Постанова

від 13.09.2016 по справі 925/118/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2016 р. Справа№ 925/118/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Гончарова С.А.

Станіка С.Р.

за участю секретаря судового засідання Гройсберг К.М.

за участю представників

від позивача: Люлька О.М. - дов. від 18.04.2016 року № 8

від відповідача: Бобер Д.О. - 11.04.2016 року б/н

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Аванхімікл" на рішення господарського суду Черкаської області від 07.04.2016 року

у справі № 925/118/16 (суддя Єфіменко В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Аванхімікл" (с. Ківшовата Таращанського району Київської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Відродження Кривець" (с. Кривець Маньківського району Черкаської області)

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Черкаської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю „Аванхімікл" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Відродження Кривець" про стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості у сумі 528 148 грн. 87 коп., плати за користування товарним кредитом в розмірі 92 855 грн. 02 коп., 3% річних у сумі 4851 грн. 99 коп., інфляційних втрат у розмірі 21 113 грн. 23 коп., штрафу у розмірі 42 896 грн. 20 коп.

Рішенням від 07.04.2016 року господарський суд Черкаської області у позові відмовив повністю.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням місцевого господарського суду ТОВ „Аванхімікл" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з клопотанням про відновлення строків на апеляційне оскарження та з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 07.04.2016 року та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2016 року у складі колегії суддів: головуючий суддя - Ропій Л.М., судді: Калатай Н.Ф. та Рябуха В.І. ТОВ „Аванхімікл" було відновлено строк подання апеляційної скарги, його апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні за участю представників сторін.

В зв'язку з перебуванням судді учасника колегії Калатай Н.Ф. на лікарняному, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 13.06.2016 року було визначено склад колегії суддів: Ропій Л.М. (головуючий), Рябуха В.І., Жук Г.А.

В зв'язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Ропій Л.М. у відпустці було призначено повторний автоматичний розподіл справ, яким було визначено колегію суддів у складі: Гаврилюка О.М. (головуючий), Гончаров С.А., Станік С.Р.

В судовому засіданні 13.09.2016 року представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги. Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Дослідивши докази, що є у справі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи 12.03.2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Аванхімікл" (Продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю „Відродження Кривець" (Покупець) уклали договір купівлі-продажу № 15, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю засоби захисту рослин, насіння, мінеральні добрива відповідно до умов даного договору № 15 (додаткових угод та специфікацій до нього).

Cт. 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Ч. 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Ч. 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

П. 4.1 договору від 12.03.2014 року № 15 визначено, що умови оплати товару, порядок та строки здійснення платежів зазначаються у специфікації (ях) до договору.

На виконання умов договору від 12.03.2014 року № 15 позивач передав, а відповідач прийняв товар підтверджується дослідженими в судовому засіданні накладними і Специфікаціями:

- видатковою накладною від 09.04.2014 року № 29 (Специфікація № 1 від 09.04.2015 року) - 1 405 л на суму 229 746 грн. 42 коп.;

- видатковою накладною від 29.05.2014 року № 55 (Специфікація № 3 від 29.05.2015 року) - 300 л на суму 25 920 грн.;

- видатковою накладною від 29.05.2014 року № 56 (Специфікація № 4 від 29.05.2015 року) - 190 л на суму 46 512 грн., які підписані повноважними представниками сторін, засвідчені печатками і не оспорюється сторонами.

Із досліджених в судовому засіданні платіжних документів відповідача, вбачається, що відповідач на виконання зобов'язань за договором від 12.03.2014 року № 15 і додатковою угодою до нього № 1, здійснив наступні платежі:

- платіжним дорученням від 10.09.2015 року № 16 відповідач сплатив позивачу 155 650 грн. з ПДВ за поставлені засоби захисту рослин, що перевищує 50% від загальної вартості поставленого товару (50% = 114 873 грн. 21 коп.);

- платіжним дорученням від 27.10.2015 року № 96 відповідач сплатив позивачу 86 528 грн. 42 коп. з ПДВ за поставлені засоби захисту рослин;

- платіжним дорученням від 28.10.2015 № 98 відповідач сплатив позивачу 60 000 грн. з ПДВ за поставлені засоби захисту рослин.

Також сторонами 05.06.2014 року було підписано Специфікацію № 2, згідно з якою позивач зобов'язувався передати відповідачу засоби захисту рослин на загальну суму 4 489 грн. 52 коп. з ПДВ на умовах товарного кредиту з відстрочкою платежу до 01.12.2014 року. Доказів поставки товару за Специфікацією № 2 позивачем не надано.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції в судовому засіданні представник позивача визнав той факт, що поставка за Специфікацією № 2 не здійснювалась.

Від так місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що вимоги позивача про стягнення 4 489 грн. 52 коп. за Специфікацією № 2 є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Із Специфікацій № 1 від 09.04.2014 року, № 2 від 05.06.2014 року, № 3 від 29.05.2014 року, № 4 від 29.05.2014 року вбачається, що на залишок заборгованості Продавець надав Покупцю Товарний кредит з відстрочкою платежу до 01.12.2014 року.

31.10.2014 відповідач звернувся до позивача з листом про перенесення терміну розрахунку за отримані по договору від 12.03.2014 року № 15 товарно-матеріальні цінності у сумі 306 667 грн. 94 коп. на 2015 рік у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем відповідача.

Позивач дав згоду на зміну терміну розрахунків за договором від 23.04.2015 року № 15 у підтвердження чого сторонами була підписана Додаткова угода № 1 від 31.10.2014 року.

Відповідно до умов Додаткової угоди № 1 від 31.10.2014 року Продавець надав Покупцю Товарний кредит з відстрочкою платежу:

50% до 01 вересня 2015 року;

50% до 01 листопада 2015 року.

П. 1.2 Додаткової угоди № 1 від 31.10.2014 року сторони визначили, що товарний кредит з відстрочкою платежу надано відповідачу на умовах сплати 11% річних за користування Товарним кредитом з 01.12.2014 (тобто після 01.12.2014 року) до повного виконання відповідачем зобов'язань за договором від 23.04.2014 року № 15.

В п. 4.3 договору від 23.04.2015 року № 15 сторони встановили, що нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється щомісячно шляхом виставлення позивачем відповідного рахунку-фактури та підписання з відповідачем акту виконаних робіт щодо надання послуг з товарного кредиту.

Згідно з п. 4.6 договору від 23.04.2015 року №15 закріплено обов'язок відповідача сплатити саме нараховані (в порядку передбаченому цим договором) відсотки за користування товарним кредитом.

Колегія суддів погоджкється з висновком місцевого господарського суду про те, що обов'язок відповідача сплатити відсотки виникає з настанням юридичного складу, до якого, в тому числі входить подія - нарахування відсотків позивачем, в порядку, передбаченому п. 4.3. Договору №15.

Вимоги п. 4.3 для нарахування % на суму товарного кредиту Договору №15 в частині обов'язку надати відповідні рахунки-фактури та акти виконаних робіт відповідачу є обов'язковими для Позивача.

Суд приходить до висновку, що саме з моменту виконання Позивачем обов'язку визначеного п. 4.3 у Відповідача виникає обов'язок сплатити відсотки за користування Товарним кредитом по п.4.6 Договору №15.

За умовами з п. 6.1 договору від 12.03.2014 № 15 відповідач був зобов'язаний надати документи щодо свого фінансового стану впродовж 5 днів з моменту отримання вимоги позивача. Доказів, що така вимога відповідачем отримана до суду не подано.

Згідно з ч. 1 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Вищеназвані вимоги позивач обґрунтовує тим, що Акт надання послуг з нарахуванням процентів за користування Товарним кредитом № 138 та Акти надання послуг з нарахуванням курсової різниці № 148, № 149, № 158, № 140 були ним надіслані відповідачу через УДППЗ „Укрпошта" 21.11.2015 року.

Також, в зазначеному вище відправлені, позивач надіслав лист (від 16.11.2015 року № 136) із проханням надати фінансові документи відповідача відповідно до п. 6.1 договору від 23.04.2015 року № 15.

Позивач стверджує, що станом на 20.01.2016 року відповідач не надав відповіді на вказаний лист та не вчинив жодних дій, які б спрямовувались на приведення договірних зобов'язань в правове поле.

02.12.2015 позивач надіслав відповідачу лист № 30 з вимогою: сплатити заборгованість за договором від 12.03.2014 року № 15 у розмірі 528 148 грн. 87 коп.; 11% річних у розмірі 92 855 грн. 02 коп., а всього 621 000 грн. 89 коп.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Ч. 2 ст. 9 цього Закону визначено законодавчі вимоги, яким повинен відповідати первинний обліковий документ, а направлений позивачем лист від 02.12.2015 року таким вимогам не відповідає.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що тільки акти виконаних робіт та рахунки-фактури є єдиними, передбаченим як законом, так і укладеним договором, первинними бухгалтерськими документами після одержання яких у відповідача виникає обов'язок сплатити відсотки за користування товарним кредитом у заявленому позивачем розмірі.

Із роздрукованих із офіційного веб-сайту УДППЗ „Укрпошта" вбачається, що поштове відправлення № 0954400032401 прийнято 21.11.2015 року у відділенні поштового зв'язку (далі-ОПЗ) „Лука" і доставлено в ОПЗ „Кривець" 28.11.2015 року, однак повернуто відправнику у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною відправником адресою. В подальшому УДППЗ „Укрпошта" вручила його відправнику у ОПЗ „Ківшовата" 03.12.2015 року.

Поштове відправлення № 0950001446051 прийнято 15.12.2015 року у ОПЗ „Тараща О" і 29.12.2015 року доставлено в ОПЗ „Кривець" та в той же день повернуто за зворотною адресою, а 02.01.2015 року це поштове відправлення було доставлено в ОПЗ „Лука".

Факт невручення вищеназваних поштових відправлень підтверджується дослідженими в судовому засіданні: листом керівника позивача від 17.12.2015 року на адресу органів юстиції та фіскальної служби та поштовими конвертами із реквізитами відправлень та довідками УДППЗ „Укрпошта" форма 20.

Доказів того, що після укладання Договору від 12.03.2014 року № 15 відповідач навмисно змінював свою юридичну адресу вказану, як в цьому ж договорі, так і в ЄДР ЮОФОП позивач суду не надав.

Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що відповідач надав належні і допустимі докази відсутності його вини у неотриманні надісланих позивачем актів, якими позивач обґрунтовує вимоги про стягнення відсотків за користування товарним кредитом та штрафу за ненадання документів, необхідних для аналізу фінансового стану.

Платіжним дорученням від 04.11.2015 року № 166 відповідач сплатив позивачу 27 596 року 73 коп. в якості відсотків за користування товарним кредитом по договору від 23.04.2014 року № 15.

Здійснивши перерахунок колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідач виконав зобов'язання по оплаті відсотків за користування товарним кредитом з 01.12.2014 року по 10.09.2015 року в повному обсязі. Позивач здійснив невірний розрахунок, нарахувавши відсотки за користування товарним кредитом, на суму товарного кредиту та додатково суму від зміни курсу долару.

Позивач посилаючись на п. 4.6 договору від 23.04.2014 року № 15 змінив розмір основної заборгованості відповідача відповідно до зміни курсу гривні до іноземної валюти, що визначена еквівалентом ціни на Товар.

Позивач вважає, що станом на 01.09.2015 відповідач повинен сплатити йому 428 962 року грн., проте не сплатив нічого, чим порушив умови виконання зобов'язання, що передбачені договором від 23.04.2014 року № 15 та додатковою угодою до нього.

Розмір заявлених вимог, позивач мотивує тим, що станом на 01.12.2014 середній курс продажу 1 долара США на міжбанківському ринку становив 16,1313 грн., відповідно позивач нарахував курсову різницю за зобов'язаннями відповідача станом на 01.12.2014 року, яка складає 105 578 грн. 11 коп.

Станом на 01.01.2015 (курс взятий за 29.12.2014 року) середній курс продажу 1 долара США на міжбанківському ринку становив 19,1889 грн., відповідно позивач нарахував курсову різницю за зобов'язаннями відповідача станом на 01.01.2015 року, у розмірі 78 138 грн. 99 коп.

Станом на 01.02.2015 року середній курс продажу 1 долара США на міжбанківському ринку становив 21,2714 грн., відповідно позивач нарахував курсову різницю за зобов'язаннями відповідача станом на 30.01.2015 року, у розмірі 53 219 грн. 67 коп.

Станом на 24.02.2015 року середній курс продажу 1 долара США на міжбанківському ринку становив 33,5708 грн., відповідно позивач нарахував курсову різницю за зобов'язаннями відповідача станом на 24.02.2015 року, у розмірі 314 319 грн. 31 коп.

На думку позивача загальна сума курсової різниці становить 551 256,07 грн. тобто, загальна сума основної заборгованості відповідача станом на 20.01.2016 року складає 857 924 грн. 01 коп. Дані про курс валют на міжбанківському валютному ринку взяті позивачем із сайту MezhBank.org.ua.

Із змісту пунктів 4.6 та 4.7 договору від 12.03.2014 року № 15 вбачається, що сторони обумовили можливість індексації вартості товару (платіж у гривні) до іноземної валюти долара США у Специфікації для подальшого індексування при настанні обставин передбачених у п. 4.6 і 4.7 договору.

Статтею 99 Конституції України визначено, що грошовою одиницею України є гривня.

За приписами ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Постановою Кабінету Міністрів України „Про удосконалення порядку формування цін" від 18.12.1998 року № 1998 закріплено, що формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці.

Згідно з ч. 2 ст. 10 Закону України „Про ціни і ціноутворення" ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами Кабінету Міністрів України.

Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що у Специфікаціях №№ 1,3 і 4 сторони не зафіксували: ані офіційного курсу гривні до долара США у розмірі встановленому Національним банком України, ані курсу долара США на міжбанківському ринку, а відтак відповідно до змісту договору від 23.04.2014 року № 15 у позивача відсутнє право на нарахування зміни курсу гривні до іноземної валюти, що визначена еквівалентом ціни на товар, по специфікаціям №№ 1,3 і 4.

Виходячи із вищевикладеного, підстави для стягнення заявлених позивачем 5% штрафу, 3% річних та втрат внаслідок інфляції - відсутні.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги ТОВ „Аванхімікл" до ТОВ „Відродження Кривець" є необґрунтованими, недоведеним та не підлягають задоволенню.

Отже доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Аванхімікл" на рішення господарського суду Черкаської області від 07.04.2016 року у справі № 925/118/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Черкаської області від 07.04.2016 року у справі № 925/118/16 залишити без змін.

3. Справу № 925/118/16 повернути до господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді С.А. Гончаров

С.Р. Станік