Постанова

від 15.09.2016 по справі 911/1701/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2016 р. Справа№ 911/1701/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Колесник М.П.

за участю представників:

від позивача - Борисенко А.М.

від відповідача - не з`явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро" на рішення Господарського суду Київської області від 25.07.2016 (Суддя Щоткін О.В.)

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства агрофірма "Конкорд-Агро"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро"

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ПСПА "Конкорд-Агро" звернулась до Господарського суду Київської області із позовом до ТОВ "Агро-Дніпро" про стягнення коштів.

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.07.2016 позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення постановлене з порушенням норм процесуального права, а саме не враховано заяву відповідача про застосування позовної давності до вимог позивача, а тому просить рішення Господарського суду Київської області від 25.07.2016 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи подана апеляційна скарга була передана для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою від 19.08.2016 Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження зазначену вище апеляційну скаргу та призначено до розгляду у судовому засіданні на 15.09.2016.

Через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів до суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Представник позивача в призначене судове засідання з`явився та надав усні пояснення стосовно предмету спору.

Представник відповідача (апелянта) в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду скарги повідомлявся належним чином, що підтверджується зворотнім повідомленням, наявним в матеріалах справи.

Через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів до суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в зв`язку із занятістю в іншому судовому процесі та неможливістю явки в призначений день та час.

Колегія суддів, вивчивши доводи клопотання, заслухавши думку представника позивача, який заперечив проти заявленого клопотання, приходить висновку про відсутність підстав для його задоволення, з урахуванням наступного.

У п. 3.9.2. Постанови Пленум Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

За таких обставин, враховуючи, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті, а представником відповідача не було долучено до клопотання належних доказів, викладеному у самому клопотанні та не обґрунтовано неможливості явки в призначене судове засідання іншого представника товариства, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника апелянта.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

В травні 2012 між Приватним сільськогосподарським підприємством агрофірма "Конкорд-Агро" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро" був укладений усний договір на надання послуг (підряд).

Відповідно до умов якого, позивач зобов`язався виконати сільськогосподарські роботи за замовленням позивача.

30.05.2012 між позивачем та відповідачем був підписаний акт приймання-передачі виконаних робіт, відповідно до якого позивачем були виконані сільськогосподарські роботи по передпосівному обробітку ґрунту на суму 7140 грн.

Крім того, позивачем також були виконані роботи по посіву сої, про що також був укладений між сторонами та підписаний акт приймання-передачі виконаних робіт від 30.05.2012 на суму 94918,20 грн.

Зважаючи на те, що відповідачем в порушення норм чинного законодавства України оплачені в повному обсязі виконані роботи не були за вимогою позивача, що направлялась в письмовому вигляді відповідачу, позивач звернувся із позовом до суду про стягнення коштів за надані послуги.

Відповідач, не погоджуючись із постановленим рішенням судом першої інстанції та заперечуючи проти заявлених вимог в суді апеляційної інстанції, мотивує це тим, що позивачем була пропущена позовна давність щодо вимоги про стягнення коштів, з урахуванням того, що таке право виникло у позивача з травня 2012, в той час як позов до суду поданий в 2016 році.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Фактично укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг (підряд), тому спірні відносини, регулюються відповідними нормами ЦК України.

Приписами частини першої статті 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно ч. 1 статті 854 ЦК України, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Відповідно до ч.1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно аналізу норм чинного господарського та цивільного законодавства України, вказаними нормативно-правовими актами для договору поставки не встановлено спеціальної виключної письмової форми договору, а отже відсутність письмового договору між сторонами, при наявності оферти однієї сторони у вигляді рахунків-фактур та акцепту іншої сторони у формі оплати в повному обсязі сум, визначених в таких рахунках, дає суду належних та обґрунтованих підстав для встановлення факту існування між сторонами договірних відносин у спрощеному порядку.

Як зазначалось вище, у травні 2012 року позивачем - Приватним сільськогосподарським підприємством агрофірма "Конкорд-Агро" були виконані сільськогосподарські роботи на загальну суму 102058,20 грн., які були прийняті відповідачем - ТОВ "Агро-Дніпро", що підтверджується наявними у матеріалах справи підписаними та скріпленими печатками сторін актами здачі-приймання робіт від 30.05.2012.

В силу положень ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач, 04.05.2016 направив на адресу відповідача претензію № 73, якою просив останнього перерахувати на розрахунковий рахунок позивача кошти в розмірі 102058,20 грн.

Вказана претензія була залишена поза увагою відповідача, натомість останнім в суді першої інстанції була подана заява про застосування позовної давності в якій зазначив, що оскільки акти здачі-прийняття робіт були підписані 30.05.2012, то перебіг позовної давності для позивача почався з 30.05.2012, а закінчився 31.05.2015.

Проте колегія суддів не погоджується із таким твердженням відповідача та зазначає наступне.

Статтями 256 - 259 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. ст. 260, 261 Цивільного кодексу України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина п'ята статті 261 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як зазначалось, нормами чинного законодавства України визначено, що оскільки сторонами не встановлено строку оплати наданих послуг, така оплата мала відбутись протягом семи днів з дати отримання відповідачем відповідної письмової вимоги.

Таким чином, перебіг позовної давності розпочався після спливу строку оплати наданих послуг, зазначеному позивачем у вимозі, тож, позовна давність у даному випадку, станом на час звернення позивача до суду, не сплила.

Чинним законодавством України не встановлений строк, протягом якого кредитор повинен звернутись до боржника з вимогою за ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Більш того, частиною ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Таким чином, саме з восьмого дня після надсилання вимоги у кредитора виникає право звернутись з позовом до суду про примусове стягнення заборгованості.

Посилання відповідача на те, що у позивача виникло право на витребування коштів в розмірі 102058,20 грн. з моменту підписання актів приймання-передачі виконаних робіт, тобто з травня 2012 року, не приймається до уваги колегією суддів, з урахуванням вказаних вище положень чинного законодавства України.

Враховуючи вищевикладене та те, що позивач надіслав вимогу про сплату заборгованості 04.05.2016 року, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання з 12.05.2016 року, а отже саме з цього часу для позивача почався перебіг строку позовної давності.

Отже, строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки останній звернувся до суду з позовом у справі, що розглядається, 19.05.2016 року з дотриманням загального строку позовної давності, встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Доводи викладені апелянтами в апеляційній скарзі зводяться до необґрунтованого не застосування судом першої інстанції позовної давності до вимог позивача, а тому вони спростовуються всім вище зазначеним.

Зважаючи на те, що роботи позивачем були виконані вчасно, належним чином та без будь-яких заперечень зі сторони замовника, про що свідчать підписані між сторонами та скріплені печатками товариств акти приймання-передачі виконаних робіт від 31.05.2012, відповідач виконані роботи не оплатив, відповіді на отриману претензію не направив, кошти у встановлений законом строк на рахунок позивача не перерахував, місцевий суд правомірно задовольнив вимоги позивача в повному обсязі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно задоволені позовні вимоги Приватного сільськогосподарського підприємства агрофірма «Конкорд-Агро», а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро" не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро" залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 25.07.2016 у справі № 911/1701/16- без змін.

Матеріали справи № 911/1701/16 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов