 0000572301/0, № НОМЕР_1 та від 26.07.2011 № НОМЕР_2,

встановив:

У січні 2012 року Приватне акціонерне товариство "Транснаціональна корпорація "Граніт" звернулося до адміністративного суду з позовною заявою, в якій просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області від 25.07.2011 року за № НОМЕР_1, яким товариству зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 850541 грн. 00 коп. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 1 грн. 00 коп., за № НОМЕР_3, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 307064 грн. 00 коп. (за основним платежем - 245651 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 61413 грн. 00 коп.) та від 26.07.2011 року за № НОМЕР_2, яким товариству зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 3 114 027 грн. 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на безпідставність висновків податкового органу щодо порушень з боку товариства вимог пп. 1.22.1 п. 1.22, п. 1.32 ст. 1, пп. 4.1.1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 6.1 ст. 6, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки вважає, що даний Закон не містить правових положень про те, що продукція суб'єкта господарювання не може бути реалізована за ціною, що є нижчою за собівартість такої продукції. Також, зазначив, що всі вчинені господарські операції за період, який перевірявся податковим органом підтверджені первинними документами, які були надані перевіряючим під час здійснення перевірки товариства. Таким чином, позивач не погоджується з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, вважає їх протиправними, безпідставними та необґрунтованими, а тому просить скасувати у повному обсязі.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 29 травня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2012 року, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Транснаціональна корпорація "Граніт" задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 березня 2016 року постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 29 травня 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2012 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд.

В ухвалі зазначено, що суди попередніх інстанцій не з"ясували, які саме порушення потягли складання оспорюваних податкових повідомлень-рішень. При новому розгляді справи судам слід з"ясувати суть зафіксованих в акті перевірки порушень, висновки про які слугували підставою для визначення позивачу грошових зобов"язань за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями, чітко їх викласти та надати правову оцінку встановленим обставинам на підставі норм законів, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали, просили задовольнити його у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, з підстав, викладених у письмових запереченнях. Зазначає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті у межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством. Вважає, позовні вимоги необґрунтованими та не підтверджені належними первинними документами, тому задоволенню не підлягають.

Прокурор в судовому засіданні проти позову заперечував.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Приватне акціонерне товариство "Транснаціональна корпорація "Граніт" як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа зареєстроване Коростенською районною державною адміністрацією 31.03.2004 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи від 31.03.2004 року та як платник податків перебуває на податковому обліку в Коростенській ОДПІ.

Судом встановлено, що Коростенська ОДПІ Житомирської області ДПС провела планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.03.2011, за результатами якої складено акт від 12.07.2011 № 1048/23-01/32805271, про порушення позивачем вимог п.п. 1.22.1 п. 1.22, п. 1.32 ст. 1, п.п. 4.1.1 п. 4.1, п.п. 4.1.6 ст. 4, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 6.1 ст. 6, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 № 334/94-ВР.

Зафіксовані в акті від 12.07.2011 № 1048/23-01/32805271 висновки про вчинення позивачем вказаних порушень слугували підставою для складення податковим органом податкових повідомлень-рішень:

від 25.07.2011 № НОМЕР_1 про зменшення позивачу від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за I квартал 2011 року в сумі 850541 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1 грн.;

від 25.07.2011 № НОМЕР_3 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 307064 грн., в т.ч.: 245651 грн. основного платежу та 61413 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

від 26.07.2011 № НОМЕР_2 про зменшення позивачу від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за IV квартал 2010 року в сумі 3114027 грн.

Вважаючи такі рішення протиправними, позивач звернувся до суду.

Перевіряючи рішення відповідача на відповідність вимогам ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить з наступного.

За висновками акту перевірки були встановлені ряд порушень позивачем в частині формування валових доходів та валових витрат, які слугували підставою для прийняття спірних рішень.

Зокрема, в розрізі податкових повідомлень-рішень:

№ НОМЕР_1, яким зменшено суму від"ємного значення об"єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 850541,00 грн. у 1 кварталі 2011 року, підставою стали порушення в частині заниження доходу на рахунок невірного визначення суми попередніх оплат в сумі 170221,00 грн., завищення витрат з придбання товарів (робіт, послуг) у фізичних осіб-підприємців в сумі 140436,00 грн., а також завищення від"ємного значення попереднього періоду в сумі 539884,00 грн.;

№ НОМЕР_2, яким зменшено суму від"ємного значення об"єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 3114027,00 грн. за 2010 рік, підставою стали порушення в частині заниження доходу за рахунок невірного визначення суми попередніх оплат в розмірі 1589116,00грн., заниження доходу за рахунок невірного визначення суми процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги в сумі 134394,00 грн., завищення витрат з придбання товарів (робіт, послуг) у фізичних осіб-підприємців в сумі 600909,00 грн., завищення витрат по взаємовідносинах з ТОВ ВНФ "ДСВ" в сумі 349581,00 грн., завищення витрат по взаємовідносинах з ТОВ "Магма" в сумі 154058,00 грн., завищення витрат за рахунок реалізації щебеневої продукції за цінами нижче собівартості в сумі 1268574,00 грн.;

№ НОМЕР_3, яким визначено податкове зобов"язання з податку на прибуток в сумі 254651,00 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 61413,00 грн., підставою стали всі вищенаведені порушення (т. IV а.с. 18)

З акту перевірки вбачається, що згідно з висновками податкового органу позивач допустив порушення вимог п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 № 334/94-ВР, що призвело до заниження валового доходу в загальній сумі 1759337 грн., в т.ч.: в сумі 1589116 грн. за 2010 рік та в сумі 170221 грн. за І квартал 2011 рік.

Вчинення вказаних порушень відповідач пов'язує з неправильним обчисленням позивачем сум здійснених контрагентами попередніх оплат за господарськими операціями.

Відповідно до п.п. 4.1.1 п.4.1 ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 №334/94-ВР (на час виникнення спірних правовідносин, далі-Закон) валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валовий доход включає: загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Згідно п.п. 11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Так, згідно акту перевірки, проведеною перевіркою відображеного показника за 2010 р. 1 квартал 2011 р. в сумі 16532214 грн. встановлено заниження задекларованих ВАТ ТНК "Граніт" показників у рядку 01.1 Декларацій "доходи від продажу товарів (робіт, послуг)" всього у сумі 1759337 грн., у тому числі: за 2010 рік у сумі 1589116 грн., за 1 квартал 2011 року у сумі 170221 грн.

На підтвердження правомірності визначення суми попередніх оплат за господарськими операціями та включення їх до валового доходу позивачем було надано оборотно-сальдові відомості по рахунках 361 "Розрахунки з вітчизняними покупцями" та 362 "Розрахунки з іноземними покупцями" за 2010 рік та 1 квартал 2011 року.

Як пояснили в судовому засіданні представники позивача, попередня оплата за господарськими операціями підприємством була включена до складу валового доходу не в період, в який він був отриманий, а в інші періоди (дата відвантаження товарів, ), що не суперечить п.п. 11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону №334/94-ВР.

Враховуючи наведене, доводи податкового органу про те, що позивач неправомірно визначив суми попередніх оплат за господарськими операціями, в результаті чого занизив валовий дохід в загальній сумі 1759337 грн., у тому числі за 2010 рік у сумі 1589116, за 1 квартал 2011 р. у сумі 170221 грн. є безпідставними.

З акту перевірки вбачається, що згідно з висновками податкового органу позивач допустив порушення вимог п.п. 1.22.1 п. 1.22, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону № 334/94-ВР, що призвело до заниження валового доходу в сумі 134394 грн. Вчинення вказаних порушень податковий орган пов'язує з неправильним визначенням позивачем сум процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишилась неповернутою на кінець звітного періоду.

Так, згідно акту перевірки, підприємством невірно визначено суму процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги у 2010 році всього у сумі 134394, в тому числі: за півріччя 2010 р. у сумі 490 грн., за 3 квартали 2010 р. у сумі 32899 грн., за 2010 р. у сумі 134394 грн.

Згідно п.п. 4.1.6. п.4.1 ст.4 Закону №334/94-ВР валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді:

-сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу";

-сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому валові доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, що надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні. Як виняток з правила, визначеного цим абзацом, операції з отримання (надання) фінансової допомоги між платником податку та його філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, розташованими на території України, не призводять до зміни їх валових витрат або валових доходів;

Відповідно до п.п.1.22.1., п.п. 1.22.2 п.1.22 безповоротна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора; сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

В судовому засіданні представники позивача з порушенням стосовно неправильності визначення сум процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги у розмірі 134394 грн. погодилися.

Згідно ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 Кодексу.

За приписами ч.3 ст. 72 Кодексу обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумнівів щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Таким чином, обставини щодо правильності визначення позивачем сум процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги у розмірі 134394 грн. доказуванню не підлягають.

Разом з тим, в судовому засіданні представником відповідача до матеріалів справи надано розрахунок до оскаржуваних податкових повідомлень-рішень (т.IV а.с. 18), проте даним розрахунком не визначено яким чином дане порушення вплинуло на визначення об"єкту оподаткування податком на прибуток та відповідно суми податкового зобов"язання при формуванні податкового повідомлення-рішення №0000572301, а також зменшення від"ємого значення об"єкта оподаткування податком на прибуток відповідно до податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_2. Будь-яких пояснень з цього питання представник відповідача не надав.

Таким чином, оскільки визначення сум грошового зобов"язання, у тому числі штрафних санкцій, є дискреційною функцією суб"єкта владних повноважень, суд в даному випадку позбавлений можливості коригувати грошове зобов"язання в бік його збільшення або зменшення. Отже встановивши, що відповідач не надав пояснення щодо алгоритму розрахунку грошового зобов"язення, визначеного в оскаржуваних повідомлення-рішеннях, суд скасовує такі рішення повністю.

Також за висновками податкового органу позивач допустив порушення п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, що полягали в неправомірному включенні до складу валових витрат в загальній сумі 741345 грн. за операціями з придбання консультаційних послуг у ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8, ФОП ОСОБА_9, послуг у сфері бухгалтерського обліку та аудиту у ФОП ОСОБА_10, ФОП ОСОБА_11, ФОП ОСОБА_12, ФОП ОСОБА_13, інших комерційних та індивідуальних послуг у ФОП ОСОБА_14, послуг з технічного обслуговування і ремонту автомобілів, індивідуальних послуг у ФОП ОСОБА_15, послуг щодо механічних операцій, ремонту і технічного обслуговування машин та устаткування спеціального призначення, транспортного оброблення вантажів у ФОП ОСОБА_16, ФОП ОСОБА_17, ФОП ОСОБА_18, ФОП ОСОБА_15, ФОП ОСОБА_19, малярних та штукатурних робіт у ФОП ОСОБА_20, послуг щодо прибирання виробничих та транспортних засобів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач протягом 11 вересня 2009 року по 15 грудня 2009 року уклав з приватними підприємцями угоди на виконання робіт та послуг, що підтверджується відповідними цивільно-правовими договорами. (т.І а.с. 87-110)

Згідно штатного розпису у перевіреному періоді на підприємстві рахувались: ОСОБА_21 (начальник відділу збуту), ОСОБА_22 (головний механік), ОСОБА_23 (бухгалтер), ОСОБА_8 (інженер з охорони праці), ОСОБА_12 (головний бухгалтер), ОСОБА_6 (енергетик), ОСОБА_3 (замісник директора з виробництва).

Відповідачем фактичність надання послуг даними особами на підприємстві ставиться під сумнів, оскільки вищевказані працівники виконували свої посадові обов"язки згідно штатного розпису та посадових інструкцій, а також дублювали свої трудові обов"язки надаючи послуги консультативного характеру та послуги бухгалтерського обліку згідно договорів. Таким чином, товариство несло зайві витрати на оплату праці і оплату послуг, тобто завищувало валові витрати.

Крім того, відсутність права у позивача на формування валових витрат за операціями з вказаними контрагентами податковий орган обґрунтовує тим, що акти виконаних робіт не відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV, оскільки не містять інформації щодо змісту та характеру виконаних робіт, використаних матеріалів та трудових ресурсів.

Як було зазначено, п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не включаються до складу валових витрат витрати на:

виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За своїм змістом наведені норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Відповідно до вимог ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-ХІV (у відповідній чинній на момент спірних правовідносин редакцій), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 9 вищевказаного Закону встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що лише в разі фактичного здійснення господарської операції документ може вважатися первинним та тим самим підтверджувати реальність проведення такої господарської операції. Тому, якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. А для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, яка має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Також слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

У підтвердження витрат за наслідками господарських взаємовідносин з приватними підприємцями позивачем, зокрема, надано цивільно-правові договори, акти наданих послуг, довідки, які за своїм змістом дають можливість встановити обсяг та характер наданих послуг. (т.І а.с.111-250, т.ІІІ а.с. 5-18).

Обставини перерахування позивачем на користь приватних підприємців коштів за придбані послуги в підтвердження факту наявності витрат, включених до складу валових, відповідачем спростовані не були.

Отже, що всі необхідні документи щодо придбання та оплати придбаних послуг є в наявності у позивача.

Згідно з п. 5.11 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

За наведених обставин, витрати за наслідками господарських взаємовідносин з приватними підприємцями правомірно включені позивачем до складу валових витрат підприємства, оскільки факт придбання послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які свідчать про реальність даних господарських операцій.

Доводи відповідача щодо того, що акти виконаних робіт , які були надані до перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства є безпідставними з огляду на встановлену судом реальність наданих послуг.

Крім того, слід зазначити, що у сфері податкових правовідносин діє презумпція добросовісності платника, яка полягає у тому, що правовим захистом користуються платники, які у повному обсязі виконують свої обов'язки з правильного нарахування, утримання, повного і своєчасного перерахування до бюджету податків і зборів, а також з дотримання необхідних умов реалізації права на податкову вигоду. Особи, які недобросовісно виконують свої податкові обов'язки, не можуть мати тотожний обсяг прав, яким наділені добросовісні платники.

Про недобросовісність платника може свідчити ситуація, при якій за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створюються схеми незаконного ухилення від сплати податків, що може призвести до порушення публічних інтересів у сфері оподаткування та до порушення прав і свобод інших платників. А тому оцінка добросовісності платника передбачає аналіз здійснених ним господарських операцій, які повинні не лише формально відповідати законодавству, але й не суперечити загальній забороні зловживання правами платника.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на ПрАт "Транснаціональна корпорація "Граніт" за період з січень 2010-березень 2011 працювало 22 підприємці згідно договорів про надання послуг, з них 7 чоловік працювали в штатному розкладі на 0,25 ставки по 2 години, 15 чоловік - поза штатним розкладом. (т.ІІІ а.с.236, т. IV а.с. 1-15)

Фонд оплати праці даних осіб за 14 місяців по 2 годин у день як працівників підприємства склав 85521,80 грн.

В той же час працівники підприємства у кількості 22 особи за період роботи січень 2010-березень 2011 рр. за цивільно-правовими договорами отримали 741345 грн. грошової винагороди.

Дані обставини дають підстави для висновку, що позивач не ніс зайвих витрат на оплату праці, оскільки працівники працювали на умовах скороченого робочого дня (2 години) і відповідно заробітна плата виплачувалася лише за вказаний час, а тому доводи податкового органу про завищення валових витрат є безпідставними та спростовані в ході розгляду справи.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено правомірність віднесення підприємством до складу валових витрат витрати в сумі 741345 грн., протилежного відповідачем суду доведено не було.

З акту перевірки вбачається, що згідно з висновками податкового органу позивач допустив порушення п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, що полягали в неправомірному включенні до складу валових витрат в загальній в сумі 349581 грн. за операціями з придбання товарів у ТОВ ВНФ "ДСВ". Відсутність права у позивача на формування валових витрат за операціями з вказаним контрагентом податковий орган обґрунтовує відсутністю первинних документів, які б підтверджували фактичне транспортування (товарно-транспортні накладні, подорожні листи) та отримання товару (довіреність на отримання товару).

З матеріалів справи вбачається, 03 березня 2009 року між ПАТ "ТНК "Граніт" (який виступає як Покупець) та ТОВ "ВНФ "ДСВ" (який виступає як Продавець) було укладено Договір купівлі - продажу № 37/7, відповідно до якого Продавець зобов'язується поставити та передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного Договору. (т.І а.с. 69)

Підпунктом 1.2 пункту 1 даного Договору встановлено, що предметом постачання є дизельне пальне. Види товару та ціна передбачені специфікаціями, які є невід'ємною частиною Договору.

Підпунктом 2.2. договору постачання товару здійснюється продавцем на базу покупця, що знаходиться за адресою: с.Щорсівка Коростенського району, Житомирської області, вул.Броварська,40.

Підпунктом 7.1. п.7 Договору дію даного Договору встановлено до 31.12.2009 р..

В акті перевірки зазначено, що на підприємстві відсутні товарно-транспортні накладні на перевезення товарів, що згідно п.4.1 Договору №37/7 від 03.09.2009 є єдиною обов"язковою умовою для приймання-передачі продукції.

Крім того, у акті вказано, що перевіркою додатків до Договору не встановлено.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що 31.12.2009 між ВАТ ТНК "Граніт" та ТОВ ВНФ "ДСВ" підписано Додаткову угоду до договору купівлі продажу від 03.03.2009, якою внесено зміни до п. 7.1. п.7 Договору, продовживши термін дії договору до 31.12.2010.(т.І а.с.72)

Крім того, 05.03.2009 між ВАТ ТНК "Граніт" та ТОВ ВНК "ДСВ" укладено Додаткову угоду до договору купівлі-продажу від 03.03.2009 №37/7, згідно якого змінено п.4 Договору та викладено в такій редакції: "4.1.Приймання-передача продукції проводиться на підставі накладних, актів прийому-передачі та інших документів".

Таким чином, товарно-транспортні накладні не є єдиною умовою для приймання-передачі продукції, а доводи відповідача з приводу того, що перевіркою додатків до Договору не встановлено є безпідставними, а їх наявність підтверджена документально.

Крім того, Додатковою угодою від 05.03.2009 п.2 Договору доповнено пунктами:

2.3. Продавець має право за згодою сторін передати в рахунок виконання Договору талони та пальне.

2.5. Покупець має право самостійно за свій рахунок поставити товар.

Отже, договором було передбачено, що поставка нафтопродуктів може здійснюватися по талонах та власним автотранспортом.

Зокрема, ТОВ НВФ "ДВС" на адресу ВАТ ТНК "Граніт" у 2010 р. згідно договору купівлі продажу № 37/7 від 03.03.20009 р. продано дизельне пальне в кількості 49408 л. на загальну суму 334965,48 грн., бензин А-76 (талони) в кількості 5773 л. на загальну суму 39620,52 грн. та бензин А-95 (талони) в кількості 1300 л. на загальну суму 10310,40 грн., що підтверджується листом ТОВ НВФ "ДСВ" від 26.03.2012 р. № 49/03-12 (т.ІІІ а.с.19).

Як пояснив у судовому засіданні представники ПАТ "ТНК "Граніт", транспортування нафтопродуктів здійснювалося шляхом самовивозу. Покупець самостійно забирав товар у місці, де перебуває постачальник, і самостійно його транспортував.

Нафтопродукти придбані у ТОВ "ВНФ "ДСВ" були використані у власній господарській діяльності, що підтверджується картками обліку використання ПММ, копії яких містяться в матеріалах справи (т.IV а.с. 42-52, 64-173).

Згідно Наказу Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155 "Про затвердження Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України" встановлено єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів (далі Інструкція № 281). Підприємство в порядку та на умовах, визначених договором, викупає в АЗС певну кількість талонів. Водночас відповідно до пп. 10.3.3 п. 10.3 Інструкції № 281 зміст та ступінь захисту бланків талонів установлює емітент талона. При цьому необхідними елементами талона є наявність серійного та порядкового номерів. Відпускання пального здійснюється за фактом пред'явлення талону. Талони не є засобом платежу, вони підтверджують право його власника на отримання фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які зазначено на ньому, оскільки оплату за дані нафтопродукти вже було здійснено (передоплата). Передача талонів та перехід права власності на відповідну кількість пального посвідчується видатковими документами (видатковими накладними, актами приймання-передачі тощо). Передача талонів покупцеві здійснюється після пред'явлення ним довіреності на одержання пального, оформленої у встановленому порядку, та підписання видаткових документів. Талони на бензин видаються водіям, які є матеріально відповідальними особами, під звіт. Наприкінці місяця вони складають авансові звіти про використання талонів (талони переводяться в бензин на підставі позначки в подорожньому листі про заправку або відомості з АЗС, де зазначено дата заправки, марки машин, кількість відпущеного пального). Пальне, отримане за паливними картками чи за талонами, обліковується як і пальне, що отримують без карток і талонів.

Таким чином, скретч-картка є різновидом забезпечення права покупця на отримання замовленого товару на прикладі тих же талонів.

В матеріалах справи містяться всі необхідні документи, які підтверджують факт отримання від ТОВ ВНФ "ДСВ" нафтопродуктів: договір купівлі-продажу, специфікація, додаткові угоди, прибуткові накладні, накладні на талони, акт звірки тощо.

Крім того, факт придбання та поставки, обліку бензину та дизельного палива підтверджується видатковими накладними № РН-0000030 від 27.01.2010 року, № РН-0000046 від 10.02.2010 року, № РН-0000057 від 19.02.2010 року, № РН-0000075 від 09.03.2010 року, № РН-0000085 від 16.03.2010 року, № РН-0000089 від 19.03.2010 року, № РН-0000136 від 23.04.2010 року, № РН-0000143 від 28.04.2010, № РН-0000173 від 17.05.2010 року, № РН-0000243 від 08.07.2010 року, № РН-0000268 від 26.07.2010 року, оборотно-сальдовими відомостями рахунку 203 копії яких наявні в матеріалах справи (т.І а.с. 74-84, т.ІІІ а.с. 223-228).

Отже, позивачем було надано видаткові накладні, які є документами бухгалтерської звітності та можуть бути використанні під час формування валових витрат за результатами господарської діяльності товариства.

Виходячи з норм діючого законодавства, суд вважає необґрунтованим вимогу відповідача щодо необхідності оформлення товарно-транспортних накладних як підтвердження поставки товарів від продавця до покупця, оскільки талони, які були видані ТОВ "ВНФ "ДСВ" ПАТ "ТНК "Граніт" не є документами бухгалтерської звітності, вони дають право на отримання нафтопродукту у кількості та вартості визначеними сторонами.

Таким чином, на переконання суду, придбавши паливно-мастильні матеріали для використання у власній господарській діяльності позивач правомірно відніс їх вартість до складу валових витрат.

Відносно відсутності у позивача довіреностей на отримання товару, то позивач зазначає, що оригінали довіреностей були передані ТОВ ВНФ "ДСВ", а зберігання копій не передбачено. Крім того, у книзі обліку довіреностей є відмітка про видачу довіреності завідувачу складу (т.ІІІ а.с. 221-222, т.IV а.с.63).

Водночас, суд зазначає, що відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.

З огляду на виявлені порушення, в акті перевірки податковий орган також дійшов висновку про порушення зазначеним суб'єктом господарювання ст. 228 Цивільного кодексу України щодо укладення правочинів, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними, та відповідно в момент вчинення правочинів які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах.

Так, відповідно до п.1.2 статті 215 ЦК України, частини 1.5 ст.203 Кодексу договір укладений ВАТ ТНК "Граніт" з ТОВ ВНФ "ДСВ" від 03.03.2009 є нікчемним.

Проте, чинне законодавство не наділяє податкові органи повноваженнями на встановлення факту нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам ст. ст. 203, 215, 228, 662, 656 Цивільного кодексу України, в актах перевірок суб'єктів господарювання.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, та є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом.

У відповідності до ч.2 ст.228 ЦК України нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок.

Згідно ч.1 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами права, не є такими, що порушують публічний порядок.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що договір, який були укладений між позивачем та ТОВ ВНФ "ДСВ", визнаний судом недійсним.

Крім того, згідно п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного володіння ним тощо.

У свою чергу до матеріалів справи не надано доказу вини посадових осіб ВАТ ТНК "Граніт", а відповідач посилається лише на відсутність товарно-транспортних накладних та довіреностей.

За таких обставин, посадові особи відповідача при складанні акту перевірки вийшли за межі своїх повноважень і безпідставно, поза судової процедури, визнали недійсним договір, укладений між позивачем та його контрагентом.

Враховуючи викладене, встановлені відповідачем порушення п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, що полягали в неправомірному включенні до складу валових витрат витрат в загальній в сумі 349581 грн. за операціями з придбання товарів у ТОВ ВНФ "ДСВ" не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Також з акту перевірки вбачається, що згідно з висновками податкового органу позивач допустив порушення п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, що полягали в неправомірному включенні до складу валових витрат витрат в сумі 154058 грн. за операціями з придбання у ТОВ "Магма" послуг дорозвідки запасів. Відсутність права у позивача на формування валових витрат за операціями з вказаним контрагентом податковий орган обґрунтовує тим, що акти виконаних робіт не відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996 ХІV, оскільки не містять інформації про фактично понесені витрати. Також наголошує на тому, що надані ТОВ "Магма" послуги не призвели до приросту активів позивача.

Відповідно до укладеного договору підряду № 54/1 від 19.03.2010 року між ПАТ "ТНК "Граніт" (який виступає як Замовник) та ТОВ "Магма" (який виступає як Підрядник), останній зобов'язується виконати у відповідності до умов даного Договору роботу, а Замовник зобов'язується прийняти цю роботу та оплатити її вартість.

Пункт 2 Договору визначає, що Підрядник проводить геолого-економічну оцінку запасів Коростень-Щорсівської ділянки 2 Коростенського родовища гранітів у Коростенському районі Житомирської області.

Роботи виконуються згідно протоколу узгодження договірної ціни, що є невід'ємною частиною договору.

Підпунктом 4.1 п.4 Договору визначено, що вартість та витрати по виконанню робіт по чинному Договору визначаються згідно протоколу погодження договірної ціни і складають на момент підписання Договору 421667 грн. ПДФ 20% 84333, 40 грн. Разом 506000, 40 грн.

Згідно п.п. 8.2 Підставою для здачі робіт є звіт про виконані роботи і протокол ДКЗ України про затвердження запасів.

За приписами пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не включаються до складу валових витрат витрати на:

виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Водночас, ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Таким чином, проаналізувавши вищезазначені норми, можна зробити висновок про те, що не включаються до об'єкту оподаткування на прибуток витрати діяльності, не підтверджені належними первинними документами та не пов'язані із господарською діяльністю суб'єкта господарювання. Натомість, для формування витрат, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Проте, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

В матеріалах справи містяться документи а саме: Договір підряду №54/1 від 19.03.2010, звіти ТОВ "Магма", протокол спільного засідання технічної ради №10/01 від 25.01.2010, протокол засідання секції з питань геології твердих корисних копалин та регіональних геологічних досліджень НТР Державної геологічної служби Мінприроди України від 25.05.2010.

Дані документи свідчать про реальність наданих ТОВ "Магма" послуг.

За результатами дослідження таких документів у сукупності, суд дійшов висновку про їх достатність для підтвердження дійсного виконання договору.

Крім того, у судовому засіданні представник позивача ОСОБА_12, яка працює головним бухгалтером на ПрАТ ТНК "Граніт" пояснила, що кошти в сумі 154058грн. по взаємовідносинах з ТОВ "Магма" не були віднесені на валові витрати, а в бухгалтерському обліку були відображені як інвестиції.

На підтвердження вказаних обставин в матеріалах справи міститься оборотно-сальдова відомість по рахунку 1531 Інвестиції за 01.01.10-31.03.11, яка свідчить про те, що витрати в сумі 154058 грн. не увійшли до складу валових витрат позивача. (т.ІІ а.с. 228, т.ІІІ а.с. 229)

Тому, у відповідача не було підстав для виключення даної суми з валових витрат позивача .

Враховуючи викладене, відповідачем не доведено правомірність своїх висновків про включення позивачем до валових витрат суми 154058 грн.

З акту перевірки вбачається, що згідно з висновками податкового органу позивач допустив порушення п. 1.32 ст. 1, п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94 ВР, що полягало в неправомірному віднесенні до складу валових витрат в сумі 1268574 грн., понесених у зв'язку з виготовленням товару (щебенева продукція, відсів та камінь бутовий). Податковий орган вважає, що витрати на виготовлення такого товару не пов'язані з господарською діяльністю позивача, оскільки в подальшому товар реалізовано за цінами нижчими, ніж його собівартість.

Сума 1268574 грн., це різниця між затратами на виготовлення щебеневої продукції у розмірі 4814779,74 грн. і доходом від реалізації цієї щебеневої продукції у розмірі 3546205,73 грн.

Стверджуючи про те, що відповідач від реалізації власної продукції не отримав прибутку, контролюючий орган вважає, що витрати, пов'язані з виготовленням такої продукції, не можуть вважатись валовими витратами.

Між тим, суд вважає наведену правову позицію помилковою та такою, з огляду на таке.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі Закон), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За визначенням, наведеним у п. 1.32 ст. 1 Закону, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Отже, якщо витрати стосуються власної господарської діяльності, а вона є такою є за визначальною ознакою-наявність мети отримання доходу, то витрати відносяться до складу валових.

Так, діяльність платника податку по виробництву та реалізації своєї продукції супроводжується витратами підприємства. На окремих стадіях, при здійсненні окремих господарських операцій платник податку може не отримати доходів, а понести витрати. Законодавством не встановлено умов щодо прямої залежності формування валових витрат відповідного звітного періоду лише за тими господарськими операціями, внаслідок яких платник податків отримав прибуток.

З наведених приписів Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" вбачається, що названий Закон при регулюванні спірних правовідносин не містить положень про те, що продукція суб’єкта господарювання не може бути реалізовані за ціною, що є нижчою за її собівартість. При цьому, Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" взагалі не пов'язує право платника податку на включення відповідних витрат до складу валових витрат з фактом отримання прибутку, як на цьому наполягає відповідач, а лише містить застереження, що витрати мають бути пов'язані з господарською діяльністю підприємства, яка, у свою чергу, направлена на отримання доходу, а не прибутку.

Згідно ст. 6 Закону України "Про ціни і ціноутворення" від 03.12.1990 №507-ХІІ ( в редакції чинній на момент спірних правовідносин) в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

За приписами ст.7 Закону вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Отже, позивач може реалізувати свій товар за ціною, що є нижчою за собівартість, однак така ціна має знаходитись у межах звичайних цін. При цьому, підприємство не мало обмежень при встановленні ціни на щебеневу продукцію.

Досліджуючи ці обставини, судом було встановлено, що ПАТ "ТНК "Граніт" здійснювало реалізацію щебеневої продукції, відсіву та каменю бутового за ціною нижчою, що є нижчою за собівартість.

У статті 42 Господарського кодексу визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Встановлюючи питання наявності у позивача господарської мети при реалізації свої продукції за зазначеними цінами, судом враховується, що відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України основними видами діяльності ПАТ "ТНК "Граніт" є розроблення гравійних та піщаних кар'єрів, оброблення каменю.

Як вбачається з даних про виробництво щебеневої продукції ПАТ "ТНК "Граніт" виробництво такої продукції у зв'язку з кризою було скорочено. Відповідно, сума від реалізації щебеневої продукції також скоротилась.

Як пояснив у судовому засіданні представник позивача, аби залишитись на ринку щебеневої продукції та виправдати здійснену модернізацію основних фондів, товариство змушено було сформувати ціни на його продукцію, виходячи з попиту на цей вид продукції та з урахуванням цін, які сформувались на неї у даному регіоні.

У підтвердження обставин того, що на ринку ідентичних товарів існували аналогічні ціни, позивач надав видаткові та податкові накладні від інших підприємств, що продають щебеневу продукцію, з цінами на неї, які співмірні з цінами того часу від ВАТ ТНК "Граніт" (т.ІІ а.с. 230-254)

Відтак, реалізація власної продукції за ціною, що є нижчою від її собівартості, була зумовлена економічною необхідністю, адже відмова від реалізації цієї продукції призвела б до зупинення роботи підприємства.

У той же час, факт продовження діяльності товариства, незважаючи на збитковість, призвів до того, що підприємство, починаючи з І кварталу 2010 року збільшувало обсяг валових доходів, про що свідчить структура валових доходів, наведена у акті перевірки.

Наведені обставини, які свідчать про досягнуті позивачем результати, власне і є необхідною умовою, визначеною Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", яка дозволяє кваліфікувати діяльність ПАТ "ТНК "Граніт" як господарську та як таку, що направлена на отримання доходу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов"язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.02.2001 у справі №21-13а11.

У той же час, всупереч встановленим обставинам, та в порушення вимог пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" відповідачем не проведено детального та обґрунтованого аналізу цін, які існували на регіональному ринку щодо вартості таких послуг, не здійснено аналізу договорів з ідентичними (однорідними) послугами у співставних економічних умовах, не проаналізовано та не дана оцінка наявності або відсутності будь-яких інших об’єктивних умов, що існували на ринку ідентичних (однорідних) товарів та могли вплинути на ціну.

Таким чином, оцінюючи у сукупності досліджені у справі докази, враховуючи об'єктивні умови, які вплинули на ціну продукції, та досягнутий позивачем позитивний вплив на результати господарської діяльності товариства, а також на встановлену судом ділову мету у діях платника податку, суд дійшов висновку, що реалізація власної продукції за цінами, які були нижчими від її собівартості, обумовлена розумними економічними причинами.

За наведених обставин, включення позивачем до складу валових витрат 1268574 грн. 00 коп. не порушує вимог п. 1.32 ст. 1, п. 5.2 ст. 5 З Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

З акту перевірки вбачається, що згідно з висновками податкового органу позивач допустив порушення п. 6.1 ст. 6 Закону № 334/94-ВР, що полягало в неправомірному перенесенні до складу від'ємного значення об'єкта оподаткування за І квартал 2011 року від'ємне значення об'єкта оподаткування за 2010 рік в сумі 539884 грн.

Згідно акту перевірки, перевіркою відображених у рядку 04.9 Декларації "від"ємне значення об"єкта оподаткування попереднього податкового року" показників за період з 01.01.2010 по 31.03.2011 у загальній сумі 1079768 грн. встановлено, що на формування цього показника мало вплив від"ємне значення об"єкта оподаткування 2009 р., що було перенесено до 2010 р. та від"ємне значення об"єкта оподаткування 2010 р., що було перенесено до декларації за 1 квартал 2011 р.

Проведеною перевіркою відображеного показника за 2010 р.-1 квартал 2011 р. в сумі 1079768 грн. встановлено завищення показників у рядку 04.9 Декларацій "від"ємне значення об"єкта оподаткування попереднього податкового періоду" всього в сумі 539884 у т.ч. за 1 квартал 2011 р. у сумі 539884 грн.

З огляду на це, відповідач дійшов висновку, що ВАТ ТНК "Граніт" невірно відображено за 1 квартал 2011 р. у рядку 04.9 Декларацій "від"ємне значення об"єкта оподаткування попереднього податкового року."

Суд не погоджується з такими висновками відповідача, з огляду на таке.

Так, у рядку 04.09 Декларації про прибуток за 2009 рік становить 2699422 грн. За 2010 р. збитки минулого року включені у ряд 04.9 Декларації про прибуток підприємств в сумі 539884 грн. і від"ємний об"єкт оподаткування за 2010 рік склав 3114027 грн.

Решта 80% суми збитків за 2009 рік підлягають включенню до складу валових витрат 1 кварталу 2011 року за правилами пункту 6.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР.

Статтею 36 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) визначено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Пунктом 37.1 статті 37 ПК України визначено, що підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов'язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Пунктом 1 підрозділу 4 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу визначено, що розділ III Податкового кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 01.04.2011 p., якщо інше не встановлено цим підрозділом.

До 01.04.2011 року діяли положення Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР).

Згідно з пунктом 6.1 статті 6 Закону № 334/94-ВР, якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

У 2010 році норми цього пункту діють з урахуванням особливостей, встановлених пунктом 22.4 статті 22 цього Закону.

В свою чергу, особливості, встановлені пунктом 22.4 статті 22 Закону № 334/94-ВР, полягали в обмеженні врахування у складі валових витрат у порядку статті 6 Закону №334/94-ВР сум від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилось станом на 01 січня 2010 року. До складу валових витрат платника податку на прибуток за перший квартал 2010 року підлягало включенню лише 20 відсотків від'ємного значення, що утворилось станом на 01 січня 2010 року.

Разом з тим, у 2011 році суму від'ємного значення, яку відповідно до абзацу першого цього пункту не було враховано у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених пунктом 22.4 статті 22 Закону № 334/94-ВР.

Отже, у 2011 році встановлені пунктом 22.4 статті 22 Закону № 334/94-ВР обмеження щодо можливості врахування всієї суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток у складі валових витрат не застосовувались.

При цьому, прямо передбачалось право врахувати у складі валових витрат першого кварталу 2011 року всю суму від'ємного значення об'єкта оподаткування, що виникла у 2010 році.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 30.10.2013 у справі К/9991/61156/12.

Враховуючи викладене, позивачем правомірно перенесено до складу від'ємного значення об'єкта оподаткування за І квартал 2011 року від'ємне значення об'єкта оподаткування за 2010 рік в сумі 539884 грн., а висновки відповідача з цього приводу не підтверджені жодними доказами та є безпідставними.

Таким чином, аналізуючи в сукупності вищезазначене, порушення позивачем вимог п.п. 1.22.1 п. 1.22, п. 1.32 ст. 1, п.п. 4.1.1 п. 4.1, п.п. 4.1.6 ст. 4, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 6.1 ст. 6, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 № 334/94-ВР, зафіксованих в акті перевірки, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, контролюючий орган має доводити недобросовісність платника податків. Будь-яких беззаперечних та достатніх доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача при формуванні сум валових доходів і витрат відповідачем суду не надано.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного на момент виникнення правовідносин законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено законність висновків зроблених в акті перевірки та обґрунтованість податкових повідомлень-рішень Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції від 25.07.2011 року за № НОМЕР_1, яким товариству зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 850541,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 1,00 грн., за № НОМЕР_3, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 307064,00 грн. (за основним платежем - 245651,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 61413,00 грн.) та від 26.07.2011 року за №0000612301, яким товариству зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 3114027,00 грн..

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача і задовольняє позов підприємства в повному обсязі.

Керуючись статтями 86,94,158-162,186,254 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Житомирській області від 25.07.2011 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_3 та від 26.07.2011 року № НОМЕР_2.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.В. Капинос

Повний текст постанови виготовлено: 14 вересня 2016 р.