Рішення

від 14.09.2016 по справі 916/1764/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" вересня 2016 р.Справа № 916/1764/16

за позовом Приватного підприємства „ПлутосВ»

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „Плазма ойлВ»

про розірвання договору купівлі-продажу

Суддя Смелянець Г.Є.

за участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю від 12.07.2016р. б/н

Суть спору: ПП „ПлутосВ» звернулось до ТОВ „Плазма ойлВ» з позовом, в якому просить господарський суд Одеської області розірвати договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 18.03.2011р., укладений між ПП „ПлутосВ» і ТОВ „Плазма ойлВ» , який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстровано в реєстрі за номером №216, та відповідно до якого продано нежитлові приміщення другого поверху №505, загальною площею 100,7кв.м., розташовані за адресою м. Одеса, пров. Чайковського,15/17.

Одночасно із пред'явленням позову, ПП „ПлутосВ» подано до суду клопотання про забезпечення позову від 30.06.2016р. за вх.№2-3483/16, згідно з яким позивач просить суд накласти арешт на нежитлові приміщення другого поверху №505, загальною площею 100,7 кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Чайковського, 15/17 (реєстраційний номер майна: 29993972).

02.07.2016р. господарським судом Одеської області за вказаним позовом порушено провадження у справі №916/1764/16, про що тією ж датою винесено відповідну ухвалу, в якій розгляд справи призначено у судовому засіданні на 13.07.2016р.

07.07.2016р. господарським судом Одеської області задоволено клопотання ПП „ПлутосВ» про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлові приміщення другого поверху №505, загальною площею 100,7кв.м., розташовані за адресою м. Одеса, пров. Чайковського,15/17, про що тією ж датою винесено відповідну ухвалу.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 07.07.2016р. та ухвалою господарського суду Одеської області від 13.07.2016р. виправлено описку у найменуванні позивача, які допущені в ухвалах господарського суду Одеської області від 07.07.2016р., від 02.07.2016р. шляхом внесення до тексту ухвал правильного найменування позивача ПП „ПлутосВ» .

Відповідач надав до суду відзив на позов від 13.07.2016р. за вх.№17552/16, згідно з яким просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову, з посиланням при цьому на те, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не відповідають положенням діючого законодавства, які подані після спливу строку позовної давності, оскільки оплата за договором повинна була бути здійснена в строк до 18.08.2011р., а тому початок перебігу строку позовної давності за договором почав діяти 19.08.2011р. Трирічний строк позовної давності сплинув 19.08.2014р. Отже, враховуючи, що станом на момент розгляду цієї справи сплинуло майже п'ять років з моменту початку перебігу строків позовної давності, керуючись ч.3,4 ст.267 ЦК України разом з цим відзивом відповідач заявляє про застосування позовної давності до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань між ПП „ПлутосВ» і ТОВ „Плазма ойлВ» щодо виконання договору купівлі-продажу від 18.03.2011р.

Позивач надав до суду пояснення щодо неможливості застосування строків позовної давності від 15.08.2016р. за вх.№20034/16, згідно з якими позивач посилається на те, що із врахуванням висновків ВГСУ, що викладені у постанові пленуму ВГСУ від 29.05.2013р. №10, власник може заявити про розірвання договірних відносин у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Несплата покупцем купленого товару у визначений договором термін не породжує у продавця обов'язку на наступний день звернутися з позовом про розірвання договору. До таких же висновків дійшов ВГСУ при винесенні постанови від 24.11.2011р. у справі №9/103-10.

07.09.2016р. за вх.№21758/16 відповідач надав до суду пояснення з урахуванням наданих позивачем пояснень щодо неможливості застосування строків позовної давності.

Ухвалою від 17.08.2016р. строк вирішення спору продовжений господарським судом на 15 днів у зв'язку із задоволенням відповідного клопотання позивача.

На підставі ст.77 ГПК України у судовому засіданні оголошувалася перерва до 07.09.2016р., до 14.09.2016р. про що сторони у справі повідомлені належним чином.

На підставі ст. 85 ГПК України у судовому засіданні за участю представника відповідача оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

18.03.2011р. між ПП „ПлутосВ» (продавець) і ТОВ „Плазма ОйлВ» (покупець) укладений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, згідно з п. 1 якого продавець передає (продає), а покупець приймає (купує) у власність нежитлові приміщення другого поверху №505, розташовані за адресою: м. Одеса, провул. Чайковського будинок № 15/17, загальною площею 100,7 кв.м, основною площею 90,3 кв.м, з : 1,2,3,4,7 - основні, 5,6,8,9- підсобні.

Ці не житлові приміщення належать продавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого ОСОБА_4 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 12.08.2010р. за реєстром №3609, зареєстрованого КП „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомостіВ» 25.08.2010р., номер запису: 918, в книзі: 99неж-32, реєстраційний номер в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно - 29993972.

Згідно з п. 2 договору продаж нежитлових приміщень за домовленістю сторін вчинено за 590 500 грн., які покупець зобов'язується сплатити продавцю у строк до 18.08.2011р., про що сторонами буде укладено договір про здійснення повного розрахунку, який буде невід'ємною частиною цього договору. Підписання договору про здійснення повного розрахунку буде свідчити про те, що розрахунки за нерухоме майно здійснені у повному обсязі, та про відсутність претензій до покупця по оплаті з боку продавця.

Розрахунок за об'єкт здійснюється безготівковим способом за рахунок власних коштів шляхом внесення суми, зазначеної в п. 2 цього договору, з рахунку покупця на рахунок продавця (п. 3 договору).

Відповідно до п. 4 договору загальна вартість об'єкту купівлі-продажу відповідно до ОСОБА_4 з реєстру прав власності на нерухоме майно номер 28863062, виданого КП „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомостіВ» 02.02.2011 р. становить 580 590 грн. Балансова вартість нерухомого майна, що відчужується, складає 580 590 грн. (п. 5 договору).

Згідно з умовами п. 8 договору право власності на об'єкт нерухомості переходить до покупця від продавця в момент державної реєстрації права власності на нерухомість.

Відповідно до умов п. 9 договору кожна сторона зобов'язується виконувати обов'язки покладені на неї цим договором та сприяти іншій стороні у виконанні її обов'язків. Сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов цього договору.

Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстровано в реєстрі за номером №216.

Тією ж датою 18.03.2011р. між сторонами підписаний акт приймання-передачі, згідно з яким продавець передав, а покупець прийняв нежитлові приміщення другого поверзу №505, що розташовані за адресою м. Одеса, пров. Чайковського буд.15/17, загальною площею 100, 7 кв.м.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майно від 13.06.2016р. за №61303266, 06.04.2011р. прийнято рішення про держану реєстрацію права власності на нерухоме майно - не житлові приміщення другого поверзу №505, що розташовані за адресою м. Одеса, пров. Чайковського буд.15/17, загальною площею 100, 7 кв.м. за ТОВ „Плазма ОйлВ» .

Як вказує позивач, відповідач в порушення умов п. 2 договору не оплатив вартість об'єкту купівлі-продажу, що є істотним порушенням умов договору, і тому вказаний договір підлягає розірванню.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

Як вище встановлено господарським судом, між сторонами у справі укладений договір купівлі-продажу не житлових приміщень, згідно з яким позивач передає (продає), а відповідач приймає у власність не житлові приміщення, продаж яких вчинено за 590 500 грн., які відповідач зобов'язується сплатити позивачу у строк до 18.08.2011р.

Таким чином на підставі укладеного між сторонами договору у позивача виникло зобов'язання щодо передачі відповідачу майна та одночасно право на отримання грошових коштів в сумі 590 500 грн. в строк до 18.08.2011р., а у відповідача виникло зобов'язання щодо оплати цих грошових коштів в строк до 18.08.2011р. та одночасно право на отримання майна.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У ч.2 ст.11 ЦК України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як вище встановлено господарським судом 18.03.2011р. позивач виконав свій обов'язок щодо передачі майна відповідачу, про що свідчить підписаний між сторонами акт приймання-передачі. Більш того, 06.04.2011р. відповідачем проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно .про що свідчить відомості з державного реєстру прав власності на нерухоме майно.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Між тим, господарським судом встановлено, що відповідач не виконав свого обов'язку щодо оплати переданого позивачем майна, як у строк, який вставлений умовами укладеного між сторонами договору, так і в подальшому.

Такі обставини встановлені господарським судом виходячи з того, що в порушення вимог ст.33 ГПК України відповідач не надав до суду підписаного між сторонами договору про здійснення повного розрахунку за договором купівлі-продажу, який в силу вимог ст.34 ГПК України є належним доказом виконання своїх зобов'язань відповідачем, оскільки наявність такого договору передбачена саме умовами п.2 укладеного між сторонами договору купівлі-продажу. Будь-яких інших доказів (платіжних доручень, квитанцій, розписок), які в силу вимог ст.34 ГПК України можуть бути визнанні судом допустимими доказами виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо розрахунку з позивачем, відповідач також до суду не надав.

Таким чином право позивача на отримання оплати майна, яке передане відповідачу за договором купівлі-продажу є порушеним.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

В силу вимог ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) примусове виконання обов'язку в натурі, 2) припинення правовідношення.

В даному випадку, із зверненням до суду з позовом про розірвання договору купівлі-продажу, саме припинення правовідношення обрано позивачем в якості способу захисту порушеного права на отримання оплати переданого за договором купівлі-продажу майна.

Відповідно до ч.ч.1.2 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлений договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з ч.ч.2,3,4,5 ст.653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Відповідно до ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно з правовою позицією яка міститься у постанові Судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року N 6-75цс13 оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди; її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

З огляду на вищевикладене, господарський суд вважає, що несплата грошових коштів за одержане за договором купівлі-продажу майно є істотним порушенням покупцем договору, а тому наявні підстави для розірвання договору купівлі-продажу.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності до вимог про розірвання договору купівлі -продажу, господарський суд виходить з наступного.

В силу положень ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Про порушення свого права на отримання оплати за передане відповідачу по договору купівлі-продажу майно позивач дізнався 19.08.2011р. Тобто, саме з 19.08.2011р. почався побіг строку позовної давності щодо вимог про стягнення з відповідача оплати переданого за договором купівлі-продажу майна (виконання обов'язку в натурі) і закінчився цей строк відповідно 19.08.2014р.

Поряд з цим, виходячи з того, в даному випадку підставою позовних вимог про розірвання договору купівлі-продажу є істотне порушення відповідачем зобов'язання саме щодо оплати переданого позивачем майна, строк виконання якого встановлений до 18.08.2011р., господарський суд вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності також щодо вимог про розірвання договору купівлі-продажу.

Ч.ч. 3,4 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорівВ» ).

Враховуючи те, що судом встановлено порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду із заявленим позовом, та з огляду на заявлення відповідачем про застосування правил позовної давності, відповідно є підстави для застосування позовної давності до заявлених позивачем вимог про розірвання договору.

При цьому, позивачем не наведено суду жодних поважних причин пропуску строку позовної давності.

Доводи позивача про неможливість застосування строків позовної давності до спірних правовідносин судом оцінюються критично, оскільки на момент звернення до суду з даним позовом, право власності на нерухоме майно не збереглося за позивачем, як продавцем цього майна.

На підставі ст.44, 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Відмовити Приватному підприємству „ПлутосВ» у задоволенні позову.

Скасувати заходи забезпечення позову, які вжиті ухвалою господарського суду Одеської області від 07.07.2016р. у даній справі.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено у встановленому законом порядку.

Повне рішення складено 19 вересня 2016 р.

Суддя Г.Є. Смелянець