Постанова

від 01.12.2016 по справі 916/1764/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2016 р.Справа № 916/1764/16 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Петрова М.С.

суддів: Разюк Г.П., Колоколова С.І.

при секретарі судового засідання: Полінецькій В.С.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № б/н, дата видачі : 25.06.16;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № б/н, дата видачі : 12.07.16

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства „ПлутосВ»

на рішення господарського суду Одеської області від 14.09.2016р.

у справі № 916/1764/16

за позовом Приватного підприємства „ПлутосВ» (далі по тексту ПП «Плутос»)

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Плазма ойлВ» (далі по тексту ТОВ «Плазма ойл»)

про розірвання договору купівлі-продажу

В С Т А Н О В И В :

30.06.16 р. ПП „ПлутосВ» звернулось до ТОВ „Плазма ойлВ» з позовом про розірвання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 18.03.2011р., укладеного між ПП „ПлутосВ» і ТОВ „Плазма ойлВ» , який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстровано в реєстрі за номером №216, та відповідно до якого продано нежитлові приміщення другого поверху №505, загальною площею 100,7кв.м., розташовані за адресою м. Одеса, пров. Чайковського,15/17.

Свої позовні вимоги щодо розірвання вказаного договору купівлі-продажу позивач зазначає допущене відповідачем істотне порушення умов цього договору, а саме несплату вартості отриманого ним об'єкту, що у відповідності із ст.651 ЦК України є підставою для розірвання договору.

Разом із позовною заявою позивачем було подано клопотання про забезпечення позову, згідно з яким позивач просить суд накласти арешт на нежитлові приміщення другого поверху №505, загальною площею 100,7 кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Чайковського, 15/17 (реєстраційний номер майна: 29993972).

07.07.2016р. господарським судом Одеської області задоволено клопотання ПП „ПлутосВ» про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлові приміщення другого поверху №505, загальною площею 100,7кв.м., розташовані за адресою м. Одеса, пров. Чайковського,15/17, про що тією ж датою винесено відповідну ухвалу.

Рішенням господарського суду Одеської області від 14.09.16 р. (суддя Смелянець Г.Є.) у позові відмовлено, скасовано заходи забезпечення позову, які вжиті ухвалою господарського суду Одеської області від 07.07.2016р. у даній справі.

При цьому суд 1 інстанції встановив правомірність заявлених позивачем вимог про розірвання договору купівлі-продажу, посилаючись на істотне порушення відповідачем умов договору у зв'язку із невиконанням обов'язків по сплаті вартості, отриманого у власність об'єкту нерухомості за спірним договором, однак з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності щодо заявлених позовних вимог, ненадання позивачем доказів поважності причин пропуску строку позовної давності та заяви відповідача про застосування наслідків такого пропуску, відмовив у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ПП «Плутос» через господарський суд Одеської області звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 14.09.2016 р. та задовольнити позов, оскільки воно прийнято із порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги ПП «Плутос» посилається на те, що суд 1 інстанції дійшов помилкового висновку щодо поширення на позовну вимогу про розірвання договору за ст.651 ЦК України строку позовної давності, що передбачений до вимог про стягнення коштів за спірним договором. Такі твердження скаржника ґрунтуються на тому, що у спірному договорі не зазначено строк його дії, а відповідно із цим він є чинним до виконання сторонами своїх обов'язків, тому позивач у будь-який час дії цього договору може звернутися із позовом про його розірвання. У підтвердження своїх доводів скаржник навів висновки Вищого господарського суду України від 24.11.11 р. у справі №9/103-10.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити її без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін, вважаючи його обґрунтованим та таким, що відповідає наявним матеріалам справи і чинному законодавству.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність юридичної оцінки судом першої інстанції встановлених фактичних обставин справи і застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія приходить до наступного.

18.03.2011р. між ПП „ПлутосВ» (продавець) і ТОВ „Плазма ОйлВ» (покупець) укладений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, згідно з п. 1 якого продавець передає (продає), а покупець приймає (купує) у власність нежитлові приміщення другого поверху №505, розташовані за адресою: м. Одеса, провул. Чайковського будинок № 15/17, загальною площею 100,7 кв.м, основною площею 90,3 кв.м, з : 1,2,3,4,7 - основні, 5,6,8,9- підсобні.

Згідно з п. 2 договору продаж нежитлових приміщень за домовленістю сторін вчинено за 590 500 грн., які покупець зобов'язується сплатити продавцю у строк до 18.08.2011р., про що сторонами буде укладено договір про здійснення повного розрахунку, який буде невід'ємною частиною цього договору. Підписання договору про здійснення повного розрахунку буде свідчити про те, що розрахунки за нерухоме майно здійснені у повному обсязі, та про відсутність претензій до покупця по оплаті з боку продавця.

Розрахунок за об'єкт здійснюється безготівковим способом за рахунок власних коштів шляхом внесення суми, зазначеної в п. 2 цього договору, з рахунку покупця на рахунок продавця (п. 3 договору).

Відповідно до п. 4 договору загальна вартість об'єкту купівлі-продажу відповідно до Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно номер 28863062, виданого КП „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомостіВ» 02.02.2011 р. становить 580590 грн. Балансова вартість нерухомого майна, що відчужується, складає 580590 грн. (п. 5 договору).

Згідно з умовами п.8 договору право власності на об'єкт нерухомості переходить до покупця від продавця в момент державної реєстрації права власності на нерухомість.

Відповідно до умов п. 9 договору кожна сторона зобов'язується виконувати обов'язки покладені на неї цим договором та сприяти іншій стороні у виконанні її обов'язків. Сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов цього договору.

Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстровано в реєстрі за номером №216.

Тією ж датою 18.03.2011р. між сторонами підписаний акт приймання-передачі, згідно з яким продавець передав, а покупець прийняв нежитлові приміщення другого поверху №505, що розташовані за адресою м. Одеса, пров. Чайковського буд.15/17, загальною площею 100, 7 кв.м.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майно від 13.06.2016р. за №61303266, 06.04.2011р. прийнято рішення про держану реєстрацію права власності на нерухоме майно - не житлові приміщення другого поверзу №505, що розташовані за адресою м. Одеса, пров. Чайковського буд.15/17, загальною площею 100, 7 кв.м. за ТОВ „Плазма ОйлВ» .

Звертаючись до суду з даним позовом про розірвання вказаного вище договору купівлі-продажу, ПП „ПлутосВ» послалось на те, що ТОВ „Плазма ОйлВ» не були виконані належним чином умови договору купівлі-продажу, а саме в порушення п. 2 Договору відповідач не оплатив вартість об'єкту купівлі-продажу.

У ст. 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

За приписами ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

В силу п. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За положеннями ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У випадку, якщо договором купівлі-продажу передбачена оплата товару через певний час після його передачі покупцю, покупець повинен провести оплату в строк, передбачений договором.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначалося вище, пунктом 2 Договору був встановлений строк оплати вартості об'єкту купівлі-продажу до 18.08.2011р., про що сторонами мав бути укладений договір про здійснення повного розрахунку, який був би невід'ємною частиною Договору.

Продавець передав, а Покупець прийняв нежитлові приміщення за актом приймання-передачі від 18.03.2011р. Право власності на вказані приміщення зареєстровано за відповідачем 06.04.2011р., тобто до настання строку оплати.

Однак, матеріали справи не містять доказів здійснення оплати вартості об'єкту у встановлений Договором строк - до 18.08.2011.

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частинами 3, 4 ст. 692 ЦК України визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

Згідно ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 ЦК України).

Отже, чинним законодавством визначено, що підставою для розірвання договору у судовому порядку може бути належним чином доведене невиконання сторонами хоча б одного з його зобов'язань, передбачених договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що недоведення відповідачем обставин оплати (на час судового розгляду справи) є підставою для ствердження позивача про істотне порушення Договору з боку відповідача, що стало підставою для заявлення позову про розірвання укладеного між сторонами договору купівлі-продажу від 18.03.2011.

Проте, у ході розгляду господарським судом Одеської області даної справи ТОВ „Плазма ОйлВ» заявлено про застосування позовної давності.

Так, статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність, згідно ст. 257 ЦК України, встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ч.ч. 2-5 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи те, що судом встановлено порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся, та з огляду на заяву відповідача, зроблену до винесення судом рішення, у даному випадку підлягає вирішенню питання про застосування позовної давності до заявлених позивачем вимог про розірвання договору.

У зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем п. 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10).

Оскільки за умовами спірного договору останній день виконання зобов'язання щодо оплати вартості об'єкту продажу припав на 18.08.2011р., то зі спливом вказаного строку - з 19.08.2011р. Продавець знав про порушення його прав з боку відповідача внаслідок нездійснення останнім оплати товару, та з цього часу у Підприємства виникло право вимагати оплати нежитлових приміщень або відмовитися від Договору. Однак, ПП „ПлутосВ» звернулось до суду з даним позовом лише 30.06.2016, тоді як строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, як цілком вірно зазначив господарський суд першої інстанції, закінчився 18.08.2014р., оскільки право на звернення із даним позовом про припинення договору у позивача виникло після 18.08.2011 р., тобто після істотного порушення договору другою стороною (несплатою вартості об'єкту купівлі-продажу). Таким чином, позивач дійсно міг звернутися із даним позовом протягом дії договору купівлі-продажу, але в межах 3 річного строку позовної давності. Сам факт дії спірного договору не може бути підставою для твердження про те, що позивач не пропустив строк позовної давності, так як право на звернення із даним позовом виникло після істотного порушення його умов.

Розглядаючи дану справу, місцевий господарський суд дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, про те, що позивачем не доведено, згідно ст.ст. 33, 34 ГПК України, наявність поважних причин пропуску строку позовної давності, а відтак, вказані вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Таким чином, врахувавши наведені обставини та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позову з огляду на сплив позовної давності для звернення позивача до господарського суду із заявленим позовом та пропуск строку позовної давності без поважних причин, у зв'язку з чим підставно скасував вжиті судом заходи до забезпечення заявленого позову.

Що стосується тверджень скаржника про те, що позовна давність не може бути застосована у спірних правовідносинах до заявленої позовної вимоги, судова колегія зазначає наступне.

Стаття 268 ЦК України містить перелік вимог, на які позовна давність не поширюється, а саме: на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом; на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу; на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію; на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування); на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв".

У частині 2 вказаної вище статті вказано, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Тобто вимога про розірвання договору, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 268 ЦК України, не є тією вимогою, на яку позовна давність не поширюється. Так само не передбачено будь-яким іншим законом, що на дану позовну вимогу не поширюється позовна давність.

Виходячи з викладеного, посилання скаржника на те, що його право розірвати Договір у судовому порядку, згідно приписів ст. 651 ЦК України, у випадку наявності порушень з боку другої сторони не може бути обмеженим строками позовної давності, є помилковими, оскільки не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.

Інші доводи апеляційної скарги ПП „ПлутосВ» судова колегія не приймає до уваги з підстав, наведених вище у мотивувальній частині цієї постанови.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про залишення апеляційної скарги ПП „ПлутосВ» без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 14.09.16 р. - без змін.

Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір, сплачений при подачі апеляційної скарги, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства „ПлутосВ» залишити без задоволення, рішення господарського суду Одеської області від 14.09.16 р. - без змін.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 02.12.2016 р.

Головуючий суддя Петров М.С.

Суддя Разюк Г.П.

Суддя Колоколов С.І.