Постанова

від 09.09.2016 по справі 826/2986/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 вересня 2016 року № 826/2986/16

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВН" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВН" (надалі також - позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Головного управління ДФС у м. Києві (надалі також - відповідач), в якому просило:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 25.09.2015 року №№ 0005502205 та 0005512205.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що оспорювані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими, незаконними та безпідставними, а отже такими, що прийняті відповідачем з порушенням норм чинного законодавства.

Відповідач проти задоволення позову заперечував та зазначав, що податкові повідомлення-рішення є правомірним, позаяк позивачем не дотримано обов'язкових умов для формування податкового кредиту та не надано документів на підтвердження реальності господарських операцій.

В судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з огляду про наступне

Фактичні обставини справи свідчать, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВН" (код за ЄДРПОУ 34297337) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Девоут» (код ЄДРПОУ 39483118) за період березень 2015.

За результатами перевірки, відповідачем складено акт перевірки від 16.09.2015 року №445/26-58-22-05/34297337.

В ході перевірки відповідачем встановлені наступні порушення:

2) п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2 п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, 201.6, ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-УІ, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету у сумі 145788 грн. та зменшено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на 9207 грн. за березень 2015 року.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем 25.09.2015 року прийняті податкові повідомлення - рішення:

- № 0005502205 , за яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 145788 грн. та на 72894,00 грн. за штрафними санкціями.;

- № 0005512205, згідно якого позивачем зменшено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на 9207 грн.

Позивач категорично не погоджуючись із правомірністю податкових повідомлень - рішень - №№ 0005502205, 0005512205 звернувся з даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 62 Податкового кодексу України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: - ведення обліку платників податків; - інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; - перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо отримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно п.п.21.1.1., 21.1.2., 21.1.4. п.21.1. ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, крім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумління виконання покладених на контролюючі органи функцій; не допускати порушень прав та охоронюваний законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Відповідно до п.п. 20.1.4. п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Як вбачається із матеріалів справи, у перевіряємому періоді позивач мав господарські правовідносини з ТОВ "Девоут".

Однак відповідач стверджує, що операції здійснені між ТОВ "ВВН" та ТОВ "Девоут" не можливо підтвердити стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів. З огляду про таке, відповідач дійшов до висновку про те, що за наданими послугами лише оформлювались окремі первинні документи з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій та правомірності формування сум витрат, що враховуються при визначенні податкового кредиту з податку на додану вартість, наслідком чого є отримання ТОВ "ВВН" необґрунтованої податкової вигоди у вигляді податкового кредиту з ПДВ.

Таким чином, відповідач дійшов до висновку про те, що взаємовідносини між ТОВ "ВВН" та ТОВ "Девоут" є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Вказані висновки контролюючого органу стали підставою для винесення податкових повідомлень - рішень №№ 0005502205 та 0005512205.

Поряд з цим, зі змісту акту перевірки слідує, що висновки щодо відсутності реального характеру вчинюваних позивачем та його контрагентом господарських операцій, ґрунтуються на інформації автоматизованих інформаційних систем державної податкової служби АС «Податковий блок» «АС Перегляд результатів співставлення» та бази даних Єдиного реєстру податкових накладних.

Натомість, акт перевірки не містить належного дослідження первинної документації позивача, оформленої за наслідком спірних господарських операцій.

Таким чином, відповідачем без належного дослідження первинної документації між ТОВ «ВВН» та ТОВ «Девоут», констатовано що операції з ТОВ "Девоут" не дали економічного ефекту у господарській діяльності ТОВ "ВВН" та не мали реального характеру, що на переконання суду не узгоджується з принципом законності.

Надаючи правову оцінку таким доводам контролюючого органу, суд виходив із наступного.

При встановленні факту здійснення господарської операції дослідженню підлягають усі первинні документи, які належать складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Перевірці підлягають фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, зокрема: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо, можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідності строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Як свідчать матеріали справи, між Позивачем та його контрагентом, 01 березня 2015 p. було укладено договір № 01032015 надання послуг. Згідно умов вищевказаного договору Замовник доручає, Виконавець зобов'язується надати послуги, у обсязі та на умовах, що передбачені сторонами. У відповідності до положень п. 1,2. Договору під послугами сторони розуміють:

- планування, організацію та проведення рекламної діяльності у відповідності до затвердженої програми; промоутерських, консультаційних та ін. заходів, направлених на просування продукції; створення рекламних матеріалів для діяльності;

- підготовка та створення рекламних матеріалів для друку згідно затвердженим проектам;

- розробка та підготовка для виробництва ін. рекламних матеріалів пов'язаних із діяльністю Замовника;

- друк та/чи виготовлення матеріалів, пов'язаних із діяльністю Замовника.

Також, п. 2.1. цього ж договору передбачено, що виконавець приймає на себе зобов'язання надати послуги із просування продукції: «ФР0Ш», «СТЕЛЛА», «ДОМОВИЧЕК», «EVELINE», «DENTALEN», «МОМЕНТ», «ЦЕРЕЗИТ», «PICNIC», «ДИВИДИК», «УБОЙНАЯ СИЛА», «ПРЕЛЕСТЬ», «АННА ЗАРАДНА» «FORESTER» «RAPTOR», «DELISS», «GARDEX». Усі зобов'язання були виконані, що стало законною підставою укладення відповідних актів та здійснення розрахунків.

Окрім укладеного договору, між позивачем та його контрагентом було укладено додаткову угоду від 01.03.2016 №0103215, у відповідності до положень якої, а саме п. 1, визначено, що планування, організація та проведення рекламної діяльності здійснюється у відповідності до затвердженої замовником адресної програми, оформленої у табличному варіанті в додатках до додаткової угоди, копії якої містяться в матеріалах адміністративної справи.

На підтвердження виконання робіт за вказаними договорами, сторонами оформлено наступні акти виконаних робіт: № 99 на суму 193 166.67 грн. від 30.03.2015, № 101 на суму 206 616,67 грн. від 31.03.2015, № 98 на суму 195 400,00 грн. від 30.03.2015, № 100 на суму 179 791,67 грн. від 31.03.2015.

Також на виконання вказаних договірних зобов'язань видано та зареєстровано в ЄРПН податкові накладні на кожну поставку, а саме: №97 від 31.03.2015 р. на суму 247 940, 00грн., №96 від 31.03.2015 р. на суму 215 750, 00грн., №73 від 30.03.2015 р. на суму 231 800, 00грн., №72 від 30.03.2015 р. на суму 234 480, 00грн.

Крім того, як вбачається з акту перевірки, розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, на підтвердження чого позивачем під час перевірки було надано банківські виписки від 15.07.2015 на суму 500 000,00 грн., від 20.07.2015 на суму 200 000,00 грн. та від 27.07.2015 на суму 500 00,00 грн.

Необхідно зазначити, що позивачем на підтвердження виконання контрагентом умов договору надання послуг №01032015 від 01.03.2015 року надано примірники шаблонів та макетів, що були виготовлені ТОВ «ДЕВОУТ» для організації рекламної та промоутерської діяльності в погоджених торгівельних мережах, а саме макети продукції «ФР0Ш», «EVELINE», «SILVER», «Larbre Vert».

Поряд з цим, п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп.1.2 п.1, пп.2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Поряд з цим, особливості виникнення, зміни та припинення договірних зобов'язань, вимоги до правочинів, умови та наслідки їх недійсності регламентовані нормами Цивільного кодексу України.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Крім того, відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" - нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Частиною першою ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства. Отже, правочин, укладений з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, суперечить і моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п'ята ст. 203 ЦК України). Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. При цьому вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Згідно з частиною третьою ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.61 Конституції України межі юридичної відповідальності мають індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Виходячи з наведеного, позивач як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності, за невиконання чи неналежне виконання обов'язків щодо сплати податків іншими контрагентами.

Також, суд зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Разом з тим, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема про несплату податків чи неподання податкової звітності).

Так, в ході судового розгляду справи встановлено, що перед укладенням договорів з метою запобігання укладенню правочинів з недобросовісними суб'єктами господарювання позивач учинив низку дій щодо перевірки наявності спеціальної податкової правосуб'єктності та добросовісності ТОВ «ДЕВОУТ», а саме, позивачем було запитано та отримано від контрагента документи про наявність державної реєстрації та стан юридичної особи-контрагента в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; наявність державної реєстрації як платника податку на додану вартість.

Позивач зауважив, що лише після отримання перелічених документів товариством був укладений відповідний договір.

У зв'язку з цим, судом встановлено, що позивачем було вжито всіх необхідних від нього заходів стосовно перевірки наявності спеціальної податкової правосуб'єктності ТОВ «ДЕВОУ », наявності дефектів у правовому статусі його контрагента (відсутність реєстрації як платника податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо) в офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість, що ведеться податковим органом.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4, 201.10 ст. 201 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

З аналізу викладених положень вбачається, обов'язковою умовою включення суми ПДВ до складу податкового кредиту є наявність податкових накладних, належним чином зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Досліджені в сукупності первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, свідчать про реальність господарських операцій, вчинених контрагентом позивача.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов обґрунтованим, а оскаржувані податкові повідомлення - рішення такими що підлягають скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України суд присуджує на користь позивача всі здійснені ним документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 122, 158-163, 167, 254 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 25.09.2015 року № 0005502205 та №0005512205.

Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВН" (код ЄДРПОУ 34297337), понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 420,00 грн. (три тисячі чотириста двадцять гривень).

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур